ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 23.05.22
    ТЕКСТ: Стівен Пінкер
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Статистика кривавих конфліктів. Уривок з книжки Стівена Пінкера «Добрі янголи людської природи»

    Чи можна передбачити війну за десятки років до її початку? Чи є закономірність у тому, в який історичний момент починаються конфлікти? Про людське насильство, еволюцію його сприйняття та вираження розповідає Стівен Пінкер у книжці «Добрі янголи людської природи».

    Частина 1: хронометраж воєн

    Льюїс Річардсон писав, що до спроби проаналізувати мир за допомогою цифр його підштовхнули два упередження. Як квакер він вважав, що «моральне зло війни переважає моральне благо, хоча останнє — очевидне». Як науковець він стверджував, що війну занадто моралізують, тоді як знань про неї явно бракує: «Обурюватися — це так просто і приємно, що обурена людина всіляко опиратиметься будь-яким фактам, що суперечать її обуренню. На зауваження читача про те, що я відмовився від етики заради хибної доктрини, згідно з якою “tout comprendre c’est tout pardonner” [зрозуміти все означає все пробачити], я можу відповісти, що це лише тимчасова перерва в етичному оцінюванні, адже “beaucoup condamner c’est peu comprendre” [багато засуджувати означає мало розуміти]».

     

    Після ретельного вивчення енциклопедій та історії різних регіонів світу Річардсон зібрав інформацію про 315 «смертельних чвар», які закінчилися в період між 1820 і 1952 роками. Він зіткнувся з деякими серйозними проблемами. По-перше, більшість свідчень стає дуже непевними, коли справа доходить до цифр. По-друге, зовсім не зрозуміло, як рахувати самі війни, оскільки вони постійно то розщеплювалися на декілька, то зливалися в одну, то згасали, то спалахували заново. Друга світова — це одна війна чи дві? Тобто одна
    в Європі, а друга — у Тихоокеанському регіоні? Якщо це одна війна, то чи не правильніше визнати, що почалася вона в 1937 році з повномасштабного вторгнення Японії в Китай? Або навіть у 1931‑му, коли Японія захопила Маньчжурію? Може, варто відмовитися від загальноприйнятої дати — 1939 року? «Концепція війни як дискретного предмета вивчення суперечить фактам, — зазначає вчений. — Зникає сама предметність».

     

    Зникнення предметності — проблема, знайома фізикам, і Річардсон застосував до неї дві методики математичного оцінювання. Замість того щоб дошукуватися невловимого «точного визначення» війни, він надавав пріоритет усередненим показникам перед окремим випадком: розглядаючи по черзі кожен незрозумілий конфлікт, він розбивав його на частини, далі знову об’єднував у групи, а групи — в одне ціле. А потім знову повторював увесь цикл, вважаючи, що в довготривалій перспективі помилки і похибки будуть взаємонейтралізовані та збалансовані. (Той самий принцип лежить в основі методу заокруглювання числа, що закінчується на 5, до ціло цифри: у половині випадків число заокруглюватиметься до більшого значення, і в половині — до меншого.) Застосувавши інший метод, запозичений з астрономії, Річардсон присвоїв кожному конфлікту певне абсолютне значення, тобто десятковий логарифм (грубо кажучи, кількість нулів) від кількості жертв війни.

     

    На логарифмічній шкалі певний ступінь неточності не має такого суттєвого значення, як на звичайній лінійній. Наприклад, якщо не відомо, загинуло в якомусь конфлікті 100 000 осіб чи 200 000, то в абсолютних величинах ця невизначеність становитиме 5 проти 5,3. Тож Річардсон розбив величини за логарифмічними лунками: від 2,5 до 3,5 (тобто від 316 до 3162 смертей), від 3,5 до 4,5 (від 3163 до 31 622) тощо. Інша перевага логарифмічної шкали полягає в тому, що вона дозволяє візуалізувати конфлікти різних масштабів — від боротьби за територію до світових воєн — на одній шкалі.

     

    Ще однією проблемою, з якою зіткнувся Річардсон, було те, які саме конфлікти охоплювати оцінюванням, які смерті та які жертви враховувати і як глибоко в це занурюватися. Для нього критерієм для додавання певної події до своєї бази даних був «злочинний намір», тому він брав до уваги війни різного типу та масштабів, а також заколоти, повстання, масові «смертельними конфліктами», замість того щоб сперечатися, яке саме явище справді заслуговує на назву «війна». Його абсолютні показники складалися з кількості солдатів, убитих на полі бою, цивільних, яких убили навмисно або які стали випадковими жертвами, а також солдатів, що померли від ран, хвороб чи наслідків війни. Він не враховував жертви серед мирного населення від захворювань або наслідків війни, оскільки їх правильніше кваліфікувати як фатальні наслідки через недбалість, а не як результат злочинних намірів.

     

    Річардсон нарікав на важливий недолік, наявний в історичних свідченнях: вони оминали будь-які сутички, міжусобиці й набіги, де гинуло від 4 до 315 осіб (величиною між 0,5 і 2,5), які були занадто великі для криміналістів і занадто малі для вивчення істориками. Учений проілюстрував проблему конфліктів, що перебувають за воєнним горизонтом, цитатою з історії Реджинальда Купланда про торгівлю рабами зі Східної Африки:

     

    «Головним джерелом постачання рабів були організовані на вибрані області набіги, які поволі просувалися вглиб територій, коли “відпрацьовувався” тракт за трактом. Араби могли й самі здійснювати набіги, але частіше вони підбурювали вождя одного племені до нападу на інше, позичаючи йому власних озброєних рабів і гармати, щоб забезпечити його перемогу. У результаті, певна річ, суттєво збільшилася кількість міжплемінних сутичок, аж поки всю країну не охопило полум’я війни».

    І як нам кваліфікувати цей гидотний звичай? Чи була це одна величезна війна між арабами й чорними, яка почалася дві тисячі років тому і закінчилася у 1880‑х роках? Якщо так, то вона призвела до таких жертв, яких не було в жодній іншій війні в історії. Але з опису Купленда здається, раціональніше вважати захоплення рабів дрібними фатальними сутичками, кожна з яких відбувалася між окремим арабським караваном і негритянським племенем або поселенням, величина яких становила 1, 2 або 3. Точнішої статистики в нашому розпорядженні немає.

    Так само немає відомостей про жертви 80 революцій у Латинській Америці, 556 селянських повстань у Росії і 447 конфліктів у Китаї, про які Річардсон знав, але був змушений виключити їх зі своїх підрахунків. Однак точкою відліку на шкалі Річардсона була величина 0, завдяки чому до статистики вбивств увійшли конфлікти з величиною смертності 1 (де 100 дорівнює 1). Він передбачав заперечення шекспірівської Порції: «Не варто змішувати вбивство і війну; бо вбивство — то огидний себелюбний злочин, тоді як війна — звитяжний і патріотичний чин». Учений відповідав: «Але і те, і те — конфлікти з фатальними наслідками. Хіба вас ніколи не бентежила суперечність, що вбивство однієї людини вважають злочином, а вбивство десяти тисяч — славою?».

     

    Річардсон проаналізував 315 конфліктів (ще без допомоги комп’ютера), щоб мати широке панорамне уявлення про людську жорстокість і випробувати кілька різних гіпотез, запропонованих істориками, і його власні упередження. Більшість гіпотез не витримала, коли їх почали зіставляти із фактами. Спільна мова ніяк не впливає на бажання двох різних угруповань повоювати між собою (просто згадайте більшість громадянських воєн або війни між країнами Південної Америки, що сталися в XIX столітті); те саме відбувається і з «надією», яка дала назву мові есперанто. На економічних показниках теж не можна було будувати прогнозів: підтверджень систематичних втручань багатих країн у справи бідних, як і претензій останніх до багатих, не було. Загалом гонки озброєнь ніколи не були причиною війн і ніколи їх не наближали.

     

    Але кілька загальних рис все ж таки залишилося. Багаторічна праця одного уряду гальмує войовничість: люди в межах одного кордону менше схильні чубитися між собою, ніж різні народи по різні боки кордону. Країни більше схильні до міжнародних воєн із сусідами, а великі держави радше воюватимуть з усіма навкруги, оскільки майже всі навкруги межують з їхніми великими територіями. Окремі культури, особливо з войовничою ідеологією, більше за інших схильні розв’язувати війни.

     

    Але відкриття Річардсона, які виявилися найжиттєздатнішими, стосувалися статистичної схематизації воєн. Три з його узагальнень надійні, глибокі та недооцінені. Щоб їх зрозуміти, спочатку нам доведеться зробити невелике відхилення у парадокс імовірностей.

    Припустімо, ви мешкаєте в місцевості з великою ймовірністю удару блискавки в будь-яку пору року. Також припустімо, що ці удари трапляються нерегулярно: їхня імовірність щодня однакова, а частота доходить до одного на місяць. Сьогодні, у понеділок, блискавка вдарила у ваш будинок. У який день, найімовірніше, блискавка вдарить у ваш будинок наступного разу?

     

    Відповідь — завтра, у вівторок. Безперечно, ця вірогідність не дуже висока, приблизно 0,03 (тобто один раз на місяць). Тепер уявіть, що наступний удар станеться післязавтра, у середу. Для цього мають відбутися дві речі. По-перше, блискавка повинна вразити у середу, вірогідність — 0,03. По-друге, блискавка не може вдарити у вівторок, інакше днем наступного удару був би вівторок, а не середа. Щоб обчислити цю ймовірність, потрібно помножити імовірність того, що блискавка не вдарить у вівторок (0,97, або 1 мінус 0,03) на ймовірність того, що блискавка вдарить у середу (0,03), що дорівнює 0,0291, а отже, трохи нижче, ніж імовірність блискавки у вівторок. А що із четвергом? Для цього блискавка не має вдарити ні у вівторок (0,97), ні в середу (знову 0,97), але повинна влучити в будинок у четвер. Отже, імовірність такого удару становитиме 0,0282 (0,97 помножити на 0,97 та 0,03). А яка ймовірність для п’ятниці? Вона дорівнюватиме 0,0274 (0,97 помножити на 0,97, 0,97 та 0,03). Щодня шанси на удар блискавки зменшуються (0,0300… 0,0291… 0,0282… 0,0274), бо для того, щоб конкретного дня вдарила блискавка, треба щоб її не було в попередні, і що більше таких днів без блискавки, то нижча ймовірність того, що цей період і далі триватиме. Точніше, імовірність зменшується експоненційно, постійно пришвидшуючись у геометричній прогресії. Імовірність того, що наступна блискавка вдарить через тридцять днів від сьогодні, становить 0,9729 × 0,03, тобто трохи більше ніж 1%. Майже ніхто не розуміє цього правильно. Я поставив це питання сотні інтернет-користувачів з виділеним словом «наступний» так, щоб вони його не пропустили. Шістдесят сім з них обрали варіант «щодня існує однакова ймовірність». Але ця відповідь помилкова, хоч і інтуїтивно переконлива. Якби кожен день з однаковою ймовірністю був би наступним, то в певний день через тисячу років від сьогодні блискавка була б так само ймовірною, як і через місяць від сьогодні. З решти респондентів дев’ятнадцятеро вирішили, що, найвірогідніше, блискавка трапиться через місяць від сьогоднішнього дня.

    І лише п’ятеро із сотні дали правильну відповідь — «завтра». Удари блискавки — це приклад того, що статистики називають розподілом Пуассона, названого на честь математика і фізика XIX століття Сімеона-Дені Пуассона. У процесі розподілу Пуассона події відбуваються постійно, випадковим чином і незалежно одна від одної. Щохвилини володар неба Юпітер грає в кості й кидає кубики, і якщо випадає два очки, він кидає громовиці.

     

    Наступної миті він знову кидає кубики, але геть не пам’ятає, що трапилося за мить до того. З причин, які ми щойно бачили, у процесі Пуассона інтервали між подіями розподіляються експоненційно: що коротші інтервали, то їх більше, а коли вони подовжуються, їх стає дедалі менше. Це означає, що випадкові події відбуваються певними кластерами, оскільки, щоб розподілити їх рівномірно на часовій прямій або в просторі, потрібен невипадковий процес.

     

    Людському розуму доволі важко повністю охопити й усвідомити цей закон імовірності. Перед випуском з університету я працював у лабораторії слухового сприйняття. В одному експерименті слухачам потрібно було натискати клавішу якомога швидше щоразу, коли вони чули звуковий сигнал. Сигнали вмикалися довільно, тобто відповідно до процесу Пуассона. Слухачі, такі самі студенти-випускники, як і я, знали це, але, щойно почувши сигнал, вони вибігали з кабінок і кричали: «У вас тут генератор випадкових сигналів поламався! Сигнали звучать, наче кулеметна черга, отак: бііп-бііп-бііп-бііп-бііп… бііп… бііп-бііп… бііпіі-бііппіі… бііп-бііп-бііп». Їм важко було усвідомити, що саме це і є випадковість подавання сигналів.

     

    Цю когнітивну ілюзію вперше помітив математик Вільям Феллер у 1968 році, який описав її у своєму підручнику з теорії імовірностей: «Нетреноване око сприймає випадковість як регулярність або тенденцію до кластерування». Нижче ми розглянемо кілька прикладів ілюзії кластерів.

     

    Лондонський бліц. Феллер розповідав, що під час Бліцу в Другій світовій війні жителі Лондона зауважили, що деякі райони міста бомбардуються цілими серіями ударів німецьких ракет V‑2, а в інші райони бомби взагалі не влучають. Вони були переконані, що пілоти цілять в обрані квартали та будівлі.

     

    Але коли статистики розбили мапу Лондона на невеликі квадрати й порахували кількість скинутих бомб у кожному з них, виявилося, що удари вражали місто за розподілом Пуассона — інакше кажучи, бомби падали випадково.

     

    Цей епізод описано в романі Томаса Пінчона «Веселка тяжіння» (1973), у якому статистик Роджер Мексико правильно передбачив розподіл ударів бомб, хоч і не точні місця їхнього попадання. Мексико довелося заперечувати, що він екстрасенс, і відбиватися від наполегливих та відчайдушних вимог порадити, де ховатися від авіаударів.

     

    Омана гравця. Багато затятих азартних гравців утрачають свої статки через оману гравця — віру в те, що після низки схожих результатів в азартній грі (числа з червоних полів на колесі рулетки або сімки у грі в кості) під час наступного запуску барабана або кидання кубиків результати неодмінно мають бути іншими. Амос Тверскі і Деніел Канеман показали: зазвичай люди вважають, що насправді послідовності підкидання монети (приміром, РРООРОРРРР*) підлаштовані, оскільки в них є більше серій  випадіння орла чи решки, ніж може підказати людська інтуїція, і вони думають, що закономірні ті послідовності, де варіанти перемішані задля уникання довгих серій (як-от ОРОРРОРООР).

     

    Парадокс дня народження. Більшість людей дуже дивується, дізнаючись, що за наявності в приміщенні 23 осіб імовірність того, що у двох з них день народження припадає на той самий день, вища за 50 %. Якщо ж людей 57, то така ймовірність виростає до 99%. Цього разу ілюзія кластерів (скупчень) стосується календаря. Упродовж року зовсім не так багато днів для днів народження (лише 366), тому певна кількість днів народжень, розкиданих протягом усього року, обов’язково випаде на той самий день, якщо тільки не втрутиться якась загадкова сила і не розкидає їх по різних днях.

     

    Сузір’я. Мій улюблений приклад був відкритий біологом Стівеном Джеєм Ґулдом, коли він досліджував відомі Печери світлячків у Вейтомо, що в Новій Зеландії. Вкраплення світлячків на темній стелі перетворили грот на такий собі планетарій, але з однією відмінністю — на цьому кам’яному небі не було сузір’їв. Ґулдові вдалося зрозуміти причину. Світляки страшенні ненажери і з’їдають усе, що опиняється в межах досяжності. Тож коли один застовплює за собою місце проживання, то залишає іншим достатньо простору для життя. У результаті світляки розподіляються по стелі рівномірніше, ніж зірки, які з нашої точки спостереження розкидані по небу випадково.

     

    І всетаки, схоже, саме зірки об’єднувалися у форми, що набували обрисів барана, бика, близнюків тощо, і тисячоліттями слугували провісниками добрих і злих подій для спраглого до впорядкованих форм людського мозку. Колега Ґулда, фізик Едвард Перселл, підтвердив інтуїтивну здогадку Ґулда, створивши програму-генератор двох випадкових масивів крапок. Віртуальні зірки з’являлися на сторінці випадково, без правил і обмежень. А віртуальним світлячкам виділяли малесенький клаптик простору навколо кожного з них, куди жоден інший не міг потрапити. Що вийшло, можна побачити на рис. 5.5, і, думаю, ви легко здогадаєтеся, що на якій частині зображено. З лівого боку, там, де є скупчення, пасма, порожні місця і нитки (а також, залежно від ваших уподобань, тваринки, оголені тіла або навіть Святі Діви), — це масив, що було створено випадковими точками — зірками. У масиві, що розташований праворуч і здається безсистемним, для кожної точки виділено свою «територію», як у світлячків.

    Дані Річардсона. Останній приклад ми візьмемо в нашого давнього доброго знайомого, фізика Льюїса Фрая Річардсона. Це реальні дані, пов’язані з природними явищами. Вісі на рис. 5.6 представляють події різної тривалості: вісь Х — це час, а Y — величина. Річардсон довів, що події відбуваються за принципом розподілу Пуассона: вони починаються і закінчуються випадково. Тут око може вихопити деякі візерунки — наприклад, нестачу об’єктів у верхній лівій частині та два плавучі сегменти вгорі праворуч. Але ви вже знаєте, що довіряти цій видимості не можна. І справді, Річардсон довів, що статистично значущої тенденції розподілу величин не було від початку послідовності і до кінця. Затуліть пальцем ці два відокремлені об’єкти, і враження випадковості буде абсолютно повним.

    Мабуть, ви вже збагнули, що показують ці дані. Кожен сегмент — це війна. На горизонтальній вісі відмічені кожні чверть століття, з 1800 року по 1950‑й. Вертикальна вісь указує на масштаб війни, визначений десятинним логарифмом кількості смертей, починаючи від 2 знизу (100 загиблих) до 8 нагорі (100 мільйонів жертв). Два сегменти, що різко виділяються, відповідають Першій і Другій світовим війнам.

     

    Найбільшою знахідкою Річардсона, яка стосувалася хронометражу воєн, стало те, що починаються вони випадково. Щомиті Марс, бог війни, кидає свій залізний кубик, і якщо випадають «зміїні очі», тобто двійка, він розв’язує війну між двома націями. Наступної миті він знову кидає кубика і вже не пам’ятає, що було минулого разу. Отож інтервали між початками воєн розподілені експоненційно: малих інтервалів багато, а довгих — мало. 

     

    Пуассонівська природа війни руйнує історичні наративи, які вбачають сузір’я там, де насправді є лише ілюзія скупчень. Вона також спростовує теорії, які вбачають у людській історії чіткі моделі, цикли та діалектику. Ніякий жахливий конфлікт не змусить світ утриматися від війни й перепочити в мирі і спокої під час такого виснаження. Ніякі ворожі сторони у конфлікті на нашій планеті не інфікують решту нещасного світу страшною заразою війни.

     

    І світ упродовж мирних часів не накопичує нестерпне бажання повоювати, що йому свербить, наче нарив під коростою, який неможливо ігнорувати і який вибухає раптовим шаленим спазмом. Ні, Марс просто продовжує викидати гральні кості. Близько пів тисячі інших масивів даних про війну було зібрано в часи Річардсона і після нього, і всі вони зрештою підводять до того самого висновку. 

     

    Річардсон встановив, що випадкові в часі не лише моменти початку воєн, а і їхні закінчення. Щоразу, коли Пакс, богиня миру, кидає кості, і на них випадають дві шістки, ворожі сторони складають свою зброю. Річардсон виявив, що з моменту початку малої війни (з величиною 3) імовірність її закінчення в кожен наступний рік становитиме трохи менш як половину — приблизно 0,43. Чи означає це, що більшість воєн триває трохи більше ніж два роки? Якщо ви зараз киваєте, отже, ви були геть неуважні! За постійної імовірності закінчитися щороку війна, найвірогідніше, закінчиться в перший рік після початку; дещо менша імовірність, що вона закінчиться впродовж двох років, і ще менша — що розтягнеться на три і більше років. Те саме правило діє і для великих воєн (з величиною 7), які мають 0,235 імовірності закінчитися до того, як ще один рік добіжить кінця. Тривалість війни розподілена експоненційно, і найчастіше трапляються саме маленькі війни. З цього виходить, що країнам, які ворогують, не потрібно «виводити назовні свою агресію», поки вони не зрозуміють, що у війни немає «спонукальної сили», якій потрібно дозволити «розігратися». Щойно війна розпочалася, сукупність антивоєнних сил — пацифізм, страх, невдоволення та бунти — починають тиснути і скеровувати її до закінчення. 

     

    Якщо війни починаються і зупиняються довільно, то, можливо, взагалі безглуздо шукати якісь історичні тенденції війни? Ні, не безглуздо. «Випадковість» процесу Пуассона стосується зв’язку між послідовними подіями, тобто саме того, що таких подій немає: генератор подій, як і кубики, не має пам’яті. Але ніде не сказано, що ймовірність повинна бути постійною впродовж тривалого відрізку часу. Марс може вирішити розпочати війну не тоді, коли випадають двійки, а, скажімо, щоразу, коли випаде 3, 6 або 7. Будь-яка з цих змін здатна вплинути на ймовірність війни, не зачіпаючи при цьому її випадковості — факт початку однієї війни не скасовує ймовірності спалаху іншої. Процес Пуассона зі змінюваною ймовірністю називається нестаціонарним. Отож можливість того, що впродовж певного історичного періоду війни почнуть вщухати, справді існує. Вона перебуватиме в нестаціонарному процесі Пуассона з параметром зменшення показника.

     

    За тією самою логікою, існує математична ймовірність, що війна може бути як процесом Пуассона, так і циклічним процесом. Теоретично, Марс може коливатися і спричиняти війну в 3 % своїх кидків, а потім розсердитися і почати робити це в 6%, а потім заспокоїтися, і війни знову спалахуватимуть у 3% випадків. На практиці дуже важко відрізнити циклічність у нестаціонарному процесі Пуассона від уявних скупчень у стаціонарному процесі. Наявність кількох кластерів може схилити до думки, що вся система то наростає, то спадає (як у так званому бізнес-циклі, який справді є послідовністю непередбачуваних відхилень в економічній діяльності, а не справжнім циклом з постійним періодом).

     

    Існують надійні статистичні методи для перевірки періодичності даних часових рядів, але найкраще їх застосовувати в тому випадку, коли період часу для вивчення набагато довший за період досліджуваних циклів, оскільки в нього входить багато можливих циклів. Для підтвердження результатів варто мати ще один набір даних, на підставі яких можна здійснити такий самий аналіз, уникнувши в такий спосіб імовірної «підгонки» циклів, які насправді можуть виявитися випадковими кластерами в певному наборі даних. Річардсон досліджував війни величиною 3, 4 і 5 (війни з іще більшими величинами траплялися занадто рідко, щоб здійснити надійний аналіз) на наявність циклічності, але так і не знайшов її. Інші аналітики вивчали набагато більші набори даних, і в літературі можна знайти огляд циклів у 5, 15, 20, 24, 30, 50, 60, 120 та 200 років. За такої кількості малопереконливих можливостей безпечніше зробити висновок, що війни ніколи не відбуваються циклічно. Такого висновку дійшла і більшість воєнних істориків, які спеціалізуються на кількісній статистиці. Соціолог Питирим Сорокін, один із піонерів статистичного дослідження війни, зазначав: «Схоже, що історія не така одноманітна і невинахідлива, як про це думають прихильники суворої періодичності, “залізних законів” й “універсальної рівномірності”. І вона так само не схожа на нудний механічний двигун, який продукує однакову кількість революцій за визначений період часу».

    ТЕКСТ: Стівен Пінкер
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: