fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Спалах — 13.04.21
ТЕКСТ: Кирило Бескоровайний
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Нова надія: як перестати сваритися і переконати рідних вакцинуватися

Питання вакцинації від COVID-19 стало яблуком розбрату для багатьох людей. За даними моніторингу КМІС1, 33% українців готові робити щеплення, а за даними дослідження соціологічної групи «Рейтинг»2 таких 47%. Якщо ви хочете переконати своїх родичів чи друзів вакцинуватися, знання конфліктології можуть стати у пригоді. Як порозумітися з близькими і пояснити їм, що вакцинація важлива?

 

 

За підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога», «Куншт» створює окрему рубрику присвячену COVID-19. Її мета – культивувати критичне мислення та стійкість до маніпуляцій в медіа щодо теми пандемії.

Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня

 

Конфлікт як спосіб переходу на новий рівень стосунків

 

Будь-яка система одночасно має дві потреби – потребу в незмінності й стабільності та потребу в розвитку. Ми розвиваємося через конфронтацію, хоча і всіма силами намагаємося уникати її. Складність у тому, що в нас не сформована «культура цивілізованих конфронтацій», яка допомагає переходити на інший рівень близькості, ми лише напрацьовуємо її.

 

Слово «конфлікт» з латинської означає «той, що зіткнувся». І нам важливо з’ясувати, хто або що, з ким або з чим зіткнувся. Від цього залежатиме, як ми реагуватимемо на конфліктну ситуацію.

 

У конфліктах є сценарій, якого дотримуються всі учасники, і стереотипні ролі, які постійно проявляються. Тому часто в складних ситуаціях ми просто ходимо по колу, знаючи завчасно, хто скаже наступну репліку. Важливо розірвати це коло конфлікту.

 

Кожний конфлікт проходить чотири фази: інкубаційний період (накопичення напруги й суперечностей), безпосередньо конфронтацію, вирішення конфлікту (етап перемовин, формування нових домовленостей і правил), інтеграцію (адаптацію після конфлікту, примирення). Важливо, щоб обидва учасники конфлікту вважали вихід з конфліктної ситуації справедливим. Інакше хтось відчуватиме себе жертвою, що стане підґрунтям для нового конфлікту, який обов’язково колись проявиться.

 

Конфлікт – це лише поверховий «шар напруги». Важливо дістатися до найглибшого, до причини цього «симптому». За конфліктом, як правило, приховується нереалізована (інколи неусвідомлена) потреба. Потреби у всіх людей схожі – потреба в близькості, безпеці, відчутті спільності й повазі. Якщо наші потреби задоволені, ми відчуваємо комфорт. Якщо вони не задоволені, ми переживаємо фрустрацію. На жаль, ми часто не можемо усвідомити та вербалізувати (сформувати) свої потреби або ж не вміємо говорити про них так, щоб це звучало як прохання, а не вимога. 

 

Коли я працюю з сім’ями, в яких часто трапляються конфлікти, я починаю з домашнього завдання. Пропоную їм написати правила сім’ї – визначити свої межі. Якщо виникає конфлікт, це означає, що порушено якісь правила, інколи їх важливо переглядати (це також варто робити з малими дітьми). Більш складне завдання – повісити в кімнаті невелику мішень (або будь-яку картинку, яка б привертала увагу) чи надіти на руку гумовий браслет, який можна було б відтягнути, щоби він злегка ударяв по руці, подаючи сигнал «стоп». Щоразу як у вас виникатиме сильна емоція, привчіть себе говорити «СТОП». Візьміть собі за правило хоча б протягом тижня заповнювати таку табличку. 

Коли щось стається, ми можемо відстежити, що саме ми в цій ситуації відчуваємо. У нас є три домінантні реакції – агресивна, депресивна й тривожна. Усі вони мають еволюційне підґрунтя та призначення. Наш мозок, який постійно заощаджує час і енергію, реагує на конфліктну ситуацію за сформованим у дитинстві шаблоном. Якщо ми відстежимо цей шаблон, свою домінантну емоцію, ми зможемо вийти за межі сценарію: зрозуміємо, що стало тригером, які переживаємо тілесні відчуття та які у нас потреби.

 

Якщо вам складно відразу вести такі записи, почніть з легшого: привчіть себе щогодини запитувати: про що ви зараз думаєте, чого хочете. Ставити запитання – важливо, щоб взяти під контроль реакцію лімбічної системи мозку, яка бере участь у регуляції емоцій. Потрібно повернути контакт з префронтальною корою, яка усвідомлює, вибирає реакції й модель поведінки, враховує потреби всіх, яка робить з нас дорослих.

 

Класифікацій конфліктів – як піску морського. Хоч би яким він був, важливо те, що він не тільки руйнує, а й будує. Теоретик конфліктології Вільям Лінкольн зазначає, що конфлікти сприяють розрядці, відсувають на другий план інші несуттєві конфлікти. Вони відіграють роль запобіжного клапана для безпечного та конструктивного виходу емоцій, прискорюють процес самоусвідомлення. Під їхнім впливом утверджується і закріплюється певний набір цінностей. Також конфлікти сприяють усвідомленню єдності, оскільки в процесі конфлікту може з’ясуватися, що в учасників схожі інтереси, що вони прагнуть до тих самих цілей і результатів, підтримують використання однакових засобів. 

 

Конфлікти об’єднують однодумців, сприяють розставленню пріоритетів. Завдяки ним можна привернути увагу до незадоволення певних потреб у стосунках, а також запропонувати альтернативу, попросити про підтримку й визнання потреб одне одного. Важливо пам’ятати, що сімейні конфлікти стосуються не лише учасників конфлікту, а й сімейних системи. Словом, ми часто говоримо голосами наших батьків, усвідомлюючи це чи ні.

 

Під час конфліктних ситуацій не варто ігнорувати й уникати конфлікту, втягуватися в нього емоційно, бойкотувати його, змінювати тему розмови, перемикати увагу на інших членів сім’ї, проявляти небажання витрачати час на самоаналіз і на вивчення потреб партнера. Варто тримати у фокусі такі моменти. 

 

Якщо людина проявляє почуття, важливо підтримати їх та визнати. Не знецінюйте свої й чужі емоції, навіть якщо не погоджуєтеся з причиною їх виникнення, навіть якщо ця причина несерйозна або надумана. Слова «нічого страшного, це не важливо, це дурниці» знецінюють почуття та провокують конфлікт. Щоб підтримати почуття людини, можете сказати: «Я бачу, що ти засмучений(а), схвильований(а), наляканий(а), що тобі тривожно», і тільки після цього переходьте до раціонального спілкування. Якщо людина з самого початку говорить з вами раціонально, вашу емоційну відповідь можуть не зрозуміти. Тому якщо вам дають раціональну інформацію – відповідайте інформацією. 

 

За кожною сильною емоцією стоїть тригер і нереалізована потреба. Якщо сильна емоція викликана інформацією, яка несе загрозу безпеці (здоров’ю, життєдіяльності), важливо пам’ятати, що під агресією та різкою реакцією може маскуватися тривога. Спочатку дайте почуття опори: обійміть, скажіть, що ви впораєтеся разом, і лише потім висловлюйте раціональні аргументи.

 

Будь-який конфлікт важливо доводити до кінця. Для цього можна формувати свої ритуали примирення. Як, наприклад, коли ми в дитинстві говорили «мирись-мирись і більше не сварись».

 

Взявши до уваги ці поради, ви зможете вміло вирішувати конфлікти. Отож, план дій такий.

 

Перший крок – «Почуття». Говоримо про те, що ми зараз відчуваємо, називаємо свою емоцію («я засмучений», «я злюсь», «мені сумно»).

Другий крок – «Факти». Говоримо про те, що саме зараз відбувається. Називаємо конкретні факти (хтось бере без дозволу речі / кричить / відволікає / гучно розмовляє).

Третій крок – «Пояснення». Пояснюємо, чому в нас така емоція (бо ця річ важлива / бо я не можу зосередитись / бо я втомився / бо мені мені страшно).

Четвертий крок – «Прохання». Говоримо про те, що ми б хотіли, аби для нас зробити (запитували дозволу, перш ніж взяти якусь річ / пояснювали, в чому помилки без приниження / запитували, чи не проти я в поспілкуватися після роботи, попри втому / говорили тихіше).

Розмова про вакцинацію як спосіб проявити турботу до близьких  

 

Анна Суходольська, керівниця соціальних та поведінкових комунікацій, ЮНІСЕФ в Україні

 

Якщо хтось з ваших родичів потрапив під вплив дезінформації (зокрема про коронавірус), головне – розмовляти з ними спокійно. Звісно, неприємно, коли близькі з вами не заодно. Але головне – зберігати спокій і поступово їх переконувати. Ви краще за всіх знаєте своїх близьких, тому зможете підібрати ефективний спосіб впливу на них. 

 

Поцікавтеся та спробуйте знайти корінь їхніх упереджень або вірувань і зрозуміти чому (по-справжньому чому) вони так вважають, і вже на основі цього формуйте свою тактику. 

 

Також варто розуміти вашу мету. Якщо ви, наприклад, розмовляєте з родичами про вакцинацію, то ви хочете просто змінити їхні переконання чи хочете, щоб вони вакцинувалися? Діяти потрібно залежно від того, як ви відповісте собі на це запитання. 

 

Можна використовувати різні способи ведення аргументованих дискусій, але, все ж таки, головне – ваша мета. Дискутувати потрібно, вислухавши всі аргументи вашого співрозмовника і підготувавши власні. Це можуть бути приклади наукових доказів, статей, світового досвіду, міжнародних рекомендацій, про які ви можете просто розповісти чи дати почитати. Також можна використовувати приклади з досвіду тих, хто має авторитетну думку для співрозмовника, а ще приклади з досвіду близьких.

 

Насправді вкрай важко змінити вірування та переконання швидко. На такі зміни потрібно багато часу і зусиль. З поведінкових досліджень (в Україні зокрема) ми бачимо, що серед скептиків вакцинації є ті, хто готовий або вже зробив собі щеплення від ковіду чи зробив планові щеплення своїм дітям. Тобто якщо я хочу, щоби мій родич вакцинувався, то не обов’язково змінювати його переконання. Головне – знайти правильну мотивацію та знизити бар’єри, які перешкоджають його дії. Якщо ми правильно зрозуміємо мотивацію і родич зробить собі щеплення – це буде великою перемогою.

 

Коли ж ваші родичі базують свій скептицизм на тому, що навіть деякі лікарі відмовляються вакцинуватися, саботують носіння масок і розказують про протипоказання до вакцинації, не поспішайте відмовлятися від посилань на авторитети. Серед медиків є експерти, які базують свою думку на засадах доказової медицини – їх потрібно слухати та ставити в приклад. Тому спробуйте все ж таки знайти надійного та авторитетного фахівця. 

 

Можете навести власний приклад та чітке обґрунтування причини свого рішення/вчинку або посилатися на соціальні норми. Вони базуються на тому, що нам важливо, що про нас подумають інші. Таких людей можна переконати тим, що «в нашому районі вже 50 людей вакцинувалися». Коли ми наводимо дані статистики, важливо ставити акцент на бажаному результаті – виділяти тих, хто це зробив і позиціонувати їх як рушіїв/лідерів громади. 

 

Ще один спосіб – пояснити ризики хвороби та протиставити їх перевагам щеплення. Лежати самому в лікарні тижнями або підключеним до штучної вентиляції легень (ШВЛ) і в реанімації, або навіть померти – ніщо проти дискомфорту від носіння маски або підвищеної температури після щеплення.

 

Є люди, які послуговуються принципом «якщо це написано в інтернеті, то це правда». Щоб пояснити їм, яким джерелам варто довіряти, а яким – ні, спробуйте уявити, що ви пояснюєте дитині, як «працюють новини». Розкладіть який-небудь популярний фейк на прості та зрозумілі деталі. Поясніть, що, граючи на емоціях, автори фейків вводять в оману не лише вашого співрозмовника/співрозмовницю, а дуже багатьох людей. Емоційні гачки у фейках або маніпуляціях, які чіпляють аудиторію, розраховані на те, що людина через емоцію скине бар’єр критичного мислення або він просто не спрацює. Покажіть якесь фейкове фото або відео, а потім відстежте разом з вашим співрозмовником оригінальне фото, його дату, ресурс, контекст. Також можете розповісти, що багато фейків про вакцини не унікальні для України, вони поширені в різних країнах та адаптовані до них. 

 

Загалом страхи щодо вакцин різні та багатофакторні. Хтось просто боїться уколів, і коріння страху пов’язане саме з цим. Проте більшість бояться вакцинації через те, що не знають насправді, що це таке і як працюють вакцини. А коли на це накладається шар політичних спекуляцій і недовіри до державних систем, то отримуємо потужний коктейль страху. 

 

З досліджень1 ми бачимо, що найбільше українців турбують саме питання безпеки вакцин (наприклад, реакції на неї), їхньої якості, належного зберігання та транспортування. Що цікаво – унікальним в Україні є недовіра та упередження щодо країни походження виробника вакцини. Такого ми не зустрічаємо в жодній країні ЄС, ні у Великобританії, США чи Канаді. У країнах із багатонаціональним суспільством та адекватним рівнем довіри до державної системи немає такого бар’єру у сприйнятті.

 

Працювати зі страхами потрібно як з бар’єрами, тобто поступово й аргументовано їх знімати або обходити. На жаль, щоб досягти бажаного рівня довіри до державних систем, потрібно багато років. Але вже зараз можна знайти медичних експертів, які зможуть роз’яснити все про вакцини, щоб людина, яка боїться, зрозуміла ризики та переваги. Також можна прочитати та подивитися інформацію (з достовірних джерел) про транспортування та зберігання вакцин. На консультації в лікаря важливо запитувати та роз’яснювати все, що вас турбує. Звісно, потрібно знайти лікаря, якому ви довіряєте і який послуговується засадами доказової медицини.    

 

Достовірна та науково доказова інформація про вакцинацію є на ресурсах ЮНІСЕФ:

https://www.unicef.org/ukraine/covid19 

https://www.facebook.com/UNICEFUkraine 

https://www.youtube.com/user/unicefukraine/videos 

https://www.youtube.com/c/DoctorBulavinova/videos 

https://www.instagram.com/coronainfoua 

 

Також є єдиний державний ресурс про вакцинацію від COVID-19: https://vaccination.covid19.gov.ua 

Матеріал розміщено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.

ТЕКСТ: Кирило Бескоровайний
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті