ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Наука — 01.06.22
    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Що сталося з єдиним в Україні генетичним банком рослин

    Нещодавно у медіа з’явилися новини1 про знищення єдиного в Україні Національного генетичного банку рослин на базі Інституту рослинництва імені Юр’єва, розташованого у Харкові. Згодом з’ясувалося, що насправді йдеться про лабораторії Інституту поблизу Харкова та насіння, призначене для цьогорічної сівби. І хоча сам банк суттєво не постраждав, втрати Інституту значні. Що це означає для сільського господарства і наукових досліджень, пояснив доктор сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник Інституту Сергій Авраменко.

    Спочатку була інформація, що банк знищили повністю, а тепер кажуть, що лише частково, тільки матеріали для сівби. Як усе насправді?

     

    Справді, перекрутили все, хто як міг. Я ніде не казав, що все знищено. Знищені ярі культури – та частина, яку використовують для сівби. Я говорив про насіння, а не про сховище. Те згарище, що я показував [у відео, викладеному на ютубі – зараз воно приховане] – це не сховище. Зберігається все в іншому місці, у спеціальних температурних умовах. 

     

    Але для того, щоб насіння не втратило схожості (бо проходить кілька років – і воно втрачає схожість), його пересівають в полі на маленьких ділянках по кілька десятків грамів. Воно дозріває, збирається врожай і потім знову кладеться на зберігання. Не вся колекція пересівається одразу, бо це дуже велика кількість. А приблизно однакова кількість кожного року.

     

    Перед тим як її пересівати зі сховища, береться матеріал, який перевозиться в селекційний комплекс. Він не в Харкові, а під Харковом, у селищі Елітне. Це біля Вільхівки, яка була в окупації. Елітне не було в окупації, але в самому селищі були бої. Було сильне бомбардування Елітного і самого селекційного комплексу, в якому не було військових. Тобто гатили умисно. Під час таких бомбардувань постраждали всі лабораторії. 

     

    Інститут Юр’єва розташований у Харкові. Це наукова та матеріально-технічна база. Там бухгалтерія, взимку сидять співробітники. А селекційна база, де проводиться вся селекційна робота, рослинництво, насінництво, де розміщена вся техніка – все в Елітному, це в передмісті Харкова. Найбільше постраждало це передмістя. 

     

    В Елітному зруйновані будинки, школа, садок. І наш селекційний центр частково зруйнований, частково дуже пошкоджений. Зараз співробітники, хто на велосипедах, хто пішки (хоча дуже далеко живуть) їздять, щоб врятувати вціліле.

     

    У нашому селекційному комплексі не тільки пересівається насіння з банку, а й проводиться селекція. Інститут Юр’єва, на базі якого існує генцентр, – це найбільша селекційна установа України. Тут проводять селекцію майже всіх польових культур. І деякі лабораторії повністю знищені, деякі дуже постраждали. 

     

    Виявляється, що вони [люди, які займаються селекцією] встигли зробити дублікати. Тобто є дублікати зразків знищеного насіння. Ці дублікати зберігаються в сховищі. 

     

    Дублікат означає, що береться частина насіння і відкладається про всяк випадок. Робиться запас. Якщо щось станеться – наприклад, якщо буде пожежа і все згорить, то без дубліката його не відновити. Щоб такого не було, відкладається частина насіннєвого матеріалу. Вона про всяк випадок далі зберігається, не висівається. І якщо щось у полі станеться, тоді можна підстрахуватися і на наступний рік відновити цю колекцію, висіяти ці зразки.

     

    Якби співробітники не встигли зробити ці дублікати, то згоріло б усе, і це була б катастрофа. Власне, я думав, що так і сталося. Я не знав, що вони встигли.

    Які найбільші наслідки цього?

     

    Втрачене насіння відновиться. Найбільша проблема – що згоріло обладнання. Згоріли трактори, сівалки, комбайни, молотарки, лабораторне обладнання в окремих місцях знищено повністю, в окремих – сильно пошкоджене. І навіть зараз, коли культури висіяні (озима пшениця, озиме жито й інші), ми не можемо зайти в поле. До того ж поля частково заміновані. Ми чекаємо, поки їх розмінують. 

     

    Нам треба захистити їх від шкідників, хвороб, бур’янів. А обприскувати нема чим. Якось, сподіваємося, переб’ємося. Але залишається питання, як зібрати. Для цього потрібні комбайни. А комбайни всі знищені. Ми зараз готуємо серпи, щоб серпами це зробити частково, кілька комбайнів приготувати, десь знайти. Найголовніше – врятувати те, що в полі. Те, що росте.

     

    Сорти, які ми створювали, були найбільш адаптовані для окремих регіонів. І замінити їх можна, але тієї кількості все одно буде недостатньо. Наш інститут вилетів з цього сегменту на рік.

     

    Є сорти, які пристосовані для вирощування в сухому кліматі, є сорти, які краще ростуть у вологому кліматі. Наприклад, якщо у нас селекційна установа на Харківщині, то ми створюємо сорти, які найбільше адаптовані для сходу України. Якщо установа десь у Києві, то вона створює сорти, які найбільш адаптовані для центру чи заходу України. І ті сорти, які добре ростуть на Львівщині, не будуть давати врожаю у нас або будуть давати низький врожай. Відповідно, ті, які в нас ростуть – у них. Тобто потрібні місцеві селекційні установи, які є в різних регіонах. 

     

    Є таке поняття, як районованість сорту чи гібриду. Якщо говорити про кукурудзу й соняшник, то більшість посівних площ в Україні – і так закордонні сорти й гібриди. Якщо говорити про зернові, зернобобові культури, частина овочевих і багато інших, то це вітчизняне виробництво. Закордонні сорти пшениці – переважно європейського екотипу. Вони добре ростуть на Поліссі, на заході України, частково – в центрі. Але вони зовсім не пристосовані до умов посухи, перепаду температур півдня і сходу України, де можуть рости тільки вітчизняні. [Хоча] щось замінити можна.

     

    З окупованих територій все вкрадуть росіяни, а там, де ми зараз, ми б змогли ще відновити. Нам потрібно врятувати зараз озимі культури. Це завдання номер один.

    Яку шкоду несе це руйнування не лише з продовольчої, а й з наукової точки зору?

     

    Найбільша наукова шкода – це кадри. Зараз багато молоді виїхало. На новому місці вони влаштувалися на роботу, серед іншого, в наукові установи, які там є. Там часто кращі умови й краща зарплатня. У будь-якому разі, якась частина не повернеться. 

     

    Найголовніше – це кадри, люди, селекціонери. Навчити селекціонера або агронома – це роки. Тому наукова шкода оцінюється саме відтоком спеціалістів. Їх і до [повномасштабної] війни було мало. Якщо раніше в нас було 500, навіть 550 співробітників, то до війни залишилося 150. Після залишиться 100, а може, 50. Наприклад, у моїй лабораторії рослинництва і сортовивчення на сьогодні один-єдиний співробітник. І ми не зможемо виконати весь обсяг завдань, який покладений на наш інститут. Селекція – це ручна праця. 

     

    Зараз кажуть, що фермери, аграрії – наші рятівники. Вони рятівники, це стовідсотково. Але вони кінцева ланка. А первинна ланка – це наука, селекція, рослинництво, де створюються сорти, технології вирощування, які потім впроваджуються у виробництво на фермерських ділянках. Зараз, коли те, що було, розбите, треба це відновлювати великими інвестиціями на рівні держави.

    Наукові установи з-за кордону або інші українські установи можуть допомогти вам з відновленням?

     

    Звичайно, можуть дати обладнання. Потрібне насамперед обладнання. Все це можна буде робити. Але це непросто зробити. Це має вирішувати керівництво. Зараз для нас, співробітників, це болюче питання – що робити. 

    За цей час, що залишився, можна реструктурувати галузь, щоб її врятувати?

     

    Звичайно, що можна. У світі немає нічого неможливого. Повинні бути люди, які будуть цим займатися і які будуть зацікавлені у відновленні. 

    Що для цього насамперед потрібно, крім кадрів?

     

    Здобути перемогу у війні.

     

    У нас є люди, фанати, які сюди [в Елітне] їздять, працюють. Вони повернулися, щоб врятувати насіння. Вони з двох-трьох тракторів намагаються зібрати один, знімають запчастини, шукають, їздять, купують за свій кошт, щоб хоча б один трактор поставити на ноги, аби зробити оранку чи якусь операцію в полі. Селекціонери, наприклад, за свої кошти будуть зараз купувати гербіциди.

    Напевно, є проблеми й з дизелем для тракторів.

     

    Так, його не дістати. Я розумію, що бензин насамперед потрібен військовим. Але я вважаю, що такі установи, як наша, повинні його отримувати в другу чергу після військових. Зараз навіть просто дістати дизель і сюди приїхати – це проблема. Коли почнеться збір урожаю, нам треба буде кілька тонн дизелю, щоб ми могли вийти в поле. 

     

    І ми не єдина установа. У Донецькій області є Донецька дослідна станція2, наприклад, до якої зараз наближаються активні бойові дії. У них схожа на нашу установа, тільки менша кількість сортів, вони займаються меншою кількістю культур. Про них теж треба говорити. Вони працюють, як бджоли. Досі проводять селекцію. Вони в 2014 році вже втікали, коли їхню станцію розбили вщент. Вони переїхали тоді й працюють навіть зараз, хоча могли б поїхати. 

     

    Найголовніше – це люди. Ті, які залишилися, – це фанати своєї справи. Вони роблять неможливе. Трактористи збирають трактор із вцілілих запчастин, селекціонери сапами роблять ярочки. У моєму розумінні це герої.

    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?