ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Біологія — 24.12.19
    ТЕКСТ: Євгенія Яблоновська-Грищенко, Віталій Грищенко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Євгенія Яблоновська-Грищенко
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Об’єкт під охороною

    Часто ділянки природи, що перебувають під охороною, люди за звичкою називають заповідниками, не замислюючись, що заповідання можливе у різних варіантах – залежно від того, що охороняється і який ступінь охорони потрібен для певного об’єкта. Щоб захистити одне-єдине древнє дерево, зовсім не обов’язково створювати цілу установу зі штатом з десятків людей. Закон виокремлює кілька категорій охоронюваних територій, хоча загалом функція у них всіх одна – зберегти від знищення певний шматочок природи.

    Завдання спільні – пропорції різні

     

    Завдання природно-заповідних територій схожі. Перш за все, це охорона природи, наукові дослідження, екологічна освіта. Проте відрізняються й рівень охорони, і те, на якому з цих завдань зосереджуються найбільше. 

     

    Найвищий рівень охорони мають природні та біосферні заповідники. Основна відмінність заповідників та заповідних зон інших охоронюваних природних територій – це те, що вони повністю вилучаються з господарського використання. Цим заповідники відрізняються, наприклад, від заказників. Там господарська діяльність лише обмежується: забороняються ті види використання, які можуть становити загрозу для основного об’єкта охорони. Наприклад, у гідрологічному заказнику, який охороняє болото, не можна проводити меліорацію та забудову, але цілком можливо пасти худобу чи косити сіно. Так система природно-заповідних територій стає більш гнучкою. 

     

    Заповідники, крім того, є юридичними особами, мають адміністрацію та штат охорони й науковців, під час їхнього створення земля вилучається у попередніх землевласників. Тому й кажуть, що це найвища форма охорони природи.

     

    Одне з важливих завдань заповідників – моніторингові дослідження стану природних комплексів. Ведеться так званий «Літопис природи» – своєрідний річний звіт, у який записується інформація про зміни у флорі та фауні, терміни настання природних явищ, результати обліків чисельності тварин тощо. Зібрані за десятки років матеріали дають змогу аналізувати зміни, які відбуваються у природі (наприклад, як змінюються терміни прильоту та відльоту птахів під впливом потепління клімату). «Літопис природи» ведеться за єдиною програмою в усіх заповідниках і національних парках, тому результати таких досліджень дають розгорнуту характеристику тенденцій по всій країні. 

     

    До речі, ми звикли, що наша наука частенько «пасе задніх», якщо порівнювати з іншими країнами, але «Літопис природи» – одна із небагатьох переваг колишнього СРСР і пострадянських країн. Такі моніторингові дослідження стали проводитися в закордонних біосферних резерватах значно пізніше.

    Поєднання природи та історії – Тустань у національному парку «Сколівські Бескиди». Тут можна відпочити, пройтися екскурсійним маршрутом, просто фотографувати або малювати

    Загалом історія української системи природно-заповідних територій непроста. Почали їх створювати ентузіасти (найбільш відомі приклади – Асканія-Нова та Пам’ятка ПеняцькаПам’ятка Пеняцька – пам’ятка природи у Львівській області, створена 1886 року графом Володимиром Дідушицьким.), потім це стало державним завданням. Але ставлення держави до заповідників було різним. Так, у 1930-ті роки вчених звинувачували в тому, що вони хочуть зберегти панські ліси та інші землі для колишніх власників, і взагалі заповідники заважають побудові соціалізму. Чимало заповідників були ліквідовані або так і не створені (наприклад, Ірдинський заповідник – на Ірдинських болотах у Черкаській області). Крім того, Хрущов та інші радянські очільники вважали, що за соціалізму природа охороняється під час самого соціалістичного господарювання, а заповідники зовсім зайві. У 1951 і 1961 роках у Радянському Союзі були два «погроми» заповідників, значну частину з них ліквідували «за непотрібністю». Так, Канівський заповідник був ліквідований у 1951 році, а відновлений лише в 1968 році. 

     

    Але повернімось до сучасних реалій. Тож які бувають охоронювані природні території?

    Природний заповідник: домівка дикої природи

     

    Саме його ми уявляємо, коли чуємо слово «заповідник». Тут природа повністю захищена від втручання людини. У заповіднику охороняється весь природний комплекс. Це може бути або зразок типових ландшафтів регіону, або унікальна і неповторна ділянка, яка потребує збереження у незмінному вигляді. Зазвичай вся його територія недоступна для візитів сторонніх осіб. Залишки незайманих цілинних степів збереглися в біосферному заповіднику «Асканія-Нова», у Карпатському та «Розточчі» можна побачити букові праліси, а от у Чорноморському біосферному заповіднику охороняються унікальні колонії морських птахів на островах, зокрема тут зосереджена основна частина світової популяції середземноморського мартина (попри назву, це в основному чорноморський птах). 

     

    Тут не проводяться ніякі роботи, крім охорони та наукових досліджень. Коли створюється заповідник, уся земля вилучається в землекористувачів і передається заповіднику як юридичній особі. (В інших категоріях заповідних територій частина землі або й вона вся може залишатися у землекористувача із певними обмеженнями).

     

    Для гостей у заповідниках є спеціально розроблені екологічні стежки. Тут можна побачити основні типові для заповідника природні елементи, помилуватися пейзажами, сфотографуватися. Маршрути обираються так, щоб не заподіяти шкоди природному комплексу і разом з цим зацікавити гостей. Заповідник створений, щоб природа могла жити спокійно, без перешкод з боку людини, у гармонійному співіснуванні з нею. Досягти цього можна, лише познайомивши людей із природою.

     

    Станом на 2013 рік в Україні було 19 природних заповідників. З того часу нові території цього рангу охорони не створювались, адже акцент змістився на створення нацпарків. Ба більше, через анексію Криму руйнація загрожує заповідникам півострова. 

     

    Біосферний заповідник: прообраз співіснування людини і природи

     

    Біосферний заповідник (або, за міжнародною класифікацією, біосферний резерват) – місце, де гармонійно поєднані дика природа та людська діяльність. На певних частинах території резервату природа може жити вільно за своїми законами, і люди не втручаються в її справи. Поруч розташовані території, де людська діяльність відбувається з урахуванням потреб природи. Межі цих територій визначаються зонуванням: біосферний заповідник поділений на функційні блоки територій з різним ступенем впливу людини.

     

    Є абсолютно заповідні ділянки, де заборонена будь-яка господарська діяльність, крім наукових спостережень, які не шкодять природі. Такі ділянки оточені буферними зонами – територіями, де дозволені певні види робіт, які не матимуть негативного впливу на абсолютно заповідні території (наприклад, сінокосіння або обмежений випас худоби). Функція буферних зон – максимально захистити «серце» заповідника (абсолютно заповідні ділянки) від людських втручань, але забезпечити можливість для певної діяльності, оскільки це доволі великі території, які дуже складно не використовувати. 

     

    Третя зона – територія антропогенних ландшафтів. Це землі, якими люди можуть користуватися з мінімальним впливом на середовище. Тут використання природних ресурсів має обмеження: заборонені суцільні вирубки лісу, тотальне розорювання землі, використання певних хімікатів тощо. 

     

    Останні дві категорії зонування можуть не вилучатися у землевласників.

     

    У біосферних заповідниках бувають місця для відпочинку та освіти, куди можна приїхати, щоб подивитися на дику природу. Важливо, що такі заповідники є частиною міжнародної системи біосферних резерватів. Тут дослідження проводяться в межах міжнародних програм охорони природи. Тож біосферний заповідник – це прообраз майбутнього співжиття людства і дикої природи, де людина обмежить свої потреби, щоб природа могла існувати у всій повноті й різноманітті.

     

    В Україні є лише п’ять біосферних заповідників – знаменита Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський, Чорноморський та Чорнобильський радіаційно-екологічний, створений у 2016 році. Прикладом взаємодії людини і природи може бути Дунайський біосферний заповідник, який охороняє природні комплекси дельти Дунаю, і разом із тим там дозволене рибальство, заготівля очерету, випас худоби – у відповідних зонах. 

     

    Національні та регіональні парки: для охорони і просвіти

     

    Тим, хто хоче відпочити і ознайомитися з природою, найкраще вирушити до національних природних парків (НПП) або регіональних ландшафтних парків (РЛП). Ці дві категорії охоронюваних природних територій створені не лише для захисту природних комплексів, а насамперед як рекреаційні та освітні установи. Таких парків в Україні – десятки, кілька нових перебувають у процесі створення. 

     

    Різниця між цими парками полягає у тому, що національні створюються на рівні держави, а регіональні – на місцевому рівні (рішеннями обласних рад). 

     

    Основне завдання парків – навчання, яке відбувається майже непомітно: під час відпочинку люди отримують нові знання і вчаться дотримуватися правил поведінки, які не шкодять природі. Це важливо, адже у звичайних лісах та на узбережжях річок дедалі важче знайти місця без куп сміття та понівечених дерев. 

     

    Оскільки парки орієнтовані на просвітницьку діяльність, чимало їхніх співробітників працюють саме з екологічним вихованням: проводять екскурсії, екологічні свята, відвідують школи, а ще – забезпечують охорону зон від засмічення. Проте наукові дослідження тут також відбуваються. Проводяться і «Літописи природи».

     

    Кількість відвідувачів національних і регіональних парків дещо обмежують. Це роблять для того, щоб не зашкодити природі. Окрім того, у природоохоронних парках є заповідні ділянки, відвідування яких заборонене повністю. Вони часто створюються на основі заказників або заповідних урочищ. Це місця, які мають особливе значення для природи, і їхнє відвідування може зашкодити певним видам рослин або тварин чи навіть знищити особливі природні комплекси. 

     

    Станом на кінець 2019 року в Україні існує 52 національні природні парки загальною площею понад мільйон гектарів. Три з них створені зовсім недавно – у квітні цього року. Це «Бойківщина» у Львівській області, Нобельський на Рівненщині та «Кам’янська Січ» на Херсонщині. Ще чимало НПП у планах. Зокрема це «Подесіння» в Чернігівській області, «Холодний Яр» на Черкащині тощо.

     

    Детально про охоронювані території можна дізнатися з тексту Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

     

    Заказники, заповідні урочища, пам’ятки природи: зберегти те, що поруч

     

    Є місця, які не потребують особливих заходів охорони. Їм достатньо просто дати спокій, захистити від вирубування або забудови. Для цього не потрібно створювати цілу установу зі штатом охоронців, а контроль стану можуть забезпечити науковці з найближчого заповідника або університету. 

     

    Для таких територій можна обрати різні варіанти захисту, як-от заказники та пам’ятки природи. Тут земля не вилучається із землекористування – лише обмежуються певні види діяльності, які могли б зашкодити збереженню того, що охороняється. Дозволена діяльність визначається під час створення цієї території. 

     

    Заказник охороняє певний локальний природний комплекс або місце проживання певного виду рослин чи тварин. 

     

    Пам’ятка природи – це зазвичай один об’єкт: джерело, старе дерево, скеля тощо. (До речі, саме такого типу був перший в Україні заповідний об’єкт – Пам’ятка Пеняцька, створена графом Дідушицьким для захисту орлана-білохвоста.) Існують також пам’ятки природи всередині заповідних територій вищого рангу, проте зазвичай це лише історичний збіг: пам’ятка природи існувала раніше, потім на цій території заснували, скажімо, заповідник або НПП. Наприклад, у Канівському заповіднику є пам’ятка природи Канівські гори, хоч насправді немає потреби її виокремлювати, адже заповідник захищає все. 

     

    Заповідне урочище охороняє невелику визначену ділянку території, наприклад, систему балок з рідкісними рослинами або старовинний лісок. Тут заборонена будь-яка діяльність (тому і така назва), проте земля у господарів не вилучається.

     

    Це зручний інструмент для захисту унікальної краси просто там, де живеш. 

     

    На жаль, проблем у природно-заповідного фонду залишається чимало. Це й мізерне фінансування, і значна бюрократична тяганина під час їхнього створення, і відсутність елементарного розуміння необхідності такої охорони у значної частини населення. Узгодження для організації заказника чи національного парку можуть тривати роками. Так, створення НПП «Холодний Яр» вже багато років гальмується через категоричну незгоду місцевих лісівників. Але якщо національні парки хоч потроху створюються, то нових заповідників майже немає. Подивіться, що було створено в новому столітті за майже 20 років. Два – на радіоактивно забрудненій території (Древлянський у 2009 році та Чорнобильський біосферний у 2016 році), один – просто підвищений у статусі («Михайлівська цілина» на Сумщині у 2009 році з філіалу Українського степового заповідника стала самостійним заповідником). Ще один – Черемський на Волині (2001 рік). Площа його – лише 2 975,7 гектарів. І це серед неозорих волинських боліт і лісів! Національні парки створюються легше, бо цьому менший спротив. Це й не дивно, бо лісозаготівля там нерідко ведеться не меншими темпами, ніж у лісгоспах. 

     

    Який варіант охорони природи варто обирати залежно від потреб, актуальних для певної ділянки. Як і завжди у природі, різноманіття, можливість вибору дають більше шансів вижити, а в цьому випадку – зберегти якомога більше природи від людської експансії, поки людина не навчиться обмежувати себе заради виживання тих, хто прийшов у світ задовго до неї.

    ТЕКСТ: Євгенія Яблоновська-Грищенко, Віталій Грищенко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Євгенія Яблоновська-Грищенко
    Статті
    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: