fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Людина — 09.04.19
ТЕКСТ: Нана Войтенко
Фото: Unsplash
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Поплакала і стоп: чому ми відчуваємо біль

Нейрофізіолог Нана Войтенко пояснює, чому біль – це емоція, навіщо він потрібен і чи можливо з ним впоратись, взявши за руку близьку людину.

 

Якось мій маленький син, вкотре розбивши коліно, спитав крізь сльози: «Мамо, ну чому знову боляче? Невже не можна зробити так, щоб ніколи нічого не боліло? От коли в мене буде чарівна паличка, я зроблю так, що коли діти падатимуть, їм не буде боляче!»

 

Мені було складно пояснити п’ятирічному хлопчику, що біль – це дуже важлива функція організму, і саме здатність відчувати біль допомагає людині вижити. Тому я вигадала для нього казку про принцесу, яка ніколи не відчувала болю: вона постійно ходила із синцями та порізами, адже не знала, коли слід звернутись по допомогу. Кінець у казки був сумним, тому син дійшов до висновку: «Краще я намагатимусь не падати…»

 

Як і в будь-якій казці, тут є частка правди – існує генетичне захворювання, яке робить людей нечутливими до болю. На щастя, воно трапляється лише раз на сто мільйонів людей.

 

Раніше такі люди рідко доживали до дорослого віку – вони помирали ще немовлятами від зараження крові, численних травм, опіків, забоїв, які не можна було відстежити. 

 

Сьогодні люди, що не чутливі до болю, перебувають під постійним контролем лікарів і пізнають зовнішній світ зовсім по-іншому.

 

Природа обділила їх дуже важливим інструментом пізнання світу, часом достатньо ворожого до нашого організму.

Поки ми здатні відчувати біль – ми під надійною охороною

Як та чому виникає біль?

Біль допомагає нам відстежувати потенційно небезпечні зміни температури, хімічного балансу чи тиску. Це неприємне відчуття, яке змушує нас вчасно зупинитися або змінити свою поведінку. Поки ми здатні відчувати біль – ми під надійною охороною, адже це дуже важливий і складний захисний механізм.

 

Біль – це емоція, яка формується у головному мозку, у корі великих півкуль. Цьому завжди передує активація спеціальних нервових волокон, які можуть передавати сигнал, що інтерпретується головним мозком як больовий.

 

Сама по собі рана не спричиняє біль. Біль, який ми відчуваємо, – це реакція мозку на сигнал, що надходить з ураженої частини тіла. Це не означає, що він завжди «у наших головах», але певний вплив на інтенсивність болю мозок, безумовно, здійснює.

Як больовий сигнал потрапляє до мозку?

Уявіть, що ви торкнулися гарячої плити. У місці ураження активуються закінчення певних нейронів – ноцицепторів. Вони надсилають сигнали різної частоти (так звані «потенціали дії») за допомогою периферійного нерва від місця ураження до спинного мозку.

 

Той аналізує отриманий сигнал усередині своєї нейронної мережі, пересилаючи його від одного інтернейронаІнтернейрони – нейрони зв’язані тільки з іншими сусідніми нейронами до іншого. Врешті, сигнал надсилається до головного мозку через спеціальні проекційні нейрони. Той інтерпретує сигнал як больовий і надсилає назад до спинного мозку, а потім – до місця опіку.

 

Тобто, коли ми торкаємось гарячої плити, больовий сигнал проходить через рефлекторну дугу в спинному мозку й викликає негайне скорочення м’язів

 

Зворотний сигнал змушує нас відсмикнути руку від плити, щоб захистити себе від шкідливого впливу на наш організм. Скорочення м’язів відбудеться скоріше, ніж сигнал дійде до мозку. Однак отримані з периферії сигнали про ураження на частку секунди пізніше таки потраплять до мозку і обпечена ділянка «заболить».

 

Те, як людський мозок інтерпретує ці сигнали, ефективність каналу зв’язку між ноцицепторами і головним мозком, визначає те, як люди відчувають біль.

Біль – це емоція

Окрім об’єктивних характеристик болю, як-от швидкість проведення больового сигналу і його інтенсивність, тривалість і локалізація, біль має емоційну складову. Тобто люди по-різному сприймають однаковий больовий стимул.

 

Ба більше, одна й та сама людина може по-різному реагувати на біль залежно від настрою, гормонального фону, температури середовища й навіть від людини яка перебуває поруч у цю хвилину.

 

Сприйняття болю також залежить від статі, віку й навіть виховання. Люди по-різному відчувають і описують біль. Це може вводити в оману лікарів, ускладнювати діагностику й лікування.

Гострий та хронічний біль

Природу болю складно зрозуміти, а отже, і ефективно лікувати. До того ж існують різні типи болю залежно від його причини і тривалості.

 

Гострий біль – це коли ви порізались, обпеклися чи зламали руку, чи коли всередині організму щось йде не так (наприклад, гастрит або апендицит). Він як сигналізація – повідомляє вам, що ваше тіло пошкоджене, і з цим негайно потрібно щось робити, звернутись до лікаря.

 

Біль може вразити будь-яку частину вашого тіла. Деякі з найбільш поширених форм – це біль у спині, шиї чи суглобах, біль від травми, головний і зубний біль. Також його провокують різноманітні стани організму – вірусна інфекція, захворювання внутрішніх органів і т. д.

Хронічний біль схожий на нестерпних сусідів, які волають одне на одного вдень і вночі, а ви нічого не можете з цим вдіяти

Найбільш суттєвим з погляду завдаваних страждань, складності діагностики й лікування є хронічний біль. На відміну від гострого, він може тривати місяцями або роками. Хронічний біль схожий на нестерпних сусідів, які волають одне на одного вдень і вночі, а ви нічого не можете з цим вдіяти.

 

Нерідко причину такого болю дуже важко діагностувати. Молекулярні та клітинні механізми його виникнення досі не пояснені. Чимало лабораторій світу намагаються вирішити проблему хронічного болю. Стандартний фармацевтичний підхід поки не має в запасі нічого кращого за опіати, але наука не стоїть на місці.

 

 

 

Нові підходи до лікування хронічного болю

В останні роки відділу сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. А. А. Богомольця НАН України вдалося ідентифікувати такий молекулярний механізм.

 

Вченим вдалося показати, що певні рецептори в нейронах «больового тракту», які беруть участь у передачі больового сигналу від клітини до клітини, змінюють свої біофізичні властивості так, що це призводить до надмірного збудження мережі спинного мозку. У такий спосіб біль стає хронічним.

 

До того ж схожі зміни відбуваються і при запаленні, і при травмі. Гіпотезу прийняли й опублікували результати роботи в журналах Pain і Scientific Reports1,2.

 

Ще одна хороша новина – на зміну традиційним фармакологічним підходам до лікування болю приходять генетичні. Зі шкільного курсу біології ми всі знаємо, що білкові молекули в нашому організмі синтезуються за допомогою спеціальних клітинних органел – рибосом.

 

Рибосоми зчитують інформацію з матричної РНКТип РНК, що відповідає за перенесення інформації певних генів і виробляють білок. А тепер уявіть собі, що нам потрібно заблокувати виробництво того білка, який, як ми виявили, переводить вищезгаданий рецептор в «неправильний» стан, що лежить в основі хронізації болю.

Спочатку ми створюємо з комплементарної матричної РНК потрібного гена невелику ділянку одноланцюгової молекули ДНК. Потім вводимо її в клітину. Там вона, як пазл, з’єднується тільки з потрібною нам РНК.

 

Такий комплекс рибосома не зможе «прочитати» і відповідний білок не виробиться. Цей процес називається «заглушування» гена (англ. gene silencing). Сам ген при цьому не змінюється, проте тимчасово зупиняється його «робота».

 

У такий спосіб ученим локально і з мінімумом побічних ефектів, вдалося зупинити зміни у властивостях тих самих рецепторів, які роблять біль хронічним.

 

На відміну від традиційних ліків, які просто зупиняють роботу певних механізмів у всьому організмі (звідси купа побічних ефектів – нудота, сонливість та ін.), цей підхід передбачає не «вимкнення» рецептора, а повернення його в «нормальний» робочий стан3,4. Справа «за малим»: перевірити, чи це працює не тільки на лабораторних щурах, а й на людях. Але процес запущений і перемога не за горами.

Ще один важливий факт про біль: він слабшає, якщо взяти за руку кохану людину

Цікавий факт про біль, що стосується, здавалося б, лінгвістичного казусу. У багатьох мовах душевні страждання, переживання від втрати близьких людей називаються тим самим словом, що й фізичні – «болем». Як виявилось, цей збіг зовсім не випадковий.

 

Нещодавно вчені з Лос-Анджелеського університету показали, що «соціальний біль» (душевний) активує ті самі ділянки кори головного мозку, що й біль фізичний5. Ці результати не слід сприймати як доказ того, що «тілесний» і «соціальний» біль – це одне й те саме: люди відчувають чітку різницю між фізіологічною та душевною травмою.

І наостанок ще один важливий факт про біль: він слабшає, якщо взяти за руку кохану людину6. Це відбувається згідно з фізіологічними законами, а не через «душевні флюїди». Дотик активує інший тип нервових волокон (не больових) і тактильний сигнал проходить майже такий самий шлях, що й больовий.

 

Однак якщо тактильний сигнал викликаний дотиком коханої людини, у головному мозку виділяються окситоцин та ендорфіни, які напряму впливають на складну систему передачі больового сигналу. Зрештою, це зменшує біль.

 

При цьому відбувається певна синхронізація мозкових хвиль у людини, що відчуває біль, і тієї, яка у цей момент щиро їй співчуває. Це радше варто сприймати як фізіологічний доказ існування спільного емоційного компонента – пригніченості, дистресу, страждання, а також дуже природного бажання позбутися болю.

 

«Я хочу забрати твій біль», – говорить один мозок іншому. Саме такі слова в багатьох мовах світу виражають найвищу силу любові.

Нана Войтенко – професорка, докторка біологічних наук, нейрофізіологиня, завідуюча відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. А. А. Богомольця НАН України.

 

ТЕКСТ: Нана Войтенко
Фото: Unsplash
Посилання
Статті