ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Технології — 19.07.19
    ТЕКСТ: Юлія Білоус
    Фото: BigT Images
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    У полоні історій

    Як воно, вивчати комедію, а потім повернутися в університет, щоб опанувати математику? Британська наукова журналістка, телеведуча та комедіантка Тімандра Гаркнесс знає відповідь на це запитання. Ви можете знайти її на TEDx, BBC та The Guardian, де вона доступно розповідає про математику, майбутнє та великі дані. Зрештою, останніми Тімандра захопилася настільки, що написала книжку.

    Про те, який шлях можна пройти від мистецтва до науки, як написати книжку про технологію, щоб вона була захопливою, як хороший детектив, а також про великі дані в сучасному світі, читайте у нашому інтерв’ю.

    Комедіантка, яка стала науковицею

    У Британії є певні перешкоди для популяризації науки: люди думають, що наука – це важко, і треба мати певний склад розуму, щоб її розуміти. Проте інтерес до науки зростає, і люди розглядають її все більше не тільки як щось, що впливає на їхнє життя, а і як частину культури. Люди можуть слухати музику, не вміючи грати на інструменті, так само вони можуть читати про науку, не займаючись нею. Така зміна сталася досить недавно – за останні років десять-двадцять. Сьогодні наприклад, телевізійні наукові програми користуються великою популярністю. Думаю, років двадцять тому це ще було зацікавленням вужчого кола.

     

    Я потрапила в науку трохи дивним шляхом. Спочатку вивчала мистецтво та комедію, проте згодом зацікавилася наукою і почала займатися науковою комедією, і цим шляхом прийшла до наукової журналістики. Вже потім я вступила до університету, щоб вивчати математику, тож я наче пройшла цей шлях задом-наперед. Думаю, більшість людей вивчають науку, а вже потім приходять до думки, що це чудово й варто цим ділитися, і тому починають шукати способу, щоб поділитися наукою зі світом, тимчасом як я не була науковицею і просто подумала: якщо мені це цікаво, то чому це не може бути цікаво іншим?

    Розмір має значення

    Коли я навчалася в школі, то любила математику і згодом, значно пізніше, я повернулася до неї, продовживши вивчати її вже в університеті. Мені подобалося дивитися на речі через цифри, проте я знала, що мої друзі – митці – не люблять математику. Мене вона, власне, теж трохи лякала. І все ж близько десяти років тому я помітила дивну річ: люди почали захоплюватися цифрами в газетах і на телебаченні, цифрами у вигляді графіків і діаграм, відсотків і статистики. І я подумала: як це дивно, хай я завжди любила цифри і математику, але мої друзі, які не любили математику, теж, зрештою, захопилися. Як так сталося? Можливо, це було якесь суспільне явище? 

     

    Потім почалася епоха великих даних, і тепер всі були захоплені ними, а я думала, чи це справді щось нове і потужне, чи справа просто в бажанні людей почуватися в безпеці? Мені здається, люди хочуть певності, а зараз світ стає надто заплутаним і непередбачуваним. Привабливість цифр полягає в тому, що в них є цілковита визначеність. От ви дивитесь на число 17,82 – і воно виглядає авторитетно, з ним неможливо сперечатися, у нього аж дві цифри після коми! 

     

    Я зацікавилася тим, що це за технологія великих даних та що вона може робити, почала досліджувати й виявила, що в ній справді є щось нове і потужне. Тож у мене склалася подвійна «картинка»: з одного боку, цікаво, що люди, байдужі до чисел, раптом настільки захопилися даними, але, з іншого боку, справді з’явилися нові техніки й технології, які могли би дозволити нам здійснювати нові дивовижні речі. Це поєднання суспільного й технологічного мене дуже захопило.

     

    Тож коли я почала писати книгу, то не була впевнена, чи врешті вона буде про те, що все дуже перебільшено і явище великих даних говорить нам не стільки про технологію, скільки про людей та їхні страхи й тривоги, чи про те, що це дуже чудова й радикально нова технологія, яка може змінити світ. Закінчила я, гадаю, і тим, й іншим: це все насправді прекрасно й може змінити світ. Проте, можливо, ми бачимо все трохи викривлено, оскільки сподіваємось, що ця технологія дасть відповіді на певні запитання. Хоча, можливо, її краще застосувати до зовсім інших запитань.

    Ми любимо, щоб в історіях були персонажі, які нам подобаються чи, може, не подобаються, але які викликають у нас емоції, тож ми хочемо стежити за ними й дізнаватися, що буде далі

    Як зацікавити людей наукою?

    Я не з наукового середовища і у мене є багато друзів, які зовсім не науковці. Тому я знаю, що не варто вважати, що людей зацікавлять сухі факти. Моя мати за життя була чудовою оповідачкою, і багато чого я навчилася від неї: людям подобається, коли в історіях є шаблони й структура, але невідомо, чим усе закінчиться; ми любимо, щоб в історіях були персонажі, які нам подобаються чи, може, не подобаються, але які викликають у нас емоції, тож ми хочемо стежити за ними й дізнаватися, що буде далі. Це стосується будь-якої журналістики. 

     

    Колись давно я писала про подорожі, і всі говорили, що працювати тревел-журналістом важко, адже там висока конкуренція. Однак мені це не здавалося складним, аж допоки я не зрозуміла, що це складно тому, що потрібно постійно розповідати історії. Не досить сказати: «Я поїхав до України, будинки і люди там красиві, там був Чорнобиль, і ми побували тут і там, і ось вам цифри», – це нечитабельно. Ви повинні зробити з цього оповідь, скажімо: «Ми заходимо у вітальню, і там нас зустрічає низенька кругловида жінка на ім’я Валентина, яка пережила тут Чорнобильську катастрофу й усе одно залишилася, і зараз вона грає на акордеоні і має маленьку собачку». В історії з’являється людина, і ми вже переживаємо за неї та цікавимося, чим усе закінчиться. Я думаю, що це дуже природна людська риса.

     

    Після цього я, звісно, розширюю розповідь до загального розкриття теми. Тому що це все дуже абстрактне, і якби я хотіла пояснити, що таке кореляція і що таке нормальний розподіл, і написала б про це, як у підручнику з математики, то більшість людей ніколи цього б не читали.

     

    Набагато краще доносити ці ідеї через історії людей, які їх відкрили, бо в історіях завжди є причина та мета. Можна описати це абстрактно: ось є середнє значення – берете цифру за десять років, ділите її на кількість років і маєте середнє значення. А можна розповісти, що жив собі у Лондоні в XVII столітті один чоловік. Його батьки, а потім і донька, померли, і він хотів дізнатися чому. Чоловік дістав записи про померлих і почав їх вивчати, намагаючись знайти закономірності. Чоловік з’ясував, що існує середня смертність, яка з року в рік лишається стабільною. І ось ви, як читач, вже теж хочете це зрозуміти. Ви думаєте, ага, то є якісь закономірності, і, може, вони мають значення і можна щось змінити.

     

    Йдеться про британця Джона Ґронта, якому вдалося зібрати багато інформації про померлих у Лондоні за останні 50 років. Джон відсортував отримані дані за віком та причиною смерті й побачив те, на що раніше зазвичай не звертали уваги. Існувала певна закономірність: хвороби зазвичай вбивали приблизно одну й ту саму кількість людей щороку. Крім того, захворювання мали властивість поширюватися й зникати. Навіть кількість випадкових смертей (наприклад, тих, хто втонув) коливалася у певних стабільних межах. Джон Ґронт був першим, хто зробив подібний аналіз. Згодом він отримав визнання від короля Чарлза II і був прийнятий до Лондонської королівської спільноти. Проте історія слави Джона Ґронта коротка: після того, як його галантерейна крамниця згоріла під час Великої пожежі 1666 року, він збіднів. А його католицька віра стала наріжним каменем для Королівської спільноти і, зрештою, його звідти вигнали. Він помер у злиднях.

     

    Людям подобається вирішувати проблеми, подобається, коли речі мають сенс і форму, а гарна історія дає нам це відчуття. Життя часто не має сенсу й форми, а статистика й дані якраз це дають. Люди хочуть знаходити схеми, відчувати, що мають більше контролю над життям, і розуміти його таким, як воно є.

    Переваги й недоліки великих даних 

    Перевагою, мабуть, буде ідея відкритих даних для зміцнення демократії. Те, що ми маємо всі ці дані і можемо відкрити їх для загального користування – це дуже потужна ідея, адже це справжня демократизація знань. Я також думаю, що можливість комбінувати різні форми знань може дати хороші результати. Наприклад, ви, лікар, можете оглядати пацієнта і не просто мати його медичну картку, а й багато додаткової інформації про його життя, – і тоді ви можете співставити всі аспекти і знайти нову підказку, що могло вплинути на його здоров’я.

     

    У царині прогнозування я дуже захоплена роботою професора Імонна з Каліфорнії, який досліджує рухи комах й розробляє ідею глобальної бази даних комах. Він хоче ідентифікувати комах за допомогою великих даних і застосувати штучний інтелект до великої кількості інформації, щоб виявити закономірності. Зіставляти отримані дані про частоту помахів крил (частоти помахів крил може бути достатньо для виявлення виду, до якого належить комаха – прим. ред), а потім комбінувати це з накопиченням даних із різних локацій, що дасть можливість відстежувати переміщення комах із неймовірним рівнем деталізації. У майбутньому це дасть можливість попередити про появу вірусу Зіка або малярії, перш ніж вони стануть загрозою для людини.

     

    Думаю, що велика проблема, яку нам слід вирішити (при використанні великих даних – прим. ред.) – це довіра. Якщо хтось має доступ до багатьох ваших даних, а ви цього доступу не маєте і не знаєте, хто і для чого їх використовує, то розподіл сил є нерівномірним. Тож мені здається, що нам слід це усвідомити і якось вирішити, щоб мати можливість використовувати переваги даних. Адже кожен, хто просто скаже: «ні, я не згоден брати у цьому участь», – не дає по суті відповіді, і ми всі втрачаємо переваги (через те, що ми не отримуємо цих даних – прим. ред.). Але також я не думаю, що є сенс очікувати, що всі будуть просто погоджуватися на все: «Добре, ви можете відстежувати мої рухи, збирати дані про мій пульс через фітнес-годинник, дивитися, на які поїзди й автобуси я сідаю і на яких станціях виходжу». Очікувати, що люди будуть погоджуватись на це, не знаючи, як буде використана ця інформація – це очікувати надто багато.

    Антиутопія можлива?

    Спосіб, у який Китай використовує дані для відстеження людей онлайн і офлайн, є нагадуванням про те, як ними можна зловживати. Важливо пам’ятати, що різниця між Китаєм та іншими країнами не стільки в технологіях, як у політиці – у тому, що там дозволено і на що згодні громадяни.

     

    Цього тижня у Гонконгу розпочалися протести (інтерв’ю відбувалося 13 червня – прим. ред.). Багато де у Гонконгу, особливо у транспортній системі, використовують валідацію картки для входу та виходу, а це означає, що органи влади могли би подивитися, які картки були помічені на станціях біля протесту. Та схоже, що багато людей у ту мить не використовували їх взагалі, комбінували різні паперові квитки, які не можна відстежити. Тож, очевидно, вони подумали: чи будуть мене відстежувати, якщо я зроблю отак? Це є прикладом того, як щось невинне може стати небезпечним, якщо його використати з іншою метою. Адже для розвитку інфраструктури корисно знати, куди люди їздять, щоби планувати графік майбутнього руху, і водночас та сама інформація може бути використана, щоб побачити, хто перебуває на акції протесту, і відстежувати їх, а може, навіть і заарештувати. 

     

    Cтворюючи нову технологію, слід подумати про те, що її можуть використати з непередбачуваною метою. Ви можете обговорювати такі речі в царині політичного контролю: гаразд, ця інформація буде збиратися і зберігатися, але лише протягом певного терміну, скажімо, тиждень. Потім ви маєте її знищити, щоб її не можна було кому-небудь передати або пов’язати з конкретною особою. Це створює певні обмеження щодо використання цих даних. Наприклад, я – велика шанувальниця комісії з конфіденційності Окленда й популярної кампанії серед мешканців міста. У їхньому місті хотіли застосувати багато технологій: камери зі сканерами обличчя та автоматичною ідентифікацією автомобільних номерів, системи розпізнавання пострілів, тому що там відбувається багато збройних нападів. Та ця система також передбачала розміщення мікрофонів по місту. Мешканці Окленда сказали: «О’кей, але де ваша політика конфіденційності, як ви захистите інформацію про нас?» Влада міста не знайшла відповідей, тож довелося проводити велику кампанію, а за її результатами створити комітет, де може зареєструватися кожен. Цей комітет і встановить правила, як можна застосовувати цю технологію. Чудовий приклад, адже мешканці не відмовилися від технології, а заздалегідь подумали про потенційне зловживання, тож тепер вони можуть прийти і запитати: скільки облич ви розпізнали і що ви зробили з цією інформацією? Нам необхідні політичні засоби контролю.

    У пошуках безпечного середовища

    Ми вже вчимося тому, що маленькі шматки даних є невинними, та якщо хтось задумає поєднати їх у велике «полотно», вони можуть надати досить багато інформації, прогалини у якій можна заповнити тим, що ви просто подібні до інших людей. Думка про те, що можна безпечно розповісти про себе одну-дві деталі, і це все, що про вас знатимуть, – наївна. Інша людина також поділиться однією чи двома деталями, і хтось просто збере це все докупи, наприклад, для потреб реклами. Важливо інформувати людей про такі речі. Вплив онлайн-середовища є настільки потужним, наскільки ви дозволите йому бути. Ідеї створення психологічного портрету і маніпуляції не є новими. Їх використовують для реклами уже багато років. 

     

    Очевидно, сьогодні легше таргетувати рекламу, бо тепер вас можна відстежувати онлайн. Але ми дивимося рекламу вже давно і здатні ігнорувати більшу її частину. Нами легко маніпулювати у дрібних речах, проте у великих – значно важче. Дослідження показують, що більшість людей не змінюють своєї думки через таргетовані політичні кампанії. Щонайбільше, нас можна спонукати або навпаки розохотити діяти згідно з нашими поглядами. Реклама не змінить думки про те, за кого ви хочете голосувати, за Трампа чи за Клінтон, і чи ви за, чи проти Брекзіту, але може вмотивувати вас піти й проголосувати. 

     

    Мені не подобається в цих кампаніях те, що вони зводять політику до маркетингу. Так замість великого публічного обговорення того, яким має бути майбутнє вашої країни і кого ви хочете бачити прем’єр-міністром чи президентом, це стає рекламою в стилі «оця група людей турбується про свої сім’ї, ми націлимо на них рекламу, що майбутнє їхніх родин буде кращим із нами; а ця група переймається переважно лише безпекою країни, тож покажемо їм рекламу на цю тему». Так ви ніколи не залучите аудиторію, яка буде обговорювати й вимагати від вас відповідей на запитання, за що ви виступаєте, яка у вас платформа і принципи. Це перетворюється у «ми знайдемо вашу чутливу точку і спрямуємо рекламу на неї». Звичайно, це загалом те, чим політики займаються весь час, але технологія спрощує процес.

    Потенціал великих даних

    Можливо, у царині великих даних ми робитимемо те саме, що й зараз, але набагато ефективніше, швидше, дешевше – наприклад, вирішуватимемо питання енергозбереження чи щось на кшталт цього. А може, ми почнемо жити в суспільстві, де нас будуть відстежувати і збирати про нас інформацію, де все буде персоніфіковано, і наш горизонт буде звужений до маленьких персоналізованих бульбашок. Я думаю, що люди мають велику мотивацію щодо посилення контролю. Маючи відкриті дані, вони захочуть користуватися ними і так здобувати знання.

     

    Громадські організації можуть сказати: «О’кей, ми можемо дізнатися, як це працює і повернути все навспак, якщо хочете. Компанії та організації спостерігають за нами, проте ми також можемо спостерігати за ними». І це захопливий час для великих даних, коли інновації приходять з різних напрямків. Я не знаю щодо України, але люди в Британії зараз більш свідомі щодо цього, ніж кілька років тому. Вони починають формувати уявлення про проблеми конфіденційності і бачити переваги в наукових дослідженнях, які використовують великі дані. Це речі, які вже зараз впливають на нас, тож добре дізнаватися про них більше.

    ТЕКСТ: Юлія Білоус
    Фото: BigT Images
    Статті
    Медицина
    Невидимий ворог на нашій землі: чому варто зробити щеплення від правця

    За останні декілька місяців українці навчились остерігатись багатьох речей: ракет, мін, російської музики та ютубу, але ми все ще забуваємо про невидимого ворога у нашій землі. Неприємно познайомитись – Clostridium tetani, збудник правця.

    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: