Стаття Тема не обрана — 06 вересня, 2021

Пів царства за медаль: історія допінгу

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Спортивні перемоги ще за часів стародавнього світу завжди супроводжувалися матеріальними благами і славою. Тож не дивно, що на зорі людської цивілізації, коли норми моралі істотно відрізнялися від сучасних, атлети користувалися практично всіма можливими засобами, аби перемогти. І тільки з розвитком сучасної медицини та відновленням Олімпіад і олімпійського руху в кінці ХІХ століття прийшло розуміння, що не тільки перемога цінна, а і шлях до неї, а також здоров’я атлета. Тому важливим є дотримання спортивної етики, принципів чесної гри (fair play) й уникнення використання у підготовці до змагань та під час їхнього проведення тих засобів, що можуть нанести шкоду здоров’ю або ж дати незаслужену перевагу. 

Як же відбувалася еволюція бачення того, що таке допінг? Які події призвели до заборони використання певних засобів покращення працездатності? Який шлях пройшла Україна за останні 30 років незалежності у боротьбі з допінгом?

Стародавній світ

Люди вживали різноманітні речовини для покращення фізичних якостей ще до початку нашої ери. Так, давні єгиптяни вірили, що розмелені копита мула можуть покращити спортивну майстерність, тож єгипетські спортсмени активно використовували такі засоби під час змагань1. Екстракт ефедри «Ma Huang» використовували як стимулятор2 в Китаї 2700 році до н.е. У стародавній Греції спортсмени-олімпійці прагнули підвищити працездатність не тільки регулярними тренуваннями, масажем і дієтою. В ті часи часто використовували бренді, вино, галюциногенні гриби та кунжут3. Окрім того, вживали органи різних тварин та їхні відвари, що за тогочасними віруваннями мало поліпшити життєву енергію та додати сили4. Єдине, що було суворо заборонено у той час на Олімпіадах – попередньо домовлятися за результати змагань, тобто піддаватися. Використання ж інших способів та засобів було цілком доступне та анітрохи не засуджувалося.

Пізніше римські гладіатори, так само як і греки, вживали різноманітні стимулятори, аби впоратися із втомою і травмами5. Зокрема, не гребували галюциногенами, стрихніном, який в малих дозах має стимулювальний ефект. А коней, що брали участь в перегонах колісниць, часто напували слабоалкогольних медом, аби вони бігли ще швидше6.

І хоча значна кількість засобів, які використовували в давнину спортсмени, давала хіба що психологічний ефект (розмелені копита мула, з’їдене серце лева тощо), деякі і справді впливали на фізіологію й могли давати позитивний результат під час змагань. Це стосується алкогольних напоїв7, які в невеликих (індивідуальних) дозах можуть не тільки знімати зайву напругу м’язів, а й покращувати концентрацію, галюциногенних грибів8, які у певному дозуванні також могли знімати відчуття втоми, допомагати входити у «стан потоку» ефедри9 (психостимулювальна дія), покращувати аеробні показники та витривалість, підвищувати пильність, покращувати час реакції і навіть збільшувати силу. Більшість із справді ефективних засобів «перевідкрили» вже в ХІХ–ХХ століттях.  

Кінець XIX століття

З розвитком медицини у ХІХ столітті рівень знань про дію різноманітних речовин на організм значно розширився. В цей час популярності набули різноманітні симулятори для підвищення енергії. А також почалися серйозні наукові експерименти з анаболічною дією гормонів.

«Еліксир життя», виготовлений з екстракту сім’яників тварин, став найдавнішим відомим препаратом для підвищення продуктивності в американському професійному спорті. Зокрема, його відкрито використовував Джим «Пуд» Галвін, пітчер з «Піттсбурґ Аллегеніс», який вперше вжив його перед грою 1889 року. Розчин складався з тестостерону, вилученого зі статевих залоз собак, кроликів, овець, морських свинок та інших тварин. Тоді було доступно багато таких еліксирів, які, як кажуть, «втілюють саму сутність енергії тварин». Однак важко оцінити, наскільки насправді працювали такі «еліксири», оскільки пізніші експерименти на волонтерах показали, що часто їхня ефективність практично не відрізнялася від ефекту плацебо. 

На початку ХІХ століття у Великобританії популярності набули змагання з ходи на витривалість. І, аби впоратися з втомою, учасники використовували найрізноманітніші стимулятори. Так, у 1807 році Абрагам Вуд писав10, що він вживав опіум або лауданум під час змагань.  

Незабаром популярності набули велоперегони на довгі дистанції. Велосипедисти часто приймали серцевий стимулятор нітрогліцерин, щоб поліпшити своє дихання10. Деякі вживали кофеїн, хтось – алкоголь, а хтось – кубики цукру, змочені в ефірі, щоб отримати перевагу. Крім того, поширеною серед велосипедистів і гравців лакросу була практика вживання «вина для атлетів»11 (Vin Mariani): напій з вина Бордо із листям коки. Кока і кокаїн були дуже популярними, тому що допомагали боротися з втомою і заглушали почуття голоду, викликане активними фізичними вправами. В цей час у 1886 році було зафіксовано першу смерть від допінгу (суміші кокаїну та героїну) – Артур Лінтон загинув під час Тур де Франс12.

Початок ХХ століття

Відродження Олімпійських ігор у 1896 році та олімпійського руху стимулювало і сплеск інтересу до препаратів, які поліпшують фізичну форму. 

На Іграх 1904 року в Сент-Луїсі американський марафонець британського походження Томас Гікс прийшов до фінішу другим. Однак його суперника дискваліфікували, оскільки частину шляху він проїхав на автомобілі, а тому Гікс отримав золоту медаль. Та найцікавіше те, що пізніше тренер Гікса, Шарль Люк, зізнався, що його підопічний переміг за допомогою допінгу13. За сім миль до фінішу (близько 11 км) спортсмен зомлів. Тренер зробив йому укол – один міліграм сульфату стрихніну – і дав ковток коньяку. Гікс побіг далі, але через три милі знову йому стало зле, і тренер повторив ін’єкцію. Томас заледве закінчив дистанцію, після чого одразу ж потрапив до лікарні.

Загалом, суміш стрихніну, героїну, кокаїну і кофеїну широко застосовували як спортсмени, так і їхні тренери, до того ж кожен з них розробляв власну унікальну формулу. Ця практика була поширена аж до кінця 1920-х років, коли героїн і кокаїн стали відпускати тільки за рецептами3. Жодних спроб приховати цю практику не було, оскільки вони не вважалися обманом. Втім самі рецепти допінгу тримали у суворій таємниці.

1928‒1968 роки

У 1928 році Міжнародна федерація легкої атлетики (раніше IAAF, нині – World Athletics) вперше спробувала заборонити використання допінгу14. Зокрема до правил федерації були додані такі положення15: «Допінгом є використання будь-якого стимулятора, який не є звичайним засобом для поліпшення показників в легкоатлетичних змаганнях вище середнього. Будь-яка людина, що свідомо приймає або допомагає приймати вищезазначені препарати, буде вилучена з будь-якого змагання, на яке поширюються ці правила, або відсторонена від подальшої участі в змаганнях легкоатлетів-любителів, що проводяться під юрисдикцією цієї федерації».

Багато інших міжнародних спортивних федерацій наслідували цей приклад, проте через відсутність допінг-аналізів ці обмеження були неефективними. Оскільки на той час не існувало надійних тестів на наркотики, чиновники змушені були покладатися на систему честі. 

У 1930-х роках з’явилися амфетаміни, які набули популярності серед атлетів, витіснивши стрихнін, який використовували до цього. Також в 1935 році хімік із колишньої Югославії знайшов спосіб синтезувати штучний тестостерон, який стимулював синтез білка та нарощування м’язової маси у тварин. У 1954 році на чемпіонаті світу з важкої атлетики один з лікарів радянської збірної, яка там цілковито домінувала, зізнався американському фізіотерапевту Джону Зіґлеру, що вони експериментують з тестостероном. Повернувшись до США та заручившись підтримкою шведської фармацевтичної компанії, невдовзі американці отримали синтетичний тестостерон, хімічна формула якого позбавляла його деяких побічних ефектів (підвищення рівня агресивості, проблеми з простатою тощо). Так з’явився перший – метандростерон, широко відомий під торговою маркою «Діанобол»16.

У 1960 році під час змагань на Олімпійських іграх в Римі помер данський велосипедист Кнуд Єнсен. Розтин показав наявність в організмі атлета слідів амфетаміну17

Розуміючи, що олімпійський спорт дедалі більше перетворюється на гонку фармакології та щораз далі віддаляється від олімпійських ідеалів і принципу чесної гри, у 1961 році Міжнародний олімпійський комітет створив спеціальну медичну комісію, що мала розробити стратегію боротьби з вживанням заборонених речовин в олімпійських видах спорту. На той час мало що було відомо про те, які стимулятори чи наркотичні речовини використовувалися у спорті та масштаби їхнього застосування. Практично жодних правил не існувало. І хоча Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій (IAAF) була першою спортивною організацією, яка ввела деякі загальні правила, що забороняють використання стимуляторів ще в 1928 році, жодних звітів щодо проведення тестувань чи впровадження якихось санкцій до порушників немає2.

У 1966 році Міжнародна федерація велоспорту та Міжнародна федерація футболу стали одними з перших федерацій, які почали відбирати допінг-проби на своїх чемпіонатах світу. Однак можливості з виявлення допінгу в ті часи були вкрай обмеженими насамперед через відсутність відпрацьованих методологічних процедур. А поки Міжнародний олімпійський комітет не організував цілу кампанію, самі федерації не були надто зацікавлені у прискіпливому розслідуванні допінгових справ, бо це кидало тінь і на їхній імідж.

Тим часом 13 липня 1967 року під час Тур де Франс загинув британський велосипедист Том Сімпсон. Офіційною причиною смерті Сімпсона вказано серцевий напад через зневоднення. Однак у його веломайці були пробірки з амфетамінами, і судово-медична експертиза також виявила сліди амфетамінів у тілі небіжчика18.

Того ж року Міжнародний олімпійський комітет оприлюднив перелік заборонених речовин2 (, стимулятори центральної нервової системи, наркотичні засоби, антидепресанти та основні транквілізатори) та правила тестування цих речовин під час Олімпійських ігор. Вперше допінг-тести провели на Зимових Олімпійських іграх в Греноблі та на Олімпійських іграх в Мехіко в 1968 році.

1970‒1999 роки

Комплексну програму тестування на допінг ввели лише на літніх Олімпійських іграх у Мюнхені в 1972 році. Тоді змагалися близько 7000 спортсменів і було зібрано понад 2000 зразків та проведено аналізи на різні стимулятори. Втім система була ще далеко не досконалою. Так, на цих Іграх проба 16-річного золотого медаліста на 400-метрівці вільним стилем з США, Ріка Демонта дала позитивний тест на ефедрин. Хлопчина приймав препарат з ефедрином на регулярній основі для лікування астми. Тим не менш його позбавили золотої медалі та можливості виступити у фіналі на 1500-метровій дистанції, де він також був фаворитом. А все тому, що на той час не було винятків з правил, що дозволяли б використання заборонених препаратів у медичних цілях при інформуванні та з дозволу медичної комісії.

Більшість міжнародних спортивних федерацій запровадили тестування на стимулятори до 1970-х років. Водночас дедалі більшого поширення набувало використання анаболічних стероїдів, особливо в силових видах спорту, адже на той час не розробили методик їхнього виявлення.

У 1976 році нарешті з’явився досить надійний метод виявлення стероїдів (радіоімунологічний аналіз)12, після чого МОК додав анаболічні стероїди до списку заборонених речовин. Це призвело до помітного збільшення кількості дискваліфікацій, пов’язаних із вживанням допінгу, зокрема в важкій атлетиці та силових видах легкої атлетики. Однак список синтетичних похідних стероїдів постійно збільшувався, що значно ускладнювало виявлення.

Допінг стало важче виявляти у 1970-х і 1980-х роках через використання на державному рівні19 методик підготовки спортсменів із залученням допінгових речовин в деяких країнах, наприклад в Німецькій демократичній республіці.

Найвідоміший випадок використання допінгу в 1980-х роках був пов’язаний із Беном Джонсоном (олімпійським чемпіоном з легкої атлетики 1988 року), у допінг-пробах якого виявили стероїд станозолол. У 1990-х роках був чітко зафіксований зв’язок між запровадженням ефективних методів виявлення різних видів допінгу та стрімким падінням рівня основних показників в деяких видах спорту.

У 1998 році поліція знайшла велику кількість заборонених медичних препаратів під час проведення Тур де Франс у команди Festina. Скандал призвів до значної переоцінки ролі органів державної влади в справі боротьби з допінгом та висвітлив необхідність створення незалежного міжнародного агентства, в якому будуть визначені єдині стандарти антидопінгової роботи і координації зусиль спортивних організацій і державних органів. МОК виступив з ініціативою і скликав першу Всесвітню конференцію з допінгу в спорті в Лозанні в лютому 1999 року. За пропозицією Конференції 10 листопада 1999 року було створено Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА)20.

2000‒2021 роки

В 2002 році у Варшаві ухвалили Додатковий протокол до Антидопінгової конвенції 1989 року, в якому з’явилося поняття взаємного визнання результатів тестування та закріплено повноваження ВАДА проводити допінг-контроль на території держав–підписантів Конвенції.

Ще більше роль ВАДА була висвітлена в Міжнародній конвенції про боротьбу із допінгом у спорті ЮНЕСКО, яку ухвалили в Парижі в 2005 році. Так, всі держави-учасниці зобов’язані вживати заходи, спрямовані на викорінення допінгу, відповідно до принципів Всесвітнього антидопінгового Кодексу від ВАДА21.

На початку 2000-х років відбувся гучний антидопінговий скандал, відомий як справа BALCO.  Зокрема, у 2003 році після запровадження тестів на виявлення стероїдів нового покоління виявилося, що значна частина елітних атлетів вживала допінг. Зокрема, бейсболісти Вищої ліги (Баррі Бондс, Боббі Есталелла, Джеремі Джамбі, Амандо Ріос та Беніто Сантьяґо); гравці Національної футбольної ліги (Кріс Купер, Білл Романовскі, Барретт Роббінс, Дана Стабблфілд та Тайрон Вітлі, усі з «Оклендських рейдерів»); легкоатлети (метавець молота Джон Мак’юен; штовхачі ядра Сі Джей Хантер та Кевін Тот; спринтери Жанна Блок, Двен Чемберс, Меріон Джонс, Тім Монтгомері, Реймонд  Сміт та Келлі Вайт; бігунка на середні дистанції Реґіна Джейкобз); боксер Шейн Мозелі; велосипедистка Таммі Томас22.

У 2005 році американський велосипедист Ленс Армстронґ здобув сьому перемогу на Тур де Франс. Втім його звинуватили у використанні допінгу, а кілька товаришів по команді були спіймані на використанні еритропоетину (ЕРО). Розслідування затягнулося на роки, і лише у 2012 році Ленс був позбавлений всіх титулів Тур де Франс з 1998 року23. У 2013 році Армстронґ зізнався24 у використанні допінгу під час телевізійного інтерв’ю з Опрою Вінфрі.

Після декількох попередніх розслідувань протягом 2014–2015 років та публікації звіту комісії Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА) з розслідування діяльності російського антидопінгового агентства від 9 листопада 2015 року Рада Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (ІААФ) своїм рішенням від 13 листопада тимчасово відсторонила Росію від змагань під своєю егідою на невизначений період. Загалом за систематичне використання допінгу російськими атлетами і фальсифікації результатів допінг-проб збірну Росії відсторонили від участі у зимовій олімпіаді у Пхьончхані (2018 р.) та літній олімпіаді в Токіо (2021 р.). Тільки окремі «чисті» атлети з Росії могли виступати під нейтральним прапором25

У грудні 2020 року Спортивний арбітражний суд в Лозанні ухвалив рішення26 про те, що російські спортсмени не зможуть виступати під національним прапором до 16 грудня 2022 року, а Росія також втрачає права на проведення чемпіонатів світу і Олімпіад, виняток було зроблено для європейських змагань. Разом з цим російські спортсмени будуть змушені виступати в нейтральному статусі і на Олімпіаді-2022 в Пекіні, і на чемпіонаті світу з футболу в Катарі.

Підписатися на Куншт

Корисна розсилка про науку.
Статті, відео і подкасти щотижня та без спаму.

Історія допінгу в Україні

Що стосується України, то, на жаль, ситуація з допінгом – далеко не ідеальна. Так, з часів здобуття незалежності українських атлетів позбавили 11 олімпійських нагород різного гатунку27. Це «почесне» друге місце серед країн світу. Попереду тільки наш північний сусід – Росія.

9 листопада 2018 року незалежна комісія Athletics Integrity Unit, що опікується дотриманням чесних практик у спорті, оприлюднила класифікацію спортивних асоціацій країн відповідно до ризику використання ними допінгу28. Відповідно до цієї класифікації, в «групі А», де є високий ризик вживання допінгу, опинилися Україна, Білорусь, Кенія, Ефіопія і Бахрейн. Спортсмени з цих країн мають регулярно проходити допінг-контролі за десять місяців до олімпіад чи чемпіонатів світу, інакше їх не допустять до участі.

Участь у Олімпіаді 2021 року в Токіо через позитивні допінг-проби не змогли взяти тріатлоністка Юлія Єлістратова, гімнаст Олег Верняєв, важкоатлет Дмитро Чумак, боксер Євген Барабанов і бронзовий призер чемпіонату світу в спортивній ходьбі Ігор Главан29.

Ще трьох українських спортсменів (Михайло Гаврилюк (метання молота), Назар Коваленко (спортивна ходьба) і Наталія Пироженко-Чорномаз (естафета 4х400 м)) відсторонили від участі в Олімпіаді через відсутність необхідних трьох позазмагальних допінг-тестів, які проводяться з інтервалом не менше ніж три тижні протягом 10 місяців30

Наразі у списках відсторонених31 та тимчасово відсторонених32 спортсменів Національного антидопінгового центру України є майже 100 українських атлетів з різних видів спорту.

Історія використання допінгу у спорті, на жаль, ще далека від свого фіналу. На противагу сучасним методам виявлення заборонених речовин фарміндустрія продукує десятки нових, а  деякі атлети, команди, а інколи – навіть державні відомства не цураються шукати нові способи обдурити систему боротьби з допінгом. Допінг у спорті, подібно до міфічної гідри, не можна подолати мечем заборон, кодексів та тест-процедур. Перемога над використанням допінгу стане можливою тільки тоді, коли в свідомості кожного спортсмена та всього суспільства принципи спортивної етики та «олімпійський дух» будуть шануватися вище за результат та медалі. Геракл переміг Лернейську гідру вогнем. Можливо, нам вдасться перемогти допінг вогнем Олімпійським?

Підтримайте Куншт

Ставайте Друзями Куншт, отримуйте ексклюзивні бонуси та допомагайте нам бути незалежними

Посилання:

  1. Ліки і контроль за ними
  2. Історія антидопінгових заходів
  3. Допінг у спорті
  4. Історія допінгу в спорті
  5. Боротьба проти допінгу
  6. Допінг у спорті: історія, що ніколи не закінчиться?
  7. Алкоголь і спорт
  8. Вплив психоактивних речовин у спорті
  9. Ефедра та результативність у спорті
  10. Історія махлювання у спорті
  11. Що потрібно знати про спорт
  12. Історія допінгу та антидопінгу
  13. Історія Томаса Гікса
  14. Боротьба з допінгом, НАДЦУ
  15. Про правила міжнародної федерації з легкої атлетики
  16. Допінг на Олімпіаді
  17. Роль фармакології у спорті
  18. Історія Тома Сімпсона
  19. Використання допінгу в НДР
  20. Що таке ВАДА
  21. Всесвітній антидопінговий кодекс
  22. Про справу BALCO
  23. Допінгове розслідування Ленса Армстронґа
  24. Зізнання Армстронґа
  25. Росія і допінг
  26. Рішення суду в Лозанні
  27. Рейтинг країн, позбавлених олімпійських медалей
  28. Новина про рейтинг Athletics Integrity Unit
  29. Новина про українців, які не пройшли допінг-тести
  30. Проблеми українських спортсменів з допінг-тестами
  31. Список відсторонених спортсменів НАДЦУ
  32. Список тимчасово відсторонених спортсменів НАДЦУ

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі