ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Психологія — 07.05.20
    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Вікторія Ходор
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Усміхніться, вас знімають

    Ви не дуже любите дивитися телепередачі. Але раптом натрапляєте на шоу «Холостяк» чи «Вагітна у 16» – і от ви схаменулися, вже коли додивлялися третій сезон. Чому нас так затягують реаліті-шоу і навіщо ми їх дивимося? 

    У травні 2007 року нідерландська телекомпанія BNN випустила першу серію реаліті-шоу De Grote Donorshow (з голл./укр. «Велике шоу донорів»).1 У ньому смертельно хвора жінка на ім’я Ліза вирішувала, кому з учасників дістанеться її нирка, коли вона помре. Допомагали жінці з вибором глядачі, які могли надсилати SMS за кандидатів. 

     

    Проте вже через місяць з’ясувалося, що Ліза була акторкою без жодних серйозних хвороб.2 Іншим учасникам шоу справді була потрібна нирка, але вони знали, що Ліза лише грає роль. У BNN стверджували, що таким чином хотіли привернути увагу до проблеми донорства. 

     

    Реакція суспільства не забарилася.3 Члени Нідерландської асоціації лікарів назвали ідею неетичною і закликали людей не брати участі у таких проєктах. У Британському товаристві з трансплантації заявили, що проблему донорства потрібно висвітлювати «відповідальнішим способом». 

     

    Звісно, такі шоу важко назвати відображенням реальності, але нам хочеться у них вірити. Літературознавець Олександр Михед у книжці «Бачити, щоб бути побаченим»4 вказує, що сьогодні медіапродукти наповнені спецефектами, які «витворюють нову реальність». Тобто телепродукція надзвичайно далека від дійсності. Апелюючи до медіадослідника Арільда Фетвейта,5 Михед зазначає, що людина втрачає зв’язок між зображенням і тим, що насправді відбувалося перед камерою. Їй закономірно здається: це все не може відбуватися в реальному житті. 

     

    Так виникає пустка, туга за реалістичністю медіапродукції, бажання чогось «справжнього» і наближеного до дійсності. Цю пустку заповнюють реаліті-шоу. «Воно продає глядачеві нібито протиотруту від маніпуляцій із реальністю, вдаючи, що витворює адекватну картину дійсності», – пише Михед. 

     

    Зокрема тому ми такі ображені, коли дізнаємося, що у реаліті-шоу надто мало «реаліті». Насправді ж ці програми перебувають на межі між документалістикою і вигадкою, між інформаційним і розважальним контентом.6 

     

    Як з’явилися реаліті-шоу

     

    Антропологиня Марґарет Мід у 1973 році опублікувала маленький нарис про серіал An American Family (з англ./укр. «Американська сім’я»).7 У шоу йшлося про життя сім’ї Лаудів із Санта-Барбари, штат Каліфорнія. Білл і Пат Лауд та п’ять їхніх дітей не були акторами. Це була звичайна, нічим не особлива сім’я. Сім місяців їхнього реального життя вмістилися у 12 змонтованих епізодів. Мід назвала цей формат новою мистецькою формою і вперше вжила термін «реаліті-шоу». «Думаю, це може бути таким важливим для нашого часу, як і винахід драми та роману для попередніх поколінь», – вважала тоді вона. 

     

    Втім, концепція спостереження за людьми у різних життєвих ситуаціях виникла ще раніше. У 1948 році з’явилася програма Candid Microphone, що потім переросла у шоу Candid Camera, яке ми зараз знаємо як «Прихована камера».8 Його вигадав американський продюсер Аллен Фант. Ідея шоу відтоді не змінилася: людина потрапляла у незручну і некомфортну ситуацію, а її реакцію знімають на відео (або, у випадку Candid Microphone, записують на диктофон). Людина за жодних обставин не повинна дізнатися, що вона під наглядом, до останньої миті розіграшу. 

     

    Перші реаліті-шоу виникли в США, адже саме американці почали масово використовувати телебачення для розваги. У 1970 році 93 мільйони з 271 мільйона усіх телевізорів світу перебували в домівках американців. 

    Як зазначає журнал The New Yorker, An American Family була хітом, проте такий формат не одразу став популярним.9 Тільки у 1992 році у США з’явився серіал The Real World (з англ./укр. «Реальний світ»). У ньому групу молодих людей селять разом у будинок, а глядачі спостерігають, як вони знайомляться й розвивають стосунки. За такою самою схемою працювало й одне з найпопулярніших і найтриваліших у світі реаліті-шоу –  Big Brother (з англ./укр. «Великий брат»). Спершу воно з’явилося на голландському ТБ, та найвідомішою стала його локалізація для американського ринку.

     

    Реаліті-шоу дали величезний поштовх телебаченню в 1990-х і 2000-х роках. Їх дивилися понад 50% усіх телеглядачів.6 Вони допомогли телеканалам шалено заробляти на рекламі. Наприклад, у 2004 році в Великобританії рекламодавцям доводилося платити до 90 тисяч фунтів, щоб їхній продукт показали у перерві програми «I’m a Celebrity…Get Me Out of Here!» (з англ./укр. «Я зірка, заберіть мене звідси»). Середня ціна за рекламу на той час становила 40-50 тисяч фунтів. Тож кількість телепрограм у такому форматі почала зростати.

     

    Відтоді з’явилися безліч видів реаліті-шоу: талант-шоу, шоу на виживання, навчальні тощо. Втім, усіх їх об’єднують спільні ознаки. Насамперед – наявність неакторів або людей, які вдають із себе «реальних»; мінімальний сценарій; часто – нехтування естетикою на догоду «реалістичності».10

     

    В Україні ця сфера розвивалася таким самим шляхом, як і в США. Щоправда, на 50 років пізніше. Перше українське реаліті-шоу з’явилося у середині 1990-х і мало назву «Прихована камера», а згодом почали створювати його еротичний аналог «Голі та смішні».11 Часто на українському телебаченні транслювали російський реаліті-контент, як-от «За склом», «Дім-2», «Останній герой». Зараз з’явилися й українські шоу, які виробляють насамперед розважальні телеканали, як-от «Новий канал», СТБ, 1+1.

     

    У чому секрет 

     

    Згідно з опитуванням Statista 2017 року, молоді американці дивляться реаліті-шоу через їхню драматичність.12 Так відповіли 28% опитаних віком 18-24 років і 26% людей 25-34 років. На другому місці – безглуздість таких програм (17% і 19% відповідно), над ними не потрібно думати. А 5-8% людей (залежно від віку) взагалі не можуть назвати причину.

     

    Проте Стівен Райс із Університету Огайо розробив власну теорію.13 Він провів чотири опитування у 1990-х і 2000-х роках, у яких загалом взяли участь понад 2000 людей. Проаналізувавши відповіді на 328 запитань опитувальника, він визначив 16 базових людських бажань. Це влада (бажання впливати), допитливість (бажання знати більше), незалежність, престижність, соціальний контакт, помста і бажання перемагати, честь (бажання дотримуватися традиційного морального устрою), ідеалізм (бажання покращити суспільство), фізичний досвід (зокрема заняття спортом), романтичність (зокрема секс), сімейність (бажання мати дітей), впорядкованість (прагнення організовувати все довкола), фізичний голод, схвалення, спокій, зберігання (бажання відкладати речі на майбутнє).

     

    Саме вони, на його думку, підштовхують нас дивитися реаліті-шоу, як і робити інші вчинки.14 Пріоритетність бажань у кожного різна, і саме ця градація допомагає скласти портрет людини. Декого більше мотивує допитливість, декого – соціальний контакт. А коли певне бажання задоволене, люди відчувають радість.

     

    Особливість цих бажань у тому, що їх неможливо задовольнити надовго. Адже ми їмо – і через кілька годин знову відчуваємо голод, отримуємо схвалення одного разу – і потім знову його прагнемо.

     

    Залежно від пріоритетності бажань люди дивляться різні типи реаліті-шоу. Наприклад, тих, хто прагне соціального контакту, зацікавлять шоу, де є групова взаємодія і формуються дружні зв’язки. Ті, хто прагнуть помсти, радше будуть дивитися шоу, сфокусовані на змаганнях та агресії.

     

    Теорія Райса допомагає сформувати портрет глядачів різних типів реаліті-програм (та й телепрограм загалом). Ці шоу тимчасово задовольняють наші бажання і прагнення. До того ж без зайвих зусиль від нас самих.

     

    Висновки Райса перегукуються із заувагами інших вчених. Наприклад, дослідник комунікацій з Університету Айови Марк Андреєвіч стверджує: одна з основних причин перегляду реаліті-шоу – бажання усвідомлювати, що кожен може стати знаменитим, «потрапити в телевізор».15 У теорії Райса це корелює із прагненням статусності та престижності. Психологині С’юзен Мюррей і Лорі Улетт вказують, що багатьох людей приваблює інтерактивність – можливість голосувати за переможця і впливати на результат (прагненням влади за теорією Райса).10

     

    Популярність реаліті-шоу часто пов’язують з вуаєризмом – бажанням підглядати за особистим життям інших.16 Однак щодо цього є дуже суперечливі дані. Наприклад, дослідження Лемі Баруха зі стамбульського Університету Коча виявило зв’язок між вуаєризмом та переглядом «реального» ТБ.17 Це «безпечний спосіб доступу до інформації та/або досвіду, який інакше (і за всіма нормами) недоступний», вважає він.

     

    Втім, робота Робіна Набі з Університету Санта-Барбари показала, що лише 9% постійних глядачів і 2% людей, які дивляться реаліті-шоу час від часу, роблять це заради вуаєризму.18 Він впевнений, що причини глибші, ніж просто бажання побачити щось приватне й непристойне.

     

    Теорій про те, чому ми дивимося реаліті-шоу – безліч. Втім, це досі потребує детального дослідження, адже загальноприйнятої концепції ще немає.

     

    Як би ми не ставилися до реаліті-шоу, вони популярні й, схоже, не планують сходити з дистанції. Такі телепередачі задовольняють наші базові потреби, а це завжди виграшна стратегія, коли йдеться про завоювання аудиторії.

    ТЕКСТ: Олеся Павлишин
    Ілюстрації: Вікторія Ходор
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?