ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Біологія — 22.12.20
    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: mr.zhrvchk
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Міста восьминогів

    У стороннього спостерігача може скластись враження, що мстиві восьминоги ненавидять вчених. Спершу ці головоногі спростували теорію, ніби розвинений інтелект – виняткова риса соціальних тварин, вимушених багато спілкуватись одні з одними. Потім, вже на нашій пам’яті, протягом минулого десятиліття, навіть попереднє твердження довелось уточнювати й виправляти: більшість восьминогів за звичних умов не є соціальними, за винятком мешканців Октополісу та Октлантиди. #БізарроНаука занурюється в історію відкриття восьминожих «міст» і десятки інших способів, за допомогою яких ті знущаються з науковців.

    Місто і місто

     

    Трохи притримаймо коней. Зважаючи на розмір колективних поселень, про які йдеться, доречніше було б говорити про «містечка» чи навіть «селища міського типу». Обидва були виявлені на східному узбережжі Австралії, на дні затоки Джервіс, менш ніж за двісті кілометрів від Канберри. Лаври першовідкривача Октополіса належать Метью Лоренсу, ентузіасту підводного плавання та любителю морських тварин. Чоловік натрапив на місцину випадково у 2009 році на глибині 17 метрів під час одиночного занурення. Невдовзі він оприлюднив свою історію на одному з сайтів, присвячених морській біології. Так про поселення дізнались професійні вчені.

     

    Схематична замальовка Октополісу зі статті Ґодфрі-Сміта та Лоренса 2012 року. Courtesy of Peter Godfrey-Smith.

    У липні 2012 року Лоренс разом з філософом науки Пітером Ґодфрі-Смітом опублікували опис Октополіса (кому належала ідея назви, не уточнюєтьсяНазва «Октополіс» не згадується у тексті статті, але саме її Пітер Ґодфрі-Сміт вживає на сторінках своєї книги й нею ж послуговуються вчені на конференціях та під час інтерв’ю.) на сторінках журналу Морська та прісноводна поведінка й фізіологія. На погляд неспеціаліста, стаття пропонує мало поживи для сенсації: «На початку спостережень площа, заселена восьминогами, нагадувала за формою ромб із заокругленими кутами з довшою діагоналлю приблизно 3,5 метра й коротшою діагоналлю приблизно 2,5 метра завдовжки». «Дно території повністю вкрите черепашками морських гребінців (родини Pectinidae), дисками 5 см у діаметрі». «Посередині вистеленої черепашками площі розташований видовжений об’єкт завдовжки 30 см […], можливо, шматок металу, вкритий шаром іржі та морських організмів». Кількість спостережених під час занурень молюсків на території «міста» «варіювалась від 2 до 11 особин, з середнім показником 5,48». Об’єкт посередині один з восьминогів використовував як гніздо під час кожного спостереження, тоді як решта «мешканців» облаштували собі нори у піщаному дні, понакидавши довкола гребінцевих черепашок.

     

    І все? Десять восьминогів на чотирьох з половиною квадратних метрах піску? Масштаб може не видаватись вражаючим у порівнянні з людськими поселеннями, але, за мірками більшості головоногих, навіть це – підводний Нью-Йорк. Річ у тому, що переважна кількість представників роду Octopoda – всього науці відомо близько 300 нині існуючих видів – асоціальні тварини, що вороже чи байдуже ставляться один до одного під час випадкових зустрічей та майже ніколи не оселяються поруч. За даними Девіда Шіла (David Scheel), представники лише 14 видів здатні бодай трохи толерувати присутність один одного. Ба більше, така поведінка ніколи раніше не спостерігалась серед «понурих восьминогів» («gloomy octopus», латинська назва Octopus tetricus), які оселилися в Октополісі.

     

    У грудні 2016 року за кількасот метрів від нього група дослідників виявила ще одне поселення молюсків, схоже на свого попередника за розміром та густотою населення (кількість восьминогів, помічених під час занурень, варіювалась між 10 та 15 особинами). Друге «місто» охрестили Октлантидою. Спостереження у обох тривають. Саме вони, а ще дослідження, здійснені протягом останніх десятиліть, потроху проливають світло на внутрішній світ восьминога, котрий, на переконання деяких вчених, може дати нам найточніше уявлення про те, як міг би бути влаштований розум прибульця.

    Схематична замальовка Октополісу, створена Пітером Ґодфрі-Смітом для Куншту. Courtesy of Peter Godfrey-Smith.

    Три серця й розподілена свідомість

     

    Восьминоги не перше століття слугують за прототип прибульців з інших планет та вимірів: від «Війни світів» Герберта Веллса до «Вартових» Алана Мура і Дейва Ґіббонса й аж до «Історії твого життя» Теда Чана. Логіку митців зрозуміти нескладно – навряд чи на нашій планеті знайдеться багато істот менш схожих на людину. Восьминоги мають три серця. Їхня кров використовує мідь для транспортування кисню і тому має синьо-зелений колірЧервоним кольором крові представників нашого виду ми завдячуємо молекулам із вмістом заліза.. Восьминожі тіла не містять кісток, хрящів чи інших негнучких елементів (за винятком очей та дзьоба), дозволяючи тварині протиснутись крізь будь-який отвір, більший за її око. Це вже не кажучи про вражаючу здатність до мімікрії, уміння виділяти чорнило та вісім надчутливих «рук», поцяткованих рецепторами смаку (чи запаху – під водою між цими відчуттями немає різниці).

     

    Проте найхимерніша риса восьминога – його мозок, чи то пак, «мізки». Тварини виду Octopus vulgaris – типові представники роду Octopoda – мають мозок з 500 мільйонів нейронів, приблизно стільки ж, скільки у вашого собаки. Це один з найвищих результатів серед безхребетних тварин, але навіть це ще не все. Нервова система октоподівОктоподи – латинська назва ряду восьминогів. облаштована за принципово іншою схемою, ніж нервові системи ссавців. Абсолютну більшість наших з вами нервових клітин зібрано докупи всередині черепної коробки, саме через це інколи кажуть, що ми, справжні ми, – це лише мозок, котрий керує рештою тіла, ніби роботом. Еволюція восьминогів пішла іншим шляхом. Близько двох третин їхніх нейронів міститься у мацаках. В певних межах кожна «рука» – це автономний центр прийняття рішень, і такі сусідні «центри» не обов’язково координують свою діяльність один з одним. Коли восьминіг пересувається поверхнею дна, це швидше схоже на рух рідини, котра заповнює собою всі вільні отвори, ніж на узгоджене пересування «цілісної» істоти.  

     

    А ще така складна й розвинена нервова система мала б означати, що восьминоги розумні. Експерименти з октоподами проводять ще з шістдесятих років ХХ століття, але дають вони дивні й суперечливі результати. З одного боку – нічого особливого: восьминога можна навчити проходити прості лабіринти, розрізняти середовища, відкривати банки, аби дістатись до їжі. Майже кожен з цих «трюків» супроводжується неймовірною кількістю зусиль з боку експериментатора. За влучним спостереженням Ґодфрі-Сміта, «варто прочитати все, що написано дрібним шрифтом у статтях про «успішні» експерименти, як прогрес видасться болісно повільним».

     

    Набагато цікавішими виявляються «невдачі». Скажімо, під час одного з перших сучасних експериментів з октоподами, здійсненого у 1959 році гарвардським зоологом Пітером Дьюсом (Peter Dews), трьох восьминогів на ім’я Альберт, Бертрам і Чарлз намагались навчити натискати на важіль, розташований у їхньому акваріумі, за винагороду. Після натискання тварина отримувала шматок сардини, а над резервуаром вмикалось світло. Двоє восьминогів швидко опанували нове вміння, а от Чарлзу щось рішуче не сподобалось. Восьминіг-бунтівник налягав на важіль усім тілом, кілька разів його гнув і на 11 день експерименту таки зламав, чим змусив Дьюса достроково припинити дослідження. Окрім цього, Чарлз постійно намагався затягти лампу до акваріуму і стріляв струменями води у експериментатора чи будь-кого, хто наближався до резервуару.

     

    Це не поодинокий випадок. Вже в наш час принаймні у двох дослідницьких центрах восьминоги навчились прицільно спрямовувати струмені води у лампи, викликаючи таким чином збій у мережі. В лабораторії університету Отаґо (Нова Зеландія) проблема вимагала настільки значних фінансових витрат, що октоподів довелось повернути у дику природу. В цьому ж дослідницькому центрі восьминоги чомусь відчували особливу зневагу до однієї з працівниць лабораторії й щоразу, коли та проходила повз їхній акваріум, дівчина отримувала кількалітровий струмінь води в шию. Проведений у 2010 році експеримент продемонстрував, що гігантські тихоокеанські восьминоги здатні розрізняти й впізнавати окремих людей (!), навіть якщо вони одягнені в однакову уніформу. 

     

    Простіше кажучи, проблема з октоподами полягає в тому, що вони водночас розумні й вперті (це, за спостереженням автора, одна з найскладніших комбінацій рис і у представників нашого виду): восьминоги часто саботують експерименти чи відмовляються робити щось, що їх не цікавить. Саме через це споглядання за ними у природному середовищі приносить навдивовижу цікаві й неочікувані результати. В 2009-му група дослідників з Індонезії зафільмувала восьминога, котрий носив із собою дві половинки кокоса і, за умов небезпеки, ховався всередину, стягуючи їх докупи за допомогою присосок. Настільки складна поведінка (кокос тут, до речі, – це вже одяг чи ще домівка?), що поєднує перспективне мислення, нестандартне використання елементів середовища та застосування знарядь з кількох складових частин не має аналогів у тваринному світі. 

    Очікується, що спостереження за Октополісом та Октлантидою відкриють новий розділ у нашому розумінні восьминожої свідомості. Головоногі, вражаючий інтелект яких розвинувся геть іншим шляхом, ніж інтелект ссавців, у цих «містах» вимушені жити разом (вочевидь через наявність великої кількості поживи на обмеженій території). Хтозна, які зміни у їхній поведінці та будові це викличе за століття чи тисячоліття співеволюції? Поки ж мешканці обох «міст» багато сваряться за їжу, лупцюються мацаками під час «боксерських» матчів та «виселяють» один одного з нір, коли випадає нагода.

     

    *  *  *

     

    Якщо ж таки набратись інтелектуальної сміливості й пройти аналогією «суспільство восьминогів як суспільство прибульців» до кінця, перед нами постануть складні, химерні, й разюче дискомфортні запитання. Наприклад, значна кількість октоподів – канібали. Кальмари, близькі родичі восьминогів, настільки часто їдять одне одного, що для дорослих особин пожирання представників власного виду становить незамінну частину щоденного раціону. Веллсівські марсіани хотіли знищити людство, і це не становить жодної загадки чи моральної дилеми. А от що ми могли і мали б сказати «братам (і сестрам!) з інших світів», якби вони споживали членів екіпажу власного космічного корабля? Чи означало б це, що ми зустріли між зірок Абсолютне Зло?

    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: mr.zhrvchk
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?