ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Україна — 23.03.21
    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Основи перекладу: інтерв’ю з Сергієм Святенком

    Що найскладніше дається українцям у вивченні англійської мови? Чи обов’язкова профільна освіта для перекладача? І як порядок слів в українській мові відповідає англійським а та the? Говоримо із перекладачем Сергієм Святенком, чия книжка «50 уроків англійської. Говоримо без помилок. Ок?» опублікована у видавництві #книголав.

    Які книжки ви найчастіше перекладаєте?

     

    Останнім часом найчастіше перекладаю дитячу літературу – книги для дітей від декількох місяців до десяти років. Все почалося з видавництва «Артбукс». Вони запропонували мені перекласти мою першу книгу «Коко та маленька чорна сукня» про Коко Шанель і її дитинство. До того я теж мав досвід перекладу книги з нідерландської про філософію Ніцше. Також мені доводилося перекладати книгу «Всередині Vogue» Александри Шульман, вона була головною редакторкою британської версії журналу Vogue. У ній вона розповідає про те, як вона готувала сторічний випуск Vogue. Це теж дуже цікавий переклад.

     

    Ви перекладаєте з нідерландської, англійської. З яких іще мов?

     

    З німецької. Я можу також перекладати з норвезької та італійської, але замовлень на ці мови в мене ще поки не було. 

     

    Чим відрізняється переклад нонфікшну від перекладу художньої літератури? 

     

    Особливість нонфікшну полягає в тому, що доводиться дуже багато користуватися вікіпедією та ютубом. По-перше, треба розуміти, про що йдеться. Автор чи авторка може побіжно говорити про якусь річ, вважаючи, що читач про це повинен знати, але часто це не так. Тому доводиться робити позначки, пояснення. І щоб вдало перекласти, треба взагалі розуміти, про що йдеться, тому потрібно вивчити матеріал, як то кажуть, матчастину.

     

    Також коли йдеться про імена різних людей з різних країн, їх доводиться транслітерувати. Тут теж складність, тому що треба взагалі знати, як воно вимовляється у мові оригіналу. 

     

    А у фікшні, наприклад, доводиться завжди вибирати: не втручатися в авторський стиль чи передавати його засобами української мови. Це постійна дилема. Класичний випадок – коли Микола Лукаш, великий український перекладач, переклав звернення з італійського оперного лібрето «il mio tezoro» – «мій ти скарбе» як «моя ти зоре». Український переклад фонетично відповідав італійському оригіналу. З такою самою дилемою я стикаюся, коли перекладаю фікшн. 

     

    Наприклад, коли я робив переклад дитячої книжки, авторка використала нідерландське слово «betinkelen», якого я не знайшов у жодному словнику. І коли я спілкувався з носіями мови, вони казали: «Треба самому придумати, як перекласти це слово, бо в нідерландській мові його немає». Я тоді думав, який український словотвір найкраще б передав би це слово і переклав його як «чудувати». 

     

    Я би не сказав навіть, що це складність, у цьому, навпаки, вся краса перекладу, бо перекладач/перекладачка відчувають, що вони формують український канон перекладу цього твору й наступні покоління, перекладачі, які цим займатимуться, вони вже матимуть змогу звірити, подивитися, як це було раніше. І коли ти відчуваєш, що ти перший, хто це робить, хто так перекладає, це, звичайно, окрилює, приносить дуже багато задоволення.

     

    До речі, щодо імен. В Україні точаться навіть щодо англійської суперечки, як передавати h, g. А як щодо інших мов, наприклад, нідерланської, переклад з яких ще менш усталений? Чи є подібні проблеми?

     

    Українські перекладачі раніше користувалися, якщо можна так сказати, російським каноном, російським стандартом, як це російською перекладають. Тому Лейпциг – і далі Лейпциг, а не Ляйпціґ, наприклад. 

     

    У нідерландській мові є своєрідні дифтонги, яких немає в українській мові, але я от в передачі імен намагаюся передати їхню вимову саме нідерландською. 

     

    От, наприклад, нещодавно я працював з перекладом, де є ім’я Клашє, нідерландською це ім’я яке звучить як «Клас», а пестлива форма – «Клашє». І це слово я не передаю так, як в українській передається пестлива форма – наприклад, «Класик» ч. Я намагаюся передати так, як це звучить нідерландською, тому я це слово переклав п’ятьма буквами – «Клашє». У цьому я дотримуюсь того правила, що імена треба максимально передавати так, як вони звучать мовою оригіналу. Тому відомий нідерландський вчений, якого називають Хейгенс (або Гюйґенс – прим. ред.), у мене вийшов зовсім не Хейгенс, а Хяугенс, бо так це звучить, власне, нідерландською. Звичайно, я не можу повністю передати фонетику, бо українська фонетика не знає такого звуку, але я намагаюся його максимально наблизити до оригіналу.

     

    В англійській мові ви теж намагаєтеся так робити?

     

    Так, наскільки це можливо. Я розумію, що це неможливо з усіма мовами. Наприклад, у китайській є звуки, які ніяк не передаси, тому доводиться спотворювати звучання. Але там, де це можливо, це нормально.

     

    Постійно також точаться суперечки, чи є перекладач співтворцем твору. Чи ви погоджуєтесь з цим твердженням? Чому?

     

    Абсолютно. Перекладач є співтворцем твору. Ми б не були співтворцями твору, якби ми перекладали слово в слово. Але уявіть, що б це вийшов за текст. В останній книзі, яку я перекладав, був текст, який у дослівному перекладі звучить так: «Що ми маємо з цим чоловічком?». Нідерландською це означає «І що нам тепер робити з цим чоловіком? Куди нам тепер з ним? Навіщо він нам потрібен?». Тому доводиться перекладати це так, як це звучить українською. А українською це вже буде зовсім інший текст. Тому українські читачі, які читатимуть переклади, мають розуміти, що вони читають уже нову форму твору. 

     

    До речі, якою мірою ви дозволяєте собі втручатися в текст? 

     

    Я намагаюся знайти баланс між тим, наскільки текст звучить українською й наскільки він відповідає оригіналу. Мені здається, кожен перекладач або перекладачка знаходять це співвідношення для себе самі. Ми маємо балансувати: не відходити дуже далеко від тексту оригіналу, але водночас робити його таким, щоб він добре читався українською мовою.

     

    Я постійно перечитую по сторінці перекладу, щоб подивитися, що я міг зробити не так, чи звучить воно українською, потім я змінюю трошки на кращу українську, потім дивлюся на оригінал і думаю: ні, це виходить зовсім інше, тому я знову повертаюся, знову переформульовую, щоб віднайти баланс між оригіналом і хорошою українською. Мені здається, це найскладніше в роботі перекладача.

     

    Як ви виходите з ситуації, коли неможливо знайти відповідник, наприклад, фразеологічний?

     

    У моїй практиці не було такого випадку, щоб не можна було знайти відповідник. Я перекладав здебільшого з нідерландської, німецької, англійської – ці всі мови індоєвропейської сім’ї. Фразеологізми в нас, грубо кажучи, схожі. Якщо перекладати із семітських, алтайських мов, можливо, відповідник було б знайти неможливо. Але з мовами, з якими я працюю, у мене не було проблем. Потрібно було пошукати – так, перелопатити фразеологічні словники, але це можливо. 

     

    Які словники завжди мають бути в перекладача?

     

    Дуже багато. Це і словник синонімів, антонімів української мови. Це просто тлумачний словник, словник типових помилок в українській мові. Тобто ми знаходимо і синоніми, ми намагаємося уникнути в нашому перекладі всяких помилок, росіянізмів. Найрізноманітніші словники. Що й казати про словник з нідерландської на українську чи німецько-український. 

     

    Звісно, перекладачі не можуть знати всього, тому доводиться консультуватися зі словниками: кліпати очима чи розплющити очі, відчинити сумку, але не відчинити університет. Я носій української мови, але стільки ще не знаю. Це завжди новий квест. Коли перекладаєш нову книгу, не знаєш, куди вона заведе – у який словник, у яке слово. 

     

    На вашу думку, перекладач має мати якусь профільну освіту з однієї мови й з іншої, на яку перекладає?

     

    Зовсім ні. Я, наприклад, взагалі не маю жодної фахової освіти перекладача. Моя освіта – це Києво-Могилянська академія, спеціальність – політологія. Я вивчав усі мови або в деяких інститутах, як-от Ґете-інститут, Могилянка, або самотужки, як я вивчав нідерландську, норвезьку, італійську та інші мови. І тут насправді допомагає не так профільна освіта, як кількість прочитаної літератури як іноземною, так і рідною мовою. Що більше різної літератури прочитати, то краще у вас розвивається синонімія, відчуття мови. Насправді це допомагає. Можна самому навчитися перекладати: дивитися, як інші перекладають, читати різні переклади, порівнювати з оригіналами. Колись я цікавився російською літературою і читав Льва Толстого. У мене є три різні переклади його «Війни і миру», я просто порівнював їх між собою, дивився, як це працює.

     

    Читання літератури для мене дуже багато значить. Так ви починаєте відчувати мову. 

     

    Також треба мати дуже хороші знання мови, з якої ви перекладаєте. І, звичайно, не припускатися прикрих помилок. Наприклад, не перевіряти значення слова й написати зовсім не те, що малося на увазі. Класичний випадок перекладу з української на російську: «на розі з’явився трамвай» переклали як «на розах появился трамвай» на трояндах з’явився, а не «на углу». 

     

    З якого приблизно рівня знання іноземної мови можна пробувати перекладати?

     

    Якщо користуватися європейською шкалою оцінювання знання мов, від A1 до C2, мені здається, з рівня B2 чи C1 можна починати. Краще з C1, бо там уже є знання ідіоматики, складних текстів. Починати можна і з середнього рівня, але тоді ви витрачатимете набагато більше часу на переклад.

     

    Ви сказали, що можна вивчити мову самотужки, у вас є блог з вивчення англійської мови. Наскільки це ефективно? Як відрізняються самостійне навчання і навчання із вчителем? 

     

    Вивчити мову самому можна. Це питання самоорганізації та бажання.

     

    Процес вивчення мови самотужки ділиться на три етапи. Перший етап – «о, класно, я вивчив слова, вже можу складати якісь речення». Це драйв. Другий етап – коли ви розумієте, що у вас не все ідеально вдається, не все складається в пазл. Тоді ентузіазм трохи послаблюється. Ви розумієте, що є багато моментів, що не все так просто. Скласти речення «Я йду до школи» просто, а дієприкметникові, дієприслівникові звороти використовувати складніше.

     

    Третій етап – ви це все розумієте, змирилися з цим і просто починаєте систематично вчити мову. Так от, щоб вивчати мову самотужки, у вас мають бути чудові самоорганізація і дисципліна. Ви маєте постійно працювати над мовою, щодня, щонайменше по 20-30 хвилин треба виділяти на мову.

     

    Є люди, які кажуть: «Я не можу самостійно, мені треба, щоб наді мною стояв вчитель 

    або вчителька, аби контролювати, давати вправи». Це теж один із варіантів.

     

    Якщо в людини є самодисципліна, мета, бажання вивчити мову, то вона може знайти в інтернеті чи книгарнях купу матеріалів. Можна придбати різні підручники і з ними вивчити мову. Також у вас є ютуб, є різні форуми, де можна познайомитися з іноземцями і за плату займатися чи просто допомагаючи натомість іноземцю вивчити українську. 

     

    Люди часто «відпадають» приблизно через два місяці. Вони не хочуть далі рухатися, бо розуміють, що їхнє перше враження від вивчення мови не настільки сильне, щоб дійти до кінця.

     

    Чи можна тренувати розмовну мову, коли навчаєшся сам і немає можливості тренуватися з носієм мови?

     

    Можна. І в мене є маленький секрет, який допоміг мені опанувати німецьку. Я перекладав усе, що бачив і чув, німецькою мовою. Тобто ви встаєте зранку, чистите зуби, потім снідаєте і самі до себе говорите іноземною: «Я готую сніданок». Намагайтеся будувати фрази. «Мені зараз потрібно взяти речі, вийти з будинку і піти до метро», – як це сказати німецькою?

     

    Тут є момент: ми робимо помилки. І не завжди речення, які ми формулюємо, правильні. Тому можете ці речення виписати і проконсультуватися, коли у вас буде нагода, з носієм мови або хорошим викладачем/викладачкою. 

     

    Коли ви постійно намагаєтеся перекласти все, що бачите, іншою мовою, це дуже підвищує ваш рівень. Ви починаєте думати цією мовою. Такі постійні ментальні вправи, дають хороший результат. 

     

    Чи є інші методи навчання або викладання іноземної мови, які ви імплементуєте у своїй роботі?

     

    Є маленькі поради, які я даю своїм слухачам і учням. Перша  – вивчайте слово завжди у контексті. Навіть якщо взяти просте слово «яблуко». Ми можемо згризти яблуко, ми можемо його з’їсти, ми можемо його жбурнути у вікно. Учіть його завжди в контексті з іншими словами.

     

    Друга порада – не вчіть мову раз у тиждень по три години. Знаєте, як людина там на роботі, а на вихідних сідає і три-чотири години поспіль займається мовою. Це не суперефективно. Ви швидко втомитесь. Це важка інтелектуальна праця. Краще щодня по 20-30 хвилин, набагато ефективніше, ніж просто в суботу чи в неділю три-чотири години. Це постійний процес, він постійно має бути у вас в голові. Ви постійно маєте щось перекладати, щось нове вивчати.

     

    Це прості поради, але вони дієві. Тут немає якогось магічного рецепту. Звісно, є унікальні люди, які вивчають мову за два чи три місяці. Я не знаю, як їм це вдається. Але мій рецепт простий, і якщо його дотримуватися, то він дієвий.

     

    Уявімо, що ви вже знаєте мову, але в якийсь момент перестали нею користуватися. Є якісь методи, щоб її не забути?

     

    Дуже прості методи: дивитися фільми і читати літературу. От я, наприклад, зараз німецькою нечасто спілкуюсь, але намагаюся переглядати їхні газети, що там відбувається. От нещодавно товариш-німець, який живе в Берліні, порадив мені непогані романи німецькою. Я намагаюся постійно щось читати, слухати. Постійно треба «варитися» в мові. Зрештою, якщо у вас є друзі-іноземці, чому б зайвий раз не зателефонувати їм і поспілкуватися?

     

    Які речі даються українцям у вивченні англійської й німецької найважче? 

     

    Якщо ми говоримо про англійську мову, є дві складні речі. Так звані фразеологічні дієслова – дієслова, які часто використовуються з різними прийменниками. Наприклад, «make up for» означає «надолужувати щось». Або «take up on» – зловити когось на слові або скористатися чиєюсь пропозицією. I will take up on your offer – я скористаюся твоєю пропозицією. Це важко, таких дієслів дуже багато, вони можуть мати дуже різні значення.

     

    І друга складні річ – це артиклі. Артиклі – це те, чого не існує в українській мові. Кажуть, що не існує. Грубо кажучи, вони в українській мові є, але ми не думаємо про це як про артикль. В українській мові можна за допомогою порядку слів у реченні передати англійські артиклі a і the. Наприклад, «чоловік вийшов з будинку» і «з будинку вийшов чоловік». У першому випадку, ймовірно, ми знаємо, що це за чоловік. А в другому, ймовірно, ми не знаємо, що це за чоловік. Але все одно артиклі даються нам складно, і це зрозуміло, бо граматично в українській мові їх немає. Також люди дуже часто плутають часи в англійській мові. 

     

    У німецькій мові це, напевно, закінчення прикметників. У німецькій мові чотири відмінки, ці відмінки працюють трішки інакше, ніж в українській мові. І складність виникає із закінченням прикметників. Щодо цього є дуже багато правил. 

     

    Іноземці, коли вчать українську, теж шоковані нашими відмінками і закінченнями. 

    Так, але ще складніше – доконані й недоконані дієслова, а також префікси у дієсловах. От мені нідерландець пише: «Сергію, відмінки – це не так просто, мову треба почувати». Клацнуло: він не носій мови. Бо мову треба відчувати, а не почувати. І дуже багато такого: відійшов, підійшов, зайшов, дійшов, надійшов. Лист надійшов, але хлопець прийшов. І це дуже складно.

    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: