ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Біологія — 02.12.19
    ТЕКСТ: Міла Арсенюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Костянтин Голінченко
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Пливи, рибо, пливи. Прогулянка з Інною Гоч

    Інна – ім’я давньогерманського походження, яке має значення «сильна вода» чи «бурхливий потік». Для нашої співбесідниці Інни Гоч це дуже влучно. Вона іхтіологиня, кандидатка біологічних наук, яка вивчає мешканців цих бурхливих вод. З 2016 року її головними підопічними є осетрові риби, що ще донедавна мігрували Дунаєм з Чорного моря до Німеччини і навпаки (ось вам і германські паралелі).

     

    Ми зустрілися з Інною в парку Шевченка у Києві, адже це місце для неї асоціюється з певним релаксом (так-так, бурхливим потокам також це потрібно): «Переселення у велике місто мені далося нелегко. Великі відстані, багато людей. Тож коли я потребувала тиші, бувало, брала бутерброди і йшла до ботсаду імені Фоміна чи парку Шевченка для релаксу», – ділиться Інна.

     

    Ми поговорили про виклики у природоохоронних справах, чудо-юдо-осетрів та про те, як сучасні технології допомагають збереженню іхтіофауни.

    Шлях осетра

    Вперше з осетровими довелося зіткнутися під час написання дисертації. Специфіка роботи з рідкісними рибами є такою, що ти знаєш: вони десь тут є. Однак їх вкрай складно побачити чи дослідити. У мене були дані про стерлядь, я знала, що вона є у Дністрі, однак бачити не могла. Тут ввімкнулося сарафанне радіо: я запитала у знайомих, які знайшли рибалок, які знали інших рибалок, які ще когось там знали. І, врешті-решт, мені привезли фотографії стерляді. Вперше побачила її на фотографіях. Живу зустріла пізніше, у 2007 році. Під час практичної роботи над дисертацією до нас у сітку потрапила зовсім маленька.

     

    Тоді і подумати не могла, що буду працювати вже за кілька років саме з осетровими рибами. А сталося це за певного, назвімо його, випадково-навмисного збігу обставин. Я вивчала перелік представлених в Україні міжнародних природоохоронних організацій. Побачила, що в Україні працює Всесвітній фонд природи (WWF). Зацікавилася, чим вони займаються, і написала їм. Так відбулося знайомство з Катею Куракіною, тодішньою комунікаторкою фонду. Від неї отримала інформацію про програми WWF, а пізніше – пропозицію долучитися до ініціатив як волонтер, зокрема йшлося про підготовку науково-популярних матеріалів. Я погодилася. Ми писали про інвазивні види, про рідкісних тварин. 

     

    Тоді ж відбувся перший волонтерський виїзд фонду до Міжрічинського регіонального ландшафтного парку. Він став своєрідно знаковим, адже саме там я познайомилася з людьми, які нині є моїми колегами в WWF Україна: з Танею Карпюк (раніше – координаторка з екоосвіти, сьогодні – експертка з природоохорони), Андрієм Плигою (координатор лісових проєктів). У парку ми робили екологічну стежку. Пам’ятаю своє здивування від факту, що там росте безліч видів мохів. Коли ми були там, то я тільки й чула: не ставайте сюди – тут рідкісний мох, і сюди не ставайте – тут червонокнижний мох, і тут мох, і там мох, і ось там також. 

     

    Також на цьому виїзді була Наталя Гозак, зараз – директорка «Екодії», а тоді – координаторка проєкту «ЖИТТЯ дунайським осетровим». Вона розповіла про проєкт і запропонувала долучитися. З того моменту осетрові бурхливим потоком вплили в моє життя і досі в ньому. 

    Вловити невловиме

    Я почала збирати максимум інформації про стан популяцій в Україні та світі. Тоді найбільше вразило, що, згідно з даними Міжнародного союзу охорони природи IUCN, осетрові – це родина, що перебуває під найбільшою загрозою зникнення з-поміж усіх хребетних. Тобто з-поміж риб, птахів, звірів. Часто мене питають: чому саме треба рятувати осетрових, чому така увага саме до них. У цьому головна відповідь – їхня ситуація найбільш критична, якщо порівнювати з іншими хребетними.

     

    У чому проблема дослідження цих видів? Вони рідкісні, і вони перебувають у воді. Тобто знайти їх важко. Якщо ж хтось десь колись і трапляється, це ситуативно, і це випадковий вид чи особина. «Замовити» собі зустріч з конкретним диким осетром у природі чи підстерегти його десь – малоймовірно. Тож використовуються непрямі методи. Наприклад, спостерігають за тенденціями у вилові рибалок: дедалі менше і менше. Така методика, зрозуміло, дає вкрай розмиту картину.

     

    Дослідження винаходом да Вінчі та літром води 

    Наразі використовуються новітні методи – усілякі технології, щоб дослідити осетрових і підтвердити їхній природоохоронний статус. Одним з них є телеметрія. Тут використовують низку технічних засобів та методів дистанційного вимірювання різних даних, далі ці дані переводять у код і через супутник чи іншим шляхом передають дослідникам. Інформація накопичується у базі, аналізується, і на її основі аналітики роблять висновки. Дані можуть бути будь-якими, залежно від мети та специфіки дослідження. Найчастіше це – геолокація, однак можуть бути і параметри води чи навіть параметри самої риби: її швидкість, хімічний склад. Телеметрія реалізовується завдяки чіпуванню риби. 

     

    Іншими методами є гідроакустика та радіотелеметрія. Гідроакустику використовують для досліджень на значній глибині, а для глибини до п’яти метрів – радіосигнал. Цікаво, що метод гідроакустики використовував ще Леонардо да Вінчі. Він прикладав до свого вуха велику трубу з рострумом, затягнутим бичим міхуром. І коли цей «ґаджет» занурювали у воду, можна було відчути, як прибуває корабель до порту, почути «глухий шум». Дві трубки з рострумом дозволяли встановити напрямок, звідки той корабель пливе. Наразі метод гідроакустики використовується також у військовій справі, а в агросекторі з його допомогою моніторять поля і їхню вологість, стан сільськогосподарських посівів та інші параметри. У природі – збирають дані, зокрема і для рідкісних видів.

     

    Ми розуміємо, що ми живемо в часи індустріальної революції 4.0, тож технологічність досліджень виходить на якісно новий рівень. Мої колеги з WWF Німеччини, наприклад, якраз працюють над першим панда-супутником PandaSat, який допоможе моніторити й рятувати від зникнення рідкісні види. У світі інноваційна та цифрова природоохорона – це тренд. У реаліях України проникнення технологій в природоохорону відбувається не так швидко, як нам би хотілося. Однак ми поступово рухаємося цією дорогою.

     

    Наприклад, ми уже працюємо з eDNA (environmental DNA). Звучить не надто інноваційно? Однак раніше ми ловили рибу сітками, далі робили заміри штангенциркулями й усі дані записували до блокнота. З eDNA нікого ловити не потрібно. Треба просто взяти один літр води, де теоретично можуть водитися осетрові, і проаналізувати… воду. Все почалося з дослідження морських ссавців, та зараз метод поширився і на інших морських тварин. Як це працює? Коли риби плавають, то у воду потрапляють частинки шкіри, слиз, у випадку осетрових – також частинки їхніх «жучок». Кожна така малесенька часточка має ДНК. Відповідно, якщо ти взяв воду, де мешкають осетрові, то цього достатньо. Цю воду спеціально консервують, передають до лабораторії, далі нагрівають, роз’єднуючи ланцюги ДНК, і використовують спеціальні ферменти й шматок справжньої РНК осетра імовірного виду для реплікації (подвоєння). Коли ДНК стає багато, визначити її наявність стає набагато легше. Метод допомагає визначити вид і навіть популяційну приналежність. 

     

    Навіщо це робити? Наприклад, два різні науково-дослідні інститути проводять дослідження і зловили дві особини осетрових. Які можна зробити висновки, маючи лише пару особин? Жодних. І навіть більше, вони можуть упіймати того самого осетра й занести його в базу даних, як двох. Аналіз допоможе відразу «на березі» з’ясувати це. eDNA-дослідження осетрів в українській дельті Дунаю проводили фахівці Міжнародної комісії із захисту річки Дунай ICPDR.

     

    Панда-осетрові

    WWF Україна (нас називають «Панда» через панду на логотипі) для захисту та збереження осетрових працює в двох напрямках. Перший – соціальний та спрямований на громади, рибалок, розвиток територій. Другий – науковий, спрямований на дослідження оселищ, важливих територій для розмноження, зимівлі, міграції осетрових, їхнього нагулу тощо. 

     

    Першим напрямом займається вже згаданий проєкт «ЖИТТЯ дунайським осетровим». У ньому – вдала комбінація всіх елементів, що стосуються осетрових. Я щиро вірю, що однією тільки природоохороною вирішити проблеми осетрових неможливо. Питання значно ширше, з важливою роллю соціального фактора (коли люди, наприклад, не мають іншого заробітку, тому стають браконьєрами). Інше питання –  попит. Коли є значний попит, буде й пропозиція. Тому вкрай важливо працювати також і з ринками. Цей проєкт якраз поєднує роботу з рибалками, з ринками, а також з правоохоронними органами, які також мусять долучатися до охорони осетрових.

    Наша «фішка» – транснаціональність. Тобто в проєкті WWF беруть участь кілька країн – Болгарія, Румунія, Сербія, Австрія, а також Німеччина, де перебувають наші наукові консультанти з Інституту Лейбніца в Берліні. 

     

    «Родзинка» України – це волонтерська ініціатива «Осетрова варта», якої поки у жодній з країн немає. Це проєкт, у якому волонтери допомагають правоохоронцям правоохоронити. З одного боку, це дисциплінує правоохоронців, адже долучається хтось не зовсім з їхньої системи, така собі soft power, з іншого – «прокачує» і наших волонтерів. Часто після програми вони стають прихильниками діяльності WWF, повідомляють нам про точки продажів нелегальної чорної ікри з диких осетрів, підтримують інші ініціативи. Однак це проєктна діяльність. Наразі у повітрі літає ідея зробити програму на постійній основі, можливо, на базі Дунайського біосферного заповідника. 

     

    Разом з науковцями «Панда» проводить дослідження ікри та м’яса осетрових. Мова про ДНК-аналіз, який дозволяє зрозуміти, що це за вид. Часто на баночці з ікрою написано одне, а всередині міститься інше. Тут зловживання йдуть у різні сторони: беруть дику ікру, а кажуть, що це аквакультурна, або беруть ікру дешевших осетрових (ікра стерляді), а вказують дорожчих (ікра білуги). Може бути й просто білкова ікра під виглядом осетрової. Аналіз допомагає виявити всі ці махінації.

     

    Ми збираємо в Україні зразки також для ізотопного аналізу, який завдяки співвідношенню різних ізотопів здатен показати місце проживання виду (можна використовувати і для людини). Цей аналіз може показати «батьківщину» конкретного осетра, ікру якого продають у баночці чи стейк з якого подають у ресторані. Ізотопи потрапляють в організм з води та їжі. Тобто те, що ти їси чи п’єш, згодом може «здати» твоє істинне походження. Ізотопи здатні з точністю 90% показати, де жила людина, якщо вона на одному місці мешкала приблизно 10 років. Адже вони зберігаються в тканинах!

     

    Баланс джедаїв

    Справа осетрозбереження не є простою. Не лише через невловимість підопічних. Складно, бо доводиться мати справу з різними правоохоронними органами, а у нас так склалося, що весь держсектор залежить від особистостей. Якщо хороша людина на посаді, ти контактуєш, налагоджуєш співпрацю, і щось відбувається. Однак щойно стається якась кадрова ротація, все заново. Система не працює автоматично, а зав’язана на конкретних людях. Наразі стан речей трохи покращується. Сподіваюся, це довготривала тенденція.

     

    Як і в будь-якій природоохоронній історії, доводиться мати справу з браконьєрами. Це один із челенджів. Ми працюємо з рибалками, та ми достеменно не знаємо, хто з них браконьєр, а хто ні. Люди різні, а зустрічатися й перевіряти їх щоденно немає жодної змоги, та й чи потрібно так? Тут треба, грубо кажучи, балансувати, як джедаї. Ми визначили для себе кричущі моменти, коли вкрай важливо мінімізувати вплив браконьєрів на осетрових. Це період скату молоді у кінці червня й на початку липня. Адже якщо мальки осетрів (вони дуже ніжні) загинуть в сітках браконьєрів, невдовзі не буде кого й рятувати: до нагулу в Чорне море ніхто не допливе. Іронія в тому, що і рибалкам від мальків ніякої користі.

     

    Я нещодавно повернулася з Румунії, де відбулася міжнародна конференція за ініціативи Інституту Дунаю та ICDPR. Науковці тут обговорювали спільну транскордонну стратегію для збереження осетрових. Адже їх популяції ті ж самі, розділені між країнами, і якщо бодай одна країна чогось не робить, то зусилля решти марні. 

     

    Цікаво, що навіть в межах ЄС науковці не дуже об’єднані. Нам в Україні здавалося, що у них круто розвинений моніторинг осетрових, наприклад, у Румунії чи Болгарії. Та виявилося, що у цих країнах різні системи, не синхронізовані між собою. Тобто тут працюють окремі теги, окремі приймачі, що отримують інформацію, й немає жодних гарантій, що ті самі особини не затегані двічі різними системами і що їх не обліковують як різних осетрів. Прикро, що немає єдиної бази даних, куди б всі додавали свою інформацію, адже тоді б була змога бачити загальну картину. Якраз зараз ведуться розмови, як створити таку єдину базу і синхронізувати всі моніторинги.

     

    На дискусії в Румунії також ставили питання про те, якою ж є головна загроза для осетрових. Їх багато, і одну обрати складно. Та всі науковці наразі погодилися, що нею є браконьєрство, і якщо його звести до мінімуму, це вагома допомога. На другому місці – сепарація русел. 

     

    Осетрові та гелікоптер

    Греблі – це окрема історія. Наприклад, так звана гребля «Джердап» в ущелині Залізні ворота на кордоні між Сербією та Румунією впоперек Дунаю відрізала осетрам шлях до їхніх нерестовищ. Якраз зараз почав працювати проєкт We pass, мета якого – зробити Залізні ворота прохідними для видів, які мігрують. Йдеться не тільки про осетрових, але й про дунайського оселедця, марену звичайну. 

     

    Та тут починається політика. Чому? Є різні запити – енергетичні, навігаційні та природоохоронні. Енергетики та «водники» ставлять під сумнів кількість осетрових, яким гребля відрізала шлях на нерест, і пропонують усвідомити реальні масштаби популяцій риб, яким заважає гребля, перед тим як щось робити. Вони розпочали дослідження, одна з країн щось протегувала й визначила, що осетрів, які підходять до Залізних воріт і «тикаються носами» у них, можна рахувати десятками. Відповідно, їхній висновок здається логічним: навіщо для якогось десятка осетрів робити дороговартісні конструкції, адже їх надто мало, щоб докладати таких зусиль. Але осетрів потрібно рятувати якраз тому, що їх дуже мало. Осетри вкрай вразливі на етапі нересту. Щоб нерест відбувся, має бути спеціальний субстрат – незамулений гравій певного розміру, має бути достатня швидкість течії, певна температура… Але всі ці фактори відходять на другий план, якщо осетер навіть не має змоги доплисти до місця нересту.

     

    Тому потрібна вагома робота на рівні політики, щоб переконати опонентів. Зрештою, й до цього дослідження можна поставити запитання. Були пораховані тільки десятки «помічених» особин, але ж у воді можуть бути (і напевне є) «непомічені». А як бути з іншими видами, що мігрують? Для них також гребля є перешкодою.

     

    Для проходу риб, які мігрують, потрібні рибоходи або, якщо ми говоримо про осетрових, навіть підйомники. Ці конструкції допомагають рибі подолати греблю і доплисти до своїх природних нерестовищ. Якби вони могли піднятися самостійно, нерест був би на іншому рівні. Цікавий випадок був у США, де працювали над відновленням осетрових. Місцеві осетри через тривалу практику «тикання носами» в греблю втратили рефлекс підніматися вверх течією. Для них були побудовані рибоходи, а вони не плили. Тоді вчені гелікоптерами почали піднімати своїх осетрових через греблю. Як? Набрали в кіш води, «посадили» осетра – все, і осетер «їде» на нерест. Такий трюк доводилося пророблювати кілька разів, поки нарешті осетри після кількох сплавів вниз, зрозуміли, що їм і вверх треба також плисти. Осетер – не лосось, він придонна риба, він не буде стрибати. Тож для нього потрібні спеціально сконструйовані проходи, що враховували б його придонний характер.

    Заосетрення на вітер 

    Розповім інший випадок. У Франції існує популяція осетра атлантичного, вона невелика і закрита, тобто потребує свіжої крові. Та який підхід у французів? Вони проводять ДНК-аналіз риб, і якщо гени схожі, лише після цього привозять особин до себе. Вони не підселяють щось надто віддалене за генетичним складом. 

     

    Що зараз відбувається у нас? Дуже погана тенденція зарибляти будь-чим. І ми такі не самі. Наприклад, нещодавно міністр охорони природи Румунії заявив, що країна чимало зарибляє, на це дають мільйони. А що далі? Ніхто не дивиться, що сталося з цією зарибленою рибою, чи вона вижила, чи загинула, бо не встигла перейти на природні корми, чи стала чиїмось обідом (це природно, якщо в екосистемі живуть хижаки, як-от щука, судак чи великий окунь), чи потрапила в сітки. Жодного моніторингу далі нема.

     

    Науковці постійно кажуть, що таке зариблення – це гроші на вітер. Спочатку мають бути дослідження ймовірних місць, де планується така активність, моніторинг реального стану популяцій, а тоді вже – зариблення. Можливо, треба  зарибляти особинами більшого розміру чи в інших місцях. Інколи тисяча особин, але підрощених, в потрібному місці та обов’язково місцевої популяції, можуть дати кращий ефект, ніж мільйони мальків. У нас були часи, коли осетрові зариблялися мільйонами, але де ж ті мільйони? Очевидно, смертність цих риб висока. Тоді на що надаються ці кошти і докладаються зусилля? Ще одна проблема – особинами якої популяції відбувається зариблення? Чужорідні популяції можуть дати вибух чисельності і витіснити місцеву повністю або принести з собою в екосистему нових паразитів, невластивих для регіону і спричинити цілий спалах інфекційних хвороб. Ми зарибляємо Дніпро, Дністер, інші річки. Ми ж стараємося для природи, так? Але чи справді це йде їй на користь?

     

    Ми зустрічаємося з представниками Держрибагентства, Міністерства енергетики та захисту довкілля, дискутуємо, сперечаємося, і це вже добрий знак. Але, думаю, ще треба щонайменше п’ять років, щоб глобально на всіх рівнях з’явилося розуміння, що  у справі зариблення та відновлення популяцій потрібен насамперед серйозний науковий підхід.

     

    Спільно з Міністерством енергетики та захисту довкілля наразі ми також працюємо над планом управління цими видами. Всюди у світі він є, а у нас – ні, лише «на поличці» є план управління ведмедем, який не реалізується, а ще є план збереження чорного лелеки. Осетровий має стати третім. Це хороший інструмент, який погоджується з усіма виконавцями і накладає на учасників зобов’язання, зокрема і в частині фінансування, щодо збереження виду. 

     

    Разом з Інститутом зоології готується нова редакція Червоної книги України. Та проблема в тому, що немає системи моніторингу видів, яка б справді працювала. Потрібно збирати дані, але звідки? Найбільше, що науковці можуть запропонувати зараз – це точки знахідок рідкісних видів. Та це не зовсім те, що треба.

     

    Чудо-юдо риба кит осетер 

    Нещодавно я знайшла особливу карту. На ній були нанесені точки, де в Україні коли-небудь були знайдені рештки осетрових. Наприклад, рештки осетра російського були знайдені на Шкодовій горі (пізній міоцен), а також в селищах Крижанівка та Камінське (пізній пліоцен). 

     

    Є підстави вважати, що осетрорибний промисел був містечкоутворювальним – таке собі «градоформувальне підприємство». Логіка така: ось, тут добре ловиться риба і її можна за непогану ціну продати. Таким чином, люди починали селитися, і на цьому будувалася економіка краю. 

     

    У румунській галереї я побачила арт-серію Флоріана Кріхани (Florian Crihana). На одній з картин був зображений осетер, а на його спині – хатинки. Хтозна, можливо, чудо-юдо риба-кит у наших краях був осетром? Узбережжя Румунії та Болгарії дуже схожі на наше, і румунська дельта Дунаю схожа на українську. Історично осетри були у великій пошані там. Скажімо, у грецькому античному місті Гістрія, що розташоване неподалік від сучасного містечка Констанца, на монетах був зображений орел, який несе рибу. Чомусь заведено вважати, що це дельфін, однак навіть не натреноване на іхтіологію око за «жучками» побачить, що це осетер. Зрештою, нащо орлу нести в кігтях дельфіна? Всі осетрознавці переконані, що свого часу був певний осетровий культ, який відображено навіть на монетах. До речі, навіть в Пантікапеї (сучасна Керч) були знахідки монет з осетрами.

     

    Сьогодні організацій та установ, які опікуються осетровою тематикою, значна кількість. Наприклад, World Sturgeon Conservation Society, від неї відокремлена North America Sturgeon Conservation Society, існують також ICDPR, NACEE. Це підтверджує, що тема охорони осетрових важлива і вона на часі. До речі, аквакультурники з NACEE планують організувати Великий осетровий шовковий шлях. Це величезна комунікаційна кампанія, направлена на популяризацію осетрової аквакультури. Вона розпочнеться в Італії у 2022 році і буде проходити всіма країнами аж до Китаю, а «вінцем» шляху буде велика осетрова конференція.

     

    Я часто підкреслюю, що осетрові – види, які існують мільйони років. Осетри пережили динозаврів, але зараз ризикують зовсім зникнути у дикій природі через діяльність людини. Зараз їх у світі залишилося 27 видів, шість з них є в Україні. Зрозуміло, що світ змінюється, і кожен наступний наш рік відрізняється від попереднього. Але природа та біорізноманіття – це те, що ми мусимо зберегти. І хочеться, щоб колись говорили не про те, як вид зник через діяльність людей, а як вид був збережений завдяки зусиллям людей.

    ТЕКСТ: Міла Арсенюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Костянтин Голінченко
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?