ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Психологія — 22.07.19
    ТЕКСТ: Еріх Фромм
    Фото: Sasan Rashtipour/Unsplash
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Психологія нацизму

    Нацизм психологічно відродив нижні шари середнього класу, але водночас взяв участь у руйнуванні їхніх колишніх соціально-економічних позицій. Він мобілізував емоційну енергію цього класу й перетворив її на потужну силу в боротьбі за економічні й політичні цілі німецького імперіалізму.

    Публікуємо уривок із книги «Втеча від свободи» філософа і соціального психолога Еріха Фромма про те, які соціально-психологічні та економічні чинники сприяли розвитку нацизму в Німеччині.

    У розгляді психології нацизму ми насамперед маємо збагнути, яке значення для розуміння нацизму мають психологічні фактори. У науковій і тим паче популярній літературі про нацизм висловлювалися дві протилежні точки зору: перша, психологічна, не пояснює фашизму за межами суто економічного й політичного підходу, друга стверджує, що фашизм є суто психологічною проблемою.

     

    Перша точка зору розглядає нацизм або як результат винятково економічного розвитку, тобто як наслідок експансіоністських тенденцій німецького імперіалізму, або як суто політичне явище, себто захоплення державної влади політичною партією, яку підтримують промисловці та юнкери. Якщо стисло викласти цей підхід, то перемога нацизму в ньому розуміється як наслідок обману й придушення більшості народу віроломною меншістю.

     

    Друга точка зору полягає в тому, що нацизм можна пояснити виключно за допомогою психології, або, якщо точніше, за допомогою категорій психопатології. Гітлер вважається маніяком чи «невротиком», а його послідовники — божевільними чи психічно неврівноваженими людьми. Відповідно до цього пояснення, як його викладає Л. Мамфорд, справжні корені фашизму треба шукати «в людській душі, а не в економіці». Він продовжує: «У безмірних гордощів, насолоді жорстокістю, невротичному розпаді — саме в цьому, а не у Версальському договорі й у слабинах Веймарської республіки корениться пояснення фашизму».

     

    На нашу думку, жодне з пояснень, які наполягають на політичних та економічних чинниках і при цьому не враховують психологічних, не може бути правильним. Нацизм є психологічною проблемою, але самі психологічні чинники треба аналізувати лише з урахуванням того, що вони формувалися під впливом соціально-політичних та економічних факторів.

     

    Нацизм є економічною й політичною проблемою, однак те, як він здобув владу над цілим народом, необхідно зрозуміти з урахуванням психологічних факторів. У цьому розділі ми займемося саме психологічним аспектом нацизму, його людською базою. Це означає, що нам слід розглянути два питання: особливості структури характеру тих людей, до яких звернена нацистська ідеологія, та психологічний характер самої ідеології, що перетворив її на такий ефективний інструмент впливу на цих людей.

     

    Під час розгляду психологічного підґрунтя успіху нацизму потрібно з самого початку провести важливе розмежування: одна частина населення схилилася перед нацистським режимом без якогось значного опору, але вона не захопилася ідеологією чи політичною практикою нацизму. Іншу частину народу надзвичайно приваблювала нова ідеологія, і ці люди фанатично віддалися тим, хто її проголошував.

     

    Перша група складалася в основному з робітничого класу, а також з ліберальної і католицької буржуазії. Хоч вони й мали чудову організацію (особливо робітничий клас) і хоча ці класи весь час ставилися до нацизму вороже від самого моменту його зародження й до 1933 року, вони не проявили того внутрішнього опору, якого можна було б очікувати, на основі їхніх політичних переконань.

     

    Їхня воля до опору зламалася дуже скоро, і відтоді вони не завдавали особливих клопотів новому режимові (за винятком, звісно ж, тієї невеличкої меншини, яка героїчно боролося з нацизмом протягом усіх цих років). Психологічно ця готовність підкоритися нацистському режиму, напевне, була зумовлена станом внутрішньої втоми й пасивності, що, як буде показано в наступному розділі, притаманні індивіду нашої епохи навіть у демократичних країнах. Що стосується робітничого класу Німеччини, то тут існує ще одна причина: поразка, якої він зазнав після перших перемог у революції 1918 року.

    Робітники досі залишалися членами партій і свідомо продовжували вірити в політичні доктрини; але в глибині душі чимало їх втратили бодай якусь надію на те, що політична боротьба може бути ефективною.

    Робітничий клас вступив у повоєнний період із великими надіями на звершення соціалізму або щонайменше на істотне поліпшення свого економічного, політичного та соціального становища, але з дуже різних причин йому довелося зазнати безперервної низки поразок, які призвели до цілковитого краху надій.

     

    На початок 1930 року результати перших його перемог були майже повністю знищені, що призвело до глибокого розчарування, зневіри у лідерах, сумніву щодо доцільності будь-яких політичних організацій чи політичної діяльності. Робітники досі залишалися членами партій і свідомо продовжували вірити в політичні доктрини; але в глибині душі чимало їх втратили бодай якусь надію на те, що політична боротьба може бути ефективною.

     

    Лояльність більшості населення до нацистського уряду посилилася додатковим стимулом після приходу Гітлера до влади. Мільйони людей стали ототожнювати уряд Гітлера з «Німеччиною». Тепер він тримав у своїх руках державну владу, і тому боротьба з ним означала самовиключення зі спільноти німців; коли решта партій була розпущена й нацистська партія «зробилася» Німеччиною, опозиція до цієї партії стала рівнозначна опозиції щодо самої Німеччини.

     

    Мабуть, для пересічної людини немає нічого важчого, ніж почуватися самотнім, не належачи до жодної великої групи, з якою вона могла б себе ототожнити. Громадянин Німеччини, якими б чужими не були для нього принципи нацизму, повинен обирати між самотністю і почуттям єдності з Німеччиною, і більшість обрала єдність. У багатьох випадках люди, які не мають нічого спільного з нацизмом, захищають нацизм від критики іноземців, бо розцінюють її як нападки на Німеччину. Страх перед ізоляцією і відносна слабкість моральних принципів значної частини населення допомагають будь-якій партії завоювати лояльність, як тільки ця партія захоплює державну владу.

     

    З цього випливає найважливіша аксіома політичної пропаганди: будь-які нападки на Німеччину як таку, будь-яка викривальна пропаганда щодо «німців» (на кшталт символічного прізвиська «гуни» у період минулої війни) тільки посилюють лояльність тих, хто ще не цілком ототожнює себе з нацистською системою.

     

    Одначе цю проблему не може вирішити навіть найбільш розумна і майстерна пропаганда. Її може розв’язати лише перемога в усіх країнах однієї фундаментальної істини: етичні принципи вищі за існування нації, і відданість цим принципам вводить індивіда до спільноти всіх тих, хто поділяв, поділяє і поділятиме це переконання.

     

    На противагу негативному або байдужому ставленню робітничого класу, ліберальної та католицької буржуазії, нижчі верстви середнього класу — дрібні крамарі, ремісники, службовці — захоплено вітали нацистську ідеологію.

     

    Представники старшого покоління серед цих класів сформували пасивнішу базу нацизму, а їхні сини й дочки стали його активними борцями. Нацистська ідеологія — дух сліпого послуху вождеві, ненависть до расових і політичних меншин, жага до завоювань і панування, звеличення німецького народу й «нордичної раси» — мала для них величезну емоційну привабливість, і саме вона підкорила їх та перетворила на палких прибічників нацизму й борців за його справу.

     

    Відповідь на питання про те, чому нацистська ідеологія виявилася настільки привабливою для низів середнього класу, слід шукати в соціальному характері цієї верстви. Соціальний характер цієї групи помітно відрізняється від соціального характеру робітничого класу, верхів середнього класу, аристократії та вищих класів.

     

    По суті, деякі риси були притаманні цій частині середнього класу протягом усієї історії: любов до сильного й ненависть до слабкого, обмеженість, ворожість, скнарість — як у почуттях, так і в грошах, і особливо аскетизм. Погляди цих людей завжди були вузькими й обмеженими, вони з підозрою і ненавистю ставилися до незнайомця, а знайомець завжди викликав у них зневажливу цікавість і заздрість, причому їхня заздрість раціоналізувалася як презирливе обурення; усе їхнє життя ґрунтувалося на принципі вічної нестачі чогось — не тільки в економічному, а й у психологічному сенсі.

    Монархія і держава свого часу вважалися непорушною основою, на якій в психологічному сенсі будувалося все існування дрібного буржуа, а їх падіння зруйнувало самі підвалини його життя

    Якщо ми говоримо, що соціальний характер низів середнього класу відрізняється від соціального характеру робітничого класу, це зовсім не означає, що структура характеру такого типу не зустрічається і серед робітників. Проте вона типова для низів середнього класу, а серед робітників у настільки ж чіткій формі проявляється лише в меншості.

     

    Водночас ті чи інші риси такого характеру в менш вираженій формі виявлялися й у більшості представників робітничого класу, наприклад, підвищена шанобливість до влади або ощадливість, проте значна частина білих комірців (можливо, і більшість) за характером, мабуть, ближча до робітників (особливо до робітників великих заводів), ніж до «старого середнього класу», який не брав участі в розвитку монополістичного капіталізму й для якого цей капіталізм становив значну загрозу.

     

    Звісно ж, соціальний характер нижчих прошарків середнього класу був таким самим ще задовго до війни 1914 року, але так само очевидно, що повоєнні події посилили в цих людях саме ті риси, на які найбільше впливала нацистська ідеологія: прагнення до підпорядкування і жага влади.

     

    У період перед Німецькою революцією 1918 року економічне становище нижніх верств старого середнього класу — дрібних підприємців і ремісників — уже суттєво погіршувалося, але й не було безнадійним, бо досі ще існувало багато чинників, які підтримували стабільність цього прошарку.

     

    Авторитет монархії був незаперечним і, спираючись на неї та ототожнюючи себе з нею, представник низів середнього класу набував упевненості й нарцистичної гордості. Авторитет релігії і традиційної моралі також тримався міцно. Сім’я вважалася непорушною фортецею, надійним притулком у ворожому світі. Індивід відчував свою належність до стійкої соціальної та культурної системи, у якій мав власне місце. Підпорядкування наявним авторитетам та лояльність до них достатньо задовольняли його мазохістські нахили, проте він не доходив до крайнього самозречення і ще й досі розумів важливість власної особистості.

     

    Ту впевненість або агресію, яких йому бракувало, компенсувала йому сила авторитетів, яким він підпорядковувався. Якщо коротко, то його економічне становище було ще достатньо міцним для того, щоб надавати йому відчуття задоволення собою; авторитети ж, на які він спирався, були доволі сильними, щоб забезпечувати його додатковою впевненістю, якщо йому бракувало власної.

     

    У повоєнний період ситуація значно змінилася. Передусім економічний занепад старого середнього класу істотно пришвидшився, що зумовила інфляція, яка до 1923 року майже повністю поглинула всі заощадження, накопичені багаторічною працею.

     

    Хоча період між 1924 та 1928 роками приніс економічний розвиток і дав надію низам середнього класу, від цих позитивних перспектив після депресії 1929-го нічого не лишилося. Як і в період інфляції, середній клас, затиснутий між робітниками та вищими класами, виявився найбільш беззахисним, а отже, і найбільш ураженим негативними економічними тенденціями.

     

    Окрім цих економічних причин, були ще й психологічні, які тільки погіршили ситуацію: насамперед поразка у війні й падіння монархії. Монархія і держава свого часу вважалися непорушною основою, на якій в психологічному сенсі будувалося все існування дрібного буржуа, а їх падіння зруйнувало самі підвалини його життя.

     

    Якщо стало можливим публічно висміювати кайзера, якщо можна було нападати на офіцерів, якщо державі довелося змінити форму правління і погодитися з «червоними агітаторами» на міністерських посадах, а якогось сідляра зробити президентом, то в що залишається вірити маленькій людині? Раніше вона ототожнювала себе з усіма цими інститутами, як унтер-офіцер ототожнює себе з армією; але тепер, коли їх більше не було, куди вона могла податися?

    Почуття тривоги, безсилля і соціальної ізоляції, які переживав старий середній клас, і деструктивність, яка з цього випливала, все ж таки не були єдиним психологічним джерелом нацизму

    Інфляція теж зіграла як економічну, так і психологічну роль. Вона завдала смертельного удару принципам ощадливості та престижу держави. Якщо багаторічні заощадження, заради яких людина відмовляла собі в стількох маленьких радощах, можна втратити без жодної її провини, то який тоді сенс заощаджувати взагалі? Якщо держава може порушити свої зобов’язання, надруковані на її банківських білетах та облігаціях, то кому ж тоді взагалі можна вірити?

     

    Після війни різко впав не тільки економічний рівень середнього класу, але і його соціальний престиж. Перед війною представник цього класу відчував, що він — хтось кращий, аніж просто робітник. Після революції соціальний престиж робітничого класу значно зріс, відповідно, змінився й погляд на середній клас. Тепер уже не було того класу, на представників якого можна було погордливо дивитися згори вниз, тобто зник цей привілей, який завжди був однією з головних утіх у житті дрібних крамарів і подібної до них публіки.

     

    На додаток до всіх цих факторів дав тріщину і останній бастіон впевненості середнього класу — сім’я. У повоєнні роки похитнувся авторитет батька та вся мораль середнього класу, і в Німеччині цей процес був, мабуть, помітнішим, ніж в інших країнах. Молоде покоління поводилося на власний розсуд і більше не переймалося схваленням батьків.

     

    Причин цього процесу занадто багато, і вони складні, тож ми не можемо детально їх тут розглянути. Я згадаю лише кілька з них. Занепад колишніх соціальних символів влади й авторитету, таких як монархія і держава, вплинув і на роль індивідуальних символів авторитету — батьків. Якщо ті авторитети, до яких батьки вимагали від молоді поваги, виявилися слабкими, то й батьки втратили власний престиж і владу.

     

    Іншим фактором було те, що в нових умовах, особливо під час інфляції, старше покоління розгубилось і виявилося менш здатним до пристосування, ніж пронирливе молодше покоління. Тож молодь відчувала перевагу над старшими й уже не могла сприймати серйозно ані їхні повчання, ані їх самих. Ба більше, економічний занепад середнього класу позбавив батьків традиційної ролі гарантів економічного майбутнього своїх дітей.

     

    Старше покоління нижніх верств середнього класу сповнювалося гіркого розчарування, однак більше пасивно, а молодше покоління прагнуло до дії. Його економічне становище було підірване, бо молодь втратила ту базу незалежного економічного існування, яку мали її батьки; ринок праці був насичений, тож годі було розраховувати на заробіток, наприклад, лікареві або адвокату. Ті, хто повернувся з війни, вважали, що вони заслужили кращої долі, ніж та, що їм випала. Особливо це стосувалося маси молодих офіцерів, які за кілька років звикли природно командувати й відчувати владу, вони не могли примиритися з положенням дрібних службовців чи комівояжерів.

     

    Посилення соціальної фрустрації вело до психологічної проекції, що стала важливим джерелом становлення націонал-соціалізму: замість того, щоб усвідомити економічну й соціальну долю старого середнього класу, його представники почали свідомо вважати, що їхня доля — це доля всієї нації. Поразка їхньої країни та Версальський договір стали тими символами, на які вони перенесли свою справжню — соціальну — фрустрацію.

     

    Часто говорять, що поводження держав-переможців із Німеччиною 1918 року було однією з головних причин підйому нацизму. Це твердження потребує уточнення. Більшість німців вважала, що мирний договір — несправедливий, але якщо середній клас ставився до нього з гіркотою і злобою, то робітничий клас сприймав цей договір значно спокійніше. Робітники були проти колишнього режиму, і поразка у війні для них означала поразку старого режиму. Вони відчували, що гідно воювали за свою країну та що їм нема чого соромитися.

     

    Водночас перемога революції, яка стала можливою тільки внаслідок військової поразки монархії, була виграшною для них в економічному, політичному та людському планах. Гнів проти Версальського договору спирався на низи середнього класу; націоналістичне обурення цим договором було раціоналізацією, за допомогою якої здійснювалася проекція почуття соціальної неповноцінності на почуття неповноцінності національної.

     

    Ця проекція достатньо очевидна в особистому розвитку Гітлера. Він був типовим представником нижчих верств середнього класу, тобто ніким, без жодних перспектив на майбутнє. Він дуже гостро відчував свою роль парії. У своїй книжці «Майн Кампф» Гітлер часто говорить, що замолоду він був «ніхто», «невідомий чоловік». Хоча це відчуття було наслідком його власного соціального становища, він міг раціоналізувати його в національних символах. Народившись за межами Рейху, Гітлер почувався парією не стільки в соціальному плані, скільки в національному, а Велика Німецька імперія — Рейх, до якого зможуть повернутися всі його сини, — стала для нього символом соціального престижу та надійності.

     

    Почуття тривоги, безсилля і соціальної ізоляції, які переживав старий середній клас, і деструктивність, яка з цього випливала, все ж таки не були єдиним психологічним джерелом нацизму. Селяни обурювалися своїми міськими кредиторами, яким заборгували, а робітники були збентежені й розчаровані постійним здаванням політичних позицій, своєрідним відступом, який розпочався одразу ж після перших їхніх перемог 1918 року, особливо керівництво, що повністю втратило стратегічну ініціативу. Переважну частину народу охопило почуття власної нікчемності та безсилля, яке ми схарактеризували як типове для монополістичного капіталізму.

     

    Ці психологічні умови не були «причиною» нацизму — вони становили ту людську основу, без якої нацизм не міг би розвинутися, проте будь-який аналіз виникнення і перемоги нацизму має не тільки спиратися на психологічні, а й враховувати економічні та політичні умови.

     

    Зазначимо, що цим аспектам досліджуваної проблеми присвячена велика кількість літератури, також візьмімо до уваги, що наша книжка стосується конкретної теми, і, відповідно, потреби вдаватися в обговорення економічних і політичних питань ми не маємо. Водночас читачеві можна нагадати, яку роль у становленні нацизму зіграли представники великого капіталу й напівзбанкрутілого юнкерства. Без їхньої підтримки Гітлер ніколи не зміг би перемогти, а цю підтримку зумовили радше економічні інтереси, ніж психологічні фактори.

     

    Класи, що володіли майном, зіткнулися з парламентом, у якому 40 % депутатів були соціалістами й комуністами, що представляли верстви населення, незадоволені наявною соціальною системою, і в якому ставало дедалі більше нацистських депутатів — теж представників класу, який перебував у різкій опозиції до наймогутніших кіл німецького капіталізму.

     

    Такий парламент своєю більшістю презентував тенденції, спрямовані проти їх економічних інтересів і здавався їм небезпечним. Вони говорили, що демократія не працює. Насправді можна було сказати, що демократія працювала аж надто добре: парламент достатньо адекватно представляв відповідні інтереси різних класів населення країни, і саме тому парламентська система стала несумісною з прагненням великих промисловців і напівфеодальних землевласників зберегти своє привілейоване становище.

     

    Представники привілейованих класів розраховували на те, що нацизм скерує емоційний заряд, який їм загрожував, у інше русло й водночас поставить націю на службу їхнім економічним інтересам. Загалом нацисти їх не розчарували, хоча вони дещо помилились у своїх розрахунках щодо майбутніх дій нацистів. Гітлер та його бюрократія не стали таким знаряддям, якими б Тюссени й Круппи могли командувати на свій розсуд: їм довелося розділити владу з нацистською бюрократією, а в деяких випадках навіть підкоритися їй.

     

    Хоча нацизм і завдав економічної шкоди всім іншим класам, він дбайливо опікав інтереси найпотужніших груп німецької промисловості. Нацистська система — це «виправлений» варіант довоєнного німецького імперіалізму; нацисти підхопили справу полеглої монархії і продовжили її (утім, республіка практично не заважала розвитку монополістичного капіталізму в Німеччині, а допомагала йому доступними методами).

     

    На цьому етапі в читача може виникнути запитання: як узгодити твердження про те, що психологічну базу нацизму становить старий середній клас, із твердженням про те, що нацизм функціонує в інтересах німецького імперіалізму? Відповідь у принципі така ж, як і відповідь на питання про роль міського середнього класу в період розвитку капіталізму. У повоєнний час саме середньому класу, особливо його нижнім прошаркам, загрожував монополістичний капіталізм.

     

    Його охопила тривога, ненависть і паніка, він був сповнений прагнення підкоритись обнадійливій силі й водночас бажання панувати над кимось безсилим і безправним. Ці почуття були використані зовсім іншим класом для встановлення режиму, який мав діяти в його інтересах. ‘

     

    Гітлер виявився настільки ефективним знаряддям, оскільки в ньому поєднувалися риси обуреного й озлобленого дрібного буржуа, з яким низи середнього класу могли ототожнювати себе емоційно та соціально, з рисами опортуніста, готового служити інтересам німецьких промисловців та юнкерів. Спочатку він видавав себе майже за месію старого середнього класу, обіцяв знищити універсальні магазини, покінчити з пануванням банківського капіталу тощо. Ці обіцянки так і не були виконані, хоч це й не мало значення.

     

    Нацизм ніколи не мав справжніх політичних або економічних принципів. Важливо зрозуміти, що єдиним принципом нацизму був його радикальний опортунізм. Значення мало те, що сотні тисяч дрібних буржуа (у яких за нормального ходу подій було обмаль шансів розбагатіти чи домогтися влади), ставши членами нацистської бюрократії, отримали великий шмат багатства й престижу, оскільки змусили вищі класи поділитися з ними.

     

    Інші, які не ввійшли до нацистської бюрократичної машини, отримали роботу, відібрану у євреїв та політичних ворогів, а решта, хоч хліба в них більше й не стало, отримали свої «видовища». Емоційне задоволення від цих садистських вистав та ідеології, що наповнила їх почуттям переваги над рештою людства; і це задоволення змогло — бодай на якийсь час — компенсувати той факт, що їхнє життя зубожіло як в економічному, так і в культурному сенсі.

     

    Отже, ми побачили, що певні соціально-економічні зміни, особливо занепад середнього класу і зростання ролі монополістичного капіталу, справили глибокий психологічний вплив. Цей вплив був посилений та упорядкований політичною ідеологією (так само, як свою роль у XVI столітті відіграли релігійні ідеології), і тому збуджені психічні сили стали ефективними в досягненні цілей, прямо протилежних до економічних інтересів цього класу.

     

    Нацизм психологічно відродив нижні шари середнього класу, але водночас взяв участь у руйнуванні їхніх колишніх соціально-економічних позицій. Він мобілізував емоційну енергію цього класу й перетворив її на потужну силу в боротьбі за економічні й політичні цілі німецького імперіалізму.

    ТЕКСТ: Еріх Фромм
    Фото: Sasan Rashtipour/Unsplash
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?