ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Наука — 08.10.19
    ТЕКСТ: Нобелівський комітет
    Переклад: Марта Льода
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Нобелівка з фізики: Новий погляд на наше місце у Всесвіті

    Нобелівською премією з фізики 2019 року нагороджується нове осмислення структури та історії Всесвіту і перше відкриття планети, що обертається довкола зірки сонячного типу, за межами Сонячної системи. Лауреати цього року здійснили вклад у відповіді на основоположні питання про наше існування. Що відбувалося у «ранньому дитинстві» Всесвіту і потому? Чи можуть існувати інші планети, що крутяться довкола інших сонць? Читайте також і коментар від завідувача відділу науково-технологічної інформації ГАО НАН України Івана Крячка про важливість відкриття та український контекст.

    Джеймс Піблз взявся за космос з його мільярдами галактик і кластерів галактик. Створений ним теоретичний каркас, який він розробляв впродовж двох десятиліть, починаючи з 1960-х, – це фундамент нашого сучасного розуміння історії Всесвіту, від Великого вибуху до сьогодні. Відкриття Піблза привели нас до глибшого розуміння нашого космічного оточення, в якому відома матерія складає всього 5% всієї матерії та енергії Всесвіту. Решта 95% приховані від нас. Це таємниця і виклик для сучасної фізики.

     

    Мішель Майор та Дідьє Кело досліджували нашу галактику, Чумацький шлях, у пошуку нових світів. У 1995 році вони здійснили перше відкриття планети поза межами Сонячної системи – екзопланети, що обертається навколо зірки сонячного типу. Їхнє відкриття кинуло виклик нашому розумінню цих чужих світів і привело до революції в астрономії. Понад 4000 відомих екзопланет дивують багатством своїх форм, оскільки більшість цих планетних систем нічим не схожі на нашу. Ці відкриття спонукали дослідників розробити нові теорії стосовно фізичних процесів, що відповідають за утворення планет.

     

    Початки космології Великого вибуху

     

    Останні п’ять десятиліть були золотим віком для космології – науки про зародження та еволюцію Всесвіту. В 1960-х роках були закладені підвалини, які перетворили космологію з філософствування у наукову дисципліну. Головною особистістю в цьому переході був Джеймс Піблз, доленосні відкриття якого заповнили місце космології на науковій мапі, збагативши цілу галузь досліджень. Його перша книга «Фізична космологія» (Physical Cosmology, 1971) надихнула ціле нове покоління фізиків на вклад у розвиток предмету не лише через розвиток теорії, а й через спостереження та виміри. Лише наука спроможна відповісти на вічні запитання, звідки ми походимо і куди прямуємо; космологія звільнилася від таких людських уявлень, як віра чи значущість. Це перегукується зі словами Альберта Айнштайна, сказаними на початку минулого століття, що загадкою світу є його здатність піддаватися розумінню.

     

    Історія Всесвіту – наукова оповідь про еволюцію космосу – існує лише останню сотню років. До цього Всесвіт вважали статичним і вічним, проте у 1920-х астрономи відкрили, що всі галактики віддаляються одна від одної і від нас. Всесвіт росте. Тепер нам відомо, що Всесвіт сьогодні відрізняється від вчорашнього, і що завтра він ще зміниться.
    Те, що астрономи побачили у небесах, вже було спрогнозоване загальною теорією відносності Альберта Айнштайна 1916 року, яка зараз є підвалиною для всіх великомасштабних розрахунків про Всесвіт. Коли Айнштайн виявив, що теорія приводить до висновку, що космос розширюється, він додав до свого рівняння константу (космологічну константу), яка б зрівняла впливи гравітації і змусила Всесвіт залишитись на місці. Через десятиліття, коли було спостережене розширення Всесвіту, константа стала непотрібною. Айнштайн вважав її найбільшою помилкою свого життя. Він навіть не уявляв, що космологічна константа повернеться у славі в космологію в 1980-х, не в останню чергу завдяки вкладу Джеймса Піблза.

     

    Перші промені Всесвіту все відкривають

     

    Розширення Всесвіту означає, що колись він був значно щільнішим і спекотнішим. В середині ХХ сторіччя його народження назвали Великим вибухом. Ніхто не знає, що саме трапилося на самому початку, але молодий Всесвіт був заповнений компактним, гарячим і непрозорим «супом» з елементарних частинок, в яких частинки світла – фотони – просто рухалися хаотично.

     

    Знадобилося майже 400 000 років, щоб розширення остудило цей первісний суп до кількох тисяч градусів Цельсія. Первинні частки змогли почати з’єднуватись, формуючи прозорий газ, що містив здебільшого атоми водню та гелію. Тепер фотони почали вільно переміщатися, і світло змогло подорожувати крізь простір. Ці перші промені досі заповнюють космос. Розширення космосу розтягнуло видимі світлові хвилі так, що вони перейшли у спектр невидимих мікрохвиль з довжиною хвилі у кілька міліметрів.
    Відсвіт народження Всесвіту був зафіксований вперше випадково у 1964 році двома американськими радіоастрономами: Нобелівськими лауреатами 1978 року Арно Пензіасом і Робертом Вілсоном. Вони не могли позбутися постійного «шуму», який їхня антена вловлювала звідусюди в космосі, тож почали шукати цьому пояснення у працях інших дослідників, зокрема – Джеймса Піблза, який здійснив теоретичні розрахунки щодо цього всюдисущого фонового випромінювання. За майже 14 мільярдів років його температура впала близько до абсолютного нуля (-273°С). Великий прорив відбувся тоді, коли Піблз усвідомив, що температура цього випромінювання може містити інформацію про те, скільки матерії утворилося під час Великого вибуху, і збагнув, що випускання цього світла зіграло вирішальну роль у тому, як матерія могла згодом скупчитися, щоб сформувати галактики та кластери галактик, які ми бачимо зараз.

     

    Відкриття мікрохвильового випромінювання розпочало нову епоху в сучасній космології. Давнє випромінювання з початків Всесвіту містить відповіді на майже всі запитання космологів. Яким є вік Всесвіту? Яка його доля? Скільки існує матерії та енергії?
    Науковці можуть у цьому холодному відсвіті віднайти сліди найперших митей життя Всесвіту, найменші відхилення, що просуваються у формі звукових хвиль крізь той первісний суп. Без цих дрібних відхилень космос охолов би з гарячої вогняної кулі до холодної рівномірної порожнечі. Ми знаємо, що цього не сталося, що космос наповнений галактиками, часто зібраними у галактичні кластери. Фонове випромінювання гладке в тому ж сенсі, в якому гладка поверхня океану – зблизька можна побачити хвильки, кола на воді, що виказують варіації в ранньому Всесвіті.

     

    Раз за разом Джеймс Піблз проводив інтерпретації цих скам’янілих слідів початкових епох Всесвіту. Космологи були здатні передбачити варіації в фоновому випромінюванні із вражаючою точністю і показати, як вони впливають на матерію та енергію у Всесвіті.
    Перший великий прорив у спостереженнях відбувся в квітні 1992 року, коли керівні дослідники американського супутникового проекту СОВЕ опублікували зображення перших променів світла у Всесвіті (Нобелівська премія з фізики 2006 року, вручена Джону Матеру та Джорджу Смуту). Інші супутники – американський WMAP та європейський Планк – поступово деталізували цей портрет молодого Всесвіту. Саме так, як і передбачалося, загалом рівна температура фонового випромінювання варіювала на одну стотисячну градуса. Із щораз більшою точністю підтверджувалися теоретичні розрахунки кількості матерії та енергії у Всесвіті, більшість яких – 95% – невидимі для нас.

     

    Темна матерія і темна енергія – найбільші загадки космології

     

    З 1930-х ми знали, що все, що ми бачимо, – це ще не все, що загалом існує. Виміри швидкостей обертання галактик вказували, що їх має тримати разом гравітація невидимої матерії, інакше вони б розлетілися на шматки. Також вважалося, що ця темна матерія відіграла важливу роль у зародженні галактик задовго до того, як первісний суп послабив свою хватку над фотонами.

     

    Склад темної матерії залишається однією з найбільших загадок космології. Впродовж тривалого часу науковці вважали, що вже відомі нейтрино можуть складати цю темну матерію та неймовірні кількості низькомасових нейтрино, які перетинають простір майже зі швидкістю світла, надто швидкі, щоб допомогти втримувати вкупі матерію. Натомість Піблз у 1982 році висунув припущення, що важкі і повільні частинки холодної темної матерії можуть бути за це відповідальні. Ми досі шукаємо ці невідомі частинки холодної темної матерії, які уникають взаємодії з відомою матерією і становлять 26% космосу.
    Згідно із загальною теорією відносності Айнштайна, геометрія простору взаємопов’язана з гравітацією – чим більше маси та енергії містить Всесвіт, тим більш вигнутим стає простір. За критичного значення маси та енергії Всесвіт не вигинається. Цей тип Всесвіту, в якому дві паралельні лінії ніколи не перетнуться, зазвичай називається пласким. Два інші варіанти – це Всесвіт із надто малою кількістю матерії, що призводить до відкритого Всесвіту, в якому паралельні лінії зрештою розходяться, або замкнений Всесвіт із надмірною кількістю матерії, в якому паралельні лінії врешті перетнуться.

     

    Вимірювання космічного фонового випромінювання разом із теоретичними побудовами дали чітку відповідь: Всесвіт плаский. Проте матерія, яку він містить, може забезпечити лише 31% критичного значення, з якого 5% – це звичайна матерія, а 26% – темна матерія. Більшої частини – 69% – бракувало. Джеймс Піблз знову надав радикальне вирішення. В 1984 році він доклався до воскресіння космологічної константи Айнштайна, яка є енергією порожнього простору. Вона була названа темною енергією і наповнює 69% космосу. Разом із холодною темною матерією та звичайною матерією цього достатньо, щоб підтримати уявлення про плаский Всесвіт.

     

    Темна енергія залишалась лише теорією впродовж 14 років, поки у 1998 році не відкрили розширення Всесвіту з прискоренням (Нобелівська премія з фізики 2011 року, вручена Солу Перлмуттеру, Браяну Шмідту та Адаму Рісу). Щось відмінне від матерії повинне відповідати за дедалі швидше розширення – його штовхає невідома темна енергія. Несподівано цей теоретичний придаток став реальністю, яку можна спостерігати у небесах.

     

    Як темна матерія, так і темна енергія зараз серед найбільших загадок космології. Вони дають про себе знати лише через свій вплив на оточення: одна тягне, інша штовхає. Крім цього, про них мало що відомо. Які таємниці ховаються у цій темній стороні Всесвіту? Яка нова фізика прихована за невідомим? Що ще ми відкриємо під час спроб розв’язати загадки космосу?

    У перші миті свого існування Великий вибух, Всесвіт був неймовірно гарячим і щільним. З того часу Всесвіт розширювався, стаючи більшим та холоднішим. Майже через 400 000 років після Великого вибуху перше випромінювання почало рухатися крізь простір. Це випромінювання досі наповнює космос, і, закодовані, в ньому ховаються багато таємниць Всесвіту. Застосовуючи свої теоретичні моделі, Джеймс Піблз спромігся передбачити форму Всесвіту та матерію і енергію, яку він містить (крива внизу). Його розрахунки добре збіглися з наступними вимірюваннями фонового випромінювання. Крива показує, скільки плям кожного розміру є у фоновому випромінюванні Перший пік показує, що Всесвіт плаский, себто що дві паралельні лінії ніколи не перетнуться. Другий пік показує, що звичайна матерія становить всього 5% матерії і енергії у Всесвіті. Третій пік показує, що 26% Всесвіту становить темна матерія. З цих трьох піків можна дійти висновку, що якщо 31% (5% + 26%) Всесвіту складається з матерії, то решта 69% мусять бути темною енергією, щоб виконати умови для плаского Всесвіту.

    Перша планета, що обертається навколо іншого сонця

     

     

    Більшість космологів зараз погоджується, що модель Великого вибуху – це правдива історія виникнення і розвитку космосу, хоча зараз і відомі лише 5% його матерії та енергії. Цей маленький прошарок матерії зрештою скупчився, щоб сформувати все, що ми бачимо довкола – зірки, планети, дерева і квіти, а також людей. Чи ми єдині споглядаємо космос? Чи існує деінде в космосі життя, на планеті, що обертається довкола іншого сонця? Нікому невідомо. Проте зараз ми знаємо, що наше Сонце не єдине має планети і що переважна більшість кількох сотень мільярдів зірок у Чумацькому шляху мали б також мати супроводжуючі планети. Астрономам зараз відомі понад 4000 екзопланет. Були відкриті дивні нові світи, зовсім не схожі на нашу планетну систему. Перша була така незвична, що ніхто не повірив, що це правда; планета була надто великою, щоб бути так близько до своєї зірки.

    Мішель Майор та Дідьє Кело оголосили про своє сенсаційне відкриття на астрономічній конференції у Флоренції, Італія, 6 жовтня 1995 року. Це була перша доведена планета, що обертається довкола зірки сонячного типу. Планета, 51 Pegasi b, швидко обертається довкола своєї зірки, 51 Pegasi, яка перебуває за 50 світлових років від Землі. Вона проходить свою орбіту за чотири дні, що означає, що її шлях проходить близько до зірки – всього лиш 8 мільйонів кілометрів від неї. Зірка нагріває планету до понад 1000°С. На Землі все значно спокійніше, оскільки вона обертається довкола Сонця впродовж року і знаходиться на відстані 150 мільйонів кілометрів від нього. 

    Нововідкрита планета також виявилася несподівано великою – це газова куля, зрівнянна у розмірі із найбільшим газовим гігантом Сонячної системи, Юпітером. Об’єм Юпітера у 1300 разів більший за земний, і важить він у 300 разів більше. Згідно з попередніми уявленнями про те, як формуються планетні системи, планети розміром, як Юпітер, мали б утворюватися далеко від своєї зірки і, отже, робити оберт довкола неї впродовж тривалого часу. Юпітеру потрібно майже 12 років, щоб здійснити один оберт довкола Сонця, тож короткий період обертання 51 Pegasi b був повною несподіванкою для мисливців за екзопланетами. Вони не там шукали.

    Майже одразу після цього відкриття двоє американських астрономів, Пол Батлер і Джефрі Марсі, спрямували свої телескопи на 51 Pegasi і невдовзі змогли підтвердити революційне відкриття Майора та Кело. Всього кілька місяців потому вони знайшли дві нові екзопланети, що обертаються довкола зірок сонячного типу. Їхні короткі періоди обертання були зручними для астрономів, яким не довелося чекати місяцями чи роками, щоб побачити, як екзопланета обертається навколо свого сонця. Тепер у них був час, щоб спостерігати, як планети роблять одне коло за іншим.

     

    Зоряне небо над Стокгольмом у жовтні. Перша планета, що обертається довкола зорі сонячного типу, яка була знайдена за межами Сонячної системи у сузір’ї Пегаса. Вона обертається довкола зорі під назвою 51 Pegasi, яку можна побачити неозброєним оком лише коли дуже темно. Проте чотири зірки, які формують Квадрат Пегаса, визначити легко.

    Як вони опинилися так близько до зірки? Це запитання кидало виклик наявним теоріям утворення планет і привело до нових теорій, які описували, як великі газові кулі утворюються на околицях своїх сонячних систем і згодом рухаються по спіралі всередину до своєї зірки.

     

    Витончені методи привели до відкриття

     

     

    Щоб виявити екзопланету, необхідні витончені методи – планети не світяться самі по собі, вони просто відбивають зоряне сяйво так слабко, що їхнє світіння повністю перебивається яскравим сяйвом їхньої зірки. Метод, який команди дослідників застосовують, щоб виявити планету, називається методом радіальної швидкості; він вимірює рух зірки, на який впливає гравітація екзопланети. У той час, як планета обертається довкола своєї зорі, зоря теж злегка рухається – вони обидві рухаються довкола спільного центру гравітації. З точки спостереження на Землі планета хитається назад-вперед вздовж лінії зору.

     

    Швидкість цього руху – радіальну швидкість – можна виміряти, застосовуючи добре відомий ефект Доплера: промені світла від об’єкта, що рухається до нас, стають більш блакитними, а якщо об’єкт від нас віддаляється, то світло стає червонішим. Той самий ефект можна відчути, коли сирена швидкої допомоги звучить вище, коли рухається в наш бік, і звучить нижче, коли швидка нас промине.

     

    В такий спосіб вплив планети змінює колір світла зорі в бік червонішого або синішого; саме ці зміни у довжині світлових хвиль астрономи вловлюють своїми інструментами. Зміну кольору можна точно визначити, вимірюючи довжину світлових хвиль зорі, що дає нам прямий вимір швидкості її руху вздовж лінії зору. 

     

    Найбільшим викликом є те, що радіальні швидкості надзвичайно малі. Наприклад, гравітація Юпітера змушує Сонце рухатись зі швидкістю близько 12 м/с довкола центру гравітації Сонячної системи. Земля спричиняється до швидкості всього 0,09 м/с, що накладає надзвичайні вимоги на чутливість обладнання, якщо ми хочемо виявити планети земного типу. Щоб збільшити точність, астрономи вимірюють кілька тисяч довжин хвиль одночасно. Світло розділяється на різні довжини хвиль за допомогою спектрографа, що становить ядро цих вимірювань.

    ПОШУК ПЛАНЕТ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДУ РАДІАЛЬНОЇ ШВИДКОСТІ Зірка рухається в той час, як на неї впливає гравітація її планети. Якщо дивитися з Землі, то зоря хитається назад-вперед вздовж лінії зору. Швидкість цього руху, її радіальна швидкість, може бути визначена за допомогою ефекту Доплера, тому що світло від рухомого об’єкта міняє колір.

    На початку 1990-х, коли Дідьє Кело розпочав свою дослідницьку кар’єру в Женевському університеті, Мішель Майор вже провів багато років, вивчаючи рух зірок і конструюючи свої власні вимірювальні інструменти з допомогою інших дослідників. У 1977 році Майору вдалося встановити свій власний спектрограф на телескоп Обсерваторії Верхнього Провансу, за 100 кілометрів на північний схід від Марселя. Це знизило нижній ліміт швидкостей до близько 300 м/с, але це все ще було зависоко, щоб зафіксувати, як планета тягне свою зірку. 

     

    Докторанта Дідьє Кело разом з командою дослідників попросили розробити нові методи для точніших вимірів. Вони застосували численні нові технології і зробили можливим швидко оглядати багато зірок і аналізувати результати на місці. Оптичні кабелі змогли переносити світло зорі у спектрограф без викривлень, і кращі сенсори зображень, ПЗЗ, збільшили чутливість пристрою до світла (Нобелівська премія з фізики 2009 року, вручена Чарлзу Као, Вілларду Бойлу та Джорджу Сміту). Потужніші комп’ютери дозволили дослідникам розробити спеціальне програмне забезпечення для обробки даних і цифрових фотографій.

     

    Коли навесні 1994 року була завершена робота над новим спектрографом, поріг швидкості знизився до 10-15 м/с, і перше відкриття екзопланети швидко наближалося. На той час пошук екзопланет ще не був частиною мейнстрімної астрономії, але Майор і Кело вирішили оголосити про своє відкриття. Вони провели кілька місяців за уточненням результатів і в жовтні 1995 року були готові представити світу свою першу планету.

     

    Множина світів відкрита

     

     

    Перше відкриття екзопланети, що обертається довкола зорі сонячного типу, розпочало революцію в астрономії. Відкрилися тисячі нових невідомих світів. Нові планетні системи тепер відкривають не лише за допомогою наземних телескопів, а і з супутників. Американський космічний телескоп TESS зараз сканує понад 200 000 зірок, найближчих до нас, полюючи за планетами земного типу. До того космічний телескоп Кеплер приніс багату винагороду, виявивши понад 2300 екзопланет.

     

    Паралельно до варіацій радіальної швидкості для пошуку екзопланет зараз застосовується транзитна фотометрія. Цей метод вимірює зміни в інтенсивності світла зорі, коли планета проходить перед нею, якщо це відбувається на нашій лінії зору. Транзитна фотометрія також дозволяє астрономам спостерігати атмосферу планети, коли світло від зорі проходить крізь неї дорогою на Землю. Іноді можна застосувати обидва методи; транзитна фотометрія дає відомості про розмір планети, тоді як її масу можна виміряти через метод радіальної швидкості. Потому можливо розрахувати густину екзопланети, а отже визначити її структуру.

    ПОШУК ПЛАНЕТ ЗА ДОПОМОГОЮ ТРАНЗИТНОЇ ФОТОМЕТРІЇ Інтенсивність світла зорі зменшується, коли планета проходить між зорею і нашою лінією зору. Цей ефект спостерігається за допомогою телескопів на Землі.

    Відкриті наразі екзопланети здивували нас неймовірним різноманіттям форм, розмірів і орбіт. Вони кинули виклик нашим попереднім уявленням про планетні системи і змусили дослідників переглянути теорії про фізичні процеси, відповідальні за утворення планет. Із запланованими численними проектами пошуку екзопланет ми можемо врешті знайти відповідь на вічне запитання, чи існує десь там інше життя.

    Сонце – одна із сотень мільярдів зірок в нашій рідній галактиці, Чумацькому шляху, і мали б існувати планети, що обертаються довкола більшості цих зірок. Наразі астрономи відкрили понад 4000 планет довкола інших зірок, і вони продовжують пошук в обширі космосу, найближчому до нас.

    Лауреати цього року трансформували наші уявлення про космос. Тоді як теоретичні відкриття Джеймса Піблза доклалися до нашого розуміння того, як Всесвіт еволюціонував після Великого вибуху, Мішель Майор і Дідьє Кело дослідили космос по сусідству з нами, полюючи на невідомі планети. Їхні відкриття назавжди змінили наші уявлення про світ.

    Про важливість відкриття та дослідження цих тем в Україні говорить Іван Крячко

    Два лауреати мають дуже чітку «причину» отримати премію – вони відкрили екзопланети. Мішель Майор і Дідьє Кело ще торік номінувалися на цю премію, тож можна привітати їх – нарешті сталося! Джеймс Піблз мав багато різнопланових робіт із космології. Він досліджував реліктове випромінювання, яке залишилося ще від епохи Великого вибуху. Крім того, він вивчав темну матерію й багато інших речей, пов’язаних із загальною будовою Всесвіту. Це, зрештою, завдання космології – вивчати Всесвіт як ціле, дослідити причини виникнення, функціонування.

     

    Відкриття екзопланет – це, безумовно, велике відкриття. Ми бачили безліч зір на небі, астрономи казали собі, що, напевно, там є планети біля них. Проте сказати мало, інша справа – знати, що вони там точно є. Майор і Кело зробили це. Теорія походження Сонячної системи була би не доконаною, якби ми не знали інших планетних систем. Ми можемо проектувати їх на нашу власну й дізнаватися щось нове про те, як виникла наша планета. Це велика галузь в астрономії, яка має привести нас до відкриття планети, справді схожої на нашу Землю, але біля іншої зорі.

     

    У нас в ГАО НАН України (Головна астрономічна обсерваторія, розташована у Києві) є відділ, який називається Відділ фізики планетних систем. Вони якраз вивчають екзопланети, шукають їх. Крім того, є група, яка працює над схожою темою і в Харкові.

    ТЕКСТ: Нобелівський комітет
    Переклад: Марта Льода
    Статті
    Медицина
    Невидимий ворог на нашій землі: чому варто зробити щеплення від правця

    За останні декілька місяців українці навчились остерігатись багатьох речей: ракет, мін, російської музики та ютубу, але ми все ще забуваємо про невидимого ворога у нашій землі. Неприємно познайомитись – Clostridium tetani, збудник правця.

    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?