ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Що таке мавпяча віспа і чи варто її боятися?

    00:00
    00:00
    Медицина — 25.05.22
    ТЕКСТ: Костянтин Ковалішин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Що таке мавпяча віспа і чи варто її боятися?

    Інфекційні хвороби не дають нам передихнути – і на зміну ковіду на сцену в новинах виходить мавпяча віспа. Але що це таке – і чому всі новини захворіли на це?

    Коли ми чуємо «віспа», одразу на думку спадає вбивця мільйонів людей та король епідемій минулих століть – натуральна віспа, яку подолали завдяки вакцинації у 1980 роціНаразі зразки вірусу зберігаються лише в двох лабораторіях – у США та в рф.. Для цього знадобилось 184 роки, але людство потихеньку вчилося боротися з епідеміями. Зараз перед нами постає ще один виклик у сфері інфекційних хвороб – віспа мавп.

    Що об’єднує мавпячу віспу та натуральну? 

     

    Збудники, а точніше, віруси – із одного сімейства – Poxviridae. Вони дуже близькі родичі – із одного роду Orthopoxvirus, який об’єднує 12 вірусів, що заражають переважно ссавців (наприклад, вірус віспи єнотів, вірус віспи верблюдів) або членистоногих. Чотири з них заражають людей. (Збудника вітряної віспи тут, до речі, немає бо її викликає вірус герпесу третього типу, який взагалі не родич натуральної віспи; вітрянка потрапила до ряду вісп, бо у неї схожа клінічна картина, зокрема висипання.) 

     

    Поксівіруси містять ДНК, є доволі великими за розмірами та складними за механікою розмноження.

    Що ми знаємо про віспу мавп?

     

    Її відкрили не вчора, а в 1958 році, коли у крабоїдних макак, яких тримали для досліджень як лабораторних тварин, відбулося два спалахи хвороби. У людей зараження вперше ідентифікували у 1970 році на території Демократичної Республіки Конго (тоді – Заїру)1. Загалом вірус можна знайти в тропічних лісах Центральної та Західної Африки – там він циркулює поміж тварин. Його знаходили ще в африканських білок та у сажевих мангабіСажеві мангабі – вид приматів з роду Cercocebus родини Мавпові.. Це були єдині два випадки, коли вірус знайшли у тварин в дикій природі, тому хто основний резервуар – досі невідомо. У Центральній та Західній Африці часом виникали спалахи захворювання. Наприклад, у 1981–1986 роках в Демократичній Республіці Конго зафіксували 338 випадків зараження та 33 – смерті. Зазначу, що є два підвиди вірусу: більш смертельний та важкий із Центральної Африки (летальність до 10%), та більш легкий із Західної (летальність до 1%). Вони циркулювали у своїх відповідних локаціях.

     

    Передається хвороба від тварин до людини через укус або подряпину, приготування м’яса диких тварин, прямий контакт з рідинами організму чи вмістом висипу, або непрямий контакт з матеріалом ураження, наприклад, якщо ви вирішите полежати на підстилці, яка раніше належала хворій тварині2

     

    Також віспа мавп може передаватись від людини до людини. Для цього потрібен тривалий близький контакт із людиною – тобто із висипом, рідинами організму, краплями рідини під час видиху (або ж краплями слини під час кашлю). Захворіти можна й через забруднені матеріали, як-от, знову-таки, постільна білизна. Є хороша новина – вірус робить це не надто часто. Найдовший задокументований ланцюг передач – 6 людей3. Якщо проаналізувати, звідки пацієнт отримав хворобу, то первинні інфекції від тварин становили 72%, тоді як між людьми – 28%. Тобто вірусу складно поширюватися від людини до людини.

     

    Майже всі первинні випадки траплялися серед невакцинованих від натуральної віспи осіб. Оскільки віруси доволі близькі між собою, вакцина від натуральної віспи дає імунітет і від мавпячої (дослідження показали, що захист становить приблизно 85%4). Ба більше, у США розроблена спеціальна вакцина для профілактики віспи мавп – JYNNEOs.

    Які симптоми мавпячої віспи у людей? 

     

    Інкубаційний період переважно триває один-два тижні. Серед симптомів – збільшення лімфатичних вузлів на початку хвороби (підщелепних, завушних, шийних, пахових та інших), що є характерним і відрізняє мавпячу віспу від натуральної. Рано, ще навіть до висипу, з’являється лихоманка. Через 1–3 дні після початку симптомів – висипання. Спочатку висип – це просто ущільнення, потім виникає наповнена прозорою рідиною бульбашка, яка згодом стає кірочкою і рубцюється. Спершу він з’являється на обличчі, потім поширюється на кінцівки, але під час тяжкого перебігу можуть бути по всьому тілу. Симптоми віспи мавп схожі на симптоми натуральної віспи, що й не дивно. 

     

    Інфекція може тривати до чотирьох тижнів, поки висип не зійде. Людина може страждати від низки ускладнень, зокрема вторинних бактеріальних інфекцій, бронхопневмонії, ураження шлунково-кишкового тракту, зневоднення, сепсису, енцефаліту та інфекції рогівки з втратою зору. 

     

    Специфічне лікування5 існує. Наявний свіжосхвалений у Європі (а в 2018 році – у США) препарат Тековірімат, який створили на замовлення уряду Штатів для лікування захворювань, що спричиняють Ортопоксівіруси, на випадок біологічної атаки, де роль зброї відігравала би натуральна віспа або інший вірус цього роду. Також існує Бринцидофовір, який, теоретично, теж повинен діяти – на тваринах він показав хороший результат. Його не тестували на людях, оскільки пацієнтів із натуральною віспою, на щастя, немає. Дані є лише із досліджень на тваринах і вірусах, схожих на натуральну віспу. Для лікування також можна використати препарат цидофовір. Але він працює насамперед проти цитомегаловірусної інфекціїCMV – захворювання, що викликається цитомегаловірусом – ще одним клієнтом із групи герпесвірусних інфекцій. Має багато проявів, найстрашнішим є для людей із імунодефіцитом. З ним стикалися приблизно 40% планети, а якщо взяти людей за 80, то практично 90%., і даних про ефективність проти мавпячої віспи немає. Проте теорія та дослідження на тваринах і в пробірці показали, що таке використання доволі перспективне.

     

    Тут уважний читач може запитати, чому така велика увага до хвороби, яка є доволі рідкісною, лімітованою та й виникає переважно у Африці. Якщо коротко – тому що є багато невідомих і ризикованих факторів про цю хворобу загалом, а також чимало нових та дивних особливостей саме під час нинішнього спалаху. 

     

    Досі невідомий основний резервуар інфекції. Часто спалахи за межами Африки спричиняють привезені тварини (наприклад, спалах 2003 року у США, який виник від імпортованих Гамбійських хом’яковий щурів), часто – домашніми. А що буде, якщо завезти саме ту тварину, яка поширить вірус на тварин-мешканців нової країни, і захворювання стане масовим? 

     

    Досі спалахи переважно вдавалося відстежувати й знаходити першопричину. А якщо це стане неможливим? Якщо вірус почне передаватися безсимптомно? Як контролювати такі спалахи?

     

    Ще одна загадка полягає в тому, що майже в усіх кластерах випадків є чоловіки у віці 20–50 років, багато з яких є геями, бісексуалами та мають секс з чоловіками (GBMSM), хоча вірус наче не передається статевим шляхом6.

     

    А ось що ми маємо зараз: стрімке поширення (якщо порівнювати з попередніми випадками, а не з ковідом, наприклад) у різних країнах. «Історично траплялося дуже мало випадків “експорту” захворювання. До цього року це було лише вісім разів», – зауважує Джиммі Віттворт, професор міжнародного громадського здоров’я в Лондонській школі гігієни та тропічної медицини7. Зараз же ми маємо сотні випадків у 16 країнах, зокрема Великобританії, Португалії, Іспанії та інших, що робить цей спалах одним із наймасовіших. І, що найгірше, вперше за межами Африки ми маємо справу зі спалахом, який поширюється масово, а джерело інфекції – невідоме. Вчені поки не можуть відстежити всі випадки до Африки. Тобто знайти і вилікувати/ізолювати всіх, ймовірно, не вдасться. Так само не вдається встановити, яка тварина, наприклад, привезла хворобу на континент. Хтозна – можливо, це захворювання поширюється серед тварин тихенько. Уявіть лише появу нового резервуару цієї хвороби за межами Африки. 

     

    Країни вже витратили мільйони на вакцину. Наприклад, США замовили її на 119 мільйонів доларів, це приблизно 13 мільйонів доз8. Перші дослідження геному вірусу показали, що навряд чи ми маємо справу із мутованим вірусом (на щастя), але такий варіант унеможливити в подальшому ми не можемо, хоча вірус доволі стабільний. Також виявили, що це більш м’який західноафриканський варіант, що є хорошою новиною. 

     

    Звичайно, це не ковід і масова епідемія з блискавичною передачею від людини до людини нам навряд чи загрожує – але це вихід захворювання зі звичних патернів поведінки, що насторожує вчених по всьому світу.

    ТЕКСТ: Костянтин Ковалішин
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?