Спочатку була інформація, що банк знищили повністю, а тепер кажуть, що лише частково, тільки матеріали для сівби. Як усе насправді?

Справді, перекрутили все, хто як міг. Я ніде не казав, що все знищено. Знищені ярі культури – та частина, яку використовують для сівби. Я говорив про насіння, а не про сховище. Те згарище, що я показував [у відео, викладеному на ютубі – зараз воно приховане] – це не сховище. Зберігається все в іншому місці, у спеціальних температурних умовах. 

Але для того, щоб насіння не втратило схожості (бо проходить кілька років – і воно втрачає схожість), його пересівають в полі на маленьких ділянках по кілька десятків грамів. Воно дозріває, збирається врожай і потім знову кладеться на зберігання. Не вся колекція пересівається одразу, бо це дуже велика кількість. А приблизно однакова кількість кожного року.

Перед тим як її пересівати зі сховища, береться матеріал, який перевозиться в селекційний комплекс. Він не в Харкові, а під Харковом, у селищі Елітне. Це біля Вільхівки, яка була в окупації. Елітне не було в окупації, але в самому селищі були бої. Було сильне бомбардування Елітного і самого селекційного комплексу, в якому не було військових. Тобто гатили умисно. Під час таких бомбардувань постраждали всі лабораторії. 

Інститут Юр’єва розташований у Харкові. Це наукова та матеріально-технічна база. Там бухгалтерія, взимку сидять співробітники. А селекційна база, де проводиться вся селекційна робота, рослинництво, насінництво, де розміщена вся техніка – все в Елітному, це в передмісті Харкова. Найбільше постраждало це передмістя. 

В Елітному зруйновані будинки, школа, садок. І наш селекційний центр частково зруйнований, частково дуже пошкоджений. Зараз співробітники, хто на велосипедах, хто пішки (хоча дуже далеко живуть) їздять, щоб врятувати вціліле.

У нашому селекційному комплексі не тільки пересівається насіння з банку, а й проводиться селекція. Інститут Юр’єва, на базі якого існує генцентр, – це найбільша селекційна установа України. Тут проводять селекцію майже всіх польових культур. І деякі лабораторії повністю знищені, деякі дуже постраждали. 

Виявляється, що вони [люди, які займаються селекцією] встигли зробити дублікати. Тобто є дублікати зразків знищеного насіння. Ці дублікати зберігаються в сховищі. 

Дублікат означає, що береться частина насіння і відкладається про всяк випадок. Робиться запас. Якщо щось станеться – наприклад, якщо буде пожежа і все згорить, то без дубліката його не відновити. Щоб такого не було, відкладається частина насіннєвого матеріалу. Вона про всяк випадок далі зберігається, не висівається. І якщо щось у полі станеться, тоді можна підстрахуватися і на наступний рік відновити цю колекцію, висіяти ці зразки.

Якби співробітники не встигли зробити ці дублікати, то згоріло б усе, і це була б катастрофа. Власне, я думав, що так і сталося. Я не знав, що вони встигли.

Які найбільші наслідки цього?

Втрачене насіння відновиться. Найбільша проблема – що згоріло обладнання. Згоріли трактори, сівалки, комбайни, молотарки, лабораторне обладнання в окремих місцях знищено повністю, в окремих – сильно пошкоджене. І навіть зараз, коли культури висіяні (озима пшениця, озиме жито й інші), ми не можемо зайти в поле. До того ж поля частково заміновані. Ми чекаємо, поки їх розмінують. 

Нам треба захистити їх від шкідників, хвороб, бур’янів. А обприскувати нема чим. Якось, сподіваємося, переб’ємося. Але залишається питання, як зібрати. Для цього потрібні комбайни. А комбайни всі знищені. Ми зараз готуємо серпи, щоб серпами це зробити частково, кілька комбайнів приготувати, десь знайти. Найголовніше – врятувати те, що в полі. Те, що росте.

Сорти, які ми створювали, були найбільш адаптовані для окремих регіонів. І замінити їх можна, але тієї кількості все одно буде недостатньо. Наш інститут вилетів з цього сегменту на рік.

Є сорти, які пристосовані для вирощування в сухому кліматі, є сорти, які краще ростуть у вологому кліматі. Наприклад, якщо у нас селекційна установа на Харківщині, то ми створюємо сорти, які найбільше адаптовані для сходу України. Якщо установа десь у Києві, то вона створює сорти, які найбільш адаптовані для центру чи заходу України. І ті сорти, які добре ростуть на Львівщині, не будуть давати врожаю у нас або будуть давати низький врожай. Відповідно, ті, які в нас ростуть – у них. Тобто потрібні місцеві селекційні установи, які є в різних регіонах. 

Є таке поняття, як районованість сорту чи гібриду. Якщо говорити про кукурудзу й соняшник, то більшість посівних площ в Україні – і так закордонні сорти й гібриди. Якщо говорити про зернові, зернобобові культури, частина овочевих і багато інших, то це вітчизняне виробництво. Закордонні сорти пшениці – переважно європейського екотипу. Вони добре ростуть на Поліссі, на заході України, частково – в центрі. Але вони зовсім не пристосовані до умов посухи, перепаду температур півдня і сходу України, де можуть рости тільки вітчизняні. [Хоча] щось замінити можна.

З окупованих територій все вкрадуть росіяни, а там, де ми зараз, ми б змогли ще відновити. Нам потрібно врятувати зараз озимі культури. Це завдання номер один.

Яку шкоду несе це руйнування не лише з продовольчої, а й з наукової точки зору?

Найбільша наукова шкода – це кадри. Зараз багато молоді виїхало. На новому місці вони влаштувалися на роботу, серед іншого, в наукові установи, які там є. Там часто кращі умови й краща зарплатня. У будь-якому разі, якась частина не повернеться. 

Найголовніше – це кадри, люди, селекціонери. Навчити селекціонера або агронома – це роки. Тому наукова шкода оцінюється саме відтоком спеціалістів. Їх і до [повномасштабної] війни було мало. Якщо раніше в нас було 500, навіть 550 співробітників, то до війни залишилося 150. Після залишиться 100, а може, 50. Наприклад, у моїй лабораторії рослинництва і сортовивчення на сьогодні один-єдиний співробітник. І ми не зможемо виконати весь обсяг завдань, який покладений на наш інститут. Селекція – це ручна праця. 

Зараз кажуть, що фермери, аграрії – наші рятівники. Вони рятівники, це стовідсотково. Але вони кінцева ланка. А первинна ланка – це наука, селекція, рослинництво, де створюються сорти, технології вирощування, які потім впроваджуються у виробництво на фермерських ділянках. Зараз, коли те, що було, розбите, треба це відновлювати великими інвестиціями на рівні держави.

Наукові установи з-за кордону або інші українські установи можуть допомогти вам з відновленням?

Звичайно, можуть дати обладнання. Потрібне насамперед обладнання. Все це можна буде робити. Але це непросто зробити. Це має вирішувати керівництво. Зараз для нас, співробітників, це болюче питання – що робити. 

За цей час, що залишився, можна реструктурувати галузь, щоб її врятувати?

Звичайно, що можна. У світі немає нічого неможливого. Повинні бути люди, які будуть цим займатися і які будуть зацікавлені у відновленні. 

Що для цього насамперед потрібно, крім кадрів?

Здобути перемогу у війні.

У нас є люди, фанати, які сюди [в Елітне] їздять, працюють. Вони повернулися, щоб врятувати насіння. Вони з двох-трьох тракторів намагаються зібрати один, знімають запчастини, шукають, їздять, купують за свій кошт, щоб хоча б один трактор поставити на ноги, аби зробити оранку чи якусь операцію в полі. Селекціонери, наприклад, за свої кошти будуть зараз купувати гербіциди.

Напевно, є проблеми й з дизелем для тракторів.

Так, його не дістати. Я розумію, що бензин насамперед потрібен військовим. Але я вважаю, що такі установи, як наша, повинні його отримувати в другу чергу після військових. Зараз навіть просто дістати дизель і сюди приїхати – це проблема. Коли почнеться збір урожаю, нам треба буде кілька тонн дизелю, щоб ми могли вийти в поле. 

І ми не єдина установа. У Донецькій області є Донецька дослідна станція², наприклад, до якої зараз наближаються активні бойові дії. У них схожа на нашу установа, тільки менша кількість сортів, вони займаються меншою кількістю культур. Про них теж треба говорити. Вони працюють, як бджоли. Досі проводять селекцію. Вони в 2014 році вже втікали, коли їхню станцію розбили вщент. Вони переїхали тоді й працюють навіть зараз, хоча могли б поїхати. 

Найголовніше – це люди. Ті, які залишилися, – це фанати своєї справи. Вони роблять неможливе. Трактористи збирають трактор із вцілілих запчастин, селекціонери сапами роблять ярочки. У моєму розумінні це герої.

• 1. Новина «Росіяни свідомо знищили єдиний в Україні генетичний банк рослин».
• 2. Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН.