fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Людина — 10.06.19
ТЕКСТ: Вікторія Андрєєва
Фото:
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Нуль під подушкою

Сподівалися, що в ніч перед іспитом зошит із відповідями під подушкою допоможе? Клали підручники під голову вночі, щоб прокинутися зранку освіченими? Явище, у яке ми в дитинстві так вірили, має назву «гіпнопедія». Пропонуємо розібратися, як працює наш мозок під час сну і чи можна в цей час несвідомо навчатися.

 

Історія ідеї

Ідею навчатися під час сну вигадали в Нью-Йорку після Першої світової війни. Американці у війні зазнали менших втрат, ніж інші країни-учасниці, але процес мілітаризації й гонки озброєнь істотно змінив темп існування – усе пришвидшилося.

 

Критерії «зручність», «оптимізація» й «економія праці» зайняли перші позиції у соціальному житті. У цей час вигадали чайний пакетик, розчинну каву, заморожені продукти й запустили мережу ресторанів швидкого харчування. Запровадили станки для гоління з одноразовими лезами й латексні презервативи. Економія часу та його раціональне використання стали головними завданнями для суспільства. Звідси виникло бажання ефективно використовувати навіть час, відведений на сон.

 

Перша стаття про навчання уві сні, тобто про гіпнопедію, була опублікована в журналі Science and Invention Magazine за 1921 рік. Автор статті Г’юґо Ґернсбек стверджував, що наша підсвідомість завжди «напоготові». Задумка була така: встановити у спальнях «розмовні» машини (аналог магнітофонів), що транслюють магнітні записи. Вони лунатимуть безперервно – від півночі до шостої ранку. Науковець вважав, що для такого навчання може знадобитися кілька місяців, допоки мозок звикне й «братиме до уваги» інформацію, яку чує під час сну.  

 

Такої ж думки був і вчений-винахідник і закоренілий трудоголік Томас Едісон. Він вважав, що сон – це «абсурдність, погана звичка», тому вигадав гіпноскоп – першу машинку для навіювання, – але не запатентував її.

 

У 1922 році французький психотерапевт Еміль Куе написав і видав першу популярну в Америці книгу про гіпнопедію «Самоконтроль через свідоме самонавіювання» (англ. Self-Mastery Through Conscious Autosuggestion)

 

Цю ідею у 1927 році використав американський винахідник чеського походження Алоїс Бенджамін Селіґер. Він запатентував «Психофон» – пристрій для самовдосконалення. Винахід складався з фонографа (подібного до винаходу Едісона), поворотного механізму, тактового таймера і воскових циліндрів. На них були записані вислови, які мали допомогти знайти щастя, любов, багатство, здоров’я. Наприклад: «Я хочу мати пару. Я випромінюю любов. У мене захоплива і приваблива особистість. Зі мною цікаво спілкуватися. У моїй компанії приємно перебувати. Я дуже сексуальний». Таке «навчання» відбувалось не у гіпнотичному трансі, а під час звичайного сну. Машина була досить дорогою: у 1929 році вона коштувала  235 доларів (сьогодні це приблизно 3800 доларів). Салігер стверджував, що до 1933 року продав понад 2 500 «психофонів».

 

Самонавіювання за Кує й Салігером діяло як плацебо, але наукових підтверджень дії гіпнопедії не було. Ідею навчання уві сні активно підхопили наукові фантасти. Її стали використовувати у фільмах і книгах, наприклад, у відомому фільмі «Маньчжурський кандидат» і романі-антиутопії «Який чудесний світ новий!» Олдоса Гакслі, а ще в мультсеріалі «Сімпсони» та серіалі «Друзі».

 

Про сон у деталях

Сон займає приблизно третину людського життя. Він складається з фаз повільного й швидкого сну. Припускають, що повільний сон пов’язаний із відновленням енерговитрат. У цей час людину розбудити дуже складно. На цій стадії виникають 80% сновидінь, і саме на цій стадії можливі напади лунатизму і нічні жахи, однак людина майже нічого з цього не пам’ятає. Мозкова активність у фазі швидкого сну нагадує активність у стані бадьорості. Разом із тим, м’язовий тонус знижується, тому людина не ворушиться (саме для того, щоб ми не пішли виконувати те, що бачимо уві сні). Якщо розбудити людину в цей час, то у 80% випадків можна почути розповідь про яскраве сновидіння.

 

До середини ХХ століття сон був мало вивченим, і думки науковців щодо нього різнилися. Зокрема, поширеною була гіпотеза, що мозок уві сні обробляє одержану за день інформацію. Важливі речі обробляються, а неважливі – видаляються, щоб звільнити місце для нового навчання. У такий спосіб короткочасні спогади переходять у довготермінове «зберігання» у префронтальну кору. Цей процес називається консолідацією пам’яті. Поки ми спимо, мозок проводить «сортування» інформації, додає її до попереднього досвіду, а на ранок видає певне рішення. Звідси й вираз про те, що «ранок за вечір мудріший» або «з цією думкою треба переночувати».

 

Під час сну наш мозок запускає «систему очищення» і виводить метаболіти своєї діяльності. За це відповідають спеціалізовані мозкові клітини, які називаються гліальними. Дослідниця Меікен Недерґард назвала цю систему білімфатичною, адже це аналог лімфатичної системи, яка очищає організм від токсинів і неправильно складених білків.

 

Існує гіпотеза, що порушення сну можуть спричинити розлади пам’яті й слабоумство. Професорка з нейрофізіології Нана Войтенко пояснює чому: «Неправильно зібраний білок бета-амілоїд при хворобі Альцґаймера накопичується в мозку у великих кількостях. За статистикою, люди, які протягом всього свого життя недосипають (через безсоння, трудоголізм, «вахтові» позмінні роботи), частіше за інших хворіють на Альцґаймера. Це не пряма причина, але одна з супутніх умов».

Нюх і слух

У 2012 році дослідники нюху в Інституті Вейцмана в Ізраїлі довели, що під час сну можна сформувати зв’язок між звуком та запахом. Вони базували свої експерименти на нормальних фізіологічних механізмах. Коли ми чуємо той запах, який нам подобається, то робимо глибокі вдихи. Якщо запах нам огидний, то дихаємо швидко й поверхнево. Так організм мінімізує вплив чогось негативного, а позитивне – подовжує.

 

Коли добровольці заснули, дослідники поєднали приємний запах та музичну композицію. Волонтери не прокинулися, але глибоко вдихали. Тоді вчені дали відчути добровольцям запах чогось неприємного й зіграли іншу музичну мелодію. Знову ж таки, жоден із них не прокинувся, але дихання пришвидшилось. Науковці повторили експеримент чотири рази.

 

Після пробудження піддослідним вмикали музичну композицію, яка асоціювалася з приємним ароматом. Волонтери почали робити глибокі вдихи. А коли чули «неприємну» музику – дихання ставало швидким та поверхневим, незважаючи на те, що не було поганого запаху. Цей асоціативний зв’язок зберігався, тому навіть за кілька днів волонтери реагували на «приємні» і «неприємні» ноти різними за довжиною вдихами.

Навчання: не так, як уявляли

Вчені зі Швейцарії припустили, що нові слова мозок може кодувати під час піків повільного сну. У журналі Current Biology у 2019 році опублікували результати таких досліджень. У дослідженні зголосився взяти участь всього сорок один німецькомовний волонтер. Науковці вмикали запис пари зі слів і їх «перекладів» вигаданою мовою, коли учасники досліду міцно засинали. Наприклад, «tofer» – вигадане слово, а парою до нього було німецьке слово «Haus» (будинок). Кожна пара слів відтворювалася чотири рази поспіль із порядком перемикання слів (тобто tofer-Haus, Haus-tofer, tofer-Haus, Haus-tofer). Це мало посприяти гнучкому прив’язуванню псевдослів в обох напрямках до реальних слів.

 

Мета полягала в тому, щоб перевірити, чи слова залишать якийсь слід у пам’яті пацієнта, навіть якщо він буде на несвідомому рівні. Під час повільного сну кожні півсекунди активність мозку чергується: догори і донизу. Дослідники припустили, що на «піках» активності й відбувається процес навчання.

 

Після пробудження учасникам знов назвали псевдослова, але без перекладу. Жодної правильної відповіді. Потім завдання трохи спопростили: треба було визначити розмір об’єкта (менший чи більший за коробку для взуття). Лише 15 учасників з 41 успішно вирішили завдання з кількома парами псевдослів. Звичайно, цього замало, щоб вважати це дослідження достовірним. Тому науковий світ цей експеримент не зачепив, але у новинах різних країн таку інформацію подали як сенсацію й грандіозне становлення гіпнопедії у повсякденному житті.

 

«Під час сну відбувається консолідація пам’яті, коли мозок обробляє інформацію. Цей складний процес сполучення та інтеграції отриманої за день інформації певною мірою можна вважати навчанням. Нові дані з гіпокампу переходять у кору головного мозку – аналогічно з переносом даних з оперативної пам’яті на жорсткий диск. Або зі складанням пазла – нові деталі додаються до вже відомої картини світу. Але навчання уві сні як процес отримання й моментального запам’ятовування інформації залишається вигадкою», – підсумовує Нана Войтенко, професорка з нейрофізіології НАН України.

 

На сьогодні серйозних досліджень, які б довели реальність гіпнопедії, немає. За допомогою енцефалограми показано, що «навчання уві сні» відбувається тільки за активації альфа-ритмів (тобто коли людина переходить у стан бадьорості).

 

Підсвідомість під час сну може обробляти звуки ззовні. Тому якщо заснути «під телевізор», сновидіння може відображати почуте (тобто адаптуватися). Але це не є отриманням нової інформації.

 

Подобається Куншт? Приєднуйтеся до спільноти наших друзів та підтримайте проект.

ТЕКСТ: Вікторія Андрєєва
Фото:
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: