ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 27.03.20
    ТЕКСТ: Міла Арсенюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Міла Арсенюк
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Покажи мені свій смітник, і я скажу, хто ти

    День екологічного боргу у 2019 році настав для України 24 липня. Хоч наша економіка далека від найрозвиненішої, ми дуже активно використовуємо ресурси планети. У день, коли Землі на годину дають відпочити від людського споживацтва, про життя без відходів розповіла керівниця Zero Waste Lviv Ірина Миронова.

    «Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф. До того ж при такій глобальній оптиці корегуються пропорції власних проблем»
    Ліна Костенко, «Записки українського самашедшого».

    Надмірне споживання, велика тихоокеанська сміттєва пляма, сміттєві острови, сотні років розкладання пластику. Світова спільнота давно та регулярно говорить, що щось не так із людською мірою споживання. Всесвітній банк повідомляє, що світ потопає у смітті, а темпи утворення відходів лише збільшуються. Через зростання чисельності населення та міських територій кількість виробленого сміття зросте, за підрахунками Світового банку, на цілих 70% між 2016 і 2050 роками.1 Та до «діапазону проблем» українця ця тема докотилася пізніше. Можливо, через те, що кричуще почали відчуватися наслідки. 

     

    Кілька цифр. Згідно зі статистикою 24/7 Tempo, опублікованої влітку 2019 на основі бази даних Світового банку What a Waste Database, Україна увійшла в десятку країн за кількістю продукованого сміття на душу населення – 10,6 тонни сміття на людину.2 Щорічно кожна людина продукує близько 300 кг побутових відходів. 95% цього сміття потрапляють на полігони. Загальна площа сміттєзвалищ у країні нині становить близько 10 тисяч гектарів, це майже площа Парижа. Масив більшає. За споживацьким підсумками можна стежити інтерактивно на спеціальній екомапі.

     

    Наразі «глобальна оптика» у світі спрямована на маловідходні технології, сталий спосіб життя та безсмітництво, так званий zero waste – «нуль відходів». І, як зазначає керівниця Zero Waste Lviv та екологиня за освітою Ірина Миронова, українцям вкрай важливо навчитися ухвалювати споживацькі рішення з огляду на можливість переробки матеріалів та ощадливого ставлення до природних ресурсів. Про шлях безсмітництва в Україні та цікаві міжнародні практики в переддень Години Землі «Куншт» поговорив з Іриною.

    Шлях «нуль відходів»

     

    Коли питають, як стати zero waste’ром, я наголошую, що важливіше не стільки кінцева мета, скільки сам шлях до «нуля відходів». Як це працює нашій культурі? Коли говориш zero waste, в уяві людини з’являються зазвичай дуже екстремальні картинки: у кращому випадку – певне відчуття стерильності, в гіршому – ледь не сцени життя в печері. Насправді zero waste – це шлях до усвідомленого споживання через призму відходів, і ця мандрівка починається з перших кроків в масштабах одного, але винятково твого смітничка. Тут ти сам складаєш план, чого ти хочеш позбутися. Одна річ сьогодні, наступна – через місяць чи півроку, далі – ще одна. Ти сам пишеш свій сценарій, режисуєш і продюсуєш цей проєкт.

     

    Zero waste у Львові набрав обертів, коли місто було засипане сміттям три роки тому. Тоді ми мали вигляд, м’яко кажучи, диваків, а зазвичай нас сприймали як шалених чи навіть божевільних. Зараз у нас є чимало прихильників, ми отримуємо запити як від звичайних мешканців, так і від бізнесу. Ми постійно на зв’язку з міською владою щодо впровадження практик для зменшення кількості й запобігання утворенню відходів.

     

    Насправді кожен, хто бодай раз намагався щось змінити у своїй звичній системі координат, розуміє, наскільки ми, з одного боку, є заручниками наших звичок, а з іншого – життя навколо. Ми є частиною суспільства. І навіть якщо ти особисто вирішуєш йти далі без кулька, обставини той кульок можуть тобі підкинути: до тебе, наприклад, може зайти тітка і з найкращими побажаннями принести домашній пиріг у цьому злощасному пакуванні. Ти ж не будеш кидатися на тітку: «Ой, леле, ти зруйнувала мій ідеальний zero waste!». Звісно ж, ні. Важливо усвідомити, що надмірне й невиправдане споживання – це вичерпний сценарій, у цьому дусі тривати не може. Однак до іншого світу ще дуже довгий шлях. Тут ми вирішуємо, чи станемо частиною цього переходу, чи активно долучимося до цього процесу. Від цього якраз залежить, наскільки швидко люди будуть жити в більш гармонійному світі людини і природи.

     

    Трансформаційне терпіння is a must 

     

    Якщо повернутися до етимології, саме визначення zero waste, підходу zero waste міст та zero waste громад – це про спрямовувати зусилля на те, щоб вивести із вжитку  сміття шляхом створення та впровадження систем, що не генерують його першопочатково. Смітник та сміття, яке ми утворюємо (до речі, тут я прицільно вживаю саме «сміття», а не «відходи»), – лише маленька вершинка айсберга. Внизу, у товщі глибин, ховається його решта. Здебільшого, йдеться про надмірне споживання та марнування ресурсів.

     

    Доволі часто доводиться чути: «Чому ви концентрується на побутових відходах? Це лише 4% від загальної маси. Натомість є велика кількість промислового сміття: на 1 кг побутових відходів йде близько 70 кг промислових. То ж чи не краще говорити про те, чого більше?». Я вважаю, коли ми забираємо споживання і марнування з власного смітника, ми таким чином впливаємо і на систему загалом. Треба шукати цю синергію та співвідповідальність на рівні себе – однієї людини – і взяти контроль щонайменше над своїм споживанням та своїм гаманцем. Від мене залежить, що я купую, у якій упаковці, скільки саме, чого саме, чи ця покупка справді була потрібною для мене чи моєї родини, чи можна без неї обійтися. І, відповідно, мій вибір чи серія виборів  конвертується наприкінці споживацького шляху в те, що є у моєму смітнику, визначає наскільки довгим буде життя того чи того продукту, чи щось буде перевикористаним, чи сміттям. Наприклад, перше, що спадає на думку, – пакети для сміття. Їх же можна не купувати, а замість них використовувати ті кульки, які в ваш дім приходять з якоюсь іншою упаковкою. У нас чомусь зникли навички ремонтування речей: часом справді дешевше купити нове. Однак це «дешевше тут і сьогодні» – ілюзорне, зазвичай ціна природних ресурсів зовсім не враховується.

     

    Дещо неоднозначною для мене є тема веганства. З одного боку, це спільноти, які обізнані, активно залучені і дуже дбають про збереження довкілля, принаймні про один його вимір. З іншого, коли ти заходиш в екомагазини та vegan food кафе, там майже все – в одноразовому пакуванні. Тож ти розумієш, що нехтують чимось іншим. 

     

    У підході безсмітництва важлива хороша рефлексія щодо того, що відбувається. Слід починати з тих дій, з якими комфортно насамперед тобі і не зупинятися: як я казала, шлях не менш важливий, ніж кінцева мета. Трансформувати та трансформуватись невпинно.

     

    Два боки однієї монети

     

    Коли ми говоримо про безсмітництво, водночас ми говоримо про циркулярну економіку, і навпаки: циркулярна економіка – це нуль відходів. Це два нерозривні поняття, і важливим є не опускати питання масштабу. На відміну від лінійної економіки, циркулярна є найвдалішою методикою для збереження ресурсів і матеріалів, а, отже, і шляхом до постійного економічного росту.

     

    Про що лінійна модель? Видобувати, виробляти, споживати – і все: далі воно пішло на смітник. Така її формула. До того ж вже на етапі виробництва може витрачатися до 90% ресурсів. Натомість циркулярна економіка – це про перетворення відходів на ресурс, коли все, що видобуто, вироблено та спожито, далі повертається в технологічний чи природний процес. Коли ж ми говоримо про частину нуль відходів, тут фокус на зменшенні кількості того, що видобувається та виробляється через зменшення споживацьких запитів.

     

    У 2014 році Євросоюз оголосив комюніке переходу до циркулярної економіки. Це було у назві документу, але його підзаголовок говорив про шлях до безсмітництва Європи. Це економічна монета та її два боки. Якщо Україна хоче бути на одній хвилі з Європою, нашим завданням є змінити систему, щоб вона дедалі менше продукувала відходи і дедалі більше підтримувала циркулярну економіку в країні.

     

    Коли все пішло не так

     

    Якщо вірити даним World Resource Institute, людство перетнуло межу збалансованого споживання десь у 70-х роках. Тут йдеться про те, у який момент запустився процес, коли те, що потрібно нам як людству, і те, що може продукувати природа, стали різними величинами. Поясню. Система працює правильно тоді, коли протягом року ми споживаємо стільки ресурсів, скільки за рік може дати природа. Якщо ми хочемо більше, ресурсів починає не вистачати, у глобальних масштабах ресурсів планети формується продуктовий дефіцит, і ми починаємо жити в борг. Щороку організація Global Footprint Network відстежує дату дня екологічного боргу для різних країн з різним споживанням.3 Зазвичай у лідерах тут багаті країни з розвиненою економікою. Та навіть якщо враховувати, що економічно Україна не у перших рядах, у 2019 році День екологічного боргу у нас настав 24 липня, а середній світовий день — 29 липня.

     

    Я часто звертаю увагу ще й на інший контекст. Найскладніше у цій історії – те, що справжніх демонів немає: ніхто нічого не робить навмисно для того, щоби знищувати довкілля. Тобто люди не споживають, щоби зумисно знищувати довкілля, бізнеси не працюють, щоби зумисно знищувати довкілля, уряди, не регулюючи ті чи ті питання, які б мали регулювати, не діють, щоби зумисно знищувати довкілля. Йдеться про те, що люди хочуть жити дедалі краще, в комфортніших умовах. У якийсь момент добробут та щастя почали асоціюватися з матеріальним благом і постійним споживанням. Сьогодні для нас споживання – це не просто забезпечення потрібними речами, це спосіб відпочинку, розваги. Коли у мене поганий настрій – мені треба собі щось купити, коли мені треба прогулятися  – йду не в парк чи ліс, а в ТРЦ, коли я бачу щось на красивій картинці у когось – я вже таке також хочу, щоб потім виставити світлину у соцмережі, щоб й інші побачили, що у мене таке є, і собі далі захотіли. Тут ще ключовий інсайт – захотіли не таке саме, а трохи інакше. Наше суспільство балансує між «бути таким, як інші» і «відрізнятися», тобто ми прагнемо бути інакшими, але не занадто, однак точно – бути трохи кращими. Таке мислення, зрештою, і веде до надмірного споживання. 

     

    Крім того, сформувалося багато культурних норм. Наприклад, нині є правилом поганого тону, якщо два дні поспіль ти приходиш на роботу в тому самому одязі. Здавалося б, на продуктивність людини, це ніяк не впливає, але така культурна норма вже є, й вона форсує споживання, адже треба мати більший гардероб на різні життєві оказії. Гляньмо на спортивний одяг: він також абсолютно спеціалізований. І одна справа, коли мова про спорт високих досягнень, коли від одягу можуть залежати долі секунди для результату, й зовсім інша, коли ти біжиш три круги на стадіоні. Але також вже сприймається, що для бігу треба мати один одяг, для йоги – інший, для ігрових видів – ще інакший. Важливо реально та критично дивитися на речі й на те, чи справді вони важливі, і не боятися цей драйв споживання ставити під сумнів: чи ти від того стаєш щасливішим? Свідомо ухвалювати рішення про покупку.

    Жива планета

     

    Кожні два роки Всесвітній фонд природи публікує свій звіт «Жива планета», зазвичай доступна як розширена, так і скорочена версія дослідження. Новий звіт опублікують восени цього року, тож поки я оперую даними звіту 2018 року. У ньому чудово показана залежність соціально-економічних трендів та екосистем природи. За останнє століття радикально збільшилася кількість населення планети, міського населення, використання води, об’єми видобутку корисних копалин, інфраструктури зв’язку, транспорту, набрали обертів агроіндустрія, виробництво паперу тощо. І все це вселенське прискорення прямо відобразилося на природі: за аналогічний період збільшилася концентрація діоксиду вуглецю та нітратів у повітрі, надмірний вилов, переспеціалізація територій (тропічні ліси вирубуються, наприклад, заради плантацій пальмової олії). Цікавий приклад з аквакультурою креветок: вона різко збільшилася за останні роки, і дослідники вже почали її зараховувати у пул індустрій, що негативно впливають на довкілля. 

     

    І безумовно, втрата біорізноманіття. «Жива планета» говорить про зменшення кількості хребетних тварин на 60% за останні 40 років.4 Тобто в середньому кількість популяцій ссавців, птахів, рептилій, амфібій і риб зменшилась більше ніж наполовину. У Південній та Центральній Америці взагалі на 89%. Найвразливішими виявилися прісноводні види: чисельність їхніх популяцій скоротилися на 83%.

     

    Коли говорять: «То й що, Земля пережила не одне вимирання видів», – я намагаюся пояснити. З одного боку, так, ми справді живемо під час шостого великого вимирання та великої втрати біорізноманіття. Ми не застали динозаврів, тому лише тішимося ними, переглядаючи фільми та мультфільми і відвідуючи природознавчі музеї. Вони не пережили одного з таких вимирань. Так чи так, якась частина природи переживе сьогодення, адаптується чи відновиться. Та проблемою є швидкість нашого прямування до незворотності змін у природному середовищі, які спричиняють зміни і створюють проблеми для людини у сучасному вимірі. Природа вміє адаптуватися, тут питання у динаміці, швидкостях. За змінами, які людство зараз створює, природа не встигає. Тому біологи, зоологи, природоохоронці, екологи тощо й говорять про проблему. 

     

    Зрештою, вона стосується не лише природи як чогось поза існуванням людини. Ми так само є частиною екосистеми. І зміни впливають і на нас, на стан здоров’я. Наприклад, забруднення повітря вже називають причиною цілого переліку хвороб. Відбувається вплив на побут, на життя громади. Якщо раніше громади рибалок мали змогу забезпечувати своє життя рибальством, тепер – ні: риби нема. А отже, треба шукати інші шляхи, докорінно змінювати себе та побут цілих регіонів. 

     

    Змінювати себе

     

    Все змінюється. Український бізнес також стає на шлях безсмітництва. Я вважаю, що за останні кілька років ми створили нову культурну норму. Звісно, багато людей ще не готові до переходу, однак коли бачать багаторазові торбинки, у них уже починає виринати думка, що це правильно. У Львові це підтвердила наша кампанія «Без поліетилену». Журналісти підходили до людей у супермаркетах, питали їхню думку, й відповіді були: так, це незвично, але це правильна ініціатива. Будемо відверті, багаторазове пакування – це зручно і доступно. Не треба думати й хвилюватися, чи ти взяв торбинку, чи не взяв: ось він, пакет, тут, безкоштовно. Про його вартість для довкілля думати не хочеться: сьогодні тут і зараз я ж нічого не плачу?! 

     

    Люди почали думати про це і розуміти. Це перший крок до реальної зміни поведінки. Ми змінили сприйняття цієї активної меншості в очах суспільства, навіть касирів. Раніше ми часто отримували відгуки від людей на кшталт «я ненавиджу ходити в супермаркети, бо коли я стою в черзі з багаторазовими торбинками і наліпками на фруктах, то на мене навіть касир дивиться, як на останнє ніщо, яке чомусь не може взяти собі кульок». Тепер це сприймається позитивно, як норма. Раніше на касах тебе ніхто не питав, а якісь твої продукти «автоматом» касир запаковував у пакет. Тепер це вже правило поганого тону навіть пропонувати одноразовий пакет. Кафе змінюють стандарти обслуговування: раніше трубочка у напої була за замовчуванням, сьогодні – це вибір клієнта. До речі, ми робили експерименти у Львові: у кількох ресторанах при замовленні вони не давали трубочку. І знаєте що? Левова частина клієнтів навіть цього не помітила. Трубочка була важливою для відвідувачів зі стоматологічними обмеженнями та для дітей, решта запросто від неї відмовилась. Тут йдеться про те, що багато речей зайшли в наше життя непомітно, під «соусом» якоїсь доданої цінності та зручності, хоча насправді це переоцінено і навязано, часто зовсім з іншою метою. У випадку трубочок, наприклад, щоб ви випивали свій напій швидше й замовили собі ще.

     

    Одноразова «стерильність»

     

    Сьогодні ми всі на карантині, знаємо ледь не напам’ять базові рекомендації щодо гігієни та інструкцію миття рук з милом чи гелем. Часом серед цих рекомендацій проскакує користування одноразовим. За жодних обставин я не говорю зараз про медичні засоби, тут одноразовість, певна річ, виправдана та обов’язкова. Я про ужиткові речі. 

     

    Людське сприйняття та наукове підтвердження – це різні речі. На превеликий жаль, одноразовість часто у побуті асоціюється зі стерильністю, та це не так. Моя думка – носити своє: мати свою пляшку, чашку, посуд. Добре їх мити, сьогодні краще й зовсім залишатися вдома і контактувати з вимушеним мінімумом осіб.

     

    Повернімося до одноразової «стерильності». Наприклад, одноразова пляшка з супермаркету. Ми не знаємо, скільки людей до вас до неї торкаються. Хтось міг підійти у магазині до неї, взяти до рук, почитати етикетку і далі поставити знову на полицю. Чи йдеться тут про стерильність? Тому й радять після походу в магазин ретельно мити руки. Зараз у Львові закриті всі кафе та кав’ярні. Та загалом я дуже раджу носити свої горнятка й ними користуватися в усіх кав’ярнях для напоїв з собою. Згадаймо, де в таких закладах є одноразові горнятка. Зазвичай вони стоять без упаковки, виставлені гарними пірамідками відразу поруч, часом біля входу до приміщення. Баристи зазвичай беруть їх руками, не в рукавичках. А до того хтось їх дістав із коробки та пакування, виставив. Теоретично все, що є в довкіллі, має потенціал бути й там. Це зручно, так, але це точно не має нічого спільного зі стерильністю.

     

    Зараз кричуще актуальною є тема захисних масок. Ними так само треба правильно користуватися. ВООЗ дає рекомендації, що ці маски мають носити ті люди, які мають ознаки захворювання, а інші – дотримуватися правил гігієни, мити руки, користуватися санітарзерами, не торкатися обличчя, далі, якщо все-таки носити маску, – не торкатися поверхні тієї маски, правильно її викидати. Якщо не дотримуватися простих рекомендацій, ці маски створюють хибне уявлення про захищеність. Мені здається, що це якраз найбільша небезпека: хибне уявлення про захищеність і стерильність одноразового. Ще раз – я не переношу свій коментар на медичну сферу, де одноразове виправдане.

     

    На мою думку, зараз буде надуживання одноразового у різних системах доставки їжі. Моя порада – готуйте самотужки. Ви точно знатимете, що у вашій тарілці. Експериментуйте в кулінарії, плануйте закупівлі продуктів. Раджу купувати у великих упаковках, стратегічно, попередньо складаючи список потрібних продуктів, щоб уникнути імпульсивних покупок: всі гребуть – і я гребу, а раптом? Візьміть те, що потрібно на визначений період, коли ви можете не виходити з дому, і творіть. Готування – це, як говорив Максим Залевський на TEDxLviv, своєрідний спосіб медитації. Тож медитуйте на здоров’я.

     

    Технологічний шеринг

     

    Завдяки технологіям сьогодні розвивається так звана шерингова економіка (англійською share – ділитися) спільного користування. Я б навіть не називала це інноваціями, настільки це стало буденним. Спільне користування, спільні поїздки, оренда житла, спільне користування велосипедами тощо – це частина життя. Разом з цифровими технологіями з’явилися багато цікавих та корисних додатків, що допомагають. Наприклад, Too Good To Go, який закликає долучитися до food waste revolution.5 У ньому ресторани можуть публікувати, скільки порцій та якої їжі у них залишається станом на кінець дня. Таким чином люди можуть резервувати для себе їжу і ввечері її забирати. Додаток мінімізує викидання ще придатної їжі, адже ввечері це ще хороший харч, що на ранок може зіпсуватися. 

     

    Нині в логістику багатьох компаній впроваджуються інновації, які допомагають відстежувати ланцюги постачання продуктів і, відповідно, дають можливість робити свідомий вибір про те, каву якого виробника купувати.

     

    Інший приклад – локальні маркетплейси. Наприклад, у Львові ми співпрацюємо з маркеплейсом «На базарі», який допомагає людям у місті купити продукти локальних фермерів. Їх буде з’являтися більше. 

     

    Існує також концепція перехідних міст – transition town. Там для стимулювання локальної економіки та купування продуктів місцевого виробництва навіть впроваджують локальні гроші. За межами перехідного міста ці гроші не мають жодної цінності, є в обігу тільки між місцевими. Можливо, схожа система лиш на основі ваучерів чи купонів колись з’явиться в Україні. 

     

    Під час відрядження до польського Ґданська ми командою відвідували місцевий банк їжі. Як працює ця система? Різні супермаркети та виробники віддають до банку свій надлишок їжі, що розподіляється між людьми, які потребують цієї їжі. Розроблена ціла система у співпраці із соціальними службами. Кожній людині видається певна кількість пунктів, та вони не мають грошової ціни. Натомість їхня вартість розраховується у пунктах поживності та внеску у здорове харчування: більше користі від їжі – більше пунктів. Тобто якщо в магазині селера може бути дорогою, то в цьому банку вона коштуватиме мало пунктів, щоб заохотити користувачів банку їсти здорову їжу за доступними опціями. А от processed food, тобто продукти чи харчі, які є результатом сильної обробки і у них майже немає нічого корисного, наприклад, чипси, коштують космічно. Це дуже правильний підхід і стимулювання до правильних навичок.

     

    Хробаковоркінг та добросусідство

     

    Хтось заводить мадагаскарських тарганів, хтось – аргентинських слимаків, а в мене домашніми улюбленцями є каліфорнійські хробачки. Вони переробляють рештки їжі та органіки в компост. Тож цю середньостатистичну третину відходів я не викидаю, а повертаю назад у природу. 

     

    Зараз ми масштабуємося: з моєї кухні вони переїхали у підвал, де вже готові переробляти їжу не лише мою, але й сусідів. Добросусідство ж буває різним. З часом у планах сформувати цілий локальний хробаковоркінг. Ми в Zero Waste Lviv регулярно говоримо про компостування органічних відходів, про повернення органіки у вигляді добрив у природу. Ми постійно експериментуємо, й, наприклад, минулого року встановили компостери для об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) у Львові. Зараз, окрім хробаковоркінга, допомагаємо місту налагодити систему організації відходів з ресторанів і далі відправляти їх на станції компостування. 

     

    Те, що ви раніше викидали, зовсім не означає, що це вже не можна використовувати, що це сміття. Перефразую класика: не бійтесь заглядати у смітник і спробуйте жити так, щоб ваш смітник ставав меншим. Не наше споживання визначає наше щастя, а емоції життя. Тож хай життя стає цікавішим, наповненішим реальним спілкуванням, позитивними емоціями, а не переживанням за матеріальний добробут.

    ТЕКСТ: Міла Арсенюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Міла Арсенюк
    Статті
    Медицина
    Невидимий ворог на нашій землі: чому варто зробити щеплення від правця

    За останні декілька місяців українці навчились остерігатись багатьох речей: ракет, мін, російської музики та ютубу, але ми все ще забуваємо про невидимого ворога у нашій землі. Неприємно познайомитись – Clostridium tetani, збудник правця.

    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?