Стаття Тема не обрана — 24 липня, 2019

Намалюю тобі орган

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Anneliese Lilienthal

Анналіз Лілєнталь не хотіла створювати мистецтво заради мистецтва й обрала мистецтво заради науки. Художниця працює в царині медичної ілюстрації, і її мета – зробити складні явища зрозумілішими. Про те, як починається робота над проектом, традиції та «трюки» в медичній ілюстрації, а також про те, чому медична ілюстрація – це важливо, читайте у нашому інтерв’ю.

Як би Ви визначили сферу використання медичної ілюстрації, і що вирізняє медичні ілюстрації серед інших видів зображень?

Медичні ілюстрації можна ще назвати біомедичними візуалізаціями. До них належить будь-який тип візуального супроводу, який використовують у різних галузях науки. Вони допомагають краще донести інформацію, часто це ті речі, які ми не в змозі побачити неозброєним оком. 

До таких зображень належать візуальні дані в підручниках та посібниках – графіки та діаграми, які допомагають зрозуміти інформацію. Медичні візуалізації також можна побачити в кабінеті лікаря, вони присутні у вигляді ознайомчих плакатів і тривимірних моделей, за допомогою яких лікар може наочно показати пацієнту, наприклад алгоритм виконання певної процедури. Медичні ілюстрації часто-густо присутні у медіа: у медичних шоу та рекламі ліків. Іноді ілюстрації анімують, на їх основі створюють інтерактивні матеріали, а також застосовують доповнену та віртуальну реальність для того, щоб за допомогою динамічних, зрозумілих і привабливих зображень пояснити глядачам складні концепції. Ці матеріали показують, як працюють медикаменти чи прилади, їхню мету та спосіб їх застосування. Біомедичні візуальні засоби використовують також під час наукових доповідей. Вони трапляються й на обкладинках наукових та науково-популярних журналів. Деякі роботи, виконані моїми колегами, неймовірно надихають мене. Діапазон використання ілюстрації та їх застосування невпинно збільшуються.

У чому полягає процес створення медичної ілюстрації: від початку і до кінця?

Моя техніка – це поєднання традиційного малюнку та сучасних технологій. Коли я починаю працювати над створенням ілюстрації, це трохи відрізняється від процесу створення звичайного малюнку. Спочатку я формулюю мету і завдання роботи, відштовхуючись від комунікативно-навчальних потреб замовника. Деякі типи ілюстрації можуть викликати дискусію або підігріти цікавість до теми, зазвичай це редакційні зображення, тоді як багато з того, що роблю я, це переважно ілюстрації, які описують виконання різних процедур.

Коли я починаю роботу, першим етапом є дослідницький – я намагаюся дізнатися якомога більше про тему. Тож я зазвичай не сідаю і не малюю одразу, а обговорюю з клієнтом його бажання: що він шукає та що йому не вдається пояснити своїй аудиторії за допомогою тексту. Якщо я ілюструю, наприклад біохімічний або молекулярний процес, я намагаюся з’ясувати, які клітини залучені до нього та якими хімічними сигналами вони обмінюються. Я дізнаюся їх назви, життєвий цикл, переглядаю фото. Також важливо зрозуміти, чи мають ці структури усталені стандарти опису, як їх зображували в минулому і чи дійсні підходи задовольнять потреби клієнта. 

Отож, перш ніж зробити перший штрих, я вивчаю мікрофотографії різних структур та шукаю референси і, в залежності від аудиторії, починаю міркувати про те, яке масштабування використати, аби людина могла стежити за візуальним поясненням і не губитися. Чи варто мені почати з тіла людини чи зі Всесвіту? Чи можу я одразу заглибитися в орган або тканину? Адже люди підуть тим шляхом, який прокладе ілюстратор. 

Тоді я починаю замальовувати структури та логіку процесу. Зазвичай я беру великий аркуш формату А3 і починаю малювати простим олівцем. Потім, коли у мене з’являються ідеї, як ці окремі елементи будуть пов’язані на малюнку, я можу почати думати про колір і те, як він може допомогти транслювати інформацію. Так, зазвичай певний колір використовується для B-клітини або іншого типу комірки. Часто кольори, які ми бачимо, пов’язані, наприклад, з технікою фарбування. Насправді переважна більшість клітин не мають жодного кольору. Червоні клітини крові дійсно мають червонуватий відтінок, а от зелений колір лімфатичних клітин є суто дидактичним. Тож я певний час зважую, який колір допоможе мені краще донести повідомлення, і моя палітра не буває занадто барвистою.

А як щодо викривлення, про яке ви вже згадували, наприклад, іноді кров забарвлюють в синій колір для дидактичних цілей, однак насправді вона не буває синьою. Як часто це використовують і чи є якась межа такої зміни?

Хороше питання. Я думаю, що межу доволі важко визначити, я не завжди можу сказати якою мірою це викривлення доречне. Щодо людського тіла існують певні стандарти. Так, як ви згадали, зазвичай кров, насичена киснем – червона, а дезоксигенована кров – синя. Лімфатична система переважно сіра. Також все залежить від того, хто є моєю аудиторією. З ким я розмовляю? Як та як ґрунтовно вони навчалися? Адже це також залежить від моїх очікувань. Розмовляючи з групою студентів-медиків, я розумію що вони очікують певну послідовність і дидактичний підхід, скажімо, що кров буде виглядати певним чином. Вони запам’ятають і потім використовуватимуть на практиці. Це чудово, але мета полягає в тому, щоб зрозуміти всі нюанси того, як можуть виглядати справжні тканини. Ця незначна зміна кольору буде дуже важлива, коли вони робитимуть операцію або для визначення пошкоджених тканин. Я намагаюся показати це наочно: «Знайте, якщо вам треба щось затиснути з такою от силою, тканини виглядатимуть ось так, а коли ви перетиснете, так виглядатиме ушкодження». Отже, у цьому випадку я хочу бути дуже свідомою і тісно співпрацювати з лікарями, щоб уточнити цей нюанс. Іноді я створюю анімацію, яка це показує. Такий спосіб є більш наочним, хоч це і не завжди реальне відео, частіше це парні слайди, які показують конкретну точку зміни, без зайвих елементів.

Часто ми намагаємося використовувати аналогії та метафори, щоб допомогти пояснити складні поняття. У цьому є сила, але також і ймовірність створення дезінформації, яку пізніше треба буде уточнювати і виправляти, особливо якщо ця аналогія існує на базовому рівні. Справді класичним прикладом є людська клітина. Ми знаємо, що у ній є ядро. У ньому, можливо, є деякі мітохондрії та інші органели. Але насправді ми не вважаємо, що вони щільно прилягають, а схильні думати, що між ними є відкриті простори. Цей концепт просто зрозуміти і просто виокремити елементи, та крім того, він створює помилкове уявлення про те, що елементи ізольовані і між ними є повітря. Отже, зрештою ми повинні змінити цю модель, бо вона не працює у випадку зі складнішою фізіологією та базовими законами фізики, коли потрібно вже глибше розуміння того, як ці частинки у клітині співпрацюють.

О, це правда. Органели не можуть мати стільки місця. Вони повинні бути досить ущільнені!

Одна з компаній, з якою я співпрацювала, анімувала якраз цей аспект. І коли ви бачите таку анімацію, це просто: «О, точно. Так це і є». Або подивіться на банк білкових даних, який зробив Девід Гудселл. Він створює чудові ілюстрації, які гідні висіти на будь-якій стіні як витвір мистецтва. Але також всі вони неймовірно точні щодо позиціонування білків і дають вам відчуття того, як упаковані ці клітини. Між ними немає порожнього простору. Якби ми тільки могли так само спаковувати валізи!

Ви сказали, що донесення інформації, особливо наукової, є досить складним процесом. Чи є якісь поради та трюки, які допомагають медичним ілюстраторам візуалізувати науку?

Звичайно. Що довше я викладаю, то більше розумію важливість визначення своєї аудиторії. Це привід замислитися про те, які припущення ви могли би мати про неї. Спробуйте поспілкуватися з кимось із членів цієї групи, чи навіть спільно створити щось ними. Шляхом спільного творення ви зможете побачити набагато більше: які непорозуміння трапляються і де речі можуть бути змінені. Так ви отримаєте глибше розуміння процесу. Одна з речей, які допомагають – це спільне творення.

Багато наративів мають наукове підґрунтя, але чимало працюють як соціальний конструкт, наприклад, розуміння та асоціація певних кольорів і форм. Часто я просто гуглю, щоб зрозуміти, можливо, з національної точки зору, які типи візуальних конструкцій є більш зрозумілими.

Ці речі працюють навіть у простих комунікаціях. Наприклад, ви в аеропорті, і телевізори транслюють попередження про ризик певного захворювання з пересторогами і питаннями: «Чи є у вас лихоманка сьогодні, чи не контактували ви з тим-то». Замість використання тексту, який має бар’єр медичної та наукової грамотності, інформація подається за допомогою символів та іконок, і це величезна перевага. Наприклад, CDC (Американський центр контролю і попередження захворювань) для своєї інформаційної системи в аеропортах зараз використовує набагато більше графічних зображень, ніж раніше. 

Та все ж графічне письмо не є універсальним, окрема людина може зрозуміти його інакше, ніж певна більшість. Так, якщо ви хочете сказати людині, о котрій годині їй треба приймати ліки, ви не завжди використаєте зображення годинника. У певному контексті це може бути цифровий годинник, а деколи круглий аналоговий. Та для когось це буде сонце на горизонті. Тож варто бути в курсі цього контексту, щоб не робити занадто багато припущень, і таргетувати його для певних груп, аби отримати відгук. Так ми уникаємо непорозуміння, і деякі дослідження показують що це справді працює.

Коли я обговорюю проміжний результат із клієнтом і отримую зворотний зв’язок, вимальовується остаточне розуміння завдання. Отже, ці перші етапи є дослідженням в ескізах, куди я, звичайно, вкладаю більшу частину енергії, а решта – це полірування, усталення форми, кольору і композиції. Тут я намагаюся зобразити динамічний рух, адже це цікавіше за статику. У ілюстрації повинно бути стільки життя, скільки ви можете туди вкласти.

Які навички необхідні ілюстратору, щоб ефективно доносити інформацію? 

Найважливіша річ у цьому – зацікавлення. Якщо вам цікаво, ви готові шукати інформацію і докопуватися до суті, це найважливіше. І хороша доза наполегливості. Я вже, здається, казала, що люди приходять в ілюстрацію з різних напрямків. Це вчені, які завжди любили мистецтво або малювання. Художники, які завжди мали пристрасть до науки і так знайшли можливість поєднувати обидва захоплення. Якщо ви досліджуєте питання залучення до цього, я б порадила дослідити і спробувати поєднати ці світи, неважливо, відчуваєте ви себе професіоналом чи ні. Я думаю, що світ потребує більше людей, які є міждисциплінарними і можуть бачити речі з обох сторін. Наука і мистецтво – це спостереження. Я думаю, що вони мають достатньо спільних рис і способів для співпраці, хоча іноді і мають різні філософські позиції.

Якою була ваша особиста мотивація приєднатися до цієї галузі?

Це сталося в 1998 році. Я була звичайною ученицею середньої школи, яка любила малювати. Та я не бачила себе як людину, що створює мистецтво заради мистецтва, імпульсивно, цілодобово. І не хотіла бути художником, який голодує. Я любила розклад. Я любила мати структуру в моєму житті. І я завжди любила вчитися. 

А у старшій школі мій викладач щасливим випадком запитав: «Ви коли-небудь розглядали поле медичної ілюстрації?» А, і ще в мистецькому класі було щось схоже на скелет, і я робила його начерки. 

Уже в університеті я слухала і наукові, і мистецькі курси. Я була захоплена цими заняттями, особливо лабораторними, де ми могли розглядати і досліджувати зразки та оцінити красу того, що відбувається в органах тварин і структурах клітин. Це дуже цікаво, бачити, як відбуваються процеси, про які ми навіть не замислюємося. Ось що насправді надихнуло мене спробувати допомогти поширенню краси і пристрасті науки у світі. Вони великою мірою ідуть рука в руку, тож можливість додати дрібку того й іншого і підтримати це дидактичними матеріалами та теорією може сприяти кращій передачі знань.

Існує багато безпідставних міфів про науку, які вже усталені в загальній картині світу і які породжують непорозуміння. Один із моїх колег, який працює з ризиками, питав мене: «Як боротися з упередженнями, які вже вважаються безперечною істиною? Як ми можемо замінити їх на нове повідомлення?»

Зараз справді існують покрокові процеси усталення нових концепцій, які було би добре знати митцям і науковцям. Для візуалізації процесу потрібна не лише його теорія, а й розуміння того, як люди сприймуть це нове знання, їхні емоції і відчуття щодо нього.

Я не фахівець з цього питання. Але я вважаю, що це одна з областей, над якою науковці й митці могли би більше працювати разом, обирати і спростовувати міфи, які не допомагають громадськості і населенню, наприклад, міфи про вакцинацію.

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі