ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Як пережити ізоляцію?

    00:00
    00:00
    Спалах — 24.09.20
    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Сто років самотності

    Ми схильні перейматися через майбутнє, і це нормально, особливо під час пандемії. Однак, попри тривогу та страх, не всі ми дотримуємося елементарних правил безпеки та карантину, намагаємося знайти зручні пояснення складних речей і ходимо одне до одного в гості, коли нас просять цього не робити. То як ми сприймаємо майбутнє у часи непевності й що нам допоможе психологічно пережити пандемію?

     

    За підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога», ми створюємо окрему рубрику присвячену COVID-19. Її мета – культивувати критичне мислення та стійкість до маніпуляцій в медіа щодо теми пандемії.

    Пам’ятаю, як розпочинався карантин у березні 2020 року, а ситуація у світі постійно погіршувалася. Україна робила певні кроки задля припинення поширення вірусу, а в суспільстві було дуже багато тривоги. Ми всі були цілком розгубленими. Виникало багато запитань, на які навіть сама ВООЗ не могла відповісти точно. Кожна держава була змушена вирішувати самостійно, як їй діяти на початку пандемії. Україна зайняла позицію жорсткого карантину (тобто майже все зачинили, зокрема не працював транспорт, всі повинні були сидіти вдома), як, наприклад, Італія та Іспанія. Тоді була надія, що завдяки таким заходам вдасться відтермінувати наслідки COVID-19.  Загальної ефективної стратегії не було, проте в Україні вирішили закрити все заздалегідь, щойно в нас почали з’являтися поодинокі спалахи вірусу. 

     

    Кейс Італії, де все було дуже жорстко, показав, що на психіку людей самоізоляція впливає доволі негативно. Справа не тільки в розгубленості перед майбутнім, але й у тому, як постійно жити в одних стінах. Здавалося б, це не так вже і складно. Проте коли доводиться сидіти у квартирі самому або з близькими без можливості вийти, починаєш відчувати себе, як у в’язниці. Що далі, то більше атмосфера власного будинку може ставати гнітючою. Аналіз декількох ранніх публікацій1 показав, що найбільше в людей на самоізоляції проявлялися симптоми посттравматичного синдрому (ПТСР), розгубленості та злості. Найбільшими стресорами є тривалий карантин, страх захворіти, фрустрація, нудьга, нестача правдивої інформації та ресурсів, фінансова криза та потенційна стигма (страх, що через хворобу до людини зміниться ставлення). Мабуть, під час карантину кожен із нас переживав тривогу стосовно принаймні одного з перерахованих страхів. 

     

    Загалом спостерігалася екзистенційна криза (переживання стосовно сенсу свого життя) через страх захворіти/померти, неспроможність вплинути на майбутнє та когнітивний дисонанс через відчуття безсилля перед своїм майбутнім. Мені це знайомо, я цілу статтю написала про страх смерті на фоні розгортання пандемії. 

     

    Питання екзистенційного характеру в обставинах, що склалися, не відкинути. Настає тривога, яка не відпускає і щодня стає дедалі сильнішою. І це нормально, адже ми не можемо заперечувати, що часи складні. Якщо намагатись ігнорувати, притуплювати свої почуття, особливо негативні, це може найгіршим чином вплинути на наш психологічний стан. 

     

    На жаль, не можу сказати, що я бачила б десь у світі необхідну увагу до психологічного аспекту самоізоляції та страху захворіти, увагу до того, як людям з психологічними та психічними проблемами діяти в ситуації, коли ти не можеш піти до психолога за допомогою. Так, дослідження, проведене в Італії,2 показало, що люди з психічними розладами з початком пандемії мали підвищений рівень тривоги, гніву, суїцидальних думок та імпульсивності. Дані демонструють, що дуже різка зміна режиму та суворі заходи на початку локдауну мали надзвичайно сильний вплив на нас всіх, а особливо на вразливі групи. 

     

    Що маємо сьогодні

     

    Американська психологічна асоціація не гаяла часу і почала проводити опитування ще у квітні, аби сформувати статистику стосовно того, як буде змінюватися рівень стресу на фоні ковіду в США. Приблизно 2 з 3 американців (66%) у липні 2020 року казали, що загроза зараження коронавірусом є значним джерелом стресу в їхньому житті. Це число вище, ніж у червні (61%). Також виріс рівень фрустрації: станом на липень це 40% у порівнянні з 31% у травні серед американців.3 Крім того, підвищився рівень страху (24% у липні проти 19% у квітні) та злості (18% у липні проти 12% у квітні-травні). Звісно, треба пам’ятати про політичну ситуацію з хвилями соціальних протестів, майбутніми виборами президента, і це все паралельно з розвитком пандемії. 

     

    Інші дані показують, що понад третина американців має клінічні ознаки тривоги, депресії або обох розладів відтоді, як почалася пандемія коронавірусу.4 Також третина працівників боїться звертатися за психологічною допомогою через можливе звільнення. Ця знахідка неймовірно важлива, адже в мене є підозра, що така тенденція буде не тільки в Америці. В Україні існує певна стигматизація стосовно звернення до психолога загалом, що й казати про такі речі як тривога через пандемію. Є велика ймовірність, що наразі багато людей будуть переживати наслідки пандемії самі, проте це не завжди найкраще рішення. Нормально припустити, що вам потрібна допомога, ми не зроблені з каменю, врешті-решт. 

     

    Кластерне дослідження у Великій Британії5 (у якій локдаун розпочався лише наприкінці березня, тоді як в інших європейських країнах – на початку) демонструє значущі зміни у психологічному стані респондентів, особливо серед людей молодого віку, після початку карантину. Загальний процент психологічного дистресу (тобто психологічного подразнення, дезадаптації, що шкодить організмові) виріс із 18,9% у квітні 2019 року до 27,3% у квітні 2020 року. Найбільший приріст був серед людей 18-24 років, жінок та людей, які живуть з маленькими дітьми. Через те, що в країні систематично проводять подібні онлайн-дослідження серед великої кількості людей, ми можемо мати хорошу порівняльну статистику і бачити реальні зміни через COVID-19.

     

    На жаль, в Україні такі систематичні (і регульовані) дослідження серед загального населення не проводяться, тому сформувати порівняльну статистику буде важко навіть за наявності даних від різних дослідницьких компаній. Про депресію серед загального населення в Україні є кілька питань у дослідженні «Індекс Здоров’я. Україна», яке проводять Міжнародний фонд «Відродження» і Київський міжнародний інститут соціології. Тож цього року зможемо сформувати порівняльну статистику і нелінійно простежити наслідки ковіду та рівень депресії. У дослідженнях, проведених онлайн, є цікаві результати: рівень стресу через COVID-19 в Україні станом на липень 2020 року, порівнюючи з травнем, знизився: у травні 48% респондентів сказали що, ковід був однією з причин нервування, а в липні – лише 22%. А от тривога через погіршення фінансового стану значуще зросла: з 44% у квітні до 58% у вересні.  

     

    У США опитування6 підтверджують деякі дані з Великої Британії: батьки вказують на неабияке підвищення рівня стресу через дистанційне навчання своїх дітей; базові речі, як-от доступ до їжі та житла, становлять більший стресовий фактор для батьків, ніж для респондентів без дітей. Батькам довелося неабияк змінювати свої підходи до перебування вдома та відпочинку. Адже від дитини не втекти, хоча, звісно, для деяких батьків буде важко визнати, що це нормально – хотіти позбутися своєї дитини на деякий час (якщо вкрай важко бути вдома, я рекомендую піти до психотерапевта або зустрітися з дотриманням необхідних заходів безпеки з подругою/другом, які можуть на годину вас відірвати від домашнього клопоту. Хоча б раз на тиждень варто знаходити час на себе). 

     

    Дослідження, проведене в Італії під час чотирьох тижнів жорсткого карантину,7 показало, що факторами, які найбільше впливали на високий рівень стресу та тривоги, були вік (що менший, то більший рівень стресу) і стать (жінки схильні загалом більше переживати стрес, хоча існує ймовірність, що вони просто схильні бути більш відкритими щодо своїх почуттів). Дуже сильним фактором впливу, як і в інших дослідженнях, було припинення трудової діяльності. А наявність партнера значуще знижувала рівень стресу та прояви посттравматичних симптомів. Звісно, набагато легше переживати такі часи з людиною, яка вас підтримає. Але якщо ви самі, це не означає, що треба сильно перейматися. Просто варто пам’ятати про те, як піклуватися про себе.

     

    ВООЗ пропонує поки що теоретичний гайд, як зменшити негативний вплив від всього потоку інформації, коли ви в ізоляції:

    1. Залишайтесь у контакті з тими, з ким ви спілкуєтесь зазвичай. Важливо робити всі ті речі, до яких ви звикли.

    2. Придивляйтеся до своїх почуттів. Обізнаність і свідоме ставлення до власних почуттів можуть бути неймовірно важливими, якщо вам довелося залишитися вдома на довгий час. Можна писати, важливо займатися фізичною активністю, адже це напряму впливає на самопочуття (зокрема через гормони).

    3. Читайте тільки перевірені новини стосовно COVID-19, наприклад, на сайті ВООЗ.  

     

    З огляду на дані,8 отримані під час дослідження наслідків урагану 2005 року в Новому Орлеані, колективно ми переживаємо травму роками. За словами експерта Центру з контролю та профілактики захворювань у США, який керує групами реагування на урагани, психічні захворювання та зловживання наркотиками/алкоголем є основними довготерміновими наслідками таких катастроф. Звісно, пандемія – це не катастрофа в прямому сенсі (адже вона не спричиняє таких раптових різких руйнувань), однак ми можемо очікувати на схожі тенденції. Це означає більший попит на психологічну допомогу, потреба в якій може з роками збільшуватись. Очікувано, що і в Україні, певно, найбільше будуть вирізнятися стрес, тривога стосовно майбутнього. Ми хочемо знати, що буде далі, адже нам страшно. 

     

    Чому нам потрібно знайти всьому пояснення?

     

    Людська зацікавленість майбутнім і постійне бажання все пояснити9 мені зрозумілі. Ми всі прагнемо жити в злагоді та спокої, нашому мозку набагато легше існувати, коли він знає наступний крок. Загалом, люди схильні шукати пояснення всьому. Так, за словами10 психологині Тані Ломброзо, яка досліджує, як люди пояснюють собі певні речі, «всі ми інтерпретуємо причинно-наслідкові зв’язки по-різному, проте люди віддають перевагу поясненням, які забезпечують функцію чи мету, які називаються телеологічними поясненнями». «Наприклад, я питаю: “Для чого чашці ручка?” Телеологічне пояснення в цьому разі буде таким: “Чашка має ручку, щоб ви могли підняти її, не обпікаючи пальці”. У багатьох випадках нас більше приваблюють телеологічні пояснення, ніж  “механістичні” альтернативи (тобто що ручка на чашці з’явилась шляхом проходження процесу, який був використаний для виготовлення цієї форми)», – стверджує вона.

     

    Проте не на всі запитання можна знайти такі прості відповіді. Якщо сказати, що сонце світить, аби ми могли жити, або гори існують, аби на них лізти – то це буде неправдою. Навіть у більш комплексних питаннях ми схильні до пошуку простих пояснень.11 

    Ламброзо продемонструвала це, провівши дослідження в лабораторії.12 Респондентам швидко продемонстрували опис людей, деякі з яких займалися благодійністю, деякі – ні. Опис містив вік, особливості особистості, імена, місце проживання, фотографії та інформацію стосовно благодійності. Респондентів просили запам’ятати тих людей, хто займався благодійністю. У 80% випадків можна передбачити, хто з людей віддає гроші на благодійність, лише за віком, проте залишаються ще 20% помилкових тверджень (логічно, що люди старшого віку можуть собі це дозволити з більшою ймовірністю, ніж молодь). Тобто така модель загалом працює, тож ми будемо схильні й далі її використовувати. Проте вона неідеальна. Якщо відмовитися від наданої інформації взагалі й просто запам’ятати людей, які віддають гроші на благодійність, помилок буде менше. 

     

    Однак у випадку, коли респондентів просили пояснити, чому саме ці обрані люди займаються благодійністю, вони робили більше помилок, адже намагалися надати пояснення, знайти якусь тенденцію, якої просто не було.  

     

    «Інколи пояснення дають нам відчуття контролю. Цей афективний компонент (мається на увазі, що контроль нас заспокоює – прим. автора) може бути сильним, і це також є причиною того, чому ми віддаємо перевагу одним поясненням над іншими. Але не всі пояснення втішні (…) Пояснення сьогодення може допомогти нам підготуватися до майбутнього. Ми повинні, однак, збалансувати необхідність пошуку пояснень, які здаються нам задовільними (тобто простими та широкими) з тими, які найкраще відповідають усім фактам». Так, до речі, можна пояснити любов до конспірологічних теорій. Адже вони, як правило, пропонують відповіді на всі бентежні питання, а отже, і спокій та передбачуваність.

     

    Планування – це нормальна реакція на стимули, які нас оточують, особливо, якщо ці стимули неоднозначні. А от на початку пандемії навіть підготуватися нікому не вдалося. Вона неочікувано швидко охопила весь світ, і ніхто не був готовий до цього, що неабияк вплинуло на те, як швидко нам довелося шукати вихід зі складної ситуації (тому і з’явилася паніка стосовно втрати ресурсів, зокрема масова істерія навколо туалетного паперу). А от науковці-футурологи, певно, люди тривожні, тільки й роблять те, що будують різні теорії стосовно нашого майбутнього.

     

    Як за Ґейтсом

     

    На початку пандемії було неймовірно популярно цитувати Білла Ґейтса, адже він вже давно казав, що буде пандемія і ми до неї не готові. Однак ця теорія не нова. Наприклад, існують чотири сценарії,13 розроблені фундацією Рокфеллера ще у 2010 році, один з яких передбачав пандемію та локдауни – так званий «Локстеп». Саме цей сценарій найбільш схожий на той, що ми бачимо зараз у світі. На основі зібраних гіпотез футурологи склали шкалу, яка має дві основні осі: політичне та економічне співвідношення (political and economic alignment), яке може бути сильним або слабким, та адаптивна можливість (adaptive capacity), яка може бути високою або низькою.

     

    Політичне та економічне співвідношення – це рівень економічного розвитку, напрямок плину товарів, ідей і людей (високий експорт, вільний доступ до послуг, високий рівень кооперативності та співпраці на глобальному рівні), і те, наскільки ці всі речі співіснують на фоні політичного контексту, наскільки він адаптивний до змін, що відбуваються у світі.

     

    Адаптивна можливість – це здатність суспільства адаптуватися до змін та активний менеджмент структур, забезпечення їхньої адаптивності до зовнішніх факторів впливу. Високий рівень адаптивної можливості – це високий рівень освіти в суспільстві та наявність відправних точок для тих, хто отримав освіту; існування довіри в суспільстві; наявність і терпимість до новизни та різноманітності. 

     

    Таким чином, при перетині маємо вісь, яка пропонує матрицю з чотирма різними сценаріями. Найкращий сценарій – «Розумні разом». За таких умов ми маємо високий технологічний прогрес, стійке політично-економічне співвідношення та високу адаптивну можливість. У цьому сценарії найбільша проблема людства – це проблема глобального потепління, яка є найважливішою, і нею, власне, всі займаються разом. У такому світі всі готові до будь-яких неочікуваних змін (зокрема пандемій, змін клімату), а рівень підготовки доволі високий. Найпесимістичніший сценарій – «Хакери атакують». Назва говорить сама за себе: економічно нестабільний світ, уряди слабкі та під постійним тиском злочинців, високий рівень нових небезпечних технологічних інновацій. Цей сценарій наразі малоймовірний. Третій сценарій, не дуже правдоподібний – «Розумний хаос». Йдеться про економічно нерозвинений світ, в якому люди самостійно організовуються, аби знайти вихід із ситуацій, інтернет не надто доступний, стає менше міграцій, з’являється зосередженість на локальних проблемах та речах.

     

    Сценарій «Локстеп» передбачає авторитарний світ з вищим рівнем урядового контролю і меншою кількістю інновацій. У сценарії авторитарність розвивається поступово, однак цікаво, що саме через пандемію. Так, як ми це бачимо зараз: пандемія накрила світ, і навіть найбільш демократичні країни вимушені обмежити певні права своїх громадян. Найшвидше на пандемію зреагував Китай: влада швидко все зачинила і ввела дуже багато обмежень. Але не тільки там, а й у всьому світі нам міряють температуру, ми повинні ходити в масках, туризм під контролем, а отже, і наше пересування по світу є обмеженим. І навіть після закінчення карантинів, на думку футурологів з фундації Рокфеллера, ці обмеження залишаться. Люди вже зараз згодні з тим, що нам потрібні більш жорсткі правила, і це може вплинути на сценарій розвитку подій: рівень контролю урядів може й далі залишатися високим. Усе це – лише припущення десятирічної давнини, проте вони видаються доволі знайомими і навіть моторошними. Та я вважаю, що вдіяти глобально нічого не можна. Світ розвивається так, як розвивається. Змін можна досягти, лише якщо кожен буде робити те, що, як вважає кожен, може змінити його на краще. Проте поки триває пандемія, ми повинні дотримуватися певних правил заради безпеки, навіть якщо паралельно пильнуємо, щоб уряд не використав її для перманентного розширення свого контролю. Утім, люди схильні порушувати правила та робити речі так, як більш вигідно та зручно для них, що призводить до повторних випадків зараження.                                                                                                                                                       

     

    Чому ми порушуємо прості правила

     

    Дослідження, проведене під час карантину в Торонто у 2003 році, який ввели через спалах SARS, близького родича SARS-CoV-2, показало, що ми схильні порушувати правила самоізоляції та карантинні заходи не тільки через нагальні потреби (наприклад, піти у магазин за необхідними продуктами харчування попри заборону), а і через нудьгу та психологічні стресори. Важливою знахідкою є те, що примусові заходи не сильно вплинули на дотримання карантину.

     

    До того ж, попри наполегливі рекомендації з боку держави, ВООЗ та всіх, кого тільки можна, маємо якусь специфічну касту людей, які просто не хочуть носити маски. Вже навіть у метро дедалі більше людей, які просто знімають маску, заходячи у вагон. На мою думку, це вже порушення нового етикету. Ми всі розуміємо, що маска необхідна, проте чомусь деякі люди вважають, що вони можуть собі дозволити ходити без неї. За травневими даними,14 62% американців сказали, що рішення носити маску стосується більше громадського здоров’я, ніж особистого вибору, а 69% заявляє, що носити маску – це повага до оточення. У цьому опитуванні близько двох третин респондентів сказали, що вони завжди або в основному носили маску в громадських місцях і поруч з іншими людьми, тоді як 23% сказали, що вони носили маску раз у раз або взагалі не носили маску. А от дослідження, проведене в Бразилії,15 показало, що відмова надягати маску асоціюється з антисоціальними вадами (зокрема низький рівень емпатії та високий рівень бажання ризикувати).

     

    Цікавим прикладом такої поведінки є постійна відмова носити маску, наприклад, президента США Дональда Трампа. Нещодавно на дебатах в Оклахомі було видно, що більшість чоловіків навколо (як і сам Трамп) були без масок.16 А от жінки (зокрема дочка президента Іванка Трамп) здебільшого були в масках. Дані досліджень підтверджують цю тенденцію – жінки більш схильні носити маски. Загалом, чоловіки більш схильні до ризикованої поведінки, тому це також може впливати на небажання носити маски.17 

     

    Якщо провести неочевидну паралель з епідемією ВІЛ та агітацією використання презервативів, метааналіз досліджень18 показав, що чоловіки відмовлялися використовувати презервативи через страх втрати маскулінності.19 Звісно, за Трампом помічені витівки, характерні для мачизму, тому це навіть не викликає здивування. Але це лише гіпотеза з мого боку. 

     

    Хтось втомився, комусь важко дихати, а хтось піклується про те, як він/вона виглядає у масці. Хочу ще раз, до речі, підкреслити, що носіння маски на підборідді або не прикриваючи носа не працює.20 Проте маска вже стала невід’ємною частиною нашого гардеробу, і вона залишиться ще на якийсь час. Треба про це пам’ятати, і, може, придбати кілька красивих масок, в яких ви відчуватимете себе комфортно. Тоді буде легше їх носити, не думаючи про те, який вигляд ви маєте. 

     

    Чому нас просили не ходити в гості

     

    Під час карантину відчуття самотності починало інколи тиснути на нерви. Тоді виникла хвиля походів у гості одне до одного. Люди – соціальні тварини, врешті-решт. До того ж сидіти самому постійно – неможливо. За теорією екологічної домінантності,21 ми еволюціонували до того, що не можемо довго існувати без громади. Згідно з теорією, їжа, захист і передача генів при народженні в племені вже не є проблемою. Немає загрози виживанню, а отже, і «типовий» природний відбір в якомусь сенсі порушено. Таким чином, наш мозок еволюціонував у сприйняття дійсності, де ми не можемо вижити самостійно. Згідно з теоріями соціальної психології, маємо схожу картину: група – це необхідний для нас ресурс для виживання (про те, чому нам необхідна група, пишу тут).

     

    Проблема в тому, що зупинити поширення COVID-19 можна тільки ізолювавши людину та всіх, хто мав із нею контакт, повністю. Проте, на жаль, інколи ми навіть не здогадуємося, що контактували з людиною, яка хворіє на коронавірус через приховану форму та пізні прояви симптомів. І так, зустріч навіть з одним другом без дотримання дистанції може кардинально змінити поширення вірусу. Адже зараз ми повертаємося до звичного плину життя, коли ми знову починаємо контактувати з дедалі більшою кількістю людей на день. Ба більше, ми вже в змозі подорожувати країною та за кордон, не тільки по місту (як це було навесні). Варто просто уявити, яка неймовірна кількість людей знову перетинається між собою.  

     

    Дослідники з Університету Вашингтону побудували мережеву модель, яка демонструє, що прості речі, як-от дозволити дітям з різних сімей гратися разом або покликати друга додому, значуще збільшують зв’язки між багатьма домогосподарствами (які мають в середньому 2-3 людини на домогосподарство) і можуть мати дуже серйозні наслідки для вас. 

     

    По-перше, вони побудували ідеальну модель мережі, в якій усі сидять вдома та ні з ким не контактують. Таким чином ніхто нікого не бачить і не може заразити. Однак нам треба пам’ятати, що такий сценарій неможливий, адже ми маємо пласт людей, які не можуть самоізолюватися за жодних обставин (медичні працівники, працівники комунальних підприємств тощо), у моделі вони мають велике значення, адже ризик зараження серед них вищий. Тож у модель додали таких працівників, аби подивитися на утворені зв’язки між домогосподарствами. І взаємодія з іншими домогосподарствами все одно є, проте вона доволі низька – лише 4,2 домогосподарства на відстані трьох рукостискань.  

     

    Далі до мережі додали ще одну змінну: що буде, якщо ми, звичайні люди, теж почнемо ходити в гості. Скажімо, ви покликали до себе подругу, яка живе з батьками та братом. Це вже чималенька мережа людей, з якими ви матимете непрямий контакт. Усі вони, своєю чергою, теж ходять до когось у гості. І так ви можете охопити 90,5% домогосподарств своєї громади (друзі друзів) й отримати зв’язок вже з 36,8 іншими домогосподарствами на відстані трьох рукостискань. Ця модель демонструє, наскільки важливо, якщо не сидіти в самоізоляції, то хоча б дотримуватися дистанції під час взаємодії з іншими людьми. Ми бачимо, як статистика в Україні станом на вересень набирає обертів, а люди дедалі менш обережні в спілкуванні. Ви ніколи не знаєте, хто з вашого оточення мав доступ до хворого на COVID-19.

     

    Ностальгія, яка нас врятує

     

    Та бути вдома часом не так уже й погано. На ізоляції, колі всі сиділи по домівках, ми почали звертатися до знайомих нам речей: передивлятися фільми з дитинства, мультики, повертатися думками до часів, коли ми кудись подорожували. Можливо, більше рефлексувати щодо інших аспектів свого життя. Не знаю, чи так було у всіх, проте припускаю, що нам допоможе пережити пандемію. І це ностальгія.22 

     

    Ностальгія – це сентиментальна прихильність до минулого, певних подій або станів, які ми пережили колись. За висновком дослідження 2018 року,23 ностальгія пов’язана з екзистенційними аспектами та почуттям належності, яке так важливе для нас як для соціальних створінь. Вона допомагає нам менше думати про власну смертність, знижує рівень тривоги й підсилює відчуття належності до групи. У час, коли нам нагадують про імовірність померти повсякчас, ностальгія може неабияк допомогти забутись. Це не дивно, що ми будемо намагатися повернутись до приємних спогадів і переживань у такі непевні для нас часи. Наприклад, в одному з недавніх досліджень,24 що відстежували вплив COVID-19 на вибір розваг, більш ніж половина споживачів повідомили, що їм допомагає прослуховування музики, яку вони слухали в молодості. І ви теж так зробіть: якщо у вас були тривожні думки, вони стануть трохи менш актуальними, адже ви на секунду (а може, і на довше) поринете в спогади. А цього вже достатньо, щоб видихнути.

     

    Загалом, з дослідженнями про карантин виходить дуже цікава історія. Такої пандемії, як у 2002 році, в історії ще не було. Ніколи людей не замикали на декілька місяців у власних будинках. Це прецедент, який неймовірно цікаво було б досліджувати. У світі всі кинулися це робити, але думаю, що наступного року ми побачимо ще більше цікавих аспектів впливу самоізоляції на психічні стани людей. Пандемія повинна була змінити наше сприйняття реальності, адже сама реальність змінилася. Багато людей розійшлися, збільшилася статистика домашнього насильства,25 високі показники розлучень (наприклад, у березні був різкий зріст розлучень у Китаї26). Адже залишившись на самоті в чотирьох стінах, без можливості кудись піти, нам може бути вкрай важко переживати емоції, особливо, якщо немає фізичної активності.

     

    Залишається тільки жити, передивлятись гарне кіно з дитинства й не соромитися піклуватися про себе.

     

    Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.

    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Посилання
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?