Стаття Тема не обрана — 10 серпня, 2021

Ні в сих, ні в тих: як пандемія COVID-19 позначилася на підготовці атлетів-олімпійців

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Для переважної більшості з нас потрапити на Олімпіаду – це майже те саме, що злітати у космос. А, можливо, з огляду на темпи розвитку космічного туризму, друге навіть більш імовірне. Адже потрібно не просто показувати видатні результати в обраній спортивній дисципліні, а й пройти кваліфікаційний відбір (нормативи, встановлені Олімпійським комітетом) та потрапити до національної збірної країни. Не дивно, що зазвичай шлях олімпійця починається ще з дошкільного віку.

На жаль, пандемія COVID-19 суттєво позначилася і на сфері спорту. Якщо навіть відкинути прямі ризики, пов’язані із захворюванням на коронавірусну інфекцію, скасування величезної кількості змагань, перенесення Олімпійських ігор, закриття стадіонів та інших публічних місць для тренувань на карантин – все це не могло не вплинути на фізичну та психологічну форму тих, хто присвятив своє життя спорту найвищих досягнень. Чому ж пандемія COVID-19 так сильно позначилася на тренувальному процесі спортсменів? На які ланки вона вплинула насамперед? 

Особливості тренувань олімпійців

Спортсмени, які виступають або ж претендують на виступ на Олімпійських іграх, присвячують тренуванням величезну кількість часу. А все заради того, аби досягнути піку своєї фізичної форми1. Тільки так вони отримують шанс поборотися за медалі, адже на олімпіаді збираються найкращі! І для того, аби допомогти олімпійцям набрати таку форму, за роки проведення Олімпійських ігор виробилася ціла стратегія з планування тренувального процесу, заснована на принципах спортивної періодизації.

Періодизація в спорті

Якби нам раптом потрапив до рук тренувальний план спортсмена-олімпійця, то багато хто б зі здивуванням помітив, що він не намагається «ставити рекорди» щотижня, як часто пробують вчиняти любителі. Адже з точки зору фізіології, жоден спортсмен, навіть олімпійського калібру, не може підтримувати максимально високу фізичну форму2 протягом всього року. Однак використовуючи певні принципи у побудові тренувань, цілком можливо двічі-тричі на рік досягати пікових показників фізичної форми. Саме тому обсяги та інтенсивність тренувань спортсмена (а також кількість відпочинку, використання фізіопроцедур) змінюються протягом року так, щоб під свої ключові змагання у сезоні (це може бути чемпіонат країни, чемпіонат світу абощо) спортсмен досягнув найкращої можливої для нього фізичної форми. Такий принцип підготовки, який використовує переважна більшість спортсменів високого рівня, відомий як тренувальна періодизація. Тренувальна періодизація – це цілеспрямоване маніпулювання змінами у тренувальному процесі задля оптимізації продуктивності спортивних показників, запобігання перетренованості та покращення результативності3.

Періодизація передбачає постійне варіювання тривалості, інтенсивності та обсягів навантаження та поділу програми підготовки на менші періоди та окремі тренувальні цикли4. Все це дозволяє атлету досягти піку форми в певний потрібний час. 

Початок застосування принципу періодизації поклали дослідження5 особливостей м’язової діяльності людини середини ХІХ ст., які було доповнено працями про втому м’язів на початку ХХ ст. Сам принцип періодизації був впроваджений у тренувальну практику в 1950–1960-х роках. Саме тоді тренери зрозуміли, що фокусування на важливих змаганнях є більш ефективним, ніж спроба підготувати спортсменів до великої кількості змагань, що відбуваються протягом року. Це не тільки допомагає уникнути перевантаження та пов’язаних з ним травм, а й запобігає професійному вигоранню, яке виникає внаслідок перевантаження психологічного. 

Ще одним важливим витоком у формуванні принципів тренувальної періодизації стала модель стресу, сформульована канадським ендокринологом і патофізіологом Гансом Сельє, відома як загальний адаптаційний синдром6. Центральна теза моделі, яку він запропонував, полягає в тому, що будь-які порушення стану організму є водночас і рушійною силою біологічної адаптації. Власне, з середини ХХ століття спортивні фізіологи і почали розглядати фізичні навантаження та відповідь організму на тренування в розрізі загального адаптаційного синдрому7

Так, у відповідь на дію тренувального стресу тіло переходить у фазу тривожності, що призводить до стомлення під час тренувань. Гостра втома – це нормальна і очікувана короткочасна реакція на тренувальний стрес, важлива частина тренувального процесу. Якщо після цього початкового напруження відбувається адекватне відновлення, настає друга фаза, відома як фаза резистентності, під час якої система повертається до вихідного рівня, або гомеостазу. Однак тепер те саме навантаження вже не викликає такого гострого стресу, як було вперше – відбулася фізіологічна адаптація. Якщо ж відновлення пройшло недостатньо або ж навантаження значно більше (триваліше) за те, до якого організм здатен адаптуватися на цьому етапі, може розвинутися фаза виснаження, що характеризується зниженням працездатності та, врешті-решт, розвитком синдрому перетренованості8.

Періодизацію успішно застосовують як до силових видів спорту (важкої атлетики, паверліфтингу), так і до видів спорту на витривалість (бігу, їзди на велосипеді). І якщо для тренувань любителів зазвичай використовують розпланування тренувань на пів року чи рік, для спортсменів-олімпійців це аж чотирирічний цикл.

Олімпійський цикл підготовки

У тренувальній періодизації процес підготовки розподіляється на часові проміжки, тривалість яких може коливатися від днів до тижнів, місяців або навіть років. Протягом кожного з цих часових інтервалів акцентується особливий елемент продуктивності (наприклад, фізична підготовленість, техніка тощо). Зазвичай розрізняють три основні варіанти таких циклів: довгострокові (макроцикл), середньострокові (мезоцикл) та короткострокові (мікроцикли)9.

Ще за часів давніх греків підготовка до Олімпіади була тривалим процесом, який містив багаторічні цілеспрямовані тренування, період безпосереднього підведення до змагань, вдосконалення спортивного інвентарю тощо. Після відновлення Олімпійських ігор у 1896 році і затвердження МОК проведення Олімпіад щочотири роки для багатьох спортсменів основним «макроциклом» в плануванні підготовки стали саме Олімпійські ігри.  

Звісно, побудова чотирирічних олімпійських циклів не може бути однотипною для всіх спортсменів, навіть якщо вони спеціалізуються на одному виді спорту. Залежно від кваліфікації, віку спортсмена, тренувального стажу, особливостей виду спорту, стану здоров’я і низки інших обставин використовуються різні схеми побудови чотирирічних макроциклів. 

Існує декілька основних типів моделей періодизації: лінійна, нелінійна (хвилеподібна), зворотна, блокова10. Кожна з них має свої переваги та недоліки і застосовується залежно від індивідуальних особливостей атлета.

Метааналіз11, що охопив 17 досліджень і понад пів тисячі учасників, не виявив суттєвих переваг однієї програми періодизації над іншою. І лінійні прогресивні тренування, і нелінійні тренувальні програми давали схожі результати.

Вплив пандемії COVID-19 на підготовку атлетів-олімпійців

На жаль, відтермінування Олімпіади на цілий рік для декого із немолодих спортсменів автоматично означало завершення їхньої спортивної кар’єри через неможливість ще рік підтримувати достатньо хорошу фізичну форму для виступу на Олімпійських іграх та боротьби за медалі. Так трапилося, наприклад, з одним із лідерів британської збірної з веслування Томом Ренслі, дворазовим олімпійським призером.

Якщо ж розглядати вплив пандемії COVID-19 на підготовку спортсменів-олімпійців, то крім безпосереднього впливу, що міг проявлятися у можливості зараження коронавірусною інфекцією та вимушеною перервою у тренуваннях, варто звернути увагу на те, що COVID-19 суттєво вплинув на сам чотирирічний Олімпійський цикл підготовки. 

Порушення циклу підготовки

Хоч би яку із моделей періодизації використовували спортсмени, відтермінування Олімпійських ігор на рік за кілька місяців до початку означає для них щонайменше те, що загальний чотирирічний цикл підготовки порушується. Неприємний парадокс полягав у тому, що запланований вихід на пік форми, заради якого робилися усі виснажливі тренування протягом понад трьох років, був «стрільбою вхолосту», бо цю форму просто немає де реалізовувати. До того ж потрібно протягом року докласти зусиль, аби спробувати вийти на схожий рівень готовності знову.

Скасування змагань

Пандемія, на жаль, призвела до скасування не тільки Олімпійських ігор. Переважна більшість змагань (національні чемпіонати, чемпіонати світу і Європи, комерційні старти) також скасували або ж перенесли на невизначений термін, до поліпшення епідеміологічної ситуації. Відповідно, «контрольні точки», на яких олімпійці мали би змогу протестувати свою форму, відпрацювати технічні, тактичні та психологічні прийоми, просто зникли. 

Крім того, для багатьох претендентів на поїздку на Олімпійські ігри проблемою стало виконати сам олімпійський норматив, адже для цього потрібні змагання, які відповідають певним критеріям, а за рідкісними винятками проведення таких змагань скрізь заборонено.

Після початку вакцинації та спаду пандемії склалася протилежна ситуація – змагань одразу стало надзвичайно багато. Але постали інші проблеми. До яких із них готуватися? Спробувати свої сили на тих, що точно відбудуться через місяць? Чи взяти більше часу на підготовку і виступити на тих, які, можливо, відбудуться через три місяці, якщо їх не скасують? За таких умов постійної невизначеності показати справді хороший результат – не надто просте завдання. І в багатьох випадках вимушений поспіх, спроба форсувати підготовку, закінчувалися не олімпійськими нормативами, а, на жаль, прикрими травмами.

Наслідки пандемії відчула зокрема Дарія Михайлова, майстер спорту України міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України, учасниця чемпіонатів світу та Європи, переможниця багатьох міжнародних змагань: «На мою підготовку пандемія, на жаль, вплинула кардинально. Терміни відбору на Олімпійські ігри постійно змінювались, і коли виявилось, що все ж таки не з грудня, як всі інші види, а з вересня вже можна підтверджувати норматив, то вирішили ризикнути і підготуватись до Лондонського марафону за 50 днів. Марафон я пробігла з результатом 2:27:29 але, на жаль, поспіх у підготовці тоді, як виявилося пізніше, став однією з причин стресового перелому. Травма дуже неприємна, і хоча за час, що лишався перед Олімпіадою, я, як змогла, зібрала себе, але банально не вистачає часу, щоб вийти бодай на мій минулий пристойний рівень».

Відсутність можливості повноцінно тренуватися

Протягом майже всього 2020 року у багатьох країнах можливості для тренувань навіть професійних атлетів були вкрай обмеженими через заборони роботи стадіонів, басейнів (та іншої спортивної інфраструктури), а також використання для цього публічних місць (парки, водойми тощо). Відповідно, спортсмени мали або свідомо йти на втрату форми з надією через деякий час її надолужити, або їхати тренуватися у ті країни, де заборони та обмеження для їхнього виду спорту були не настільки жорсткими (і куди була можливість приїхати з огляду на інші бюрократичні перепони). 

Підписатися на Куншт

Корисна розсилка про науку.
Статті, відео і подкасти щотижня та без спаму.

Стан невизначеності

І, нарешті, не менш вагомим був фактор невизначеності, що домінував протягом 2020 та початку 2021 років. Невизначеність щодо змагань для отримання олімпійської ліцензії, невизначеність щодо проведення самих Олімпійських ігор у 2021 році, невизначеність щодо місця тренувань, невизначеність щодо вакцинації… Все це призводило до значного психологічного стресу і аж ніяк не сприяло покращенню результатів спортсменів.          

Головний тренер штатної збірної команди України з легкої атлетики з витривалості Сергій Романчук коментує цю проблему так:

«Звісно, пандемія вплинула на підготовку наших олімпійців. Насамперед вона позначилася на атлетах, які вже у віці, де кожен рік на вагу золота, як, наприклад, у нашого марафонця Олександра Сітковського. Через відсутність змагань спортсмени намагалися тримати завищені тренувальні обсяги, а крім того, щоб виконати олімпійський норматив, декому із марафонців, наприклад, доводилося підлаштовуватися під доступні для участі змагання і форсувати підготовчий процес. У низці випадків все це призводило до появи травм, яких би без пандемії просто не могло бути.

Дехто зі спортсменів високого рівня, членів національної збірної, перехворів коронавірусною інфекцією. Звичайно, це негативно відбивалося на тренуваннях, і їм потрібно було значно більше часу на відновлення форми.

Загалом же більшість часу пандемії члени збірної провели на зборах у горах (Кенія, Киргизстан), Федерація легкої атлетики України та місцева влада всіляко намагалися їм допомогти і створити потрібні для якісних тренувань умови.

До речі, до наступної Олімпіади в Парижі (2024 року) залишилось всього три роки, а не чотири, як зазвичай. Як на мене, часу для підготовки цілком достатньо, але потрібне, звісно, конкурентне середовище та висока мотивація».    

Варто зазначити, що попри всі складнощі під час року пандемії COVID-19, для декого із атлетів відтермінування на рік проведення Олімпійських ігор, навпаки, стало шансом для оптимізації своєї системи підготовки, виконання кваліфікаційного нормативу й потрапляння до національної збірної або ж навіть відновлення після травм, яких вони зазнали раніше. Яскравим прикладом є історія італійця Джанмарко Тамбері, чемпіона світу зі стрибків у висоту 2016 року, який через травму не зміг поборотися за нагороди в Ріо-де-Жанейро. Він скористався сповна ще одним роком для відновлення і набору необхідної спортивної форми та виборов на Олімпійських іграх золото. 

Будемо сподіватися, що підготовка до наступних Олімпійських ігор у Парижі буде не такою драматичною для спортсменів-олімпійців і допоможе дістатися нових вершин можливостей людини.

Підтримайте Куншт

Ставайте Друзями Куншт, отримуйте ексклюзивні бонуси та допомагайте нам бути незалежними

Посилання:

  1. Про тренування олімпійців
  2. Про періодизацію тренувань
  3. Що таке тренувальна періодизація
  4. Про тренувальні цикли
  5. Як почали використовувати принцип періодизації
  6. Що таке загальний адаптаційний синдром
  7. Загальний адаптаційний синдром як основа принципу періодизації
  8. Про синдром перетренованості
  9. Варіанти циклів
  10. Типи моделей періодизації
  11. Метааналіз ефективності моделей періодизації

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі