ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Планета — 11.08.20
    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Лісова пісня

    Полісся – унікальний регіон, розташований у трьох країнах: Україні, Білорусі та Польщі. Через зміни клімату, людську діяльність, осушення боліт та інші фактори йому загрожує поступове руйнування. Щоб зберегти його, Україна та Білорусь розробили проєкт «Полісся: дика природа без кордонів». У чому його завдання і яка саме небезпека загрожує Поліссю, Куншт розпитав у кандидата біологічних наук Олександра Орлова. 

    Унікальний регіон

     

    Серед усіх природних регіонів України тільки високогір’я Карпат, а на рівнині – тільки Українське Полісся, залишились найменш трансформованими. Тому коли ми говоримо про дику природу без кордонів, це якраз про українське Полісся, яке межує з білоруським, а на Заході переходить у польське. Тут збереглися традиційні життєві навички населення, життєвий уклад, природа. Що й казати про рідкісні види, які в Україні й узагалі в Європі трапляються лише на цих територіях.

     

    На рівнині, наприклад, до цих лісів і боліт прив’язана надзвичайно велика кількість птахів, ссавців, комах.Є також десятки видів флори і фауни, занесені до Червоної книги України. Наприклад, жовтюх торфовищний мешкає тільки на торф’яних болотах українського та білоруського Полісся. Це дуже рідкісний вид, який є індикатором непорушності болотних екосистем. Більше ніде в Україні ви його не знайдете.

     

    Тож цей регіон надзвичайно цінний. Потрібно зберегти цю єдину величезну систему, яка тягнеться приблизно на 800 кілометрів із заходу на схід. Ця територія є майже єдиним неподільним масивом, основою пан’європейської екологічної мережі.

     

    Екологічна мережа – географічне поняття, яке пов’язане з охороною природи. Це елемент конструктивної географії. Є природоохоронні об’єкти, але вони територіально розрізнені й не мають єдиної системи. Ми заповіли одну територію в одному місці, іншу – в іншому. Але щоб усе функціонувало, ми повинні якимось чином з’єднати всі ці природоохоронні об’єкти в єдину систему. І тим самим забезпечити і обмін генами, і краще збереження цих об’єктів та екосистем загалом. Природоохоронні об’єкти різного рангу є ядрами екологічної мережі, а з’єднані вони екологічними коридорами, які надзвичайно важливі з погляду біологічного різноманіття та його збереження. 

     

    Існує закон про екологічну мережу,1 але постійно виникають суперечки, адже згідно з ним охороняють лише ядра. А охорона коридорів забезпечується дуже складно. Але вона необхідна, інакше ми не отримаємо дієвої охорони ядер.

     

    Тут діє загальнодержавна програма розвитку екологічної мережі,2 її затверджували двічі. Одним з найважливіших напрямків роботи є Поліський екологічний коридор пан’європейської системи. Він простягається від кордонів з Росією через всю північ України й охоплює північ Польщі.

     

    Основні загрози

     

    Є загрози природного характеру й антропогенно-природного, на які впливати кожен з нас як одиниця населення, як громадянин не може. Це, наприклад, глобальні зміни клімату. Вони, звичайно, негативні.

     

    По всьому Українському Поліссю та суміжних територіях Польщі відбувається падіння рівня ґрунтових вод, висихання боліт і мілководних водойм. На це ми зараз також не можемо вплинути. 

     

    У 1960-х і 1970-х роках в Україні провели масову осушувальну меліорацію, яка зробила свій негативний внесок у сучасну екологічну ситуацію. Але не все так просто. Недостатньо просто заглушити меліоративні системи. Зараз більшість з них не працює, а ситуація не покращується. Це значить, що вплив меліорації на сьогоднішню ситуацію досить обмежений, хоча й помітний. Усе-таки базовим елементом, пусковим механізмом зневоднення Полісся є кліматогенні фактори, наприклад, зміни погодних умов вегетативних періодів.

     

    Наприклад, якщо взяти кількість опадів на рік, скажімо, за останні десять років, то можна побачити, що вона зменшується не дуже істотно. Але відбувається суттєвий перерозподіл опадів усередині року. Раніше найбільше опадів припадало на теплу пору, на період вегетації: максимальна кількість опадів випадала в червні, липні й частково – у серпні. Саме у цей час рослинність потребує найбільшої кількості вологи. Але за останні роки цими місяцями кількість опадів значно зменшилася. Опади переважно стали осінніми й зимовими, що що слабо впливає на забезпечення рослин вологою у наступному році. Цього року шматочок червня був дуже багатий на дощі, у Західних регіонах це призвело до катастрофічних явищ.

     

    Захистити Полісся

     

    Захист Полісся – це дуже багатопланове питання. Насамперед треба зберегти праліси. Наприклад, у Карпатах Українське товариство охорони птахів провело гігантську роботу. Вчені знайшли значні площі пралісів, які зберігають біогеохімічні цикли екосистем та їхнє біологічне різноманіття. На Поліссі ж було інтенсивніше ведення стандартного лісового господарства. Знайти праліси тут дуже складно. Але цього року дослідники зі Львова на замовлення Українського товариства охорони птахів обстежили низку лісових масивів у Рівненській та Волинській областях. Там вони знайшли праліси площею приблизно 250 гектарів. 

     

    Праліси – це ліси, в яких зберігся повний природний біогеохімічний цикл, який знаходить свій відбиток у структурі біологічного компонента екосистеми: одночасно в такій екосистемі існують біогрупи старих дерев, їхній різновіковий підріст – майбутнє покоління лісу та сухостій і валіж, які повільно розкладаються, вивільняючи поживні речовини до ґрунту. Цей сухостій і валіж розкладається, забезпечує молодий ліс і ґрунт поживними речовинами, і цей цикл замикається у великий колообіг поживних речовин. У Древлянському і Поліському заповідниках є багато лісів, де колись велося лісове господарство, а в пралісах його не повинно бути. 

     

    Так от, є старовіковий сосновий ліс віком 130 років, є навіть незначний підріст, який дозволяє сподіватися, що в того старого лісу є майбутнє, що молодий ліс колись його замінить. Але біогеохімічний цикл розімкнений. Немає сухостою, який має гнити, збагачувати ґрунт, внаслідок чого виростатимуть гриби й таке інше. Це величезна проблема. На Поліссі дуже мало пралісів, дуже мало квазіпралісів, дещо більше природних лісів, які мають велике значення. 

     

    Інший напрямок захисту екосистем Полісся продемонструємо на прикладі болотного масиву Сира Погоня, Рівненського природного заповідника. На тутешній меліоративній системі гідрологи проводять свої спостереження. На певній ділянці вони перекривають осушувальну мережу. Цього року ми ставимо базовий моніторинговий дослід, тобто вивчаємо рослинність у повному градієнті осушення, описуємо її, а через певний час, ймовірніше, наступного року, будемо вивчати, як заглушення меліоративної системи впливає на відновлення болотної екосистеми. Також ми вивчаємо збереження місць гніздування рідкісних видів птахів, оскільки це IBA-територія – important bird area – там, де птахи збираються на зимування. Це також надзвичайно важливі речі. 

     

    Боротьба з антропогенними факторами, наприклад, з незаконним видобутком бурштину або збором ягід, не зовсім у нашій компетенції. Але треба знати цих людей і ту територію. Їм потрібно дати альтернативу збору ягід, адже це для них шматок хліба, до 80% бюджету родин у віддалених населених пунктах. І одне з завдань проєкту – дати людям таку альтернативу. Це може бути бортництво, вирощування лікарських рослин, культивування лохини тощо. Так, це не збирання, це не так просто. Але Українське товариство охорони птахів готове вкладати кошти, вчити цьому людей. На житомирському Поліссі – простіше, бо тут збереглися бортники.

     

    Ми починаємо з місцевих громад. Частина проєкту, пов’язана з місцевими громадами, – надзвичайно важлива. По-перше, треба дізнатися, чим живуть ці громади. По-друге, довести людям, що проєкт здатен дати їм майбутнє: відновлені болота, відновлені луки, озера, водойми на місці розроблених торфовищ.

     

    Громади по-різному ставляться до цього. Уявімо, що проєкт заходить на територію. Ним керує Українське товариство охорони птахів. Все, що треба товариству, – щоб громада дала дозвіл на використання, наприклад, пересушеного торфовища, яке зараз не має жодної цінності. Його хочуть наповнити водою, створити сіяну луку чи просто відновити болото, де можна буде косити траву. Але людей так нажахали різні захоплення землі, що це буває дуже складно зробити. Вони питають: «Що вам треба від нас?» Але нам нічого не треба, ми прийшли допомогти.

     

    З цього погляду, важливим є створення транскордонного біосферного резервату. Він охоплює північну частину Житомирської та Рівненської областей України, а також прикордонні території Білорусі.

     

    Річ у тім, що транскордонний біосферний резерват не є природоохоронною установою. Він є неформальним об’єднанням громад і наукових організацій для збереження регіону, розвитку певних напрямків у господарюванні, які б не суперечили, а допомагали відновлюватися природі Полісся. Ядрами є національний парк «Прип’ять Стохід», Рівненський природний заповідник, Поліський природний заповідник, також біосферний заповідник «Чорнобильська Пуща». Але основа цих ядер – транзитні території, де відбувається взаємодії природи та населення. Треба навчити населення, як господарювати так, що б це не суперечило законам природи. 

     

    Цей проєкт виконує одразу дві важливі функції. З одного боку, він допомагає охороняти природу, а з іншого боку, господарювати так, щоб не порушувати її. Сюди ж долучається природоохоронна пропаганда і велика кількість екологічних шкіл, екологічних таборів.



    Проєкт «Полісся – дика природа без кордонів» підготовлений за дорученням міністрів охорони природи, президенти України й Білорусі підписали відповідний меморандум. Цей проєкт фінансують різні закордонні організації, але від України провідною установою, яка виступає керівником всіх проєктів і збирачем наукової думки й фінансів, є Українське товариство охорони птахів. Воно вже зарекомендувало себе як дуже надійний виконувач міжнародних інціатив, оскільки це товариство успішно реалізувало мільйонні проєкти. Тому з ним європейці спокійно себе почувають. Цей проєкт працюватиме ще кілька років. 

     

    Це, до речі, своєрідне продовження колишнього українсько-німецького проєкту з повторного заболочування колись переосушених земель. І він надзвичайно цікавий. Я був у Білорусі й на власні очі бачив території, які були колись переосушеними, розвіяними всіма вітрами торфовищами. Зараз вони потихеньку перетворюються на болота. 


    Проблема осушення боліт

     

    Зазирнемо трішки в історію. У 1860-ті роки в українському Поліссі працювала південна експедиція з осушення боліт під керівництвом генерал-лейтенанта Жилінського. Це був видатний військовий інженер, він не був гідромеліоратором, але спроєктовані ним канали працюють і зараз. Вони є в Замисловичах, в Ємільчино, в багатьох місцях. У Жилінського був хороший колектив. Наприклад, ботанік експедиції Танфієв, ґрунтознавець експедиції Докучаєв. В одному місці зібрався такий колектив класиків, який зробив надзвичайно важливі речі. 

     

    Наприклад, у Замисловичах досі працює великий Замисловецький канал, викопаний руками колишніх кріпаків. Він шириною десь десять метрів, працює як годинник і зроблений надзвичайно грамотно. Так от, перед тим, як цей канал запрацював, в Замисловичах не можна було проїхати й кіньми. Від Олеська туди можна було їхати три тижні, бо це тоді були суцільні болота, і жити там було надзвичайно важко. Тодішнє осушення Полісся було значною мірою окультуренням великих площ, зросла доступність території. Ми не можемо зараз сказати, погано це чи добре. Для життя людей це було добре, для природи – погано. Треба було знайти баланс, який би давав жити і природі, і людям. Тобто не треба було осушувати суцільно.

     

    Потім осушення довго не відбувалось, але в кінці 1950-х і на початку 1960-х років провели масову меліорацію майже всіх типів боліт. Це було бездумно і неправильно.

     

    На Поліссі в Україні меліорували приблизно мільйон триста тисяч гектарів, всі вони потребували підтримання. Але в 1980 році якась абсолютно неграмотна рука перестала фінансувати підтримання меліоративних систем. А там треба було проводити реконструкцію, викошування, відновлення, потрібно було забирати боброві загати. Нічого з цього не проводили.

     

    З початку 1990-х років післядія меліоративних систем припинилася. І вони з осушувачів перетворилися на оводнювачі. Перегачені бобрами в десятках місць магістральні канали й збирачі призвели до заболочування прилеглих територій та їхнього затоплення. В одному з лісництв затоплені ґрунти по 3-4 квартали, 300-400 гектарів суцільної води. Увесь позитивний ефект втрачений.

     

    Торфи родючі лише у випадку постійного, але не надмірного зволоження. Щойно ви знизили рівень ґрунтових вод до певної межі, торфи швидко пересихають, верхній шар перетворюється на гідрофобні колоїди, він перестає відновлювати вологу. Якщо, наприклад, випав маленький дощик, то він не проникає в глибину, він крапельками, кульками, лежить на поверхні торфу, бо сформувалися гідрофобні калоїди. І родючість таких ґрунтів дорівнює нулю. Якщо ви захочете допомогти певній громаді, ви можете відновити роботу меліоративної системи, але в півтора раза дешевше зробити її заново.

    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?