ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Людина — 04.06.20
    ТЕКСТ: Ентоні Девід
    Переклад: Марта Льода
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Пацієнте, пізнай себе: як інсайт допомагає лікувати психози

    Психоз – це широкий термін на позначення цілої низки симптомів, пов’язаних із втратою зв’язку з об’єктивною реальністю, зокрема галюцинацій та маячення (розлад мислення, що характеризується стійкими хибними уявленнями, які не відповідають дійсності і не піддаються корекції – прим. пер.). Люди з психозом почуваються так, наче їхні незвичні переживання реальні, але те, як вони осмислюють ці переживання, дуже різниться. Важливо, що те, наскільки вони усвідомлюють, що їх переживання зумовлені хворобою – себто наскільки у них є «інсайт» – впливає на їхні шанси одужати, і втручання, спрямовані на збільшення інсайту, мають хороші перспективи.

    Розгляньмо (вигаданий) випадок Джона, 24-річного чоловіка, що почав чути голос, який промовляв до нього. Джон проінтерпретував його як частину зловісної організації, мета якої – вкрасти його ідеї. Занепокоєна мати Джона звернулася за професійною допомогою після того, як він днями не виходив з кімнати; і після його відмови лікуватися Джона, зрештою, забрали до психіатричної лікарні, як передбачено статтею британського Закону «Про психічне здоров’я» 1983 року. 

     

    В одній версії цієї історії Джон далі переконаний, що з ним усе гаразд, і хоче повернутися додому. Він досі «чує голоси» і пояснює, що люди, які за це відповідають, послідували за ним в лікарню по інтернету. Коли його просять надати докази, він просто каже, що знає: це правда. Він вважає, що ліки йому непотрібні, і в них, мабуть, є отрута. Його психіатр, сподіваємося, зрозуміє масштаби потрясіння і страху, які Джон переживає, і спробує знайти спосіб здобути його довіру, але він також дійде висновку, що інсайт про його хворобу, симптоми і потребу в лікуванні у Джона повністю відсутній.

     

    Натомість у тій версії історії, де у Джона хороший інсайт, він почне замислюватись, чи його розум бува його не обманює. Він подумає, що можливо у нього сильний «стрес», і через соціальну та сенсорну ізоляцію у нього галюцинації (навіть якщо вони видаються реальними). Він усвідомить, що з ним щось не так і йому потрібна допомога. І хоч він не впевнений у тому, що можна зробити, у лікарні він принаймні почувається в безпеці. Ліки наче роблять його спокійнішим, і він відчуває більше довіри до оточення, тож він радий приймати їх далі. Тепер він розмірковує, чи ця «теорія змови» не була перебільшеною. Оцінка Джоном своєї ситуації і здатність розглядати альтернативні пояснення своїх переживань приводять його психіатра до висновку, що у Джона хороший інсайт.

     

    Тридцять років тому, в часи роботи молодшим психіатром у стаціонарі в Лондоні, я був вражений, наскільки по-різному пацієнти ставляться до своїх психотичних переживань. Деякі були глибоко переконані у реальності своїх галюцинацій чи позамежових уявлень, як перша версія Джона, а інші були ближчими до другої версії, відкритими до можливості альтернативного пояснення своїх переживань, як-от стрес чи хвороба.

     

    Це спостереження надихнуло мене написати свою першу наукову статтю про інсайт, опубліковану в British Journal of Psychiatry в 1990 році,1 у якій я запропонував робоче визначення. Я стверджував, що інсайт у цьому контексті має кілька вимірів, серед яких: загальне усвідомлення пацієнта, що з ним не все гаразд, що є якась хвороба або зміна, і що вона має біомедичну природу, а не релігійну чи моральну; здатність визначити незвичні сенсорні переживання чи уявлення як патологічні; і, нарешті, прийняття лікування.

     

    Моя стаття суперечила панівній догмі, що люди з «неврозом» (легшою формою розладу, такою як тривожний розлад чи депресія) можуть мати інсайт, тоді як люди з психозом не можуть. Анонімний редактор престижного медичного журналу The Lancet прокоментував тоді, що вивчення інсайту «академічно поживне, але клінічно безплідне». Розриваючись між відчуттями лестощів від такої уваги і образи через такий осуд, я і далі досліджував цю тему, переконаний, що покращення нашого розуміння інсайту може допомогти нам краще підтримувати людей, нездатних прийняти ту допомогу і лікування, які ми щиро вважаємо потрібними для їхнього добробуту.

     

    Десятиліття потому в нас уже є певні «факти» про інсайт у психозі. Що важливо, його можна виміряти способами, які принаймні не менш надійні й достовірні, ніж для будь-якого іншого психопатологічного явища. Ми також виявили деякі добре відтворювані зв’язки (тобто такі, що відтворюються при повторних дослідженнях – прим. пер.), насамперед те, що гірший інсайт корелює з важчим психічним розладом.2

     

    Це може здаватися очевидним, проте відношення тут не один до одного: у деяких людей можуть бути дуже важкі симптоми і хороший інсайт (і навпаки), але ці два фактори зазвичай пов’язані. Гірший інсайт корелює також із нижчим IQ. Знову ж таки, це не проста відповідність, але краща робота інтелекту сприяє здатності генерувати гіпотези і дивитися на свої переживання під різними кутами. Можливо більш несподівано те, що нижчий інсайт корелює також з кращим настроєм. Деякі експерти пояснюють3 це тим, що усвідомлення свого становища – особливо якщо воно непросте – мусить спричиняти депресію та деморалізацію. І хоча це, ймовірно, один із чинників, дослідження вказують, що причинно-наслідковий зв’язок тут не односторонній. Поганий настрій також може підвищувати здатність точніше й об’єктивніше оцінювати світ, зокрема власний психічний стан – явище, відоме як «депресивний реалізм».4 Нарешті, існує очевидніший і клінічно релевантніший зв’язок між кращим інсайтом і ретельнішим дотриманням терапії, а отже і з кращими результатами.

     

    Дослідження інсайту при психозі не обійшлось без суперечностей.5 Критики концепції інсайту, природно, концентруються на зв’язку між гіршим інсайтом і більшою потребою у примусовому лікуванні. Вони кажуть, що «інсайт» – це просто згода з лікарем. Проте як ще ми можемо це назвати, крім як нестачею інсайту, коли пацієнт думає, що в нього все добре і йому не потрібна допомога, а рідні й близькі, які його люблять і піклуються про нього, вважають навпаки?

     

    Етичні питання довкола інсайту мабуть найяскравіше виражені у стосунку до юридичної оцінки здатності людини «використовувати і зважувати» інформацію, ключового критерію «осудності», як вона визначена у британському Законі «Про осудність» 2005 року (англійською це називається ширше: mental capacity – психічна здатність; в українському законодавстві цьому поняттю найближче відповідає поняття осудності: чи здатна людина нести відповідальність перед законом за свої вчинки – прим. пер.). Цей закон, що містить критерії, за якими людей слід лікувати проти їхньої волі, визначає як неосудну людину, що не в змозі не лише утримувати інформацію і висловлювати своє рішення, але й використовувати і зважувати (або оцінювати) відповідну інформацію, щоб ухвалити рішення. Саме тут вступає у дію концепція клінічного інсайту – важко зрозуміти, як зважувати переваги і шкоду від запропонованого лікування, якщо ви взагалі не вважаєте себе хворим.

     

    Я глибоко переконаний, що відновлення або покращення інсайту – це вартісна мета для психотерапії, яка збільшить для пацієнта шанси вилікуватись. Терапія мала б відбуватися у формі визнання труднощів як першого кроку на шляху до їх подолання. Далі, наступним кроком, вона мала би спонукати до відкритості до прийняття ефективного лікування болісних симптомів, а не змушувати пацієнта прийняти якусь абстрактну модель хвороби. Таким був підхід із дещо старомодною тепер назвою «терапія згоди» (compliance therapy – прим. пер.), який ми з колегами перевіряли у клінічних випробуваннях6 у 1990-х, і під час якого коротке втручання, що включало освітні компоненти і кероване вирішення проблем, приводило до перспективних результатів кращого прийняття лікування медикаментами.

     

    Більш нещодавно була створена ціла низка методик психотерапії, які використовують оптичні ілюзії та інші вправи, щоб показати пацієнтам, що не завжди перше враження правильне і що не можна завжди вірити своїм очам, а їхньою метою є покращення загального «метапізнання» (себто здатності роздумувати над власним пізнанням). Дослідження7 з використанням цього підходу, які часто залучають пацієнтів з цілою низкою психічних розладів, також показали перспективні результати, хоча як це впливає на покращення клінічного інсайту як такого, поки неясно.

     

    Ще один захопливий напрям для досліджень – використання транскраніальної стимуляції постійним струмом (transcranial direct-current stimulation, tDCS – прим. пер.), щоб безпечно та неінвазивно модулювати нейронну активніть у визначених ділянках мозку. Було би надмірним спрощенням стверджувати, що у мозку є «центр інсайту», але були виявлені системи і мережі, активні під час самооцінювання – так звана система кіркової серединної лінії (cortical midline system – прим. пер.). Дослідження8 з літніми добровольцями показало, що застосування tDCS до ділянки, пов’язаної з цією системою (дорсолатеральна префронтальна кораДорсолатеральна префронтальна кора – ділянка кори великих півкуль головного мозку, яка бере активну участь у керуванні нашою поведінкою.), покращило їхнє усвідомлення власних помилок у завданнях, які вони виконували на комп’ютері. На основі цього пілотне дослідження 2014 року9 показало, що застосування tDCS до тієї самої ділянки мозку покращувало клінічний інсайт невеликою, але суттєвою мірою у групи пацієнтів, хворих на шизофренію (слід зачекати, щоб перевірити, чи ці результати вдасться відтворити у контрольованому клінічному випробуванні).

     

    Цей погляд в минуле показує, що з часу моїх перших досліджень у цій сфері довкола теми інсайту вже багато відбулося. Велика частка цієї діяльності стосувалася терапії, хоча інші праці на такі теми, як метапізнання і споріднені поняття, також пролили світло на глибинні, універсальні сторони людської психології – такі як самопізнання. Всупереч твердженням моїх перших критиків, вивчення інсайту виявилося і академічно стимулюючим, і клінічно плідним. Це біопсихосоціальний конструкт у чистому вигляді. Я з нетерпінням чекаю, які ж нові інсайти принесуть наступні 30 років.

     

    Для читачів, які хочуть дізнатися більше, я опублікував детальніший огляд останніх 30 років досліджень клінічного інсайту як статтю-коментар у British Journal of Psychiatry.

     

    Ілюстрації ‒ Вікторія Ходор

     

    Статтю перекладено за ліцензією Creative Commons. Оригінальна публікація з’явилася на сайті Aeon.

    ТЕКСТ: Ентоні Девід
    Переклад: Марта Льода
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?