ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Блог — 09.03.20
    ТЕКСТ: Наталія Атамась
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Пристрасті навколо журавля, або Не годуй їх

    Сучасний світ кардинально і дуже швидко змінюється. Людям і тваринам доводиться пристосовуватися до життя поруч в умовах цейтноту. Намагаючись латати дірки і виправляти помилки, відроджуючи види та вкладаючи великі гроші у природоохоронний менеджмент, не уникнути екологічних пасток, з яких не буває очевидного виходу.

    Ніколи не забуду, як у жовтні 2014 року на землі Брандербурґ у Німеччині побачила велетенські зграї сірих журавлів під час осінньої міграції. Тисячі й тисячі птахів сідали на поля коло селища Лінум, а десятки бердвочерів з усіх куточків Німеччини дисципліновано тулилися зі своїми фотоапаратами та трубами за огорожею. Все селище було завішане сувенірною продукцією, всі кафе мали «журавлині» назви, десятки автомобілів під’їжджали й під’їжджали. Місцевий колега з гордістю повідомив, що у них тут нараховується до 15–20 тисяч птахів, але це, звісно, ніщо, коли порівнювати з місцем у Німеччині, яке називається Рюґен-Бок.

     

    Тут на міграції щоосені зупиняється до 70 тисяч птахів, які летять до Африки з країн Скандинавії й Балтії, з Польщі й Росії. За останні 30 років завдяки ефективним програмам збереження журавля у північних європейських країнах чисельність птахів, що мігрують, швидко зростає. За підрахунками 2010 року, західним пролітних шляхом до Африки через Європу прямували близько 240 тисяч журавлів щорічно.

     

    І всьому цьому натовпу треба щось їсти.

     

    Журавель – птах великий і рослиноїдний. Основне місце його годівлі під час міграції – це прибрані восени сільськогосподарські поля. У стерні після збору врожаю завжди залишалося багато зерна. У 1970–80 роках на полях втрачалося 3–5% врожаю пшениці та ячменю і 5–10% врожаю кукурудзи – основних кормових рослин сірого журавля під час міграції Європою. Але інтенсифікація сільського господарства та новітні технології зробили свою справу: втрати врожаю на полях різко скоротилися у 2000-х роках до 1–2% для зернових, а поля під кукурудзою замінили поля рапсу, який геть непоживний для журавлів.

     

    Журавлям треба було щось їсти. І вони попрямували харчуватися на засіяні озимі поля сусідніх фермерів. Останнім це зовсім не сподобалося. Держава та землі прийняли низку директив, згідно з якими фермерам компенсували збитки врожаїв, а вони мали створити спеціальні місця штучної підгодівлі для журавлів. У 2000 році на Рюґен-Боку вже було 20 місць штучної підгодівлі. Зараз такі місця фінансують бюджети земель, неурядові природоохоронні організації та навіть великі фірми на кшталт авіакомпанії Lufthansa. Порахувавши гроші, урядовці зрозуміли, що підгодівля у спеціальних місцях набагато вигідніша, ніж компенсації фермерам. А тут ще до місць підгодівлі потяглися туристи.

     

    Бум «пташиного туризму» у Європі призвів до того, що восени тисячі людей їдуть спеціально помилуватися на пролітних птахів. Рюґен-Бок – туристичний регіон, і восени, коли «пляжні» туристи поїхали, а «пташині» – приїхали, журавлі відкривають додатковий сезон.

     

    Гепі-енд? Усі задоволені? Фермери, які з кукурудзи перейшли на рапс, згідно з директивами ЄС, журавлі, туристи, власники готелів і крамниць? Але вже зараз починають лунати голоси щодо того, що годувати журавлів, утримуючи їх від винищення полів зернових, дедалі менш вигідно: забагато грошей, а журавлів не меншає.

     

    А ще птахи звикли до підгодовування.

     

    І отут ми перемістимося з дощової Німеччини далеко на південний схід, у посушливий Ізраїль. Це мекка «пташиного туризму». Країна розташована на перехресті пролітних шляхів Африки та Євразії, через неї щорічно мігрують 500 мільйонів птахів 550 видів. Для водно-болотних птахів особливо важливою є долина Хули, де розташований знаменитий пташиний національний парк Агамон-Хула, який є у будь-якому довіднику щодо світового «пташиного туризму». Згідно з Міжнародним союзом охорони природи (IUCN), долина визнана світовим надбанням. А вид-символ цього водного пташиного раю – сірий журавель. Близько 40 000 птахів зупиняються щорічно у парку. Зростання їхньої кількості як наслідок зростання кількості гніздових журавлів у Європі збігся із введенням у культуру місцевого сільського господарства арахісу, який прийшовся вельми до вподоби журавлям. Якщо у 1980-ті тут зимувало кількасот пар, а більшість рухалася далі на зимівлю, то зараз у парку залишаються зимувати тисячі птахів, що призвело до доволі-таки гострого конфлікту з місцевими фермерами.

     

    Конфлікт вирішили так само, як до цього в Німеччині. Державна природоохорона, місцева влада, недержавні організації та представники сільського господарства сіли за стіл перемовин і вирішили підгодовувати журавлів. До того ж, як і у Європі, у парк «повалили» тисячі туристів дивитися на годування журавлів, і це щорічно приносило до казни держави 25 мільйонів доларів.

     

    Схема підгодівлі журавлів доволі складна. Восени, під час міграції, вони можуть вільно пересуватися серед фермерських полів, харчуючись залишками зібраного врожаю кукурудзи та арахісу, а от з грудня фермерам уже дозволено відганяти їх за допомогою спеціальних засобів, і птахи переміщуються до місць штучної підгодівлі, які якраз починають працювати. Але проблема в тому, що з року в рік кількість птахів, що залишаються зимувати, а не рухаються в Африку, у долині зростає. Причина цього – зміна клімату, збільшення рівня виживаності птахів, інтенсифікація сільського господарства, яка надає журавлям прекрасні харчові майданчики і, врешті-решт, сам факт зимової підгодівлі.

     

    Це екологічна пастка, у яку потрапили разом і люди, і птахи. Адже будь-яка різка зміна у бік зволоження або засухи зсуне крихку рівновагу між інтересами журавлів, фермерів, туристів, природоохоронців і місцевої влади.

     

    Нещодавно таке сталося. Долину Хули затопило через вологу зиму, сільськогосподарський конфлікт загострився, фермери отримали дозвіл від ізраїльського управління національних парків ганяти численних журавлів не тільки вдень на полях, але і над озером вночі. Це дуже далеко від природоохоронних домовленостей, адже разом з журавлями розлітаються та, налякані, страждають десятки інших рідкісних коловодних видів, що мешкають на озері, і часто гинуть через зіткнення з лініями електропередач. Єврейський національний фонд, який виступав модератором конфлікту і на чиї гроші годували журавлів, обурився, звинуватив управління нацпарків у порушенні домовленостей і заморозив фінансування підгодівлі. Залишивши голодними тисячі птахів сам на сам із затопленими полями фермерів та їхнім врожаєм.

     

    Управління національних парків стоїть на тому, що весь сценарій був з самого початку неправильний. Підгодівля тільки шкодить і притягує дедалі більше птахів, стимулюючи їх залишатися зимувати.

     

    Як вийти з цього замкненого кола – не дуже зрозуміло.

     

    Перестати годувати? Приректи сотні птахів, залишити поля та фермерів напризволяще з голодною навалою, адже полювання та відстріл суворо заборонені, а радикальне відлякування турбує десятки безневинних рідкісних видів, які також зимують і харчуються у національному парку? До того ж суспільна ж думка у конфлікті фермерів і журавлів міцно стоїть на боці птахів і «пташиного туризму», який процвітає саме завдяки журавлю.

     

    Домовитись, знайти інших спонсорів і продовжувати підгодівлю далі? Запустити маховик позитивного зворотного зв’язку знову, заганяючи у безвихідь нові сотні птахів і місцевих жителів? Продовжувати тліючий конфлікт з фермерською спільнотою та національним парком, адже вже зараз зрозуміло, що далі буде тільки гірше?

     

    Ми охороняємо рідкісний вид, досягаємо успіху, його чисельність зростає, але світ уже змінився, і треба шукати місце збереженому виду в новій реальності, набиваючи синці та отримуючи досвід.

     

    Що більше буде змінюватися клімат, перебудовуватися сільське господарство, змінюватися навколишні ландшафти, то більше буде конфліктів між людиною та природою без переможців і переможених, тим складніше буде адаптуватися до «дивного нового світу» усім – і людям, і птахам.

    ТЕКСТ: Наталія Атамась
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?