fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Наука як мистецтво — 07.10.21
ТЕКСТ: Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Нобелівка‒2021: література. Доля біженців у прірві між культурами та континентами

«За безкомпромісну та співпереживальну проникливість у наслідках колоніалізму та долі біженців у прірві між культурами та континентами» – з таким формулюванням танзанійсько-британський письменник Абдулразак Ґурна став лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2021 рік.

Абдулразак Ґурна народився і виріс на острові Занзібар, але приїхав до Британії 18-річним хлопцем. Він покинув Танзанію не просто так: Ґурні довелося тікати від переслідувань. Річ у тім, що після звільнення від Британського панування, яке відбулося в 1963 році, Занзібар пережив революцію. Новостворений режим Абейда Каруме переслідував і вбивав людей арабського походження. Родина Ґурни належала до тих, кого репресували. Тому після закінчення школи йому довелося покинути сім’ю і втекти з країни. Повернутися він зміг лише у 1984 році, незадовго до смерті батька. 

 

Ґурна написав десять романів та цілу низку оповідань. Ймовірно, українському читачеві він може здатися таким собі ноунеймом, адже перекладів українською його творів немає (хоча, звісно, тепер з’являться). Та романи письменника у свій час неодноразово потрапляли до коротких і довгих списків літературних премій. Наприклад, роман «Рай», написаний у 1994 році, був у короткому списку Букерівської та Вайтбредівської премій. Ще два романи – «Дезертирство» та «Біля моря» – опинилися у довгому списку Букерівської премії у 2000-х. Втім опісля увага до його текстів трохи зменшилася.

 

Творчість Ґурни за тематикою та, почасти, стилем порівнюють з текстами «стовпів» постколоніальної літератури – Салманом Рушді та Відьядхаром Найполом, який отримав Нобелівку з літератури рівно 20 років тому. Ґурна написав та був упорядником чи редактором низки праць про цих письменників. 

 

Окрім того, багато років він був професором англійської та постколоніальної літератури в Кентському університеті в Кентербері й фокусувався у своїх дослідженнях насамперед на творчості «постколоніальних» письменників, як-от нігерійця Воле Шоїнка, кенійця Нгугі Ва Тхіонго та індійця Салмана Рушді. Безперечно, Ґурна вивчав цих письменників і опирався на їхні тексти. Для всіх них надважлива тема ідентичності, стосунків імперії та колонії, питання влади та сили. 

 

Абдулразак Ґурна – представник цілого покоління письменників із постколоніальних країн, пояснює літературознавиця і літературна критикиня Богдана Романцова: «Ця Нобелівка означає, що її не отримає, наприклад, кенійський письменник Нгугі Ва Тхіонго. Він був претендентом щонайменше останні п’ять років. Але у них схожа тематика, схожа система образів, вдруге Нобелівку за таке саме не дають. І навіть на сайті Нобелівки потім вказали, що є ціле покоління: Рушді, Тхіонго. Це вірний знак, що премію вже не дадуть». (Богдана «ставила» цього року саме на перемогу Тхіонго, канадійки Маргарет Етвуд чи французької письменниці з Ґваделупи Маріз Конде, однак перемоги Ґурни не надто очікувала.)

 

Втім так само творчість Ґурни спирається на британську традицію. Наприклад, роман «Рай», у якому йдеться про хлопця з африканського села (якого батько за борги віддав у рабство), що подорожує зі своїм господарем до Східної Африки, має значну сюжетну схожість з романом Джозефа Конрада «Серце пітьми»: невинний герой потрапляє в доволі безжальне, не відоме йому раніше середовище, де стикаються різні ідентичності й культурні коди. 

 

У цьому контексті виникає питання: чи не є присудження Нобелівки письменнику, який вкорінений у західній традиції, має класичну британську освіту і, зрештою, пише англійською мовою (хоча в молодості спершу писав суахілі), певним проявом того самого колонізаторського підходу? 

 

З одного боку, справді може видатися так. Як писав літературознавець Біл Ешкрофт у книжці «The Empire Writes Back» (вторуючи, до речі, цією назвою вислову Салмана Рушді), «постколоніальним культурам необхідно розірвати патерн неминучого звернення до Британії як до стандарту». З іншого, кому як не людині, яка сама стала біженцем і творчість якої перебуває на межі культур, писати про проблеми вимушеної еміграції, за висвітлення якої письменнику, власне, і дали Нобелівку. Як вдало зазначив Нобелівський комітет, «герої Ґурни опиняються у розриві між культурами та континентами, між життям, яке було, і життям, що починається; це небезпечний стан, якого неможливо позбутися». 

 

Ба більше, у цієї проблеми є суто практичний бік: у письменників, які пишуть суахілі, просто немає перекладів. Відповідно, про них не може дізнатися міжнародна спільнота. 

 

«Я думаю, що Нобелівський комітет намагається вшановувати розмаїття, принаймні така мета у них є. Інша справа, що будь-який погляд західної людини, яка виросла в цій традиції й має західну освіту, на цю територію буде певною мірою кроскультурним. Але просто немає можливості шукати автохтонних авторів», – додає Богдана Романцова. 

 

Це, звісно, також питання перекладів національних текстів: про автора просто не дізнаються, якщо його не читатимуть іншими мовами. Ця проблема простежується і в українській літературі (почнімо навіть з відомого задуму українських дисидентів висунути на Нобелівську премію Василя Стуса: його неможливо було втілити, адже переклад книжки поета так і не підготували). На щастя, з 2020 року в Україні функціонує державна програма підтримки перекладів, яка дозволить світові більше дізнатися про нашу національну літературу і, відповідно, наблизити українських письменників до можливості отримати міжнародні премії. 

ТЕКСТ: Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті
Промо
Проєкт інтелект. Епізод 8: Як приміряти одяг, не заходячи до магазину

Як приміряти одяг, не заходячи до магазину?

Наука
Коли хімія стає зброєю. Уривок з книжки «Вибухова історія людства»

Людство має бойові отруйні речовини і ядерну зброю, вічне джерело енергії, яке водночас може спричинити техногенні катастрофи і радіаційне зараження. Як все це винайшли?

Ідеї
Довіряй, але перевіряй: інтерв’ю з головним редактором журналу «Скептик» Майклом Шермером

У будь-яку мить може з'явитися нова теорія змови. Як зрозуміти, що це омана, і переконати інших довіряти фактам?

Спалах
Світ – велика пробірка: як людям доведеться пристосовуватися до нових мутантів коронавірусу

З’ясовуємо, чим штам вірусу відрізняється від варіанта, як може мутувати коронавірус та як це вплине на розвиток пандемії.

Медицина
Тетрада Фало. Уривок з книжки «Сміх у кінці тунелю»

Лікарям часто доводиться стикатися з труднощами, робити складний вибір і працювати під шаленим тиском. Про свій досвід розповів анестезіолог Іван Черненко у книжці «Сміх у кінці тунелю», яка вийшла у видавництві «Віхола».

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 7: Чи може смарт-годинник врятувати життя

Українська компанія Mawi створює смарт-годинники спеціально для вимірювання життєвих показників людини. Про неї сьогодні й поговоримо! 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: