fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Планета — 04.05.21
ТЕКСТ: Маркіян Прохасько
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Озонова ковдра планети: інтерв’ю з Олександром Полуднем

Олександр Полудень – метеоролог, озонометрист, багаторазовий зимівник – людина, що провела не один круглий рік на українській антарктичній станції «Академік Вернадський». У цій розмові, яка відбулася на льодяному континенті, Олександр розповідає про особливості роботи на станції. Професія і посада озонометриста – одна із найбільш напружених. У деякі періоди року людині, що взялася виконувати цю відповідальну роботу, майже не залишається часу на сон.

Спостереження за озоном на станції проводяться з 1985 року. Саме тоді було зафіксовано так звану озонову діру, після чого це явище почали досліджувати. Тут розташований вже другий апарат для вимірювання озону. Перший зараз зберігається у музеї Британської антарктичної служби (BAS). А загалом таких приладів у цілому світі налічується не більше 150 штук. Озонометрист кожного дня передає зібрану інформацію як у міжнародну базу даних, так і в Британську антарктичну службу. Ця інформація відкрита, тож кожен може моніторити ситуацію із так званою озоновою дірою.

 

Британський науковець, який відкрив озонову діру, не хотів, щоб Британія передавала кому-небудь цю станцію, адже саме тут він зробив своє важливе відкриття. Однак вже 25 років колишня британська станція «Фарадей» носить ім’я «Академік Вернадський» і працює під українським прапором.

 

Спостереження на станції проводяться практично безперервно. Лише з 21 травня по 21 липня апарат не бачить сонця, не отримує достатньо ультрафіолету, щоб робити вимірювання. 

 

Прилад розташований під спеціальним вікном для спостережень. Ультрафіолет потрапляє в апарат, тут вся оптика кварцова. Призма, куди потрапляють промені, розбиває ультрафіолет на спектр. Звідси ультрафіолет потрапляє на наступну призму, яка проєктує його на фотопомножувач. Коли ми вмикаємо світло у квартирі, то із напруги робиться світло. У цьому випадку – навпаки – із ультрафіолету робимо напругу. Потім озонометрист регулює кварцовий клин так, щоб якомога більше ультрафіолету залишилося у приладі. Коли амперметр показує нуль, це означає, що потік зупинився. І після цього можна міряти три типи ультрафіолету, які мають різну довжину хвиль. Вимірювання робляться відповідно до даних, які видає спеціальна програма. Адже кожен день час для вимірювання інший, адже сонце встає і сідає в різні дні по-різному.

Ти тут вже вчетверте. Чи завдання кожного разу одні і ті ж самі?

 

Так. Головне завдання – проводити моніторингові спостереження. Кожного місяця, кожного дня є інший час проведення спостережень. Спостереження діляться на три види. Навіть якщо хмарність максимальна – 10 балів, то у мене все одно є п’ять стандартних спостережень. 10 балів – це повністю захмарене небо, сонця не те що не видно, взагалі немає просвіту. При захмареності у 5 балів і за умови, що я бачу диск сонця, то також «ловлю сонячного зайчика» в апарат і безпосередньо по ньому роблю вимірювання. За такої хмарності вимірювань може бути 15–20 на добу. Проте необхідно, щоб сонце було видно саме у той час, який видає програма. Отож, це перший вид спостережень. Вони проводяться завжди, крім двох місяців – з 21 травня по 21 липня, бо тоді сонце не піднімається над горизонтом вище, ніж на 15 градусів. За таких обставин прилад, яким робиться спостереження, не бачить сонця – у нього не потрапляє ультрафіолет. Тут у цей час майже постійно темно. Лише 3–4 години стоять такі собі сутінки.

 

Крім базових видів спостереження, є так зване Direct Sun – спостереження по прямому сонцю. Я ставлю насадку, ловлю «зайчик сонця» і заводжу його прямо у прилад. Для цього на сонці не має бути хмар.

 

Є ще третій вид спостережень. Але для цього має бути нуль балів хмарності. Ці спостереження схожі до базових, але їх на порядок більше. У пікові місяці – листопад, грудень, січень – може бути до шістдесяти спостережень. Кожного місяця – інші (За наступну річну експедицію на станції провели найбільше вимірів озону за зимівку – 2300 разів1. – прим. автора). Тоді всього дві години залишається для того, щоб поспати. Зараз, у березні, наприклад, треба вставати о 6:25, щоб спостерігати за першим сонцем. І це не так вже й рано. Але от у грудні, січні, лютому спостереження закінчуються у першій ночі, а о третій вже знову починаються. І якщо прийшов антициклон, то надворі високий тиск, озон падає, надворі ясно, і тиждень може триматися стійка хороша погода. У цей час дуже мало спиш. Але коли надворі хмарно, у мене тільки п’ять стандартних спостережень. Однак цей період, коли сон озонометриста нормальний, триває не так вже і довго.

 

Як корелює озон із погодними умовами?

 

За антициклону, високого тиску і ясної погоди він опускається. А якщо тиск низький, озон росте, але з’являються хмари, сніг та дощ. Тож на рівень озону впливає і звичайні зміни погоди.

 

А яка висота стандартна?

 

Це приблизно від 10 до 50 кілометрів. За хорошої погоди його концентрація зменшується у процентному співвідношенні. Хороша погода заходить із півдня. А озон, внаслідок фотохімічних реакцій під дією ультрафіолету зароджується в екваторіальних широтах і розходиться до полюсів. Тож до нас озон приходить з півночі. Відповідно, у приполярних широтах його найменше. А коли приходить суха морозна погода, вона відганяє озон.

 

Хмари розвиваються на висоті до 12 кілометрів. Тільки хмари вертикального розвитку кумулонімбуси (Cumulonimbus) досягають цієї висоти. А всі інші – до 10 кілометрів. Є три яруси: нижній, середній, верхній. Кумулонімбуси – дощові, але не обложніОбложні хмари приносять тривалі атмосферні опади помірної інтенсивності із поступовим початком і завершенням випадання.: зливові опади, тобто сильні короткотривалі опади. Стратуси і стратокумулюси належать до нижнього ярусу. Середній – альтакумулюси і альтастратуси. Верхній – перисті: цируси, цирокумулюси, циростратуси. І от озоновий шар починається вище за всі хмари у так званій озоносфері. Найбільша його концентрація – на висоті 20–25 кілометрів.

 

А коли погана погода?

 

Тоді багато хмар, йде дощ, може йти сніг, сильний чи помірний вітер, і озону стає більше, адже повітряна маса приходить із півночі. І хоча це не у 100 відсотках випадків, але дуже чітко відслідковується тенденція, що хороша погода приходить саме із півдня, а погана – з півночі. Відповідно, озон дуже залежить від погоди.

 

Звідки саме приходить погана погода?

 

Біля нас є протока Дрейка, де з’єднуються три океани: Тихий, Атлантичний і Південний. Там завжди нестабільна погода, дуже часто шторм. Між Антарктидою і нашим півостровом з одного боку, а також краєм Південної Америки – з іншого, проходить дуже багато циклонів. Звісно, вони приходять і до нас. 

 

Чи відновлюється озон?

 

Озон самовідновлюється. У незначному ступені він може утворюватися і в приполярних широтах. Для цього потрібна сприятлива погода: коли багато сонця, наприклад, у листопаді, січні, грудні. Але в основному – у приекваторіальних широтах. Тут чітко видно, як рівень озону то піднімається, то опускається.

 

Як це спостерігається?

 

Є кілька методик. Програма розраховує, коли міряти озон, адже кожного дня сонце на іншій висоті. Раніше міряли за основними метеорологічними строками, за якими міряють погоду, тобто кожних три години. Власне, так само міряли і озон. Але сьогодні використовуються сучасніші види спостереження – за висотою сонця. (Метеорологічні спостереження проводять у стандартний час: 21:00, північ, 3:00, 6:00, 9:00, південь, 15:00 і 18:00. Першим метеорологічним спостереженням у добі вважають 21:00. – прим. автора.)

 

Деколи у горах після дощу кажуть: пахне озоном.

 

Так, він зароджується з кисню під дією електричних розрядів, наприклад, під час грози. Це один із основних шляхів його утворення. Просто є приземний озон, а також озон у озоносфері. До речі, за великої концентрації він шкідливий для організму людини. Озон з’являється також тоді, коли, наприклад, часто працює ксерокс. Цей хімічно активний газ, що має різкий запах, є сильним окислювачем. Але якби та концентрація, що після грози, була небезпечною, то на цьому би дуже акцентували увагу. У нижніх шарах атмосфери вміст озону незначний.

 

А як його можна побачити? У штучних умовах?

 

Я сам не бачив, але у мене є тут спеціальні лампи, якими я перевіряю цей прилад. Я маю розклад, у який місяць який тест для апарата потрібно зробити. І ось ця лампа штучно створює озон. Вона видає запах озону, а також фіолетове освітлення. 

 

А ось приладів для вимірювання озону у світі не більше ніж 150 штук. Цей, що тут, залишили британці, щоб ми продовжували робити спостереження. В Україні є ще один такий прилад.

 

Він радянського виробництва?

 

Ні. Але в Україні є прилади радянського виробництва, які міряють озон в обсерваторіях, проте у тестовому режимі. Я працюю в Центральній геофізичній обсерваторії ім. Бориса Срезневського в Києві. У мережі є 168 станцій. Шість із цих станцій (зараз – п’ять, бо Карадагу, що у Криму, у доступі немає), а саме Одеса, Львів, Харків, Київ і Бориспіль мають маленькі озонометри радянського типу – М124. Але це вже, за своєю суттю, віджитий матеріал. Україна на європейських картах з приземних спостережень за озоном світиться білою плямою – без даних. Крім Києва, де головна астрономічна обсерваторія міряє озон в Голосіївському парку. 

 

Є якась небезпека для озону?

 

Кисень під дією ультрафіолету розщеплюється і утворюється молекула О3. Але є багато чинників, які руйнують молекулу озону. Одна молекула хлору за час свого існування може розщепити до тисячі молекул озону.

 

Так утворилася озонова діра?

 

Озонову діру відкрили у 1985 році. Це не діра у прямому значенні слова, а ділянка озонового шару, де відбувається зменшення кількості озону у процентному співвідношенні порівняно з нормою. За площею вона більша від Антарктиди. Діра виникає з вересня по листопад. В іншій час можливе незначне зниження вмісту озону на 10–15%, що трапляється також зі зміною погоди.

 

Спеціалісти зазначали, що вона проіснує 50 років – стільки часу потрібно для відновлення озону, якщо його далі не руйнувати. А нищення озону спричинено перш за все вже накопиченими в атмосфері фреонами, хлорами, фторами, які мають час розпаду десятки і сотні років. Тому затягування озонової діри все ж не варто очікувати до 2050 року. Але вже вжиті заходи зі збереження озонового шару. Ухвалений Монреальський протокол про речовини, що виснажують озоновий шар. Його підписали у 1987 році, і він вступив у дію у 1989 році. Нещодавно ми відзначали 30 років відтоді як цей договір працює. Україна одна з перших підписала цей договір. Дипломат ООН Кофі Анон зазначив, що це, можливо, одна з найуспішніших угод на сьогодні. Його підписало найбільше країн. І справді виконує його також багато країн.

 

Але щодо хлору, то є ще один важливий нюанс. Хлор відповідає приблизно за 15-25% витрат озону у стратосфері. Але 80% хлору має антропогенне походження. Якби тенденція зростала, і Монреальський протокол не підписали, то викиди фреонів могли далі зростати на 10% на рік. Відповідно, до 2050 року загальна кількість озону, зруйнованого людиною, могла досягти 30–50%. Природні процеси утворення та руйнування озону перебувають у рівновазі. Але людська діяльність зруйнувала баланс. 

 

Щодо приполярних озонових дір, то тут ситуація інша. У приполярних широтах причина руйнування озону така: на поверхні стратосферних хмар не активні галогеновмісні речовини (До них належать зокрема сполуки хлору. – прим. автора) перетворюються на оксиди. Як наслідок, більшість озону руйнується у реакції з галогенами.

 

Це дає аргументи стверджувати, що людська діяльність не впливає на стан озону?

 

Іноді стверджують, що оскільки молекули фреону набагато важчі за азот і кисень, то вони не можуть досягти стратосфери у значних кількостях. Але гази в атмосфері перемішуються, а не розшаровуються чи сортуються за вагою. Дослідження показують, що треба близько п’яти років, щоб гази, які виділились на поверхні Землі, досягли стратосфери, яка розташована на висоті 20–50 кілометрів. Однак якби гази не перемішувалися, то важкі гази утворили б на поверхні землі товстий шар у кілька десятків метрів. Очевидно, планета була б непридатною для життя. Тож, наприклад, легкий гелій (4,002602(2) г/моль) та важкий криптон (83,8 г/моль) мають однакову концентрацію у різних висотах атмосфери. Звісно, що це притаманно не всім елементам, а відносно стабільним чи інертним газам. Якщо ж елементи розчиняються у воді, то досягають якоїсь висоти, і молекулу може поглинути вода: хмари, дощ.

 

Також треба зазначити, що часто стверджують, ніби викиди із вулканів є більш значними для руйнування озону та формування озонових дір, ніж діяльність людини. Однак викиди від вулканів є водорозчинними і вимиваються із атмосфери та опадають на землю у вигляді рідких опадів. Крім того, природні галогени мають час життя приблизно рік, на відміну від фреонів, що залишаються активними десятки і сотні років.

 

Вважається, що відносний баланс між руйнуванням та самовідновленням озону зберігався до того, як людство почало «підкидати» на ці терези штучно створені гази, які руйнують озон. Таким чином, баланс змістився.

 

А як щодо виверження вулканів?

 

Порівняно рідкісне виверження вулкану Пінатубо, яке востаннє сталося у червні 1991 року, викликало падіння рівня озону. Проте причиною був не викид галогенів у атмосферу, а утворення великої кількості сірчаних аерозолів, яке спричинила руйнування озону. Вже за три роки маса, викинута з вулкану, вимилася з атмосфери, тож його вплив порівняно короткотривалий. 

В атмосфері діє вихрова дисперсія або ж турбулентна дифузія – змішування елементів завдяки вихровому руху. На висоті приблизно 100 кілометрів є так звана турбопауза. Вище від неї починає переважати звичайна дифузія. Тобто стан, у якому речовини перемішуються через вільний рух електронів. Умовно кажучи, якщо залити чай окропом, то можна спостерігати, як вода стає дедалі більш забарвлена, і поширюється колір від листя чи пакетика. Це – дифузія. А турбулентна дифузія – це щось на кшталт ложечки у чаї, додаткового перемішувача.

 

Турбопауза розташована приблизно там, де і мезопауза. Мезопауза – висота, до якої температура повітря зменшується, а вище за яку знову збільшується. Температура падає зі збільшенням відстані від поверхні Землі, адже випромінювання від поверхні щораз менше досягає висоти, що і зумовлює падіння температури. Приблизно на висоті 85 кілометрів є перший холодний пік мезопаузи. В останні роки дослідили, що є ще другий максимум низької температури у атмосфері Землі, і це висота 100 кілометрів. Вище атмосфера поступово знову стає теплішою завдяки інтенсивнішому проникненню випромінювання вже із космосу. 

 

Також приблизно на цій висоті виникає явище Полярного сяйва та Аурора Австраліс – аналога Полярного сяйва у Південній півкулі. Справа у тому, що заряджені частинки екранують на магнітному полі землі. І хоча вони потрапляють на всю навколоземну сферу, проте «стікають» до полюсів, тому їх найкраще видно у полярних широтах.

Тут проводяться дослідження вулканів?

 

Геологи займаються подібними спостереженнями, вони слідкують за сейсмоактивністю тощо. Ми ж слідкуємо за озоном. Так само у багатьох точках по всьому світу, де це потрібно, щоб максимально покрити планету, робляться спостереження, і потім дані передаються в міжнародний банк даних. І там вже моделюють, бачать, який стан озоносфери, концентрацію озону в різних регіонах. Ми ж займаємося приземним моніторингом і спостереженнями за загальним вмістом озону. Також є супутникові спостереження, які покривають усю планету. 

 

Може здатися незрозумілим, чому озонова діра утворилася над Антарктидою, а не над основними джерелами викидів фреонів у атмосферу. Але як ми вже говорили, фреони перемішуються у тропосфері та стратосфері. Здатність вступати у реакцію у них невелика, тому вони майже не витрачаються у нижніх шарах атмосфери, аж поки не досягають озону, який вони активно руйнують. До того ж рівень озону зменшується всюди.

 

Наприклад, в Україні загальний вміст озону в атмосфері за останні 10 років значно нижчий від кліматичної норми. Аналогічна ситуація спостерігалася в усій Північній півкулі у межах широт 40–60 градусів. Якщо вміст озону критичний – то це аномалія, тобто так звана діра, але останнім часом дір не було, лише процентне зниження загального рівня озону порівняно із нормою.

 

Чим загрожує зменшення кількості озону над помірними широтами?

 

Коли планета зароджувалася, то озонового шару ще не було. Відповідно, життя на суші теж не було, а все воно пішло із води. З води виділявся і кисень, з якого пізніше поступово утворився озоновий шар.

 

Також є три типи ультрафіолету. Ультрафіолет типу С – найбільш шкідливий, він не проходить через озоновий шар взагалі. Тип В – також шкідливий, він потрапляє до поверхні Землі, але у невеликій кількості. А ось ультрафіолет А – корисний, бо без нього, наприклад, не було б фотосинтезу в рослин. За однією із версій, завдяки цьому водорості, умовно кажучи, вийшли із води. Внаслідок поширення рослин на суші почала з’являтися атмосфера більш придатна для життя. Якби ж не було цих процесів, не утворився б озоновий шар, то планета була б мало придатною для того життя, яке є. Якщо озон пропаде, то це потягне за собою ланцюгову реакцію. Адже все взаємопов’язано на планеті. Це як від маленького планктону залежить життя наступних ланок живих організмів у трофічній піраміді і взагалі життєдіяльність океану.

 

А тут, в Антарктиді, озону ж менше, ніж деінде.

 

Найщільніший озоновий шар – на екваторі, там він досягає 350–450 одиниць Добсона, в яких вимірюється вміст озону. У полярних широтах нормою вважається 270–290 одиниць. Основна частина озону, тобто озоновий шар, там де озон найбільш концентрований, міститься у верхніх шарах тропосфери та нижніх шарах стратосфери. Його основна товщина – 15–20 кілометрів, хоча частина озону є як нижче, так і вище. Загалом, він розтягнутий на 20–50 кілометрів у товщину. Якщо його спустити на землю і стиснути за певної температури і тиску до рідкого стану, то 270 одиниць – це 2,7 міліметра, які захищають нас від ультрафіолету. 5 березня 2019 року (коли відбулася розмова – прим. автора), наприклад, 2,88 міліметра (288 одиниць Добсона). Три дні тому було 2,58 міліметра (258 одиниць Добсона). А у цю зимівлю (2018–2019) у мене мінімальне значення було 25 вересня 2018 року: 132 одиниці Добсона, тобто 1,32 мм. Це 50% від норми. Воно якраз припало на той час, коли функціонує так звана озонова діра, під якою мається на увазі значне зменшення кількості озону в процентному співвідношенні. 

 

Тобто немає зони взагалі без озону?

 

Так, він є, просто не можна довго перебувати на вулиці, можна швидко згоріти. В Україні ти приходиш на море, засмагаєш і можеш згоріти. Тут ти можеш згоріти ще швидше, бо багато ультрафіолету, мало чорних і темних предметів, тож мало променів поглинається. Адже у той час, коли є озонова діра, все біле, гір не видно, бо все засипано снігом. Ультрафіолет майже не поглинається, а віддзеркалюється. Тож обов’язково носити окуляри і бажано не голити бороду, щоб обличчя було більш захищене. Якщо не будеш носити окуляри четвертого рівня захисту, можна втратити зір. За умови тривалого впливу на шкіру може виникнути рак шкіри.

 

Чи може зменшення озонового шару сприяти глобальним змінам клімату?

 

Ну, зміни і так вже відбуваються. На нашій станції з 1945 року ведуться метеорологічні спостереження. Це залишилося нам у спадок від британців разом з їхніми спостереженнями. Тож саме у цьому регіоні Антарктики вони найтриваліші. І от якщо порівнювати погодні умови із 1945 по 2018 роки, то середньорічна температура зросла на 3,5 градуса. 

 

Це природний процес чи вплив людини?

 

Як кажуть вчені, які займаються кліматом, прогнозуванням, що є глобальне потепління і є льодовиковий період. Для клімату планети такі зміни властиві, і зараз настав час якраз потепління. Це відбувається циклічно. Водночас за останні сто років, наша планета дуже змінилася, адже людство, що живе впродовж останнього століття, і людство, що жило всю свою попередню історію, по-різному впливало на планету. Ми за останній час використали більше ресурсів, ніж за весь попередній час існування на планеті. Звісно, ми «додаємо дров». І ліси вирубуються, це впливає на циркуляцію в атмосфері, а разом із тим – більше людей, більше викидів. Споживається більше кисню, а більше вуглекислого газу викидається в атмосферу. Внаслідок цього планета більше прогрівається, зокрема океани, тому і течії змінюються. Арктика і Антарктика зменшуються, більше сходять льодовики.

 

Якщо дивитися на планету, то для кожного регіону є свій певний період даних у спостереженнях за погодою. Наприклад, у Львові можуть сказати, що випало опадів у три рази більше за норму. За два дні – місячна норма. Що ж таке норма? Для кожного місяця, для кожної локації є своя усереднена норма, яка базується на великому масиві спостережень за довгий час. На кожен місяць є температурні норми, норми опадів і все інше. Час від часу норми змінюються, адже, наприклад, у Києві в останні роки було багато рекордів.

 

Тут, на станції, теж є книга рекордів: з тиску, вітру, опадів. На графіку можна побачити, як змінювалася температура з 1945 року. Воно коливається, але якщо провести до графіку рівну лінію, то видно, що температура піднялася на 3,5 градуса. Тож сказати, що глобального потепління не існує, не можна. 

Зростання середньої річної температури повітря на українській антарктичній станції Академік Вернадський на понад 3 градуси за минулі 73 роки. Фото зі станції «Академік Вернадський»

Що тебе зацікавило у метеорології?

 

Я вчився в Одеському державному екологічному університеті на метеоролога. Моєю спеціалізацією стала полярна метеорологія – маю відповідний диплом. Пішов працювати у Центральну геофізичну обсерваторію ім. Бориса Срезневського в Києві, набрався досвіду спостережень. Потім подав свою анкету в Національний антарктичний науковий центр для участі у круглорічній експедиції в Антарктиді на станції «Академік Вернадський». Озонометрія належить до  метеорологічних спостережень, як і гідрологія, гляціологія. А тут працює з метеорології три людини. Двоє – на метеоспостереженнях, один – озонометрист. З першої моєї експедиції мене призначили сюди, на озонометрію, і мені це сподобалося.

 

Тож вперше я був тут у 2012 році, і я їжджу сюди через рік вже четвертий раз. Поки у мене немає сім’ї, то працюю тут. Рік через рік, бо за зимівлю втомлюєшся і морально, і психологічно, і фізично.

 

То як відбувається твоя буденна, не антарктична робота?

 

В Антарктиді я здійснюю якісні моніторингові спостереження за технічними завданнями, наданими, зокрема, нашими інституціями, для вчених, які вже далі будуть працювати з цією інформацією.

 

А в Україні я працюю у Центральній геофізичній обсерваторії ім. Бориса Срезневського в Києві. Зараз я займаюся аерологією – завідую сектором, який відповідає за аерологічну мережу по всій країні і запускає аерологічні зонди. У нас є шість станцій у Києві, Львові, Шепетівці, Одесі, Кривому Розі та Харкові.

В Україні зараз є понад 150 метеорологічних станцій, постів та інших структурних одиниць. Вони поділені на так звані кущі. До кожного із них належить кілька областей. У кожній із областей є 5–10 станцій.

 

Якщо стається ДТП, то поліція може надіслати запит щодо того, якою була погода на певній ділянці в Україні: в будь-який день, будь-який час. Або за певний період, за якийсь рік. Існує архів довгострокових даних з XIX століття по метеорологічних станціях України. Інколи суд потребує відомості про погоду, щоб ухвалити рішення у справі, особливо якщо ДТП було летальним. Можливо, був сніг, іній, туман чи лід. Також це потрібно для страхових виплат.

ТЕКСТ: Маркіян Прохасько
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Посилання
Статті
Наука
Біт у мішку

Як виміряти та впорядкувати масиви інформації, які постійно збільшуються? На допомогу приходить математична теорія інформації!

Біологія
Як допомогти котам, що постраждали від війни

Як допомогти котам, що втратили свій дім внаслідок воєнних дій, адаптуватися до притулку або нової домівки та як війна впливає на їхню поведінку?

Суспільство
Ігри на справедливість. Уривок з книжки «Поведінкова економіка» Річарда Талера

Чому люди часто обирають співпрацювати, а не діяти егоїстично, навіть якщо це вигідно? Пояснює економіст Річард Талер.

Промо
Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 2: Кібервійна

Як росія веде війну з Україною у кіберпросторі?

Технології
Що упало, те пропало: чому не варто чіпати збиту авіацію ворога

Які загрози приховує розбита авіація та як убезпечити себе та інших від небезпек? З'ясовуємо з авіаекспертом і хіміком.

Біологія
Гриби зі смаком лобстера. Які їстівні дикороси можна знайти в Україні

Де шукати дикі їстівні рослини й гриби та як їх готувати? Розповідає ботанік Олексій Коваленко.