ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 23.02.21
    ТЕКСТ: Катерина Наливайко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Вартові мережі: як працює авторське право в інтернеті?

    Інтернет трохи схожий на величезний гіпермаркет, у якому герой пригодницького фільму опиняється вночі. Доступність контенту, туманність негативних наслідків – коротка мить спокуси – і от ти вже не мережевий серфер, а суспільно небезпечний «пірат». 

     

    Буває, люди просто не усвідомлюють, що збирання власної колекції фільмів на YouTube порушує закон. У пострадянських країнах розуміння авторського права додатково спотворюється історичною пам’яттю про те, що все – спільне, приватної власності не існує, а те, що криво лежить, потрібно переставити у правильне місце. Проте далеко не завжди людина, яка використовує чужий твір без дозволу правовласника, є порушником. Що можна, а що – ні на просторах інтелектуальної власності, мусимо з’ясувати.

     

    Текст створений у партнерстві з юридичною фірмою Axon Partners.

    Коли з’являється об’єкт авторського права в інтернеті? 

     

    Усе, що захищене авторським правом в інтернеті, юристи називають об’єктом авторського права. Це може бути роман, оповідання, літературний (або не дуже) переклад, виступ, лекція, промова, комп’ютерна програма, музичний чи аудіовізуальний твір, фотографія, ілюстрація чи будь-що інше, чого сягнув творчий потенціал людства. 

     

    Захист авторського права на твори надається з моменту їх створення, і державна реєстрація для цього геть не обов’язкова. Також не важливо, чи був твір завершений і опублікований будь-де: закон однаково захищає і незавершену «Історію Каллерво» Толкіна, і ті графоманські пориви, які ми можемо ховати у закапелках свого ноутбука з надією коли-небудь довести їх до пуття. 

     

    Натомість є об’єкти, які авторське право взагалі не захищає. Наприклад, повідомлення про новини, народну творчість, закони та інші нормативно-правові акти, державні символи, розклади руху автобусів і телефонні довідники. Також авторське право поширюється тільки на форму вираження твору і не захищає ідеї як такі. До прикладу, програмний код захищається так само, як і красне письменство: захист надається тільки текстовому вираженню коду, але не ідеї чи концепції сервісу. Крім цього, більшість країн світу (зокрема й Україна) схиляється до того, що для виникнення авторського права потрібна творча праця Homo Sapiens, тож поки роботи штучного інтелекту перебувають десь на офшорах права інтелектуальної власності.

    Скільки ж часу діє авторське право на твір? В Україні – протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Твори, над якими працювало декілька авторів (наприклад, кінофільми) захищаються протягом життя усіх співавторів і 70 років після смерті останнього з них.

    У цей час саме автор або той, хто викупив права, може вирішувати, хто і на яких умовах може використовувати його твір. Дозвіл правовласника або ліцензія на право використання якогось твору обов’язково оформлюється у письмовому вигляді і містить перелік дозволених способів використання (наприклад, ліцензія може передбачати публікацію в інтернеті, показ у кінотеатрах чи на телебаченні, використання в рекламі, можливість редагування та внесення змін тощо). Той, хто отримав ліцензію, може використовувати твір лише тими способами, які передбачені договором. 

     

    Після завершення строку дії авторського права твори переходять у суспільне надбання. Це означає, що будь-хто може використовувати їх у будь-який спосіб і без будь-яких обмежень. Проте не слід забувати, що для всіх похідних творів – наприклад, перекладів оригінального твору – строки рахуються окремо, тож те, що оригінал є у суспільному надбанні, не означає, що так само можна використовувати і створені на його основі твори. 

    Що таке принцип fair use і на яких умовах він застосовується? 

     

    Принцип fair use або ж «добросовісне використання» – це поняття американського права. Воно визначає, за яких умов можна використати чужий твір без дозволу правовласника. Схожі правила щодо використання творів є і в Україні, а також в інших країнах, хоч вони й по-різному називаються: наприклад, в Україні це «вільне використання», а у Великобританії – «fair dealing». Проте оскільки всі ми живемо у контексті американських платформ, саме термін «fair use» додали у всі посібники для блогерів-чайників. 

     

    У США fair use загалом стосується використання творів для критики, коментування, сповіщення новин, викладання і навчання, а також досліджень. Проте жодного чіткого переліку випадків fair use у США немає, так само як і немає жодних кількісних критеріїв щодо числа чи відсотків використаних сторінок, рядків, хронометражу початкового твору. Добросовісність використання оцінює суд, беручи до уваги обставини кожної конкретної справи. Наприклад, враховуються такі фактори

     

    Ціль та характер використання, зокрема, чи є таке використання комерційним. Комерційна ціль використання не означає, що fair use не застосовний, так само як і некомерційне використання аж ніяк не гарантує, що ви захищені на 100%. Усі критерії суд оцінює у комплексі. Додатково в аспекті цього критерію суд оцінює, наскільки результат використання трансформує початковий твір: добросовісним є використання, яке не просто копіює початковий твір, а додає до нього щось нове, змінює посил, характер чи концепцію твору (це так зване transformative use, або трансформаційне використання).

     

    Природа використаного твору. Тут, наприклад, враховується, чи ви використали опублікований, чи неопублікований твір, –  для останнього рівень захисту вищий. Так само суд бере до уваги, чи твір є більш креативним, чи технічним або фактологічним.

     

    Кількість та значимість частини твору, яку використали. Використання невеличкої частини твору з більшою ймовірністю визнають добросовісним.

     

    Ефект або наслідки для потенційного ринку чи цінності використаного твору. У світлі цього критерію суд буде оцінювати, чи може новий твір витіснити оригінал із ринку продажів.

     

    Оскільки вичерпного переліку випадків добросовісного використання в американському праві не існує, лише судові справи дають відповіді на ці питання. Наприклад, кілька років тому гучно прогриміла справа YouTube-блогера Мета Госейнзаде, відомого як «MattHossZone» проти подружжя Ітана та Гіли Кляйн, відомих як «h3h3productions». Мет є автором YouTube-серіалу «The Bold Guy» (з англ./укр. «Сміливий парубок»), який сам він описує як: «Комедійний серіал про впевненого у собі та смішного чоловіка, що “пікапить” жінок, затягує їх до ліжка та потрапляє у всілякі шалені неприємності». Натомість парочка Ітана та Гіли – це саркастичні дослідники інтернет-культури, які просто не могли пройти повз таке унікальне явище, як серіал Мета із (ох, ну чому?) мільйонами переглядів. Ознайомитися із їхнім соціологічним аналізом про те, куди рухається світ із такими серіалами, можна тут. «Сміливий парубок» дошкульного відео не злякався, тож подав до суду, тим самим давши юристам обох сторін півтора року роботи у вигляді багатогодинного перегляду YouTube. Ви вже зрозуміли, що якщо відео досі доступне у мережі, то виграли у цій справі саме Ітан та Гіла. Ось тут вони скромно розповідають про вагомий вплив своєї справи на весь інтернет. Якщо ж коротко, то суд вирішив, що відеопародія Ітана та Гіли підпадає під категорії критики та коментування, кардинально змінює посил оригінального твору і, відповідно, не має жодного потенціалу витіснити оригінальний твір із ринку. Суд також визнав, що Ітан та Гіла не мали іншого вибору, окрім того як використати велику кількість матеріалу із серіалу Мета, адже це було необхідно для мети їхнього відео. Тож суд постановив, що не у всіх випадках використання значної частини оригінального твору свідчить про недобросовісність. 

     

    А що ж в Україні? На відміну від США з їхніми судовими прецедентами, Україна належить до романо-германської правової сім’ї, тому у нас більшість питань чітко (або вже як вдалось нашому парламенту) врегульовано на рівні закону. Вичерпний перелік випадків, коли в Україні можна використати твір без дозволу автора, визначений у статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права»1. Наприклад, без згоди правовласника, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення можна використовувати:

     

    ‒ цитати та короткі уривки з опублікованих творів для цілей критики та полеміки, а також з науковою або інформаційною метою; 

    ‒ літературні і художні твори для ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

    ‒ побачені або почуті твори з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії;

    ‒ музичні твори для цілей офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

    ‒ правомірно оприлюднені літературні, художні, музичні та інші твори для створення на їх основі іншого твору в жанрі літературної, музичної або іншої пародії, попурі або карикатури.

     

    Останню з перелічених підстав не дуже вдало намагався використати Офіс Президента, коли готував попурі до Дня незалежності 2020 року. Звісно, як автори пісень, так і інші небайдужі громадяни сумлінно повідомили президентові, що його команда забула2 навіть згадати авторів пісень. Це оперативно виправили, але не без інших ексцесів: цього разу авторів трохи переплутали3. На жаль, до суду ніхто не звертався, хоч за цим було б цікаво поспостерігати. 

    Під юрисдикцією якого законодавства перебуває контент, який публікується у YouTube та інших соцмережах?

     

    Міжнародний захист прав інтелектуальної власності базується на принципі lex loci protectionis (з лат./ укр. право місця де [вимагається] захист). Тобто кожна країна визначає власні правила щодо авторського права і застосовує їх до всіх, хто звернеться за захистом своїх прав у цій країні. Наприклад, якщо американська компанія звернеться в український суд, то справа буде вирішуватися відповідно до українського законодавства (так було, коли Google Inc. стикнулась із кіберсквотингомКіберсквотинг – це недобросовісна реєстрація доменного імені, що містить комерційне найменування чи торговельну марку іншої компанії (або дуже схоже позначення). Це роблять у цілях наживи, наприклад, щоб згодом продати доменне ім’я власнику комерційного найменування чи торговельної марки, якому може бути простіше викупити домен, аніж звертатися до суду. Також ціллю може бути перетягуванням відвідувачів на свій сайт. у зоні .UA). 

     

    Але як визначити, у який суд іти? Єдиних міжнародних правил щодо питань юрисдикції не існує, хоч і підходи у різних країнах мають спільні риси. Як правило, країни визнають юрисдикцію своїх судів щодо випадків порушення прав інтелектуальної власності, які відбулися на їхній території. Проте у ситуаціях, коли австрійський відеоблогер публікує на американській платформі із серверами у Німеччині контент із використанням кількох хвилин японського мультфільму, що стає доступним у всьому світі, визначити, де ж саме відбулось порушення, надзвичайно складно. Декілька різних судів можуть мати юрисдикцію щодо справи одночасно. Наприклад, Суд справедливості ЄС (такий собі Верховний суд всього ЄС) у таких випадках визнає юрисдикцію за судом кожної країни Європейського Союзу, в якій доступний цей контент, але кожен з судів може вирішити питання про відшкодування лише тієї шкоди, що була завдана у межах конкретної країни. Сперечатися про практичність такого підходу можна довго, але робити ми цього не будемо. 

     

    У підсумку, позивач може вибрати, в який йому суд звернутися, але при цьому він повинен обґрунтувати, чому справа повинна вирішуватися саме тут, а відповідач може заперечувати проти юрисдикції цього суду. Безперечно, позивач захоче звернутися до того суду, який, на його думку, ймовірніше винесе рішення на його користь. У світі це явище критикують і називають «forum shopping», що означає вибір вигідної юрисдикції або ж маніпуляцію з підсудністю.

     

    У морі цієї невизначеності та маніпуляцій саме суд має вирішувати, чи має він юрисдикцію щодо порушеного питання, а чи можливо розгляд в іншій країні буде більш доречним, наприклад, з урахуванням місця проживання відповідача та свідків, місця, де зберігаються докази тощо. 

    Що таке takedown notice? 

     

    Takedown notice (тобто вимога про зняття контенту), або так званий страйк – це повідомлення про порушення прав інтелектуальної власності, яке отримує інтернет-посередник (наприклад, стрімінґова платформа, на якій користувачі можуть публікувати власний контент). Надсилання таких формалізованих повідомлень передбачене американським Законом про авторське право у цифрову епоху – Digital Millennium Copyright Act. Цей інструмент набув такої популярності саме тому, що найбільші соціальні мережі та стрімінґові сервіси створені американськими компаніями, що дотримуються вимог американського законодавства. Ця процедура дозволяє правовласникам ефективно захистити свої права без довгих і дорогих судових процесів, а платформам-посередникам – уникнути відповідальності за незаконний контент, який розміщують їхні користувачі і який вони не у змозі контролювати. Закон визначає такі умови звільнення від відповідальності для платформ-посередників: 

     

    ‒ посередник не знає про те, що матеріал у системі чи мережі порушує чиїсь права;

    ‒ посередник також не знає про факти чи обставини, що свідчать про незаконну діяльність;

    ‒ коли посередник дізнається про порушення чи відповідні факти та обставини, він повинен негайно видалити або припинити доступ до матеріалу.

     

    Повідомлення про порушення від правовласника, серед іншого, повинно містити інформацію про твір, права на який порушені, інформацію про матеріал, який порушує права, дані, необхідні платформі-посереднику для того, щоб знайти цей матеріал (наприклад, посилання), а також заяву правовласника про те, що він добросовісно переконаний у тому, що спірне використання не було дозволено правовласником чи законом, зокрема що використання не охоплюється принципом fair use. 

     

    Після отримання такого повідомлення платформа-посередник повинна припинити доступ до матеріалу або видалити його, а також повідомити користувача, контент якого видалено. У відповідь користувач, який розмістив спірний контент, має право оскаржити видалення і надіслати платформі-посереднику counter notification, тобто контрзвернення або контрстрайк. Якщо платформа отримує таке контрзвернення, вона відновлює доступ до матеріалу, якщо правовласник протягом 10 робочих днів не надішле докази подання позову до суду.  

     

    У європейському та українському законодавстві є аналогічні положення про звільнення посередників від відповідальності, проте тільки американський закон є деталізованим достатньо, аби цей інструмент був робочим. Американський DMCA справді значно посилює рівень захисту прав інтелектуальної власності. Проте система в США теж не ідеальна. Її часто критикують, зокрема, через те, що вона шкодить використанню принципу fair use та слугує інструментом для обмеження свободи слова. Часто правовласники зловживають своїми правами щодо надсилання скарг, тим більше що відповідальність за недобросовісні звернення може настати тільки в США. Платформи-посередники не мають обов’язку перевіряти, наскільки правовласник має рацію у своїх твердженнях, які за презумпцією є добросовісними. До того ж посередники не несуть відповідальності за видалення контенту після отримання скарги, яка формально відповідає вимогам закону. Правовласники, що розсилають скарги, часто є великими корпораціями із армією юристів на своїй стороні, яким протистоять звичайні Давиди цифрового віку. У загальній перспективі така практика також шкодить розвитку культури та науки, адже саме для цього й існує принцип fair use.

    Через глобальність американських соціальних мереж та стрімінґових сервісів такі недоліки системи DMCA проявляються у багатьох країнах за межами США. Наприклад, саме з використанням інструменту takedown notice під час Революції гідності МВС України намагалось4 заблокувати відео, де Беркут свідомо б’є журналістів та нищить фото- і відеокамери.

    Точка зору щодо кейсу з Тайлером Андерсоном5: на яких підставах 1+1 взагалі кинув чотири страйки? Як ситуація може розвиватися далі?

     

    Нещодавня ситуація із YouTube-каналом блогера під ніком Тайлер Андерсон «Geek Journal» і скаргами на нього від 1+1 – це унікальна для України справа. Мені здається, вона не тільки є прикладом потенційного зловживання інструментом takedown notice. Вона, як сейсмологічна хвиля, викинула завсідників українського інтернет-простору у дискусію про фундаментальні засади авторського права. Думаю, для нашого суспільства це дуже корисно.  

     

    Мушу одразу попередити, що у справі Тайлера Андерсона я є упередженою стороною, адже ми захищаємо його інтереси. Взагалі, для правовласника немає обмежень щодо кількості страйків, які він може кинути: скільки є відео, які, на його думку, порушують його авторські права, стільки страйків він і може надіслати. Проте через правила YouTube6 кількість страйків може значно погіршувати становище іншої сторони. Коли власник каналу отримує перший страйк, цей страйк працює як попередження. Щоб «засвоїти урок», власнику каналу потрібно пройти Школу авторського права від YouTube. Крім того, може тимчасово постраждати функція монетизації. Коли ж страйків три або більше, блокується обліковий запис та усі зв’язані з ним канали, усі відео з каналу видаляються і власнику заборонено створювати нові канали.

     

    У випадку з Тайлером, на мою думку, його відео ніяк не порушують авторські права 1+1, адже він не копіював їхні серіали чи фільми з метою піратської дистрибуції. Він використав уривки з їхнього доробку для того, щоб проілюструвати свої критично-саркастичні коментарі. Це цілком підпадає під випадки дозволеного використання відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Після великого гайпу навколо цієї ситуації скарги проти Тайлера кудись зникли, найімовірніше їх відкликали самі плюси (бо хто іще?), але вони у цьому не зізнаються7. Водночас відкликання скарг не забороняє їм звернутися до суду, якщо вони захочуть. Ба більше, вони можуть спробувати подати позов не лише на підставі порушення авторських прав, а й з метою захисту своєї ділової репутації. У будь-якому разі, ми готові захищатися 

    ТЕКСТ: Катерина Наливайко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?