Стаття Екологія — 28 травня, 2019

Подільські Товтри: риф на суші

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Катерина Москалюк

В Україні є справжній бар’єрний риф – зі скелями, островами, печерами та морськими організмами. Він утворився у доісторичному мілководному морі, а сьогодні на його схилах ростуть трави, ліси та господарюють люди. Викопні рифи чітко виділяються серед м’якого рельєфу Подільської височини і своїми обрисами нагадують замки із зубчастими стінами й гострими вежами. Унікальні за походженням мальовничі пагорби Подільських Товтр входять до списку Семи природних див України.

Перші дослідники природи Подільської височини вважали їх згаслими вулканами, місцеві жителі називали «могилками», а мандрівники порівнювали з краєвидами на Місяці. Лише наприкінці ХІХ століття вчені розгадали таємницю походження Подільських Товтр – це викопний бар’єрний риф. Вісімнадцять мільйонів років тому об схили рифу розбивались морські хвилі Паратетісу – доісторичного мілководного моря, яке простягалося від Альп до території сучасного Аральського моря. Сьогодні на скелястих пагорбах господарюють люди, ростуть духмяні трави та вікові ліси.

Подільські Товтри починаються у селі Підкамінь на Львівщині та простягаються майже на 150 км через Тернопільську і Хмельницьку області до села Яруга на Дністрі. Товтри виразно виділяються у сучасному рельєфі Подільської височини й утворюють мальовничий краєвид. Ліві притоки Дністра розрізають вервечку пагорбів, формуючи глибокі ущелини та каньйоноподібні долини.

«Нагодовані» скелями пагорби

Товтри утворились у теплих прибережних водах моря Паратетісу 18–11 млн років тому і, незважаючи на поважний вік, чудово збереглись до наших днів. Подільські Товтри – це наче два покоління величезної сім’ї, які мільйони років живуть по сусідству. Древні рифові утворення формувались протягом різного віку: спочатку під час пізнього бадену (16–13 млн років тому), а потім у ранньому сарматі (13–11 млн років тому) – і суттєво відрізняються походженням, складом порід та морфологічними особливостями рельєфу. «Баден» та «сармат» – це назви геологічних ярусів міоцену – ранньої епохи неогенового періоду, впродовж якого еволюціонували більшість нинішніх ссавців, зокрема і мавпи. Саме після неогенового періоду, в епоху плейстоцену, на нашій планеті з’явилися люди –істоти з роду Homo. Неоген є другим періодом кайнозойської ери Землі, яка почалася 66 млн років тому і триває досі.

Сьогодні на фоні м’яко-хвилястого рельєфу Поділля чітко видно головне пасмо та значно нижчі від нього окремі конусоподібні пагорби – товтри. Головне пасмо – це і є старший за віком бар’єрний риф, який сформувався протягом пізнього бадену, а товтри – молодші рифи раннього сармату. У природничій літературі «товтри» з малої літери – це рифогенні побудови сармату, а «Товтри» з великої – це викопні рифи як бадену, так і сармату. Баденський бар’єрний риф утворили літотамнії – червоні водорості – а основою сарматських побудов були серпуліти (специфічні морські черв’яки) та мохуватки – безхребетні донні тварини. У відкладах зрідка трапляються корали: у неогені вони не були основними рифобудівниками.

Подільські Товтри збереглись практично у первісному стані, з властивими для рифів формами рельєфу. Наприклад, пагорби головного пасма мають широкі та майже рівні, як стіл, вершини. Така форма зумовлена поверхнею моря, вище за яку колоніальні організми рости не можуть: коли літотамнії досягали поверхні води, вони починали розростатись вшир. Зараз можна пройтись поверхнею колишнього рифу, послухати шум вітру в кронах дерев та подивитись на безкінечне море із клаптиків городів та хвиль степових трав.

Ще одна характерна риса головного пасма Товтр – це асиметрична будова пагорбів. Південно-західні схили круті (до 35–400), зі скельними виходами, а північно-східні – порівняно пологі та довгі. Якщо підходити до Товтр зі сходу, можна навіть не помітити пологого підйому на вершину, однак із західного боку головне пасмо схоже на фортецю з кам’яними стінами. Така форма також зумовлена морем: крутий бік пагорба – це зовнішній схил бар’єрного рифу, обернений у бік глибокого моря. Біля таких скель шукав натхнення Іван Франко, коли відвідував Поділля у 1883–1885 роках.

Ланцюжки зі скелястих пагорбів привертали увагу не лише письменників та романтиків, а й дослідників. Свого часу тут працювали українські, польські, російські науковці, оскільки територія Поділля в силу історичних обставин входила до складу різних тогочасних держав. Товтри, розташовані у долині річки Збруч, яка була кордоном двох імперій, докладно описав український географ Степан Рудницький: «А найбільше привертають увагу та різко виділяються серед одноманітного подільського ландшафту живописні форми Товтр, особливо коли дивитись на них із заходу. Величезний, декілька метрів заввишки, скельний поріг, що тягнеться вдалечінь, вузькі, наче каблук, скелясті півострови, могутні, ніби нагодовані скелями пагорби, глибокі долини – одне слово, мініатюрний гірський пейзаж, перенесений на рівнину…»
 
 

Подільські пірамідки

На відміну від лінійно витягнутих масивів головного пасма, окремі товтри розташовані не компактно і наче розкидані територією Поділля. Їх можна побачити у підніжжі південно-західних схилів головного пасма, вздовж долини Дністра та його лівих приток – річок Боровички, Тернави, Студениці. Схожі на невеличкі пірамідки з кам’яними коронами, товтри завжди нижчі від головного пасма. Максимальні висоти головного пасма коливаються у межах 440–430 м, тоді як бічні товтри досягають 350–360 м абсолютної висоти. Над прилеглими територіями товтри піднімаються на 30–40 метрів.

Рифи сармату утворюють ланцюжки зі скелястих конусоподібних пагорбів, які часто розташовані перпендикулярно до напряму простягання головного пасма. Рифові відклади сармату представлені також окремими невеликими утвореннями вапняків, які або перекривають відклади головного пасма, або хаотично розташовані поблизу нього. Через брили вапняків, ніби викладених на вершинах пагорбів, товтри називають «могилками». Колись товтри піднімались над морським дном, сьогодні ж вони нагадують острови, які височіють серед смуг розораних полів.

З боку води скелясті пагорби мають найефектніший вигляд, увінчуючи позмінно то правий, то лівий береги Дністра від села Яруга до Бакотської затоки – водосховища Дністровської ГЕС. Уздовж дороги, яка веде до стрімкого берега Дністра, серед трав трапляються невеликі уламки вапняків. Що ближче до річки, то збільшуються кількість та розміри розсипаних каменів, а над водою, де Дністер круто повертає, нависають скелі. У воді віддзеркалюється піраміда, утворена з білих вапняків. Викопні рифи вирізняються на фоні шаруватих відкладів Подільської височини і своїми обрисами нагадують замки із зубчастими стінами та гострими вежами. А ще товтри над Дністром потрапили у кіно – саме тут знімали окремі епізоди «Тараса Бульби» (фільм 2009 року).

Арки, колодязі та квіти

Окрім незвичного для Поділля рельєфу, Товтри цікаві для дослідників ще й ділянками степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності, які збереглись на території окремих товтр. Наприклад на горі Гострій, розташованій у межах природного заповідника «Медобори», росте «неопалима купина» – ясенець білий. Квітка здатна виділяти велику кількість ефірної олії, випари якої скупчуються навколо неї. Якщо до квітки піднести джерело вогню, вона на мить загоряється жовтими іскорками, проте залишається неушкодженою. Через властивість квітки горіти і не згорати у народі її і називають «неопалима купина». Цвіте ясенець на початку червня і тоді Гостра ніби вкривається світло-рожевим мереживом з квіток. Однак плести вінки та збирати букети тут не рекомендується, і не лише через заповідний статус території – рослина може викликати опіки шкіри, які важко загоюються.

Товтра Гостра з іншими товтрами формує кільцеподібну структуру, яка нагадує сучасні – острови, утворені колоніальними морськими організмами. Найчастіше атол має форму суцільного або розірваного кільця, яке оточує неглибоку лагуну. Сучасні атоли сформовані переважно коралами. Недалеко від гори Гострої розташовані два озерця карстового походження. Вода в озерах наповнюється з підземних джерел, які мають сталу температуру, тому влітку вода в озерцях прохолодна, а взимку не замерзає. Водойми схожі на сині віконця білого будинку, тому їх так і називають – Вікна.

На території природного заповідника «Медобори», у долині річки Збруч розташована гора Бохіт (413,9 м абсолютної висоти). Тут ще у 5—4 століттях до н. е. був язичницький центр з низкою культових споруд, де було знайдено кераміку скіфського часу. Активна розбудова городища розпочалась у 9 столітті, але з приходом християнства воно занепало. У середині дев’ятнадцятого століття у річці Збруч знайшли скульптуру давньослов’янського бога Світовида, що ймовірно колись височів у святилищі на горі Бохіт. Через аномальну посуху рівень води у річці зменшився, і над поверхнею з’явилась голова культової статуї з дев’ятого століття. Сьогодні Збручанський Світовид зберігається у Краківському археологічному музеї. Біля вершини гори Бохіт відокремлюються високі скелі (10–12 метрів) та лежать кількаметрові уламки вапняків. Своєрідно складені природою, а може і людьми  (у вапняках знайшли рукотворні отвори), ці брили нагадують дольмен – споруду з двох чи більше вертикально встановлених брил, які перекриті горизонтальною. Найчастіше їх використовували як місце поховання. Бохітський дольмен нагадує той, що у Стоунхенджі. Працівники заповідника напівжартома не рекомендують проходити під цією аркою, адже згідно з язичницькими віруваннями вона могла бути входом у потойбічний світ. Ну а якщо вже пройшли, то краще повернутись тим же шляхом, щоб частинка душі не залишилась назавжди у невідомому потойбіччі.

У межах головного пасма Товтр можна натрапити і на печери. Наприклад у межах заповідника «Медобори» розташовані дві вертикальні печери – «Перлина» та «Христина». Першій назву дали специфічні карстові утворення – кальцитові кульки білого кольору, схожі на перли. Другу печеру назвав біолог заповідника Степан Сторожук на честь своєї доньки, оскільки саме він у 1999 році натрапив на непримітний лаз у викопних рифах. Для дослідження печер необхідне спеціальне спорядження, адже вхід до них – це глибокий вертикальний колодязь. Можна припустити, що печери у товтрах – це також спадок моря. Для рифів характерною формою рельєфу є тунелі та канали. Тунелі утворюються у результаті заростання верхів’їв прибійних каналів вапняковими водоростями або коралами. Рифові тунелі можуть утворюватися в результаті абразії (процесу руйнування берегів хвилями моря) піднятих рифів. Їх протяжність може сягати десятків метрів, внизу спостерігається різке розширення, де склепіння часто обвалені. У верхів’ях тунелі відкриваються на поверхню піднятого рифу каналами продування. Колись через ці канали пробивались морські хвилі, тепер у них живуть кажани.

У скелях Товтр є і штучні печери – тут монахи робили келії, де шукали усамітнення та свого шляху до Бога. Популярні місця для паломництва – Пуща Відлюдника у долині Збруча та Бакота над Дністром. У Пущі монахи жили ще на початку двадцятого століття, тепер тут залишились «кімнати» аскетів та спорудили капличку. У Бакоту приїжджають, щоб написати прохання про зцілення, загадати бажання і зав’язати стрічку на дереві, випити води з джерел та просто подивитись на Дністровське водосховище.

Заповідні рифи

Вапняк із Товтр добувають для різних галузей промисловості, особливо в північній та південній частинах головного пасма. Промислові кар’єри нагадують величезні котловини з декількома гігантами-сходинками. Кількість «сходинок» інколи сягає шести-семи, а глибина кар’єрів – шістдесяти метрів. В днищах кар’єрів роздрібнюють та сортують вапняк, увесь процес супроводжується клубами пилу та шумом техніки. На знімках з космосу Подільські Товтри можна чітко ідентифікувати за білими плямами промислових кар’єрів. Якщо їх порівняти зі старими світлинами, які зробив геолог Володимир Ласкарєв на початку двадцятого століття, одразу видно масштабні зміни природи Товтр. На місці заліснених пагорбів тепер майже зруйновані масиви Товтр.

Утім, багата спадщина Товтр охороняється у межах природного заповідника «Медобори», національного природного парку «Подільські Товтри» та низки природоохоронних об’єктів. Пагорби головного пасма та бічні товтри мають статус геологічних пам’яток природи. Часто скелі із рифових вапняків та товтри охороняються у складі комплексних та ботанічних пам’яток природи, або розташовані на території ландшафтних, лісових та ботанічних заказників. Наприклад, схожі на вигнутий хвіст міфічного дракона Нігинські Товтри мають статус ботанічного заказника. Пірамідки біля села Вербка, відомі також під назвою «Чотири кавалери», входять до складу ботанічного заказника загальнодержавного значення. Завдяки заповідним територіям сьогодні маємо можливість поблукати прадавніми лісами та вдихнути терпкий аромат степових квітів та трав.

 

Катерина Москалюк – кандидатка географічних наук.

Сподобалася стаття? Ви можете допомогти Куншт створювати більше таких матеріалів щодня. 

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі