fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Біологія — 30.06.20
ТЕКСТ: Наталія Атамась
Ілюстрації: Альона Морока
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Нестандарт, або Коли сім’я – це не тільки «мама, батько, я» – блог Наталії Атамась

У тваринному світі хребетних птахи – просто зразки батьківської турботи. Відкладання яєць і вирощування пташенят відносно невеликими тваринами потребує величезного батьківського вкладу, тому не дивно, що приблизно у 80% всіх птахів світу про малечу піклуються обоє батьків – і самець, і самиця. Тим цікавіші винятки з цього правила, а їх є чимало.

 

Серед винятків є гніздовий паразитизм – підкладання яєць особинам свого виду або навіть інших видів, як це робить усім відома зозуля. Є також дуже давня і цікава стратегія розмноження, коли кладку зігріває й інкубує не хтось із батьків; натомість це відбувається геотермально – у великій купі гною чи землі. Так роблять, наприклад, сорні кури. Ще один виняток – колективне розмноження, коли парі допомагають їхні старші діти або брати, сестри, інші родичі чи й узагалі не рідня – 8% усіх видів практикують такий тип піклування. Крім того, є випадки, коли про дітей турбується тільки хтось один з членів пари – батько чи матір.

 

Від чого ж залежить обрання стратегії?

 

Як відомо, за типом розвитку пташенят птахи умовно і досить грубо поділяються на дві групи: виводкові та гніздові. Перші вилуплюються з яйця вже повністю сформованими, з відкритими очима й пухом. Вони здатні активно рухатися вже через кілька годин після вилуплення. Курчата, качата, гусенята, а також мартини, кулики і багато інших груп саме такі. Звісно, у виводкових видів набагато частіше трапляється ситуація, коли про виводок піклується тільки один з батьків. Адже малеча може самостійно їсти і так-сяк про себе турбуватися одразу після виходу з яйця. А от безпомічні, сліпі-голі пташенята гніздових птахів – абсолютно несамостійні, і у гнізді вони потребують довгого вигодовування обома членами пари. Тому серед цих птахів тільки у 7% видів вигодовує один член пари (самиця).

 

Тільки в 1% всіх видів птахів світу про пташенят піклується самець. Звісно, це виводкові види, до яких належать страуси та декілька груп куликів. Вважається, що піклування самця еволюційно більш давнє в цих груп, ніж турбота про нащадків з боку обох батьків, але досі невідомо, яким чином вона еволюціонувала у досить різних групах птахів і чому саме так.

 

На відміну від стратегії піклування тільки самця, піклування тільки самиці більш поширене, це близько 9% всіх видів. Зрозуміло, що більшість таких видів виводкові, а не гніздові. Одна з умов, за яких одна самиця з гніздових видів в змозі самостійно вигодувати виводок без допомоги самця, – це належність до тропічних груп, які харчуються фруктами або нектаром. Такі корми поширені у природі нерівномірно, але у певному місці й у певний час їх дуже багато. Самиці багатьох видів перебувають в еволюційних лещатах: «найкращі гени суперсамця без допомоги з виводком» проти «не такі хороші гени, але зі здатністю турбуватися про потомство». В умовах надлишку фруктів – численного, але не дуже поживного харчового ресурсу для вигодовування, еволюційно перемагає стратегія «найкращі гени для моїх дітей, які дозволять їм вижити на низькокалорійній дієті, а потурбуюся я про них і сама».

 

Це добре видно на прикладі знаменитих наметників. Складно побудовані намети, дивно прикрашені майданчики, танці, постійна конкуренція та крадіжки прикрас один в одного займають весь час самців, і мають продемонструвати самиці, що їхні власники – носії найкращих генів. Самиця обирає дуже ретельно і подальший виводок після цього вигодовує сама. Але так родинні справи робляться тільки у фруктоїдних видів наметників. Окрім того, існує гіпотеза, що в низки фруктоїдних видів самці дуже зайняті тим, що тримають і захищають ділянки фруктових дерев, демонструючи тим самим самиці свої найкращі генетичні якості й стимулюючи її до парування саме з ними.

 

Тим цікавіші випадки у комахоїдних видів, коли лише самиця турбується про виводок, адже такі пташенята вимагають великої кількості висококалорійної, багатої на білок їжі. Також цікаві випадки, коли в одного самця існує цілий гарем із самиць і гнізд на ділянці, як це відбувається в очеретянок – дуже поширеної в Україні групи прибережних птахів. Вважається, що у певних коловодних біотопах, наприклад, у тих самих очеретах, існує великий надлишок малих комах, зокрема комарів під час їхнього масового льоту, та павуків,  – основного харчового ресурсу очеретянок. І тому самиці прекрасно здатні дати раду собі та потомству, тож у таких біотопах еволюціонувала «гаремна» стратегія розмноження – полігінія. Так, у великих очеретянок тільки перша з запліднених самок «гарему» отримає увагу самця до свого виводку та допомогу у вигодовуванні. Зоологи зі Швеції довели: така ситуація призводить до того, що інші самиці на ділянці намагаються проштрикнути дзьобами яйця у гнізді першої «щасливої» суперниці і зробити свій виводок фаворитами, але непогано здатні впоратися з виводком і самі.

 

На відміну від полігінії, поліандрія – «одна самиця – багато самців» – більш рідкісна. Найвідоміший випадок – північноамериканська якана (Jacana spinosa) – вид, у якого велика самиця тримає й охороняє територію з декількома самцями, що насиджують кладки з її дітьми й турбуються про малечу. Поширеною є також серіальна поліандрія, коли самиця парується з декількома самцями по черзі, залишаючи кожного з них піклуватися про потомство, як це відбувається у деяких видів куликів.

 

Цікавою стратегією є також спільна турбота про потомство не тільки рідних батьків, але й купи «помічників». Найчастіше це діти пари з попереднього виводка. Таке може спостерігатися у видів, що харчуються складним у здобуванні та високоспеціалізованим кормом. Наприклад, австралійським краге (Corcorax melanorhamphos), щоб виростити і навчити молодь здобувати харч у посушливому австралійському бушіБуш — неосвоєні людиною великі території, порослі чагарником або низькорослими деревами, в Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці, Канаді та на Алясці., потрібно кілька років. Тому не дивно, що ці птахи не просто практикують колективну турботу, але й навіть виманюють і крадуть молодих з інших гнізд, аби вигодувати їх і згодом долучити до своєї сімейної групи, адже тільки велика сім’я з 4-7 птахів може успішно впоратися з багатомісячним вигодовуванням і захистом гнізда від хижаків.

 

Членами колективної групи вигодовувальників можуть бути не родичі, а інші представники виду, які проживають на території пари, але не розмножуються. Також поширена стратегія рівноцінного вкладу в розмноження декількох дорослих – самців і самиць. Найвідомішим випадком такого кооперативного розмноження є північноамериканський жолудевий дятел (Melanerpes formicivorus), у якого декілька самиць (зазвичай три) відкладають яйця в одне спільне дупло. Батьків теж кілька – до семи. Всі члени групи по черзі насиджують, годують і колективно захищають сімейне надбання – гніздо та величезні склади з основним кормом – жолудями. Різні форми колективного розмноження властиві 9% всіх птахів світу, і це переважно представники гніздових видів.

 

Існують також екзотичні форми кооперативного розмноження, наприклад, в еволюційно дуже давнього виду – сутінкової птахи кагу (Rhynochetos jubatus), що мешкає у Новій Каледонії. Її сім’я складається з кількох рідних братів та однієї самиці. У фолклендських поморників (Catharacta lonnbergi) молоді самці мешкають у центральних, «низькоякісних» частинах островів, тоді як групи, що розмножуються, займають «високоякісні» території на периферії. Молоді самці мають формувати коаліції, аби захопити ці гніздові території і викинути власників геть. У цього виду вилуплюється єдине пташеня, тому кожен з членів коаліції вносить свій батьківський вклад у його вирощування, і так триває доти, поки живі всі члени коаліції самців.

 

Але, звісно, найбільш поширеною формою є спільна турбота про виводок двох членів родини – самця та самиці. У більшості видів самець забезпечує годування самиці, коли та насиджує, обігріває і захищає кладку та виводок на ранніх стадіях після вилуплення. Цікава історія спостерігається в багатьох океанічних і морських видів, обидва батьки  яких мають надовго відлітати далеко в море у пошуках нестабільного та нерівномірно поширеного корму, наприклад, косяків риби. У таких видів, по-перше, формуються напрочуд міцні стосунки між членами пари, а по-друге, різні форми колективного захисту пташенят в умовах, коли багато дорослих птахів відсутні біля гнізда. Наприклад, у пінгвінів Аделі особини, що не розмножуються, організовуються для колективного захисту пташенят у зграйках від хижаків – поморників, а у білих крячків (Gygis alba) за відсутності батьків інші дорослі та неповнолітні члени колонії можуть підгодовувати нерідних пташенят – і це при тому, що мартини і крячки на колоніях дуже добре розпізнають, де свої, а де чужі пташенята, запам’ятовуючи їхні голоси ще у яйці, і, врешті-решт, коли пташенята підростають, відганяють і позбавляються таких «помічників».

 

Інстинкт вигодовування малих у птахів дуже сильний. Інколи це призводить до явища так званого міжвидового вигодовування, коли птахи, гнізда яких розташовані поруч з голодними пташенятами, перехресно годують не тільки своїх пташенят, але й сусідніх – геть не свого виду. Через це існує також явище, коли птах, що втратив свій виводок, може приєднатися до вигодовування чужого. А у деяких видів качок існує явище «усиновлення», коли качка опікується виводком, що втратив рідну матір. Це не так вже й альтруїстично, бо у деяких випадках одна самиця просто проганяє іншу і «присвоює» її дітей. Годувати їх не потрібно – вони самі дають собі раду, але при нападі хижака збільшуються шанси на виживання саме своїх «генетично рідних» дітей.

 

Гніздобудування у багатьох видів – це справа самця, а також спосіб довести самиці свою майбутню батьківську спроможність. Крихітне волове очко може у сезон збудувати до 12 складних кулеподібних гнізд, аби вразити самицю. У більшості горобиних видів насамперед на самця також покладається справа годування. Звісно, є і винятки. Наприклад, у червоноокого віреона (Vireo olivaceus) три чверті кормів виводок отримує саме від самиці. У сім’ях фламінго обидва батьки вигодовують малечу молочком – поживною речовиною, багатою на жири та білки, яка виробляється у спеціальному органі під горлом.

 

Самка турбується про нащадків ще на стадії формування та відкладання яйця. Подивімось, наприклад, на звичайнісіньку птаху наших українських континентальних водойм – річкового мартина. Як і всі мартини, самиця відкладає три яйця, перші два з яких більші за розмірами, так звані «основні», а третє, як правило, менше за розмірами, і відкладається останнім, та й то не завжди. Воно запасне, якщо з першими щось піде не так. Але це не означає, що менше третє пташеня – занедбаний «приймак» у сім’ї. Мати ще під час відкладання яєць «регулює» вміст певних гормонів у різних яйцях у такий спосіб, аби наймолодше та найменше з пташенят було одночасно найспритнішим. Це дає йому неабиякі шанси врятуватися від небезпеки і першим добігти до відригнутої батьками риби під час конкуренції зі своїми дужими та великими старшими сиблінгами.

 

В інших мартинів – чорнокрилих – самиці, які розмножувалися в умовах нестачі їжі, на стадії відкладання яєць вкладають у них більшу кількість андрогенів, зокрема тестостерону, аби підвищити здоров’я майбутніх пташенят і, відповідно, їхні шанси на виживання.

 

На відміну від мартинів, у деяких видів великих хижих птахів друге, «додаткове» яйце або пташеня, що з нього вилупилось, – завжди приречене. А от у невеликих папуг розел найменші пташенята, які вилупились останніми, справедливо отримують від батьків більше їжі і скоро наздоганяють своїх старших братів і сестер у розмірах і розвитку.

 

У багатьох видів птахів досить поширена подружня невірність, до того ж як серед самиць, так і серед самців. Трапляються також і «розбивачі» пар, які проганяють одного з членів сім’ї, аби спарюватися з іншим. Практикують птахи і щось на кшталт подружніх розлучень. Це роблять навіть птахи у довготривалих стосунках, наприклад, лебеді. На прикладі великих синиць з’ясувалося, що самиці, які ініціювали розлучення, невдовзі поправили свої справи щодо продуктивності розмноження (отримали кращі яйця, краще вигодовування пташенят, кращу територію через більш «якісних» самців), тому вважається, що саме слабкі якості щодо продуктивності та здатності до вигодовування з боку самців змушують самиць ініціювати «розлучення».

 

Звісно, розмірковуючи про різноманіття партнерських стосунків у птахів, не можна оминути також явище гомосексуальності. Різні його прояви трапляються у 130 видів птахів. Вважається, що природний добір міг сприяти виникненню цього явища у птахів для підвищення кількості успішних актів залицяння та парування, і саме тому він поширений у тих видів, у яких одна зі статей менше вкладається у біганину навколо виводку. Але у деяких випадках такі союзи можуть бути адаптивними з точки зору родинної турботи, бо саме вони допомагають ефективніше захищати територію, турбуватися про нащадків або підвищують соціальний статус.

 

Таким чином, на прикладі птахів та їхніх родинних стосунків можна бачити, що природа вітає будь-яке різноманіття. На щастя, кого і як любити та у яких стосунках перебувати, природний добір уже давно не вказує людині. Гадаю, що й інші люди не повинні.

ТЕКСТ: Наталія Атамась
Ілюстрації: Альона Морока
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: