fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Наука як мистецтво — 21.09.21
ТЕКСТ: Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Портрет медіамитця замолоду: інтерв’ю з Фаб’єном Зокко

Література й технології поєднуються в роботі французького митця Фаб’єна Зокко. «Куншт» поговорив з ним про те, чим ідея сингулярності схожа на релігію, як митців надихали машини на початку ХХ сторіччя, а також про наукову фантастику і зв’язок мистецтва та науки. 

 

Цей матеріал створений спільно з фестивалем аудіовізуального мистецтва «Тетраматика», який відбувається у Львові. Роботи Фаб’єна Зокко та ще дев’яти митців і мисткинь можна побачити в головній виставці проєкту, «Технології і чуттєве», на Lem Station до 30 вересня.

На виставці «Тетраматики» багато робіт присвячені поєднанню науки, технологій і музичного мистецтва. Натомість ваша робота і творчість загалом поєднує науку, технології та літературу. Чому ви вирішили обрати саме її? 

 

Річ у тім, що до того як отримати мистецьку освіту, я чотири роки вивчав історію, а потім провчився п’ять років у художній академії у Франції і ще два роки – на аспірантурі. Але навіть у дитинстві я завжди цікавився текстами й літературою, та й історична освіта пов’язана з книжками й текстами. І коли я почав працювати з цифровою тематикою приблизно 15 років тому, я природно пов’язував питання технологій і створення мистецьких робіт з текстами. Для мене питання тексту є питанням мови, бо мову вважають найважливішим аспектом і елементом, що визначає людську природу. 

 

Сьогодні ми можемо з легкістю побачити, що люди – не єдині істоти, які використовують мову для спілкування. Тепер мови використовують машини. З’являється дедалі більше досліджень, які показують, що, наприклад, тварини мають свої складні способи комунікації. Ми не можемо зараз сказати, як колись говорив Арістотель, що лише люди володіють мовою. І велика частина моєї роботи як митця зосереджена на тому, що відбудеться, коли дати об’єктам здатність до мовлення (а зараз – ще й здатністю рухатися) і як це впливає на переосмислення нашої концепції людськості. 

 

Що ви маєте на увазі, коли говорите «дати об’єктам здатність до мовлення»? Адже це мова, створена людьми. 

 

Коли ви програмуєте якийсь цифровий продукт, наприклад, робота, ви використовуєте не зовсім людську мову. Звісно, якби не було людини, яка створює цю машину, не було б і самої машини, тут я з вами погоджуюся. Але логіка машинної мови – не дуже людська, бо така мова стосується процесів і логіки, які не зовсім такі самі, як у природній мові. Мова програмування – це своєрідне поєднання людської мови, бо люди мають стосунок до її написання й, власне, програмування, у чому теж має бути щось людське певною мірою… Але є багато елементів, що дуже-дуже відрізняються від людської логіки. І річ у тім, що через такі гаджети (показує на смартфон), які мають багато своїх мов, також змінюється наша поведінка, тому що на нас дедалі більше впливає ця механічна логіка «цифрових» мов. І мені здається, що це своєрідний обмін: певною мірою машини щораз більше уподібнюються до людей, а люди стають більш «механічними», взаємодіючи з логікою машин.

 

Це й стало причиною того, що я зацікавився мовою як митець. Також коли я почав працювати з мовою і створювати подібні роботи – своєрідні цифрові машини, що продукують текст, – я почав цікавитися авангардною поезією XX століття. Я дізнався, що алгоритми, або правила, написання в авангардній поезії були дуже строгі. Я побачив багато спільного між машинним написанням текстів і роботами деяких поетів або письменників XX століття, наприклад, Франції. 

 

У нас є дуже відомий письменник Жорж Перек, що був також вченим. Деякі його тексти ґрунтувалися на дуже-дуже складних правилах, він творив, ніби концептуальний митець. Певною мірою Жорж просто сформулював своєрідний алгоритм написання тексту, але без комп’ютера, запустив цей алгоритм і створив текст. Наприклад, він писав вірші з однаковою кількістю літер. Жорж написав цілу книжку без жодної літери «е», яка є найважливішою у французькій мові. А потім написав книжку, у якій у кожному слові була принаймні одна літера «е». Він завжди створював своєрідні ігри, які, мабуть, дуже подібні до алгоритмічних систем, оскільки він був вченим, запозичував математичну логіку й переносив її на літературу. Тому мені дуже цікаві такі поети, які ще століття тому використовували такі техніки в написанні текстів. 

 

Чи вважаєте ви, що машини зможуть створити власну мову без допомоги людини?

 

Я не знаю. Зараз це питання сингулярності – моменту, коли машини стануть автономними. Є дуже цікавий французький дослідник Жан-Ґабріель Ґанасія, що написав книжку «Міф про сингулярність». У ній він дискутує з Реймондом Курцвайлем – керівником досліджень зі штучного інтелекту в Google, одним з очільників руху постгуманізму та трансгуманізму. Ґанасія переконаний, що сингулярність – зараз головний міф. Він порівнює його з деякими релігійними віруваннями, наприклад, дуалізмом на початку християнської ери. Він вбачає в них багато подібного, наприклад, відторгнення тіла та ідею, що тільки «не-об’єкти» чисті, а людське тіло нечисте. 

 

Мені здається, що це цілий контекст, і зараз тут багато фантазму. Як каже Ґанасія, ми не близькі до моменту, коли машини зможуть стати автономними. Я не можу бачити майбутнє, а отже, не можу сказати, чи це можливо, але я гадаю, що це, якщо і станеться, то не в найближчому майбутньому.

 

Як ви, певно, знаєте, є два типи штучного інтелекту – сильний і слабкий. І цей фантазм з сингулярністю пов’язаний із сильним штучним інтелектом. Ми досі далекі від нього. Якщо подивитись сьогодні на штучний інтелект, то він вправно виконує одне специфічне завдання. Наприклад, грає в шахи чи шукає котів серед величезної кількості фотографій в інтернеті. Але сингулярність означає здатність робити багато всього. Ми можемо з вами спілкуватись, вийти на вулицю й, навіть не знаючи мови, купити каву або пляшку вина за кордоном. Машини ще не готові виконувати багато завдань. Тому я думаю, що нам ще далеко до моменту, коли вони стануть автономними. 

 

Мені дуже подобається наукова фантастика. І я тішуся тим, що приїхав сюди, бо раніше не усвідомлював, що Станіслав Лем народився у Львові. Тому я дуже зрадів, коли дізнався про соту річницю з його дня народження. Особливо у науковій фантастиці я люблю різні історичні моменти. Якщо поглянути на літературу 70-х, науково-фантастичні фільми 80-х – побачимо, що це основний період, коли порушується питання автономності машин. Воно стало основою сценаріїв фільмів «Термінатор» чи «Той, що біжить по лезу». Це, скажімо так, старе питання. І, звісно, з розвитком штучного інтелекту ми знову бачимо своєрідне повернення до нього. Безперечно, це актуальне питання, але я думаю, що завжди цікаво брати до уваги, як література чи фільми можуть розкривати цей своєрідний фантазм, який я б назвав колективним.

 

Як ви обирає книжки, які використовуєте для своїх творів? Що в них важливого для вас з точки зору мови? 

 

Я створив «Теотехнічну деконструкцію INC» – роботу, яка представлена на цій виставці, – п’ять років тому. Це було вдруге, коли я використав книжку як точку відліку. Першою книжкою був «Улісс» Джеймса Джойса. Я вибрав її, бо, як ви знаєте, Джойс – ірландський письменник початку XX століття, він використовував мову, як би скульптор використовував мармур. Він руйнував і створював її. 

 

«Теотехнічна деконструкція INC» на фестивалі «Тетраматика». Фото: Сергій Горобець

Після цього я створив «Теотехнічну деконструкцію INC». Тоді я хотів закінчити невелику серію з книгами і подумав: перейдемо до книги з великої букви, найважливішої книги в західній культурі – ось чому я вибрав Біблію. Потім я усвідомив, що в моєму підході цікавим було те, що цей текст, як вважають, написаний не людьми, а нелюдською сутністю, тобто Богом. Я подумав, що було б цікаво взяти «нелюдський» текст і поєднати його з нелюдськими системами, що, безсумнівно, дозволить створити його нове прочитання. Бо, як я казав, мова і текст вважаються головними атрибутами людськості. Тому було б цікаво помістити глядача-людину в ситуацію, коли текст більше не приналежний до неї. Ця робота – це нелюдський текст, що обробляється та відображається нелюдською сутністю. Ось чому мені було цікаво попрацювати з Біблією.

 

Як саме ваша програма перетворює текст Біблії? 

 

Я використовую ланцюги Маркова. Це статистичний алгоритм, що застосовують для створення контрольованої випадковості. Наприклад, у відеоіграх у вас є автономні герої, а ланцюги Маркова використовують для визначення, як вони насправді будуть поводитися в цифровому світі. Наприклад, коли ви на стартовій позиції, ланцюги Маркова завжди обирають наступний крок, розраховуючи найбільш ймовірні характеристики цього кроку.

 

Коли я застосовую цей алгоритм до тексту, то програма випадково обирає одне слово в Біблії, наприклад, «земля». Шукає, скільки разів слово «земля» з’являється в тексті, дивиться на перші слова, які слідують за цим словом, і в подальшому обирає найбільш ймовірне слово, яке слідує за словом «земля». Кожне слово логічно пов’язане: перше слово – з другим, друге слово – з третім. Але третє слово не дуже пов’язане з першим, а отже, суть у ковзанні від одного слова до іншого. Відповідно, ціле речення звучить дуже дивно. Це своєрідна правильна мова, але зрештою вона не має сенсу. Ось так працює реконструкція слів у тексті. 

 

Тут є прихований комп’ютер, на якому програма створює речення, ніби хайку – дуже коротенькі тексти в японській поезії. І ця програма надсилає через Wi-Fi на кожний телефон одне речення, яке він має вимовити і відобразити на екрані. 

 

Ці тексти якось зациклені? 

 

Ні, це завжди безперервна робота. Тобто фактично створення і відтворення речень – це безперервний процес.

 

Які ще явища й об’єкти ви поєднуєте з технологіями у своїй творчості?

 

Коли я починав працювати з технологіями, як і всі, спершу я мав вивчити програмування. Ось чому я також зацікавився мовою. Коли я мав вивчати логіку, яка є основою мов програмування, я подумав, що було б цікаво поєднати цю логіку з природними мовами. 

 

Я став працювати з роботизованими елементами й розпочав нову серію робіт, яка зараз ще в процесі. Потім я почав працювати з питанням мови як руху, і зараз я переважно зосереджений на цьому питанні. Наприклад, останньою роботою, яку я завершив, є досить великий робот-павук, що рухається підлогою виставкового місця. Завдяки спеціальному девайсу цей робот завжди під’єднаний, де б я не був, до смарт-браслета на моїй руці. Він збирає мої фізичні дані, потім їх аналізує алгоритм, який може показати мій емоційний стан. І робот поводиться по-різному залежно від мого емоційного стану. Навіть якщо я десь на відстані двох тисяч кілометрів, поки я і робот під’єднані до інтернету, він може змінювати свою поведінку відповідно до мого емоційного стану.

 

Як цей робот поводиться, наприклад, коли ви щасливі? 

 

Власне, відповідно до мого емоційного стану змінюється набір рухів і швидкість павука. Наприклад, якщо робот стоїть і піднімає свою першу лапку дуже повільно, то це нагадує привітання. Але якщо він робить цей самий жест дуже швидко, то це вже щось більш агресивне. 

 

Я створив дві шкали. Перша – шкала від 0 до 10. Нуль – коли я дуже повільний і спокійний, десять – коли я злий і відчуваю стрес. Друга шкала – десять рівнів рухів робота. А аналіз моїх даних визначає зв’язок між цими двома шкалами.

 

Що саме аналізує девайс на вашій руці? 

 

Дві речі. Перша – моє серцебиття, а якщо точніше, то зміни серцебиття. Бо коли я зазвичай спокійний, то однаково, чи повільне в мене серцебиття, чи швидке, якщо воно регулярне. Якщо ви відчуваєте стрес, то спершу серцебиття прискориться, а потім сповільниться й так кілька разів. Ці зміни швидкості серцебиття означають, що я погано почуваюсь.

 

Друге, що аналізує смарт-браслет, – пітливість моєї долоні. Це також сигналізує про стрес. Адже це не терморегуляція тіла, а наслідок стресу. Коли ви пітнієте, то виділяються маленькі краплі солоної води. Сіль проводить електричний струм, і електричні сенсори розумного браслета можуть зчитувати, чи є невеличкий струм. І якщо він постійний, значить, мої долоні пітніють і я відчуваю стрес. Ці дані накладаються на показники мого серцебиття.

 

Ви робили всі ці девайси самостійно? 

 

Ні-ні. Я співпрацював з університетською лабораторією у Франції, що займається когнітивними науками й тим, як аналізувати й визначати емоційну поведінку людини.

 

Як ви вважаєте, людина, що творить таке мистецтво, як ви, повинна бути більше науковцем чи митцем? 

 

Я на 100% митець. Звісно, кожен митець часто поєднує дуже різні галузі. Наприклад, багато митців працюють над соціальними або політичними питаннями, тому вони встановлюють зв’язки або співпрацюють з соціологами, істориками, політичними експертами. Для різних робіт я міг також працювати з людьми з різних галузей.

 

Думаю, дуже важливо й цікаво перетинати межі різних галузей. Наприклад, для своєї роботи «Павук і я» (таку назву має моя робота з механічним павуком), мені потрібно було знайти науковців для співпраці. Для інших робіт я міг також радитися з експертами. Мені важливо залишатися митцем, і я, без сумнівів, вважаю себе митцем. Але, звісно, це не означає, що мистецький світ – своєрідна бульбашка. Інтердисциплінарність – дуже цікава й важлива, вона захоплює. Але оскільки мій головний інтерес у створенні мистецьких робіт, то я насамперед митець.

 

З якими ще науковцями ви працювали, крім когнітивістів? 

 

Я два роки співпрацював з науковцями зі сфери робототехніки, а під час попередньої резиденції у Франції мав дуже цікаві дискусії з людьми, які працюють у галузі географії. Це не було пов’язано з якоюсь моєю конкретною роботою. Переважно я дискутував з університетським викладачем досить старшого віку. Він завжди цікавився відходом від суто географічних досліджень. Наприклад, протягом 20 років він цікавився снами й розробив кілька методів для аналізу й запам’ятовування своїх снів. Також він створює своєрідну географію снів – пейзажі, які бачив у своїх снах. Зараз багато людей намагаються виходити за межі своєї конкретної галузі дослідження, але це означає, що коли, наприклад, цей викладач працює зі снами, то він розглядає їх як географ. Тому завжди цікаво перетинати кордони, але також пам’ятати, звідки ти прийшов.

 

Чи плануєте ви перетинати ці кордони з тими сферами, у яких ви раніше не працювали? 

 

Наразі я не знаю, тому що я завершив серію робіт – ту, до якої належить робота з павуком, а також та, яку я створив до ковідної кризи в резиденції в Римі, в Італії. Мій батько – італієць, але я не говорю італійською. Я був засмученим, що погано розмовляв італійською, коли був у Італії. Тож я створив штучний інтелект, який працює на простому алгоритмі машинного навчання. І машина, яка відтворює результат на екрані, намагалася вивчити італійську мову. 

 

Чи допомогло вам це якось? Наприклад, зрозуміти механізми мови. 

 

Ні. Річ у тім, що я можу читати італійською. Я розумію її, коли чую, але я не можу нормально говорити нею. І навіть якби я використовував штучні голоси, що відтворюють дивні італійські речення, це насправді не дуже допомогло б мені краще говорити італійською мовою.

 

А штучний інтелект як просувається у вивченні мови? 

 

Технічно він вчиться правильно писати і вимовляти одне речення, але коли алгоритм вже робить це добре, то він переходить до наступного речення за такою ж схемою. Це наче Сізіфова праця, бо це не тривале навчання, а завжди наче маленькі петлі. 

 

Це певною мірою викликає відчуття фрустрації. 

 

Так, але це також те, що мені дуже подобається в машинах, – їхня «одержимість». Мабуть, так трапилось, бо я певною мірою теж одержима людина. Але мені дуже подобається використовувати цю характеристику в моїх роботах. А також тому, що я був залучений до експериментів з електронною музикою до того, як здобув художню освіту. Мабуть, тому мені до вподоби повторювані системи, які дуже-дуже повільно рухаються. Їх можна знайти в авангардній музиці, наприклад, у композиторів Стіва Райча або Террі Райлі. Мене дуже цікавило, як ми можемо переносити цю логіку з музики на візуальне мистецтво. Це також причина, з якої я зацікавився роботою машин. Цифрові машини дуже доречні, якщо ви хочете створити щось повторюване.

 

Справді, це одна з нових можливостей, які машини принесли в мистецтво – змога повторювати щось дуже багато разів. Так само як обробка великих масивів даних. 

 

Так, багато мистецьких критиків писали про вплив машин на авангардний напрям у XX столітті. Якщо ви поглянете на італійських футуристів або навіть на повторювану музику 60–70-х років, то побачите, що важливим питанням є те, як машини впливають на естетику. Наприклад, є дуже відома мелодія початку XX століття – «Пасифік 231» композитора Артура Онеґґера. У ній дуже специфічний ритм, що був навіяний ритмом потягів. «Пасифік 231» – це назва локомотиву.

 

Це явище також вплинуло на техно-музику, зокрема на німецький гурт Kraftwerk, що створював у 70-х дуже метрономічнуМетрономічна музика – поширений на Заході термін, яким описують «негнучку» музику з повторюваним однаковим темпом і ритмом. Скрипаль Сол Бабітц назвав її «швейною машинкою». музику, бо члени гурту були одержимі машинами й потягами. Також воно вплинуло на американського композитора Стіва Райча. Він створив свої перші повторювані роботи через те, що використовував касети для запису. І коли він намагався синхронізувати дві касети, відчувався невеликий зсув записів. Так він розробив свій метод створення музики – дуже повторюваний, але який ґрунтується на повільному «розпаді» двох касет, які повторюються одночасно, але дедалі більше перестають збігатися з часом. Дуже цікаво дивитися, як машини вплинули на багатьох митців.

 

Цікаво, що ми часто думаємо, ніби зв’язок мистецтва й технологій – це щось цілком нове. Але насправді, як ви кажете, це було ще століття тому. 

 

Уже три роки, як я викладаю в університеті в Парижі та проводжу заняття про історію технологічного мистецтва. І точкою відліку тут, на мою думку й думку деяких істориків мистецтва, є робота, яку створив Ласло Могой-Надь, що був директором БаугаузуБаугауз – німецький ВНЗ, який діяв на початку ХХ століття, і творче об’єднання архітекторів, дизайнерів та художників, що виникло на його базі. на початку XX століття в Німеччині. Ця дуже хороша робота називається «Telephone paintings». Ласло створив своєрідну сітку, яку надсилав промисловим малярам, говорячи їм по телефону: «У першому квадраті в лівому верхньому кутку ви маєте використати такий колір, у другому квадраті – такий». 

 

Для мене все, що ми маємо у кожному творі технологічного мистецтва, – це своєрідний алгоритм, програма, яка є сіткою для застосування кольорів, тоді як сам митець делегує процес створення твору. Для мене митець, що телефонував промисловим малярам по телефону сто років тому і говорив їм «робіть оце й оце», – те саме, що і коли ви програмуєте щось на своєму комп’ютері і просите його використати конкретний колір для конкретного пікселя.

 

Отже, мені завжди цікаво вивчати коріння поєднання мистецтва та технологій, бо це не просто питання видовищних інструментів для створення мистецтва. Це також щось, що відбувається концептуально й демонструє дуже глибокі аспекти того, як люди бачать і розуміють світ. І це для мене набагато важливіше, ніж мати нові іграшки для створення мистецтва, навіть якщо й дуже весело використовувати цифрові девайси (а це саме те, що я роблю). Мені також дуже цікавий історичний і антропологічний аспекти того, що відбувається між людством і технологіями.

ТЕКСТ: Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: