Озвучена стаття Тема не обрана — 08 лютого, 2019

Спіймай брехуна

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Мирослава Скіра

Як розпізнати брехуна в подрузі, депутаті або людині, що пропонує заробити не виходячи з дому.

 

Необхідно одразу зазначити, що ідеальних ознак брехні немає. Якщо би вони існували, то люди обманювали б менше або взагалі казали лише правду. Існують тільки ознаки, за якими можна визначити, що слова погано продумані або емоції не відповідають словам. Виявити брехню непросто, адже основна проблема полягає у великій кількості інформації, яку необхідно контролювати одночасно. Більшість людей в першу чергу звертають увагу на найменш достовірні джерела інформації – слова і вирази обличчя, і через це дуже легко помиляються. Верифікаторам (людям, які намагаються виявити ознаки брехні) потрібно більше уваги приділяти мовленню та тілу. А брехуну необхідно знати, як звучить його голос. Багато людей дуже дивуються, коли чують запис свого голосу вперше, адже в реальному житті вони чують його через кістки черепа (коли звук проходить через різні середовища, він має здатність змінюватись). Тіло також є хорошим джерелом «витоку» інформації. Контролювати рухи тіла досить легко, а тому їх легко і приховати. Але більшість людей цього не роблять. Вони переконані, що в цьому немає жодної необхідності, й саме ця переконаність є причиною постійної витоку інформації. У своїй книзі «Психологія брехні» Пол Екман зазначає, що верифікатору набагато легше виявити брехню, якщо брехун емоційно збуджений, не має великого досвіду брехні, не є природженим брехуном або психопатом. Основні цілі верифікатора: помічати брехню, не приймати правду за брехню і, найголовніше, розуміти, коли ні те, ні інше визначити неможливо.

Слова

Яким би це не здавалось дивним, але багатьох брехунів видають необережні висловлювання. Навіть обережного брехуна може підвести те, що Зигмунд Фройд назвав «мовленнєвою обмовкою». В «Психопатології повсякденного життя» Фройд показав, що промахи, які здійснюються в повсякденному житті (обмовки, помилкові найменування і помилки під час читання та письма), не випадкові. Вони свідчать про внутрішні психологічні конфлікти. Обмовка, за висловлюванням Фройда, це зброя, направлена на самого автора: нею виражаєш речі, яких не хотів казати, і цим видаєш самого себе. Потрібно бути дуже уважним, адже не кожна обмовка вказує на брехню. Чи видає обмовка брехню, чи ні, зазвичай видно із контексту.

Але верифікатор повинен уникати іншої поширеної помилки: вважати кожного, хто не робить обмовок, чесним. Багато людей брешуть і не обмовляються при цьому. Тирада – ще одна ознака, через яку брехуни видають себе. Тиради відрізнються від обмовок тим, що промахом тут є не одне чи декілька слів, а ціла фраза загалом. Сильні емоції зазвичай призводять до тирад.

Том Брокау, ведучий програми Today Show, запропонував свій спосіб виявлення брехуна. Він сказав так: «Більшість ознак, на які я звертаю увагу, не є фізичними, вони – вербальні. Я не шукаю на обличчі людини ознак того, що вона бреше. Мене цікавлять відповіді-ухиляння та витонченні виверти». Але потрібно пам’ятати, що є люди, які постійно розмовляють так, ніби ухиляються від відповіді, для них це звична манера говорити. Пол Екман назвав цю особливість «капканом Брокау», до якого може потрапити верифікатор, що не знайомий зі співрозмовником.

 

Голос і паузи

Мовлення характеризує сказане часом більш точно, аніж самі слова. Найпоширенішими ознаками обману є паузи під час розмови. Затримки перед словами, особливо під час відповіді на запитання, завжди викликають підозру. Підозрілими є і короткі паузи в процесі самої розмови, якщо вони зустрічаються часто. Ознаками брехні можуть бути й мовленнєві недоліки, наприклад паразитні «гм», «ну», «е-е», повтори «я…я» тощо. Такі ознаки брехні виникають у двох випадках: або брехун не підготувався, не продумав лінію розповіді наперед, або в брехуна сильний страх через можливість викриття. Тон голосу також може видавати брехню. Проявом емоцій через голос є підвищення тону. Вважається, що в людей, які відчувають страх чи гнів, гучність голосу підвищується, мовлення пришвидшується, а під час суму і печалі гучність знижується, а мовлення сповільнюється. Хоча це і не завжди характеризує сказане. Якщо верифікатор не знайомий із людиною, то він може помилитись, адже не знає, якою є звичайна поведінка підозрюваного. Помилку, за якої вияв емоції страху, гніву чи просто емоційного збудження вважається проявом брехні, Пол Екман назвав помилкою Отелло. Існують програми й машини, які, як вважають самі розробники, можуть з точністю визначати брехню за голосом. Але насправді вони виявляють не брехню, а стрес, і то не завжди точно. Такі машини виявляють брехню в половині випадків, тобто це просте вгадування.

Пластика

Піднімання плечей – це яскравий приклад жестів, які називаються емблемами. Емблеми мають конкретне значення, яке відоме кожному, хто належить до певної культурної групи. Емблеми, на відміну від звичайних жестів, можна використовувати замість слів або ж там, де слова використати неможливо. Прикладами добре відомих емблем є кивок головою в значенні «так» і горизонтальний рух – «ні», рух рукою – «іди сюди», виставлений середній палець тощо. Емблеми завжди показуються навмисно. Людина, яка їх показує, точно знає, що вона робить. Але як в мовленні надибуємо обмовки, так і в рухах тіла бувають промахи. Виявити, що емблема є промахом, а не здійснюється навмисно, можна за двома ознаками. Перша – рух виконується не повністю, фрагментарно (наприклад, підняте лише одне плече). Другий – емблема виконується в незвичній позі. Більшість емблем здійснюють перед собою, між талією і шиєю. Не помітити емблему в незвичній позі неможливо. Наприклад, інколи учні чи студенти можуть показувати середній палець викладачам, коли рука знаходиться на коліні чи за спиною.

Ілюстрація – інший тип рухів тіла, який також може свідчити про брехню. Ілюстрації часто плутають із емблемами. Цей тип рухів тіла названий так, тому що ілюструє мовлення. Можна робити наголос на словах чи фразах, можна малювати руками у повітрі чи здійснювати рухи, які повторюють чи підсилюють сказане. Зазвичай саме рухи руками ілюструють мовлення. Люди використовують ілюстрації, коли намагаються пояснити те, що важко виразити словами.

Набагато частіше використовують ілюстрації, коли розповідають, як пройти до пошти, чи пояснюють слово «зигзаг», і набагато рідше, коли розказують про вибір своєї професії, чи пояснюють слово «стілець» тощо.

Ілюстрації використовують, коли не можуть підібрати слово. Клацання пальцями ніби допомагає знайти слово: такі дії повідомляють співрозмовнику, що йде пошук слова і людина не відмовляється від розмови. Ілюстрації використовуються частіше, коли люди відчувають жах, дуже збуджені чи засмучені, сповнені ентузіазму. Ілюстрації застосовуються рідше, коли людина говорить нерішуче. Кількість ілюстрацій знижується, коли людина говорить із обережністю. Але це не обов’язково вказує на брехню. Людина може говорити обережно, коли дуже високі ставки: розмовляє з незнайомою людиною, відповідає на запитання, за яке може щось отримати, чи намагається сподобатись своєму начальнику тощо.

Ще одним видом рухів тіла є маніпуляції. До маніпуляцій відносяться всі рухи, якими струшують, масажують, потирають, чешуть, тримають, щипають іншу частину тіла або здійснюють яку-небудь дію над нею. Тривалість маніпуляцій різна: від миті до декількох хвилин. Деякі з коротких маніпуляцій мають певну ціль: поправити волосся, прочистити вухо, почухати частину тіла. Інші маніпуляції, які відбуваються довго, не мають цілі: закручування волосся, потирання пальців, постукування ногою. Маніпуляції знаходяться на межі свідомого контролю. Жодні зусилля не дозволять відмовитись від них надовго.

Інтенсивність маніпуляцій збільшується, коли людина відчуває будь-який дискомфорт. Також у розслабленому стані за людиною можна помітити багато маніпуляцій, адже та перестає себе стримувати правилами пристойності. Тобто маніпуляції не є надійною ознакою брехні, адже можуть означати як дискомфорт, так і розслабленість, котрі є станами діаметрально протилежними. Крім того, брехун зазвичай знає, що маніпуляції треба притлумлювати, оскільки вони є ознакою знервованості.

Міміка

Обличчя – дуже цінне джерело інформації, адже воно може повідомляти правду чи брехати, або ж робити і те, й інше одночасно. Обличчя є носієм двох повідомлень: того, що брехун хоче сказати, і того, що він хоче приховати. Одні вирази підтримують брехню, даючи реципієнтам невірну інформацію, інші – видають правду, бо виглядають фальшиво. Обличчя може бути переконливим, але на одну мить на ньому можуть з’явитися потаємні думки. А буває й таке, що правдиві та фальшиві емоції передаються різними частинами обличчя в один і той же момент часу.

Мимовільний прояв емоцій на обличчі є результатом еволюції. Багато виразів обличчя у людини такі ж, як і у приматів. Деякі емоційні вирази універсальні для всіх людей, вони не залежать від віку, статі, расових і культурних відмінностей. З перших років життя діти навчаються контролювати свої вирази обличчя, приховуючи справжні почуття, і зображають емоції, яких не відчувають.

Батьки вчать цьому дітей на власному прикладі: «усміхайся, коли дають цукерку», «не дивись на мене так сердито» тощо. Дорослішаючи, люди звикають до усталених «правил поводження обличчя», і такі вирази входять у звичку. Існують тисячі різних виразів обличчя. Багато з них не пов’язані з емоціями. Їх відносять до знаків мовлення, які, подібно до ілюстрацій, є відповідниками до наголосу і пунктуації (наприклад, вираз обличчя, що «означає» знак питання чи знак оклику).

Є також мімічні емблеми: підморгування, рот підковою, скептична гримаса тощо. Є й мімічні маніпуляції: покусування і облизування губ, надування щік. Найбільш складним для розпізнання джерелом витоку інформації є мікровирази, які проявляються не довше, ніж на чверть секунди. Але складністю роботи з мікровиразами є те, що вони проявляються дуже рідко. Набагато частіше зустрічаються «змазані» вирази: людина встигає зрозуміти появу цього виразу на обличчі й намагається його забрати або прикрити іншим. Змазаний вираз триває довше, ніж мікровираз, але не є цільним і завершеним.

Піднімання чи опускання брів є найчастішим мімічним виразом. Рух брів часто використовують під час розмови, щоб підкреслити чи підсилити мовленнєву інтонацію. Правильну інформацію про емоції дають також м’язи рота. Стискання губ, наприклад, є переконливою ознакою гніву. Необхідно зазначити, що акторська техніка (система Станіславського) дозволяє мімікою імітувати будь-які емоції. Актор запам’ятовує власні переживання, щоби потім правдоподібно відтворити їх на сцені. Вирази обличчя актора при цьому є не імітацією, а результатом повторного «проживання» емоцій (тобто емоції оживають на фізіологічному рівні).

 

Далі розглянемо ознаки, які свідчать про фальсифікацію емоцій.

При асиметричних виразах одна і та ж емоція проявляється на одній половині обличчя сильніше, ніж на іншій. Але їх не потрібно плутати із односторонніми виразами, при яких рухається тільки одна половина лиця (наприклад, скептичне підняття брови). Якщо під час розмови за людиною помітили багато асиметричних виразів обличчя, то, скоріше за все, її емоції нещирі. Другою ознакою фальшування емоцій є тривалість. Вирази обличчя, які тривають близько п’яти секунд, ймовірно, є фальшивими, а ті, що тривають десять – беззаперечно несправжніми. Тривалість виразів під час емоцій зазвичай становить не більше декількох секунд, за винятком найвищого напруження (екстаз, нестримна лють, глибока депресія тощо). Третьою ознакою фальсифікації є несвоєчасність виразу відносно мовлення, інтонації та рухів тіла. Якщо людина зображає гнів, але вираз обличчя з’являється вже після слів, то, ймовірніше за все, вона бреше, адже вираз мав би з’явитися на початку фрази чи навіть раніше за початок її вимовляння.

Також потрібно згадати й усмішку. Адже вченими виявлено більше 50 її видів: щира, перелякана, зневажлива, стримана, жалюгідна, усмішка Чапліна, удавана, оцінна та багато інших. Вона є найпростішим виразом обличчя. Людина може розпізнати усмішку на відстані до 100 метрів. Цікавий факт: більшість людей думають, що точно знають, коли співрозмовник бреше, хоча насправді це не так. Одиниці виявляють брехню безпомилково. Невідомо, чи обдаровані ці люди, чи вони отримали свої навички через конкретні події в їхньому житті. Але багато вчених вважають, що така особливість надана їм від народження.

0:00/0:00

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі