Озвучена стаття Суспільство — 01 березня, 2021

Тернистий шлях пізнання майя

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Про що ви думаєте, коли чуєте словосполучення «цивілізація майя»? Напевно, передусім згадується паніка, викликана очікуванням «кінця світу» у 2012 році. Також в уяві постають східчасті піраміди, що височіють посеред густого тропічного лісу. Вабить і таємниця незвичних для європейського ока ієрогліфів, які вирізьблені на численних кам’яних монументах та розписані на вазах і тарілках. Нарешті, майя асоціюються із людськими жертвоприношеннями. Популярна культура підхопила і значно перебільшила описи кривавих ритуалів, залишені католицькими авторами після Конкісти. Достатньо буде згадати фільм «Апокаліпто», де показане справжнісіньке «полювання» на велику групу людей, хоча це від початку й до кінця художня вигадка режисера.

Досягнення майя в математиці, архітектурі та мистецтві вражають навіть сьогодні. Водночас на шляху до пізнання цієї стародавньої цивілізації доводиться стикатися із численними міфами, штампами, хибними уявленнями. Хоч як це дивно, багато таких помилок є відлунням гіпотез, запропонованих у минулому самими вченими-майяністами. Сьогодні я розповім про те, як і чому вони виникли. Які упередження доводилося долати дослідникам, від яких усталених поглядів відмовлятися? Що відомо про майя сьогодні?

Як виникла цивілізація?

Майя мешкали в давнину і живуть сьогодні у південно-східній частині Мезоамерики – великого регіону, який простягається від центральних районів Мексики на півночі до Коста-Ріки на півдні. Поняття «Мезоамерика» близьке до більш звичного нам «Центральна Америка», проте має інший сенс. Центральна Америка – це суто географічний термін. Так називають країни, що лежать між Північною та Південною Америкою: Беліз, Гватемалу, Сальвадор, Гондурас, Нікарагуа, Коста-Ріку і Панаму. Натомість Мезоамерика – позначення історико-культурне. Звертаючись до нього, ми наголошуємо на спорідненості цивілізацій регіону. Кордони Центральної Америки та Мезоамерики частково перетинаються, але не збігаються. Область розселення власне майя охоплює південні штати Мексики, Беліз, Гватемалу, Сальвадор і західну частину Гондурасу. Всупереч популярному уявленню, майя не вимерли у давнину. Мільйони індіанців, що належать до цієї мовної групи, нині мешкають на землі своїх предків.

Сучасних науковців майя та їхні мезоамериканські сусіди цікавлять зокрема тим, що дають зразок самостійного формування цивілізації «в чистому вигляді», тобто без будь-яких контактів зі Старим світом. Втім, самобутність індіанських культур визнали далеко не одразу. Загадка виникнення цивілізацій у Доколумбовій Америці не давала спокою вже першим європейцям, які в XVI столітті дісталися берегів незнаного їм доти континенту. Конкістадорів вразив блиск Ацтекської імперії та імперії інків. Значно пізніше, наприкінці XVIІІ століття, почалося повторне відкриття забутих міст майя з їхніми величними храмами і монументами на площах. Колонізаторам здалася неймовірною навіть думка, ніби всю цю красу могли створити предки індіанців. Зверхнє ставлення до корінних народів Америки, яких довгий час вважали «дикунами», спонукало взятися за пошуки попередників Христофора Колумба, що мали перетнути океан і принести у Новий світ світло високої цивілізації.  

«Кастинг претендентів» на почесну роль міжконтинентального контактера – така ж захоплива сторінка в історії марних наукових пошуків, як і спроби винайти «вічний двигун».1 Щодо цього висували найнеймовірніші гіпотези. Скажімо, іспанське духовенство шукало відповіді на свої питання в Біблії. В історичних книгах Старого Завіту розповідається, що після падіння Ізраїльського царства десять колін Ізраїлевих опинилися в ассирійському полоні і потому безслідно зникли. Чернець-домініканець Бартоломе де Лас-Касас першим припустив, що загублені стародавні ізраїльтяни переселилися до Америки й заснували там цивілізацію. Хоч сьогодні такі думки здаються абсурдом, свого часу вони здобули популярність. Прихильники походження індіанців з Ізраїлю зібрали чимало паралелей між місцевими легендами та Біблією: історія про всесвітній потоп, поклоніння хресту тощо. Слід визнати, що їхні зусилля принесли науці певну користь, адже було опубліковано і створено якісні копії багатьох безцінних мексиканських рукописів, зокрема Дрезденського кодексу майя.2

Мірою того, як світ збагачував свої знання про стародавні культури Сходу й Античності, індіанці Мезоамерики отримували нових потенційних «вчителів»: шумерів, фінікійців, римлян тощо. Найбільш популярною лишається ідея про можливість контакту майя зі Стародавнім Єгиптом. Вона спирається на низку паралелей, які одразу впадають в око. Як у Єгипті, так і в Мексиці зводили піраміди над царськими похованнями, писали ієрогліфами, вважали священною постать правителя. На думку прихильників міжконтинентальних контактів, усі ці подібності не могли з’явитися випадково. Отже, один народ передав культурні надбання іншому. Ясна річ, «донорами» цивілізаційних принад зазвичай зображують єгиптян, а отримувачами – майя. Відомий норвезький мандрівник Тур Геєрдал навіть спробував перевірити цю теорію. На папірусному човні «Ра» ІІ, точній копії давньоєгипетських суден, він перетнув Атлантику, засвідчивши гіпотетичну можливість таких самих подорожей у давнину.3

Втім, будь-які реальні докази єгипетського впливу на майя чи інші культури Америки сьогодні відсутні. Технічна спроможність здійснити далеке плавання через океан не доводить, що єгиптяни справді будь-коли зважувалися на такі небезпечні подорожі. Адже відомо, що під час своїх експедицій, навіть найсміливіших, вони трималися берега і не виходили у відкрите море.4 Дотепер у Новому світі не виявлено жодної речі, яку ми могли би назвати єгипетською. Отже, розмірковування про міжконтинентальний контакт позбавлені підґрунтя. Тур Геєрдал, щоправда, навів у своїй книзі «Стародавня людина і океан» довгий список міжкультурних паралелей, здатний вразити довірливого читача. Проте мандрівник склав його абсолютно некоректно. Геєрдал порівняв із Єгиптом цілий Американський континент – батьківщину багатьох різних народів. Тим часом, наприклад, муміфікація померлих була відома у Південній Америці, але там не писали ієрогліфами і не будували пірамідальних храмів. Натомість майя уславилися пірамідами й розвиненою писемністю, однак не практикували муміфікацію.

Піраміда Кукулькана в Чічен-Іці. Прихильники ідеї про контакти майя зі Стародавнім Єгиптом наводять як аргумент низку паралелей між двома культурами, зокрема будівництво пірамід. Проте достатньо побіжно порівняти цю піраміду майя з єгипетськими взірцями, аби побачити, що вони геть різні. Піраміда майя східчаста і з храмом нагорі.
 
 

Хронологія розвитку цивілізацій Близького Сходу та Мезоамерики суперечить можливості зв’язку між ними. Найбільш ранні піраміди Мексики датуються приблизно І тисячоліттям до н.е., але єгиптяни на той час уже давно не зводили таких споруд. Ба більше, східчасті пірамідальні платформи майя, увінчані храмами нагорі, мають насправді вельми мало спільного зі славнозвісною Великою пірамідою фараона Хуфу. Східчаста піраміда Джосера подібніша на мексиканські зразки, але вона більш рання, аніж великі піраміди.5 Від таких конструкцій швидко відмовилися самі єгиптяни. Отже, не варто шукати будівничих Тікаля або Паленке за океаном. Ці міста спорудили стародавні майя.

Майя – самотні генії?

Станом на початок ХХ століття серед науковців загалом утвердився консенсус щодо місцевого походження цивілізацій Мезоамерики. Однак до формування адекватного уявлення про них було ще далеко. Між Першою і Другою світовою війною провідні американські майяністи того часу Сільванус Морлі, Джон Тіпл та Ерік Томпсон створили образ загадкового й унікального народу майя. Оскільки ієрогліфічну писемність майя ще не дешифрували, вчені були позбавлені можливості отримувати історичну інформацію з перших вуст. Аби бодай якось заповнити порожнечу, вони зверталися до яскравих, хоча не завжди коректних, аналогій з Античністю. Саме тоді набув популярності відомий штамп, що майя – це «греки Нового світу». На відміну від «римлян» ацтеків, вони нібито не були войовничим народом, а зосередилися на пізнанні руху небесних світил, філософії й мистецтві. Традиційний поділ історії майя на докласичну, класичну й посткласичну епохи – це теж алюзія до класичної Греції.

Проте Морлі і Томпсон не обмежилися паралелями з античною Європою. Вони сформулювали бачення цивілізації майя, яке залишалося панівним упродовж десятиліть. Дослідники виходили з твердого переконання, що, оскільки майя розвивалися в ізоляції від культур Старого Світу, їм вдалося створити суспільство, не схоже на будь-які інші світові аналоги. Наприклад, Еріку Томпсону стародавні майя уявлялися напрочуд побожними людьми. Провідну роль у їхньому суспільстві начебто відігравали жерці-астрономи, котрі спостерігали за зорями, виконували обряди і мало переймалися земними клопотами. Томпсон також стверджував, що в добу розквіту цивілізації майя були винятково мирним народом. Найбільше, що він погоджувався визнати – імовірність дрібних поодиноких сутичок, зумовлених пошуком полонених для ритуального жертвоприношення. На думку Томпсона, лише в X столітті, вже після занепаду класичної цивілізації, суспільство майя «деградувало», бо було підкорене войовничими зовнішніми загарбниками – саме тоді почалися великі війни. Навіть існування міст майя у нашому розумінні цього слова заперечувалося. Тікаль, Паленке Копан та інші археологічні пам’ятки Томпсон називав «ритуальними центрами», тобто місцями, де сільське населення околиць збиралося у дні виконання церемоній, але не мешкало постійно.6

Таке уявлення про суспільство майя доповнювалося доволі своєрідним розумінням їхньої писемності. Довгий час ієрогліфи лишалися загадкою для дослідників, крім одного важливого винятку. Завдяки зусиллям Ернста Фьорстеманна, Джозефа Ґудмена і Джона Тіпла вдалося порівняно швидко зрозуміти календарно-астрономічну частину написів. Це було велике відкриття: близько 1930 року вченим загалом вдалося досягти згоди стосовно хронології розвитку цивілізації майя. Однак прорив на одному напрямі досліджень за відсутності загального прогресу в розумінні писемності дав також неочікувані сумні наслідки. Він спонукав провідних науковців надмірно зосередитися на вивченні календаря й астрономії майя. Захоплені цими темами, деякі вчені зайшли так далеко, що цілковито відкинули історичний зміст написів. Наприклад, Джон Тіпл категорично стверджував, що навіть після повного дешифрування ієрогліфів ми не знайдемо на монументах майя нічого, окрім календаря та астрономії. Ерік Томпсон вважав ієрогліфи втіленням певних ідей, які він називав «філософією часу». На його думку, ці знаки не читалися як звичайний текст – філософський сенс кожного символу мав тлумачитися окремо.7

Панель 3 з Канкуена, приклад монументального напису майя. Ієрогліфи майя довгий час лишалися загадкою для дослідників. Припускалося, що вони є втіленням абстрактних ідей і не можуть читатися як звичайний текст. Насправді на монументах найчастіше повідомляли про головні історичні події: важливі віхи царської біографії, перемоги над ворогом, виконання публічних обрядів тощо.

Можна сказати, що Томпсон і його однодумці з однієї крайності перейшли до іншої. Бо якщо іспанські ченці відкидали можливість самостійного цивілізаційного розвитку народів Америки, то тепер майя навпаки проголошувалися «самотніми геніями», ізольованими навіть від найближчих сусідів. Сформульоване у першій половині ХХ століття уявлення про виняткову роль ритуалу в суспільному житті майя міцно вкоренилося серед вчених та в популярній літературі. Його відгомін чути дотепер. Але що говорили про себе самі майя? Був лише один спосіб надати їм слово – дешифрувати писемність. І зробила це людина, яка народилася в Україні.

Прорив Кнорозова

В історію науки назавжди вписано імена людей, яким вдалося зрозуміти стародавні письмена і повернути з небуття спадщину минулих епох. Серед них – Юрій Кнорозов. Він народився 19 листопада 1922 року в селищі Південному на Харківщині, а навчання розпочав на історичному факультеті Харківського державного університету. Здавалося б, працювати з текстами майя, мешкаючи далеко від їхньої батьківщини та провідних наукових шкіл – напрочуд складне завдання. Проте, можливо, саме перебування осторонь від тогочасного мейнстріму допомогло Кнорозову зробити свої видатні відкриття. Він зумів подивитися на справу незамуленим поглядом і побачив, що майяністика опинилася в глухому куті. Кнорозов різко критикував зацикленість американських колег на календарі та астрономії. Добре обізнаний з давньоєгипетським письмом, він швидко дійшов висновку, що і знаки майя належать до того самого типу, тобто не є втіленням абстрактних ідей.

Проте зрозуміти тип письма було ще замало. Щоб почати читати написи, потрібно мати «ключа» до них, тобто паралельний текст, написаний відомою мовою. Для Кнорозова такою підказкою стала «абетка Ланди». У своєму «Повідомленні про справи в Юкатані» іспанський монах-францисканець Дієґо де Ланда з-поміж іншої важливої інформації навів зразки ієрогліфів майя: записи кількох слів, а також перелік із 27 знаків, кожному з яких відповідає певна літера іспанського алфавіту. Цей документ мав відіграти у вивченні ієрогліфів майя таку ж роль, як Розетський камінь у дешифруванні давньоєгипетської писемності. На жаль, дослідники не одразу зрозуміли його сенс. Знаків майя відомо значно більше ніж 27, тому спроби прочитати тексти за «абеткою Ланди» провалилися. Індіанці явно використовували не алфавіт. То, можливо, монах-францисканець просто вигадав свої приклади?

Гадану суперечність розв’язав Юрій Кнорозов. Він показав, що «абетка Ланди» з’явилася внаслідок нерозуміння представників двох дуже різних культур. Писемність майя складалася з ієрогліфів, що позначали ціле слово, і знаків-складів. Ланда не знав цього, бо іспанці користуються алфавітним письмом. Він вголос диктував писцям майя назви літер іспанського алфавіту, а ті, не розуміючи, чого від них вимагають, писали знаки для відповідних складів. Зрозумівши, як працює «абетка Ланди», Кнорозов отримав першу добірку дешифрованих ієрогліфів. Звісно, попереду був ще довгий шлях, перш ніж вдалося перейти до читання текстів.8

Повернення історії

Важливість відкриттів Кнорозова важко перебільшити. Паперові рукописи майя та написи на камені нарешті «заговорили» із дослідниками. Пам’ятки архітектури й мистецтва ніби ожили, олюднилися після прочитання текстів. Старі умоглядні концепції розсипалися на очах, і похитнув їх не лише зухвалий радянський вчений. Майже одночасно з Кнорозовим авторитетові Томпсона кинула виклик американська дослідниця Тетяна Проскурякова. Вона пішла дещо іншим шляхом, бо не читала ієрогліфів, а натомість намагалася зрозуміти їхній сенс шляхом структурного аналізу. Працюючи зі стелами з міста майя П’єдрас-Неграс, Проскурякова звернула увагу, що певні ієрогліфи, пов’язані з датами, повторюються на різних монументах у чіткій послідовності. Вона дійшла висновку, що найбільш рання дата стосувалася народження царя, наступна коронації тощо. Опублікована у 1960 році стаття Проскурякової про правителів П’єдрас-Неграса мала вибухоподібний ефект. Виявилося, що майя писали про свою історію, а не лише молилися зорям! На чолі їхніх держав стояли не озброєні таємним знанням жерці, а спадкові царі – такі самі, як і в інших частинах світу.9

Фрески Бонампака, відкриті у 1946 році, розвіяли популярний образ майя як мирної цивілізації.
 

У той самий час більш ретельні та комплексні дослідження археологічних пам’яток допомогли спростувати концепцію «ритуальних центрів» і довели – майя мешкали у містах.

Поступово наше уявлення про цивілізації Мезоамерики стає точнішим та менш замріяним. Мало хто сьогодні зважиться назвати майя «мирним народом». Їхнє публічне мистецтво буквально просякнуте війною, а в написах оповідається про переможні походи царів і захоплення бранців.10 Наприклад, на чудових фресках з Бонампака показано моторошну сцену катування полонених воїнів після битви: нещасним вирвали нігті, тому з їхніх пальців падає кров. Проте було би несправедливо вдаватися до протилежної крайності, зображаючи майя жорстокими людоловами. Індіанці жили таким же різноманітним життям, як і наші предки.

Попри норми правопису, ми зберегли написання слова «майя» на прохання автора. 

Посилання:

  1. Валерий Гуляев. Доколумбовы плаванья в Америку, 2010
  2. Хейердал Тур. Древний человек и океан, 1982
  3. Ельницкий Лев. Древнейшие океанские плавания, 1962
  4. Полюхович Юрій, Талах Віктор. Загадки давньої Америки, 2009
  5. Thompson Eric. The Rise and Fall of Maya Civilization, 1954
  6. Coe Michael. Breaking the Maya Code, 1992
  7. Кнорозов Юрий. Древняя письменность Центральной Америки, 1952
  8. Proskouriakoff Tatiana. Historical Implications of a Pattern of Dates at Piedras Negras, Guatemala, 1960
  9. Martin Simon and Grube Nikolai. Chronicle of the Maya Kings and Queens: Deciphering the Dynasties of the Ancient Maya, 2008 (найточніший на сьогодні виклад політичної історії майя за ієрогліфічними написами)

0:00/0:00

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі