fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Наука — 13.09.19
ТЕКСТ: Волтер Айзексон
Переклад: Ярослава Стріха
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Митець, дослідник, геній

Леонардо да Вінчі був не лише великим митцем, а й дослідником. Прагнення до пізнання супроводжувало його творчість постійно. Як впливало захоплення анатомією на геніального художника, читайте в уривку книжки Волтера Айзексона «Леонардо да Вінчі», яка виходить друком у видавництві «Наш Формат».

Анатомія, другий раунд

У часи Леонардо церква вже не забороняла розтинів категорично, хоча серед церковних ієрархів не було згоди щодо цього питання, тож багато залежало від місцевої влади. Із розвитком науки за доби Відродження ця практика поширилася у Флоренції та Мілані (але не в Римі). Флорентійський анатом Антоніо Бенів’єні, старший за Леонардо на дев’ять років, став першопрохідцем у царині розтинів і здійснив понад 150 таких операцій. Леонардо не був ревним вірянином і опонував фундаменталістам, які вважали розтини єрессю. На його думку, це один зі способів вшанувати майстерність Творця. «Не переймайся тим, що твої відкриття уможливлені чиєюсь смертю; радше прославляй Творця, який створив такий досконалий інструмент», — записав він на пофарбованій у блакитний колір сторінці записника, де замалював м’язи та кістки шиї.

 

Традиційно анатомію викладали так: професор стояв за кафедрою і зачитував свої тексти вголос, доки асистент проводив розтин і піднімав відповідні частини тіла, щоб студенти їх оглянули. Леонардо ж наполягав, що його малюнки навіть повчальніші, ніж спостереження за розтином: «Той із вас, хто каже, що краще спостерігати за роботою анатома, ніж розглядати зображення, мав би рацію, якби все показане на цих малюнках справді можна було розгледіти в житті». На його думку, на малюнках можна розгледіти більше, бо вони ґрунтувалися на багатьох розтинах і показували частини тіла з різних ракурсів. «Я здійснив розтин понад десяти людських тіл», — писав він, і додавав, що на тому не зупиниться. Леонардо працював над кожним тілом якомога довше, доки розкладання не внеможливлювало подальшу роботу. «Одне тіло не служить довго, тож довелося працювати поетапно, використовуючи стільки тіл, скільки потрібно, доки мої знання не стали повними». Він навіть проводив додаткові розтини, щоби встановити індивідуальну варіативність окремих ознак.

 

Беручись до другого етапу анатомічних студій у 1508 році, Леонардо склав список, що потрібно зробити, — напевно, чи не найхимерніший і водночас найчарівніший такий список в історії інтелектуальних пошуків696. На одному боці аркуша намальовано кілька інструментів для розтину, а на іншому — маленькі ескізи вен і нервів у мозку столітнього старого. Сторінка навколо них густо списана дрібним письмом. «Подбай, щоб переклали книжку Авіценни про корисні винаходи», — писав він про перського вченого-енциклопедиста ХІ століття. Намалювавши різні хірургічні інструменти, він уклав список потрібних йому знарядь: «Окуляри й чохол, виделка, вигнутий ніж, вугілля, дошки, аркуші паперу, біла крейда, віск, пінцет, скло, пилка з дрібними зубчиками для кісток, скальпель, чорнильний ріжок, складаний ніж — і добудь череп».

 

Далі — мій улюблений пункт із усіх списків Леонардо: «Опиши язик дятла». І це не випадковість. Леонардо згадує язик дятла й на іншій сторінці, де описав і намалював язик людини. «Зроби рухи, як у дятла», — писав він. Уперше побачивши запис про цього птаха, я, як і більшість дослідників, вирішив, що це — потішна примха, так би мовити, amuse-bouche і свідчення ексцентричності чи ненаситної допитливості Леонардо. Почасти так і є. Але потім я змусив себе мислити як Леонардо і звертати увагу на випадкові цікавинки — і тоді збагнув, що функції запису про дятла не зводяться до розважальної. Леонардо цікавила будова м’язів язика. Усі інші м’язи, які він вивчав, не штовхали свою частину тіла, а тягнули. Язик — виняток із цього правила. Це стосується як людей, так і тварин — усіх, крім дятла. Доти ніхто не малював і не описував повністю язик дятла, однак Леонардо з його хистом до спостережень за предметом у динаміці знав, що тут можна довідатися про щось цікаве.

 

У тому ж переліку Леонардо радить собі описати «щелепу крокодила». Знов-таки, якщо ми простежимо за траєкторією думки, яку підказувала його допитлива вдача, а не просто посміємося, то зрозуміємо: він вийшов на важливу тему. На відміну від інших тварин, у крокодилів є другий щелепний суглоб, який розподіляє тиск, коли рот закривається. Тому у крокодилів — найсильніший укус, що десь у 30 разів перевищує силу людського.

 

У ті часи, коли Леонардо проводив розтини, ще не існувало добрих розчинів для бальзамування тіл, тож його перелік завдань містить іще й попередження для тих, хто збирається взятися за таке заняття. Водночас він хизується своїми талантами — міцним шлунком, добрими навиками рисувальника, знанням перспективи, розумінням математичного виміру механіки й невсипущою допитливістю, які робили його непересічним анатомом:

 

Можливо, бридливість відвадить тебе від цієї роботи. А якщо й вона не відвадить, то, можливо, відвадить страх перед нічними годинами в товаристві четвертованих оббілованих тіл, на які жаско дивитися. А якщо й це не відвадить, то, можливо, тобі забракне навиків рисувальника, потрібних для таких зображень. А навіть як ти вмієш малювати, то не конче знаєшся на перспективі. А навіть як знаєшся, тобі може забракнути геометричних методів для обрахунку сили й потужності м’язів. А може, тобі забракне терпіння й належної старанності.

 

Мені в цьому абзаці вчувається відгомін спогадів Леонардо про те, як він юнаком знайшов вхід до печери. Тут він також мусить здолати страх, щоб зайти в темний і жаский простір. Інколи він бував нерішучий і кидав роботу незавершеною, але допитливість долала всі сумніви, коли мова заходила про дослідження чудес природи.

 

Анатомічні дослідження Леонардо — черговий приклад впливу друкарських верстатів, унаслідок якого по цілій Італії, як гриби після дощу, почали з’являтися нові й нові друкарні. На той час Леонардо мав 116 книжок, зокрема Fasciculus Medicinae Йоганна де Кетама (видано у Венеції 1498 року), Tractatus de Urinarum Бартоломео Монтаньяни (видано в Падуї 1487 року) й Anatomice сучасника Леонардо Алессандро Бенедетті (видано у Венеції 1502 року). У нього був стандартний посібник з розтинів, що написав анатом з Болоньї Мондіно де Луцці. Працю створено близько 1316 року й видано італійською в 1493-му.

 

Під час перших розтинів Леонардо взорувався саме на книжку Мондіно й навіть повторив частину його помилок, описуючи м’язи живота. Однак Леонардо, як завжди, волів учитися в досвіду, а не в усталених авторитетів. Його найважливіші практичні дослідження припадають на зиму 1510–1511 років, коли він об’єднався з Маркантоніо делла Торре, 29-літнім професором анатомії в Павійському університеті. Описуючи їхню співпрацю, Вазарі зазначив, що «кожен підтримував іншого і приймав його допомогу». Молодий професор забезпечував Леонардо доступ до людських тіл (тієї зими здійснили близько 20 розтинів) і читав лекції, доки його студенти здійснювали маніпуляції, а художник робив нотатки й замальовки.

 

За час напружених досліджень анатомії Леонардо створив 240 малюнків і зафіксував щонайменше 13 000 слів, намалювавши й описавши кожну кістку, групу м’язів і орган людського тіла. Якби він опублікував свої матеріали, це стало б найважливішим його досягненням у науці. Під елегантним малюнком мускулястої чоловічої литки і сухожиллів ноги, де тіні та об’єм створює його характерне вигнуте штрихування, Леонардо записав: «Вірю, що цієї зими 1510 року я покладу край усій цій анатомії».

 

Та не так склалося, як гадалося. Маркантоніо помер у 1511 році від чуми, яка косила тоді населення Італії. Є спокуса уявити, чого вони з Леонардо могли б досягнути. Леонардо бракувало напарника, який допомагав би йому завершувати блискучі твори й доводити їх до публікації. Разом із Маркантоніо він зміг би створити революційний ілюстрований трактат з анатомії, що змінив би цю галузь. (На той час в анатомії ще переважали вчені, що здебільшого повторювали ідеї грецького анатома ІІ століття Галена). Натомість анатомічні дослідження Леонардо — черговий приклад того, наскільки йому бракувало організованого й дисциплінованого співавтора на зразок Луки Пачолі, що його трактат про геометричні пропорції Леонардо проілюстрував. Після смерті Маркантоніо Леонардо вирішив перечекати епідемію в заміській віллі родини Франческо Мельці.

 

Людська кмітливість багато винаходів створила, — писав він, — але ніколи не винайде речей гарніших, простіших і доладніших, аніж Природа, що у її творіннях нічого не бракує й немає нічого надлишкового

Леонардо да Вінчі

Аналогії

Вивчаючи природу, Леонардо переважно висновував теорії за принципом аналогій. Збираючи знання з різних царин науки і мистецтва, він зауважував спільні принципи. Інколи таке мислення заводило його на манівці чи підміняло собою чіткі наукові теорії. Утім, міждисциплінарний підхід і пошук спільних законів у різних галузях стали візитівкою цього архетипового ренесансного мислителя-енциклопедиста, одного з творців гуманістичної науки.

 

Наприклад, аналізуючи вени й артерії під час розтину, Леонардо порівнював їх із плином і розгалуженнями травної, сечовивідної й дихальної систем людини, а потім проводив аналогії з плином річок, рухом повітря й розгалуженням у рослин. В одному з детальних зображень кровоносної системи людини, зроблених на основі розтину столітнього старого в 1508 році, він намалював судини, що тягнуться від серця, включно з аортою й порожнистими венами, які переходять у дедалі менші вени, артерії й капіляри. Ліворуч додав невеликий малюнок зерняти (підписано «горіх»), що його корені тягнуться в землю, а гілки — вгору. «Серце — це горіх, що створює дерево судин», — записав він на цій сторінці.

 

Іще Леонардо проводив аналогії між людським тілом і машинами. Він зіставляв рух мускулів і тіла з механічними законами, про які дізнався під час інженерних студій. Леонардо не тільки механізми, а й частини тіла малював у розрізі, з різних ракурсів, кількома шарами. Він досліджував рух різних м’язів і кісток, ніби вони працювали, як троси і важелі, і накладав м’язи на малюнки кісток, аби продемонструвати механіку кожного суглоба. «Мускули завжди починаються і закінчуються на сусідніх сполучених кістках, — пояснював він. — Вони не можуть постати й завершитися на тій самій кістці, бо тоді нічого не рухалося б». Усі деталі будови людського тіла поєднуються у винахідливий механізм із багатьма рухомими частинами. «Суглоби між кістками підкоряються сухожиллям, а сухожилля — м’язам, а м’язи — нервам».

 

Порівняння рукотворних механізмів із витворами природи прищепили йому глибоку пошану до природи. «Людська кмітливість багато винаходів створила, — писав він, — але ніколи не винайде речей гарніших, простіших і доладніших, аніж Природа, що у її творіннях нічого не бракує й немає нічого надлишкового».

 

Анатомічні дослідження Леонардо позначалися на творчості, але відбувався і зворотний процес: його художні, скульпторські, рисувальні й інженерні навички долали межі дисциплін і ставали у пригоді під час вивчення людської будови. Він першим запропонував революційну техніку, яка дала змогу скласти схему порожнин, відомих як шлуночки головного мозку, за допомогою методів, запозичених із царини скульптури й відливання статуй.

 

У Мілані Леонардо розробив спосіб відлити велику кінну статую, а тому згодом вигадав, як залити розтоплений віск у мозок і просвердлити вентиляційні отвори, крізь які з порожнин вийде повітря й рідини. «Зроби два вентиляційні отвори у відростках більших шлуночків і введи шприцом розтоплений віск, проробивши отвір у шлуночку пам’яті; крізь отвір той заповни три шлуночки мозку. Потім, коли віск затвердіє, розбери мозок і побачиш точну форму шлуночків».

 

Леонардо вперше поставив цей дослід на мозку корови, який добути легше, ніж людський. З книжок і раніших розтинів він знав, як змінити методи, щоб їх можна було застосувати до мозку людини, і виклав ці дивовижно точні здогади у серії малюнків, які показують череп у розрізі. Дрібні помилки Леонардо полягали в тому, що шлуночок посередині трошки збільшився під тиском воску, а відростки бічних шлуночків не до кінця заповнилися.

 

Однак його результати просто фантастичні. Леонардо став першим дослідником в історії, який ввів формувальний матеріал у порожнину людського тіла. Цю техніку згодом перевинайде нідерландський анатом Фредерік Рюйш за два століття по тому. Відкриття з будови мозку і шлуночків серця стали найважливішими проривами Леонардо в цій галузі, а здійснити їх вдалося саме завдяки тому, що він був не лише науковцем, а і скульптором.

Ілюстрації до публікації — Каталіна Маєвська

 

20 вересня о 18:00 запрошуємо вас на дискусію «Леонардо да Вінчі: наука як мистецтво» з нагоди виходу з друку біографії да Вінчі від Волтера Айзексона.

Деталі за посиланням

ТЕКСТ: Волтер Айзексон
Переклад: Ярослава Стріха
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: