fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Космос — 13.07.21
ТЕКСТ: Євген Васильківський, Сергій Єрін, Ігор Кравцов, Кристина Милостна, Анастасія Скорик, Вікторія Харланова, Аліса Шевцова, Микола Шевчук
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Радіотелескоп УТР-2: українські очі у Всесвіті

Перша у світі наземна реєстрація вкрай слабких сигналів від блискавок в атмосферах інших планет відбулася в Україні! Побудований п’ятдесят років тому гігантський радіотелескоп під Харковом продовжує працювати і збагачувати наші знання про Всесвіт.

Астрономія – давня наука. Вже тисячі років люди звертають свій погляд до зоряного неба, вдивляючись у Всесвіт і досліджуючи космос. Завдяки таким дослідженням збільшуються обсяги знань про об’єктивні речі, зникають багатовікові упередження та забобони. Ще сто років тому Костянтина Ціолковського цькували та висміювали за саму ідею польоту в космос на ракеті. Через п’ятдесят років після цього ми, земляни, вже їздили поверхнею Місяця, а просто зараз зроблений людьми гелікоптер літає над Марсом і шукає завдання для марсохода «Perseverance». І цілком ймовірно, що в найближчому майбутньому Ілон Маск відправить на «червону планету» астронавтів.

 

Першими дослідниками космосу були астрономи. Оптична астрономія, яку ми всі звикли називати просто астрономією, має багату історію, вона дала людству незліченну кількість фундаментальних знань. Але є певні межі, вийти за які вона не може. По-перше, частинки пилу в космічному середовищі сильно поглинають і розсіюють електромагнітні хвилі оптичного діапазону, і тому найбільш чітку та повну інформацію можна отримати лише для відносно близького зоряного оточення Сонця. По-друге, деякі фізичні явища просто не супроводжуються оптичним випромінюванням або воно настільки слабке, що його не можна зареєструвати на великих астрономічних масштабах. По-третє, завжди було важко знайти місця з гарним «астрокліматом». Найкращі місця для обсерваторій – там, де немає сильного світлового забруднення, подалі від будь-яких «проявів цивілізації» або у високогірних місцевостях, що реалізувати вкрай складно та дорого.

 

Але не все так погано. В астрономії є поняття «вікна прозорості». Вони охоплюють діапазони довжин хвиль електромагнітного випромінювання, які може пропускати атмосфера Землі. Одне вікно відповідає оптичному діапазону, а інше, менш відоме – частині радіодіапазону з довжинами хвиль приблизно від кількох міліметрів до кількох десятків метрів (міліметровий, сантиметровий, дециметровий, метровий і декаметровий діапазони). Радіохвилі, коротші за один міліметр, поглинає атмосфера, а довші за 30 метрів відбиває її верхній шар – іоносфера. На відміну від оптичних хвиль, радіохвилі не поглинає і не розсіює міжзоряний пил, і вони поширюються на великі відстані.

 

Дослідженням радіовипромінювання об’єктів Всесвіту займається радіоастрономія. Першопрохідцем на цьому шляху був американець Карл Янський, радіоінженер телефонної компанії «Белл». У 1932 році він за допомогою власноруч сконструйованої антени досліджував на довжині хвилі 14,6 метра атмосферні радіозавади, що можуть впливати на трансатлантичний радіотелефонний зв’язок. Під час експериментів Янський помітив постійне джерело радіошуму невідомого походження, максимуми якого були розділені у часі на 23 години 56 хвилин. Він припустив, що цей радіошум має космічне походження, а джерелом максимуму є центр нашої Галактики, котрий промінь діаграми направленостіДіаграма направленості – це залежність «ефективності» прийому сигналу антеною від напрямку приходу сигналу; великі антени мають промінь діаграми направленості – вузький діапазон кутових координат, з якого антена приймає сигнал якнайкраще. антени щодоби перетинав за рахунок обертання Землі.

 

Декаметровий діапазон (у грецькій δεκα означає «десять») відповідає найдовшим хвилям у «вікні прозорості», довжини яких становлять десятки метрів. Незважаючи на те, що зародження радіоастрономії відбулося саме в декаметровому діапазоні, після цього про нього багато років не згадували. Спостереження на таких довгих хвилях ускладнювалися цілою низкою факторів. По-перше, проблематично було створити радіотелескоп для цього діапазону, бо розмір антени залежить від довжини хвилі: що довша хвиля, то більшою має бути антена. По-друге, весь декаметровий діапазон вкрай завантажений потужними завадовими сигналами. По-третє, негативний вплив також дає іоносфера Землі. Тому не дивно, що наступні сорок років після відкриття Янського радіоастрономи зосереджували свої дослідження на більш коротких хвилях. Але разом із тим, теоретичні розрахунки показували, що спостереження в декаметровому діапазоні мають низку переваг. На таких довгих хвилях можна отримати унікальні дані. Проблема полягала у створенні відповідного інструменту, який був би здатним забезпечити високу чутливість. Лише для останнього потрібно було вирішувати безліч задач технічного характеру. Закордонні радіоастрономи багато років відчайдушно намагалися побудувати високочутливий декаметровий радіотелескоп, але їхні проєкти були невдалими.

 

Людиною, яка успішно вирішила це завдання, був харківський науковець (згодом – академік НАН України) Семен Брауде. У 1940–1950-х роках він разом зі своєю групою вчених-експериментаторів займався радіоокеанографічними дослідженнями – вивченням поведінки радіохвиль у взаємодії з поверхнею моря. Внаслідок багаторічних експериментів на Чорному та Балтійському морях вони отримали важливі результати, спроєктували й виготовили спеціальну апаратуру, зокрема й таку, що здатна працювати з довгими радіохвилями. Семен Брауде був першокласним фізиком-теоретиком і радіофізиком, коло його наукових інтересів було надзвичайно широким. Не дивно, що він вже тоді знав про радіоастрономію і про те, чому вона зосереджена на більш коротких хвилях. Маючи хороший доробок, а також колектив молодих ентузіастів поруч, Брауде зрозумів, що в нього є майже все для здійснення прориву в сферу радіоастрономії декаметрових хвиль.

 

В середині 1950-х років група Брауде розпочала переробку своїх напрацювань та апаратури від радіоокеанографічних до радіоастрономічних завдань. Під будівництво антен для нового наукового напряму отримали великий полігон, розташований за 70 кілометрів від Харкова. Вже через декілька років на ньому встановили першу антенну решітку – радіотелескоп ІД-1. На прикладі експлуатації кількох поколінь таких інструментів (ІД-2, УТР-1) Брауде та його колеги підтвердили, що декаметрова радіоастрономія справді багата на результати, і поставили собі за мету побудувати радіотелескоп із найвищою у світі чутливістю, який буде здатен «зазирнути» до віддалених куточків Всесвіту.

 

Будівництво гігантського радіотелескопа тривало багато років. Інструмент, що отримав назву УТР-2 («Український Т-подібний радіотелескоп другої моделі»), ввели в експлуатацію 50 років тому – 4 червня 1971 року. Радіотелескоп має три антенні решітки, дві з яких орієнтовані вздовж напряму «Південь–Північ», а третя – вздовж напряму «Схід–Захід». Тож якщо подивитись на радіотелескоп згори, можна побачити гігантську літеру «Т». Загалом радіотелескоп складається із 2040 антенних елементів, довжини антенних решіток становлять приблизно один кілометр і вражають своїми розмірами. Ефективна площа радіотелескопа (грубо кажучи, його фізична площа, помножена на «коефіцієнт корисної дії») становить приблизно 140 тисяч квадратних метрів, що можна порівняти із площею тридцяти футбольних полів! УТР-2 сконструювали під прийом радіохвиль довжиною від 10 до 30 метрів, що відповідає частотам приблизно від 10 до 30 МГц.

Він таки справді «Т-подібний»! Фото надав Роман Камко

Принцип, за яким працює радіотелескоп, доволі простий. Радіохвиля падає на поверхню антени і збуджує в ній струм. Ці струми з кожного антенного елемента за допомогою системи довгих кабелів, підсилювачів та спеціальних пристроїв (фазообертачів) додаються один до одного і приходять на радіоастрономічні приймачі-спектроаналізатори. Більшість кабелів від антен, підсилювачів сигналу та фазообертачів розміщені в підземних тунелях – кабельних колекторах, які пролягають під кожною антенною решіткою по всій її довжині. Хоч антенна решітка стоїть нерухомо, змінити напрям прийому космічного радіовипромінювання можна: потрібно вводити часову затримку між сигналами від рознесених у просторі антен.

 

Антена «Південь-Північ» радіотелескопа УТР-2 влітку. Фото надала Анастасія Скорик

Протягом першого десятиліття роботи радіотелескопа комплекс приймальної апаратури складався із тридцяти лампових радіоприймачів, спостереження проводили на шести окремих частотах (10, 12,6, 14,7, 16,7, 20 та 25 МГц). У 1980-ті роки приймальна апаратура модернізувалася, було встановлено нові радіоприймачі на мікросхемах, що мали більшу ефективність та стабільність роботи. В середині 1990-х років завдяки тісній співпраці українських радіоастрономів із закордонними колегами на УТР-2 з’явився цифровий багатоканальний радіоприймач-спектроаналізатор. Після модернізації системи антенного підсилення радіотелескопа він отримав змогу працювати у суцільній смузі частот, яку забезпечує антенна система УТР-2. Це можна порівняти з випадком, коли людина, яка все життя не могла розпізнавати кольори, одягнула спеціальні окуляри і вперше побачила різнокольоровий світ навколо себе. А «картина неба» в декаметровому діапазоні справді вражає. Ми звикли, що Сонце має вигляд яскраво-жовтої кулі з кутовим розміром приблизно у половину градуса і знаємо, що воно має температуру приблизно 5780 К. Звикли ми й до того, що вночі небо чорне і на ньому добре видно зорі різної яскравості. Але на декаметрових хвилях все «виглядає» зовсім інакше: самого Сонця не видно взагалі, а видно його розжарену до мільйона Кельвінів корону, яка за розмірами значно більша від «оптичного» Сонця. Небо на декаметрах буде не темним, а також різною мірою яскравим, розжареним до високих температур. Максимум яскравості буде там, де в ясні ночі ми звикли бачити Чумацький Шлях (який є площиною нашої Галактики). Збільшення яскравості в цьому напрямку зумовлене концентрацією у Галактичній площині молодих потужних зір, залишків наднових та гарячих газових туманностей. Поодиноких зір на тлі яскравого неба майже не видно.

Небо в оптичному діапазоні, та те, як воно виглядало би, якби наші очі приймали електромагнітні хвилі довжиною 10 метрів. Зображення надав Олександр Коноваленко

Після перетворення УТР-2 на дійсно широкосмуговий інструмент змінилося декілька поколінь цифрових спектроаналізаторів. Зараз радіотелескоп має високоефективні багатоканальні приймачі, які працюють у суцільній смузі частот від 8 до 32 МГц і дозволяють отримувати дуже високі частотні та часові роздільні здатності.

 

За п’ятдесят років роботи на УТР-2 вчені зробили багато астрофізичних відкриттів. Так, вже з самого початку роботи радіотелескопа проводяться регулярні спостереження радіовипромінювання Сонця. Дослідження сонячної активності радіометодами були та залишаються дуже важливими з точки зору впливу Сонця на Землю та життєдіяльність людей. Як відомо, більша частина сонячного випромінювання, яка може викликати збурення земної магнітосфери й іоносфери, а також привести до техногенних небезпек (виходу з ладу наземних ліній електропередач і  трансформаторів, супутників у космосі), реєструється саме в радіодіапазоні. Це так звані сонячні радіосплески різних типів, а також сонячні енергетичні частинки. Аналізуючи властивості цих сплесків, можна вивчати сонячну атмосферу на різних висотах над поверхнею Сонця, що успішно роблять українські науковці2.

Приклад спектрограми декаметрового радіовипромінювання Сонця. Зображення надав Микола Шевчук

Вкрай цікавими є дослідження декаметрового спорадичного радіовипромінювання Юпітера1. Воно існує завдяки взаємодії Юпітера з його супутниками – Іо та Ганімедом (а також, можливо, із Європою). Планета й супутник поєднані так званою струменевою трубкою, яка відповідальна за генерацію випромінювання. І хоча детально його фізику ще не пояснено, багаторічні спостереження Юпітера на УТР-2 допомогли виявити та дослідити унікальні явища (надтонку частотно-часову структуру декаметрового радіовипромінювання Юпітера, «зебра»-структуру а також сплески поглинання).

 

У 1973 році на УТР-2 вперше зареєстрували декаметрове радіовипромінювання пульсарів (вже через шість років після їх відкриття Джоселін Белл у Кембриджській обсерваторії)3. Це нейтронні зорі, що швидко обертаються і мають сильне магнітне поле. Дослідження пульсарів на декаметрових хвилях – складне завдання через вплив середовища поширення на радіовипромінювання пульсарів – міжзоряного та міжпланетного середовища, а також іоносфери Землі. Ступінь цього впливу зростає зі збільшенням довжини хвиль, на яких проводяться спостереження. На перших етапах пульсари на УТР-2 реєстрували шляхом усереднення великої кількості окремих імпульсів задля підвищення чутливості спостережень. Згодом приймальну апаратуру модернізували, і з’явилася можливість реєструвати окремі імпульси. Спостереження цих джерел на декаметрових хвилях дають цінну інформацію про фізичні властивості середовища, крізь яке радіовипромінювання поширюється від пульсара до Землі, дозволяють вирішувати важливі астрофізичні задачі, пов’язані, наприклад, із поляризаційними характеристиками випромінювання, вимірюванням магнітного поля. В наш час на УТР-2 досліджують «екзотичні» явища –  аномально інтенсивні імпульси пульсарів, а також вивчаються мікроструктури окремих імпульсів1. Загалом на УТР-2 зареєстроване декаметрове радіовипромінювання більш ніж від 60 пульсарів. Кількість відкритих таких об’єктів у світі щорічно збільшується, а на УТР-2 виконується постійний моніторинг їхнього декаметрового радіовипромінювання.

 

Ще 70 років тому про важливість досліджень  спектральних ліній у декаметровому діапазоні згадував астрофізик українського походження Йосип Шкловський. Спектральні лінії в радіоастрономії є одними з найважливіших джерел інформації про фізичні властивості, розподіл речовини та хімічних склад Всесвіту. У декаметровому діапазоні такі дослідження цікаві з багатьох причин. По-перше, на довгих хвилях (низьких частотах) домінує нетепловий (синхротронний) механізм випромінювання, інтенсивність якого збільшується якраз із збільшенням довжини хвилі. Через це на декаметрах можна краще дослідити взаємодію космічної речовини з радіовипромінюванням, тобто процеси генерації, розсіяння (пружного та непружного) та поглинання електромагнітних хвиль. По-друге, на декаметрових хвилях зростає роль процесу вимушеного випромінювання  під дією нетеплового власного нетеплового радіовипромінювання Галактики (зумовлене радіовипромінюванням газових туманностей та залишків наднових у Галактичній площині). Вимушене випромінювання – це генерація «додаткового» фотону при переході електрона між двома енергетичними рівнями атому під дією поглиненого фотону з енергією, яка точно відповідає різниці енергій цих енергетичних рівнів. Після переходу генеруються два однакових фотони; звичайне, «спонтанне» випромінювання відбувається без зовнішньої взаємодії і генерується один фотон. Радіотелескоп УТР-2 за своїми характеристиками найкраще підходив для пошуку декаметрових спектральних ліній. У 1976 році після створення приймального апарату – першого у СРСР цифрового автокорелометра – було розпочато програму пошукових досліджень. Основну увагу приділяли лінії переходу в надтонкій структурі основного стану атому азоту та рекомбінаційним радіолініям водню. Останні виникають внаслідок рекомбінації (захоплення) вільного електрона іоном на дуже високий квантовий рівень і подальших переходах цього захопленого електрону вниз аж до основного стану (через малий «час життя» на таких рівнях (слабші енергії зв’язку, зіткнення атому з іншою частинкою може відірвати електрон) він не довго затримується на кожному рівні і спускається униз далі), кожному такому переходу відповідає своя лінія з певною частотою. Спостереження виконували у напрямах різних джерел, і в 1978 році вчені отримали позитивний результат для напрямку на залишок наднової Кассіопея А. Зареєстрованою лінією виявилась рекомбінаційна радіолінія, але не водню, а вуглецю! Вона відповідала переходам електронів в атомах вуглецю між енергетичними рівнями із дуже високими головними квантовими числами (понад 600)4. Цікаво, що від найряснішого елементу в космосі – водню – декаметрових рекомбінаційних радіоліній не зареєстрували аж до недавнього часу (до речі, також на УТР-2). Річ у тому, що вуглець має менший потенціал іонізації, і його легше іонізувати у відносно холодних ділянках середовища, віддалених від потужних зір, де водень залишається майже весь у нейтральному стані. Після першої реєстрації на УТР-2 декаметрові рекомбінаційні радіолінії вуглецю почали спостерігати й на інших світових радіотелескопах. Вони зарекомендували себе надійним та найбільш точним «показником» присутності іонізованої матерії у різних ділянках міжзоряного середовища. За більш ніж сорок років було досліджено багато напрямків нашої Галактики, визначені фізичні умови в ділянках, де ці лінії сформувались, отримані карти великомасштабних розподілів іонізованого вуглецю в Галактиці. У середині 2000-х років для напряму Кассіопеї А на УТР-2 вдалося зареєструвати декаметрові лінії вуглецю, що відповідають переходам між енергетичними рівнями з головними квантовими числами більше за 10005. Діаметр атома має квадратичну залежність від головного квантового числа, тому для чисел близько 1000 діаметр атома становитиме макроскопічну величину – 0,1 міліметра! І хоча зараз у лабораторних умовах під дією потужних лазерів все ж вдається збуджувати луги та земні лужні метали до квантових рівнів також близько 1000, при таких експериментах завжди мінімізується електричне поле задля придушення ефекту Штарка, який полягає у розщепленні та «розмитті» енергетичних рівнів атомів під дією зовнішніх електричних полів. Це не дає у повній мірі дослідити фізичні властивості таких атомів. Однією з важливих умов їхнього формування є вкрай низька щільність середовища, буквально декілька частинок на квадратний сантиметр простору. Реалізувати у реальних, «чистих» умовах такі щільності можливо лише у так званій «космічній лабораторії». Без придушення будь-яких фізичних ефектів та без впливу на них, у космосі можна «отримати» широкий спектр фізичних умов – дуже високі або низькі тиски, температури, щільності, магнітні поля різного ступеня потужності тощо. Нещодавно європейські вчені за результатами спостережень декаметрових рекомбінаційних радіоліній вуглецю змогли відкрити деякі важливі фізичні властивості високозбуджених атомів (атомів із зовнішніми електронами на енергетичних рівнях, що відповідають дуже високим головним квантовим числам аж до 1000). Так астрофізика приходить на допомогу атомній фізиці. Декаметрові рекомбінаційні радіолінії, що спостерігались та спостерігаються на УТР-2, стали ефективним засобом діагностики міжзоряного середовища. Вони дозволяють з високою точністю визначати фізичні умови в холодних розріджених ділянках міжзоряного середовища, що дуже важливо для вивчення проблем зоряної еволюції та зореутворення. І УТР-2, попри його поважний вік, залишається найчутливішим інструментом у світі для досліджень таких ліній.

 

Також не можна оминути увагою результат, який отримали на радіотелескопі УТР-2 порівняно нещодавно. Це перша наземна реєстрація блискавок в атмосфері Сатурна, що призвела до появи нової галузі досліджень у планетарній радіоастрономії6. Про сам факт можливого існування блискавок на планетах Сонячної системи було відомо ще в 1970-х роках. Вперше їх зареєстрував в атмосфері Сатурна космічний апарат «Вояджер-1» у 1981 році. Такі дослідження важливі тим, що дозволяють більш повно визначати фізичні умови та процеси, що відбуваються в атмосферах планет. Окрім Сатурна, за допомогою космічних апаратів блискавки зареєстрували на Юпітері та Урані. Також є ознаки наявності грозової активності й на інших планетах Сонячної системи – Венері, Марсі та Нептуні. Майбутнє цих досліджень вбачається в поєднанні даних високочутливих наземних радіотелескопів у декаметровому діапазоні та менш чутливих, але більш наближених до джерела випромінювання інструментів у гектометровому та кілометровому діапазонах, встановлених на космічних апаратах.

Антена «Схід-Захід». Антенні елементи грозозахищені, тому УТР-2, приймаючи блискавки з Сатурна, земних блискавок не «боїться». Фото надав Сергій Єрін

Радіотелескоп УТР-2 відкрив нові обрії в дослідженнях космосу. Отримані результати стали каталізаторами бурхливого розвитку декаметрової радіоастрономії у світі, як щодо розширення кола досліджуваних об’єктів, так і в сфері створення нових високочутливих радіотелескопів.

 

Зупинятися на досягнутому українські радіоастрономи не збираються. Нині вони освоюють нові наукові напрями, що викликають цікавість дослідників усього світу. Одним із таких напрямів є дослідження спорадичного радіовипромінювання від різних космічних об’єктів (так званих «транзієнтних» джерел). Сигнали від них можуть нагадувати імпульси від пульсарів, але якщо пульсари зазвичай випромінюють із певною періодичністю, то від «транзієнтів» може прийти лише один або декілька сигналів за довгі роки. На УТР-2 виявлено вже понад триста таких імпульсів, а від деяких «транзієнтів» вдалося зареєструвати й повторювані сигнали. Тривають дискусії про те, що є джерелом цих сигналів. Із високою ймовірністю ними можуть бути різні типи нейтронних зір. Ця гіпотеза зумовлена зокрема тим, що «транзієнтні» сигнали є короткими в часі, але високоінтенсивними. Великий викид енергії за короткий проміжок часу означає, що процес, який генерує випромінювання, відбувається в невеликій ділянці простору. Яскравим прикладом такої ділянки і є нейтронні зорі, що мають масу порядку маси Сонця (приблизно 1,99×10^30 кг), а діаметр – лише 10–20 км. Дослідження «транзієнтних» сигналів від них може дати інформацію щодо процесів трансформації енергії в місцях генерації спорадичного радіовипромінювання. Оскільки виникненню нейтронної зорі передує вибух наднової – із величезним викидом енергії та формуванням ударних хвиль – то цілком зрозуміло, що в таких ділянках простору вже за визначенням не може існувати життя. Відповідно, якщо джерелом «транзієнтного» сигналу є нейтронна зоря, то ділянку Галактики, з якої він прийшов, можна вважати «мертвою зоною». Картографування таких «мертвих зон» для найближчого Галактичного оточення буде дуже важливим кроком для світових досліджень, пов’язаних із проблемою пошуку позаземного життя. Іншими джерелами генерації «транзієнтного» радіовипромінювання можуть бути блискавки в атмосферах екзопланет. Проте слід зауважити, що потужність таких сигналів очікується в десятки тисяч разів меншою, ніж випромінювання нейтронних зір. Реєстрація блискавок від екзопланет як «транзієнтних» сигналів дозволить виявити й самі екзопланети, якщо це неможливо зробити за допомогою інших астрофізичних методів. Ця гіпотеза із «блискавковим» походженням «транзієнтів» – не менш захоплива, ніж гіпотеза їхнього походження від нейтронних зір. Якщо все ж існують блискавки на екзопланетах, то такі планети мають атмосферу. Тоді, з високою ймовірністю, блискавки генеруються в тому її шарі, де температура близька до точки замерзання води. Це означає, що нижче за той шар атмосфери температура буде вищою і можуть існувати умови для розвитку життя. Тому дослідження «транзієнтних» сигналів дозволять зрозуміти, яка з цих гіпотез правильна (грубо кажучи, може у певній частині Галактики існувати життя чи ні). Потрібно поставити такі спостереження «на потік» на багатьох радіотелескопах, і за можливості – винести їх також за межі земної атмосфери. Крім того, такі спостереження можна виконувати зі зворотного боку Місяця (цим вдасться взагалі позбавитись від земних завад, які в деяких випадках можуть «допікати» і в космосі) та розширити їх на гектометровий та кілометровий діапазони довжин хвиль, де ці сигнали також будуть мати високі інтенсивності.

 

Виявити екзопланету в декаметровому діапазоні можна не лише методом реєстрації блискавок від неї, але й визначаючи взаємодію цієї екзопланети з зорею, навколо якої вона обертається. В наступних дослідженнях екзопланет у декаметровому діапазоні важливою буде співпраця УТР-2 з іншими світовими декаметровими радіотелескопами, зокрема із французьким NenuFAR (New Extension in Nançay Upgrading LOFAR). Вже було проведено перші спільні експерименти у напрямку екзопланети CoRoT-7b.

 

Радіотелескоп УТР-2 щоденно збагачує знання всього людства про процеси та явища, які неможливо побачити за допомогою інших методів досліджень. Хоч радіотелескопу вже п’ятдесят років, незмінними в ньому з моменту будівництва залишись тільки антенні елементи. Все інше обладнання постійно модернізується, покращуються можливості приймальної апаратури, впроваджуються нові підходи до вирішення астрофізичних задач. Вчені виконують спільні спостереження з іншими світовими радіотелескопами за багатьма науковими програмами. Незважаючи на справжній «бум» декаметрової радіоастрономії в останні роки, наш УТР-2 тримає лідерство. Він і досі залишається найбільш чутливим і високоефективним інструментом, на якому роблять наукові відкриття світового рівня.

ТЕКСТ: Євген Васильківський, Сергій Єрін, Ігор Кравцов, Кристина Милостна, Анастасія Скорик, Вікторія Харланова, Аліса Шевцова, Микола Шевчук
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті