fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису

Якими бувають пастки свідомості? / Начитала Анна Нікітіна (Dakh Daughters)

00:00
00:00
Наука — 14.05.19
ТЕКСТ: Марина Білик
Фото: Rhonda Oglesby
Detail of "One: Number 31,
1950" by Jackson Pollock
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
На повторі: що таке пастки свідомості і як їх позбутися?

Люди невтомно шукають відповіді на запитання: чому ми постійно наступаємо на одній й ті самі граблі? Що таке пастки свідомості і як їх позбутися розповідає когнітивно-поведінкова психотерапевтка Марина Білик.

Чарлз Дарвін одним із перших взявся за серйозне вивчення емоцій. Він вважав, що вони є вродженою відповіддю на відповідні умови довкілля. А також, що емоції притаманні й тваринам – у них просто інші способи їх вираження. Коли ж за вивчення емоцій взялися фізіологи, вони звернули увагу на те, що емоції супроводжують дуже сильні стресові стимули. Стрес – це не обов’язково негативні події, це реакція організму на будь-який сильний подразник. Таким подразником може бути як об’єкт закоханості, так і страшний ведмідь.   При цьому реакція майже однакова: серце калатає частіше, метаболізм пришвидшується, апетит зникає, але емоції – різні. У ХХ столітті науковці вже знали, що стресова відповідь пов’язана з викидом певних гормонів.  

 

Нейрофізіологія може пояснити виникнення й біологічне підґрунтя простих емоцій, як-от радість, гнів, смуток, страх. А от складніший спектр емоцій (провина, сором, довіра, тривога), які переходять у почуття, намагатиметься пояснити ще не одне покоління вчених1. Емоції супроводжують нас завжди, тож від ставлення людини до своїх емоцій і стратегій, які вона обирає для їх регуляції, залежить і її психічне здоров’я і благополуччя. Позитивні й негативні емоції однаково важливі.  

 

Позитивні допомагають нам закріпити зв’язок з людьми й подіями, що були корисні для виживання. Наприклад, емоційна винагорода у вигляді радості, гордощів за виконану роботу і подолані труднощі, які пов’язані з нею, допомогла закріпити навичку відтермінування задоволення й прагнення до винагороди у майбутньому, що позитивно відбивається на нашому виживанні загалом.  

 

Негативні ж допомагають усвідомити, що щось не так із нами або нашим оточенням, і ми прагнемо змінити ситуацію на користь задоволення наших потреб. Наприклад, у нас існує вроджений страх змій, темряви, великих відкритих просторів ці подарунки еволюції колись допомогли вберегти життя тисячам поколінь наших предків: потрапивши на відкриту місцевість, вони були менш захищеними від ворогів, і необхідно було бути напоготові; у темряві страх допомагав нашими предкам мобілізувати сенсорні системи організму слух, зір, нюх щоб вчасно помітити ворога і вижити.  

 

Себто, якби ми не відчували негативних емоцій, ми б не вижили. Емоції це як сигнальна система, вона миттєво показує, де організму недобре і які потреби не задоволені. Психічне здоров’я це здатність відчувати весь спектр емоцій і конструктивно їх виражати, щоб наші потреби задовольнялися.

Пастки свідомості, або ті самі граблі

Та інколи в людей виникають глобальні переконання щодо емоцій і відповідні стратегії емоційної регуляції. Вони виникають у тому віці, коли ми ще не здатні критично мислити й дуже залежимо від наших близьких – і емоційно, і фізично. Тобто це патерни поведінки і ставлення до себе, які ми слабо усвідомлюємо та відтворюємо в дорослому віці. Й іноді ці патерни приводять нас до того, від чого мали б захистити. Назвемо це «пастками свідомості».  

 

Перша пастка: якщо виражатимеш негативні емоції тебе не будуть любити; будь хорошим, не «винось мозок», не створюй дискомфорту. Такі переконання можуть виникати внаслідок емоційного холоду з боку батьків. Зазвичай діти таких батьків живуть в умовах емоційної депривації. Скажімо, коли дитина плаче або злиться, батьки дистанціюються від неї, показуючи, що не люблять її, коли вона «погана».  

 

Жінки, що виростають у таких сім’ях, продовжують користуватися цим правилом: бути хорошою милою дівчинкою. У короткотерміновій перспективі це призводить до того, що вони дуже швидко завойовують симпатію у чоловіків. Проте в довготерміновій перспективі вони не вміють виражати свої потреби, відстоювати свої межі. Це призводить до напруги і невдоволення у стосунках і врешті-решт, до їх розриву. Себто це правило призводить саме до того, від чого наче мало би захистити, до відштовхування.

Дуже часто ми говоримо собі такі речі, які б ніколи не сказали навіть ворогу

Друга пастка: неприйняття втрати і персоналізація провини. Проходити через втрату це важкий процес. Ми відчуваємо біль, який говорить нам про важливі потреби, яких нас позбавили безпеку та любов. І від того, як ми ставимося до своїх емоцій, залежить, наскільки довго і болісно вони триватимуть. Наприклад, коли ваш близький друг переживатиме втрату, ви ймовірно будете намагатися знайти слова підтримки – ви визначите його емоції, скажете, що нормально так себе почувати, спробуєте втішити та підтримати його, будете добрі до нього.  

 

Але чи ставитеся ви до себе так само, коли вам погано? Дуже часто ми говоримо собі такі речі, які б ніколи не сказали навіть ворогу. Якщо тобі погано ти це заслужила, сама винна, значить ти погана й не варта любові. Це призводить до того, що до вже наявного стресу додається купа негативних емоцій провина, сором, безпомічність. Це акт автоагресії, тобто саморуйнівного ставлення і за ним слідує саморуйнівна поведінка: зловживання алкоголем, переїдання, самоізоляція, самопокарання через переконування себе в особистій відповідальності і пошук власних помилок.  

 

Неприйняття втрати завжди пов’язане також з неможливістю насолоджуватися власними успіхами й досягненнями. Ніби якщо я буду насолоджуватися, то втрачати це все мені буде значно важче і болісніше. У такий спосіб ця пастка затягує людину у безкінечні страждання, хоча знову ж, її ідея цього страждання уникнути.   Здоровий підхід до втрат переживати біль. Це нормально, це здорова реакція на фрустрацію потреб. Через це проходять всі люди на Землі, це частина життя. Цей біль зараз допоможе мені знайти те, що для мене важливе на майбутнє, і насолоджуватися своїм щастям і досягненнями сповна. Мої помилки означають, що я можу чогось навчитися, вони не визначають мене як особистість. Припускатися помилок нормальна частина життя і росту.  

 

Третя пастка: фокус на негативному і дії, що виходять з актуального емоційного стану. Можливо, ви спостерігали схожі явища у своїх близьких або самі щось схоже переживали. Людина фокусується на чомусь, що робить її нещасною наприклад, холодній погоді в її країні, відсутності коханого чи відсутності квартири. Уся енергія вкладається у розв’язання цієї проблеми.  

 

Врешті-решт, коли ця людина отримує бажане (наприклад, переїздить у країну з іншим кліматом) її ейфорія триває недовго, потім вона повертається до попереднього рівня щастя і благополуччя. Так відбувається тому, що вся інвестиція і надія покладається на єдиний життєвий фактор, а інші сфери життя (стосунки, робота, хобі, здоров’я, розвиток) ігноруються.  

 

Правила здорової людини ніколи не вкладай всі гроші в один банк, а яйця в один кошик. Чим більше в житті опор, тим легше втратити одну з них. Коли одна опора ламається, обов’язково активуйте інші, вони допоможуть пройти через важкий період в житті.  

 

Четверта пастка: катастрофізація. Це може стосуватися емоцій: вони ніколи не закінчаться; вони небезпечні; вони роблять мене слабкою, дурною; вони приведуть мене до божевілля. А також власного психологічного імунітету: я не впораюсь; я не витримаю; я не готова до цього.  

 

Коли ми потрапляємо в пастку катастрофізації, ми опиняємося у замкнутому циклі: емоція негативна інтерпретація емоції посилення емоції додавання страху фізичне і психічне виснаження підтвердження катастрофічних думок.

Наше ставлення до своїх власних емоцій веде до того, які стратегії поведінки ми обираємо, щоб задовольнити або не задовольнити свої потреби

Що може допомогти? Усвідомлення, що ви катастрофізуєте. Згадайте ситуації, в яких ви вже переживали ці емоції і впоралися. Згадайте про ресурси, які у вас є: досвід, знання, навички, друзі, гроші, здоров’я, ваша сім’я, колеги, сусіди. Згадайте, як інші люди давали собі раду з подібними ситуаціями: що допомагало, що заважало. Сфокусуйтеся на важливих поточних справах і завданнях. Попросіть про допомогу, якщо це необхідно.  

 

Наше ставлення до своїх власних емоцій веде до того, які стратегії поведінки ми обираємо, щоб задовольнити або не задовольнити свої потреби. Парадокс невротизованої людини в тому, що вона діє проти себе в надії здобути цим схвалення інших людей або принаймні не отримати осуду.  

Не наступати на ті самі граблі

Це питання постійно виникає в моїй клінічній практиці, і я розробила кілька рекомендацій, яких ми з клієнтами вчимося дотримуватись.  

Питання регулювання емоцій, керування своїм емоційним станом лежить у площині любові до себе справжньої здорової любові. Уявіть, що у вас з’явилася дитина, або уявіть свою справжню дитину. Ця дитина це ви самі. І вам слід любити й дбати про неї так, щоби її потреби задовольнялися.  

 

Ви дбаєте про її емоційний стан: ви запитуєте свою дитину, як вона почувається, ви втішаєте її, коли вона плаче, коли їй страшно, боляче, сумно, ви завжди знайдете добрі й розумні слова для підтримки своєї внутрішньої дитини. Ви приймаєте її зі всіма її емоціями позитивними й негативними.  

 

Ви навчаєте свою дитину, що емоції й те, що ми робимо, виходячи з цих емоцій, це різні речі. Що емоції ми можемо прийняти і дозволити їм прийти і піти, а вчинки ми обираємо. Ви дбаєте про те, щоб інші діти її не ображали: ви вчитеся говорити «ні», захищатися, навчаєте щиро виражати іншим людям свої почуття і потреби. Ви допомагаєте дитині знаходити здорове оточення, де вона буде рости й розвиватися. Коли вона помиляється, ви підтримуєте.  

 

Ви підставляєте своїй внутрішній дитині своє плече і вірите в її ріст. Ви проганяєте свого внутрішнього критика і не дозволяєте принижувати, залякувати чи ображати свою внутрішню дитину. Ви помічаєте і радієте навіть маленьким крокам і успіхам. Ви завжди на боці своєї внутрішньої дитини.

Марина Білик – когнітивно-поведінкова психотерапевтка, членкиня Асоціації когнітивно-поведінкової терапії й Асоціації депресії і тривоги Америки (ADAA).

ТЕКСТ: Марина Білик
Фото: Rhonda Oglesby
Detail of "One: Number 31,
1950" by Jackson Pollock
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!