fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Україна — 03.03.21
ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Вчені з пелюшок: інтерв’ю з директором Малої академії наук Оксеном Лісовим

Оксен Лісовий вже 17 років керує Малою академією наук, де школярі й молодші діти можуть навчитися основам наукової діяльності, познайомитися з роботою вчених і почати самостійні дослідження. За останні роки відомий багатьом школярам конкурс МАН реформували, а в Києві створили Музей науки. Про ці зміни, а також принципи роботи Малої академії наук «Куншт» розпитав у пана Оксена. 

Один з найбільш видимих у медійному просторі проєктів МАН – це Музей науки. Як ви оцінюєте цю ініціативу? Скільки людей вже відвідало? Які плани на майбутнє?

 

Ініціатива була досить давня. Цю ініціативу реалізувала наша проєктна команда завдяки своїй впертості. Власне, це Станіслав Довгий, президент Малої академії наук, з цією ідеєю носився роками, відвідував світові музеї науки. Якось вчергове повернувся захоплений і сказав: «Ну все, треба зробити музей науки в Києві. Хоч би що там було, ми його зробимо!»

 

Першу серйозну підтримку ми отримали від міністерки освіти Лілії Гриневич. Вона ж мобілізувала підтримку прем’єра, і були виділені перші кошти. Це багатостраждальний проєкт. Він повинен був відкритися у всім відомій «тарілці» у Києві на вулиці Антоновича, на Либідській площі. 

 

Паралельно Євген Мушкін мав ініціативу комерційного музею науки на ВДНГ. Ми також були долучені до обговорення цієї ідеї. Але тоді ми скептично до цього поставилися, бо знали, що такі речі дуже рідко бувають прибутковими. У світі  прецедентів успішної комерціалізації музеїв ледве набереться з десяток. Ремонт, заміна експозицій, постійна експозиційна ротація, обладнання, персонал, приміщення – це дуже дороге задоволення. Тому проєкт на ВДНГ не реалізувався, як і на «тарілці». 

 

Річ у тім, що інвестор, який будує Ocean Mall біля «тарілки», не виконав своїх зобов’язань. Він давав обіцянки про те, що до 2018 частково профінансує створення музею науки, а ми як проєктна група будемо над ним працювати. Він отримав в оренду частину приміщень. Умовою надання цих приміщень було те, що він виконає свої соціальні зобов’язання й профінансує ремонт іншої частини висотної будівлі та закупівлю експозиції. Він, як і було домовлено, отримав в оренду приміщення, але жодної копійки на музей досі не дав. 

 

Іншу половину мала профінансувати держава, і вона це зробила. За цю частину фінансування ми створили те, що ви бачили на ВДНГ.  Це тільки частина музею. Власне, половина експозиції, яка була запланована. Але музей – це живий організм, звісно, він буде розвиватися й рости.

 

Зараз у нас повторилася ситуація. Так само інвестор взяв зобов’язання до першого грудня сплатити іншу частину експозиції нового музею, який ми задумали, Музею математики. Так само він не виконав свої зобов’язання, так само Міністерство освіти виділило половину фінансування й так само ми йдемо на ВДНГ й почнемо реалізацію проєкту там в третьому павільйоні.

 

ВДНГ також передає нам право на забудову частини скверу між третім і 23 павільйонами. Ми встановимо там зовнішні експонати. Один топ-експонат уже готовий. Це буде найбільший у світі важіль Архімеда. Такі експонати є у світі, вони дозволяють дитині однією рукою підняти машину. Цей експонат з’явиться вже навесні. Він безкоштовний, всі охочі зможуть спробувати.

 

Якщо правильно інтерпретувати те, що дитина бачить на інтерактивному експонаті, це змінює світоглядну базу. І коли та чи інша тема вивчається в школі, абстрактні формули й пояснення дуже швидко асоціюються з практичними навичками, які дитина отримала під час відвідування Музею науки.

 

Ми з командою знаємо на практиці, що музеї науки самі по собі не працюють. Проводячи маркетингові дослідження, фахівці, як правило, для розрахунків беруть за основу аналогічний об’єкт, як-от аквапарк. Там і вартість квитка приблизно така сама, і відвідуваність, і пропускна спроможність. 

 

Але якщо ми хочемо результатів в олімпійському спорті, то не будуємо аквапарк. Ми будуємо басейни, вишки для всіх видів водного спорту. Аквапарк не дає результатів для великого спорту, якщо поряд немає басейну. Аналогічно і Музей науки. Якщо такий самий простір створюється в комплексі з гуртками, секціями, лабораторіями, тренінговими центрами для вчителів, можливостями для проєктної діяльності підлітків, тоді це має сенс. А сам Музей науки в першу чергу про те, щоб зачепити, зацікавити, викликати здивування. Перший контакт дитини з наукою.

 

Коли інтерпретатор, який працює на тому чи іншому експонаті, бачить це здивування, він спрямовує дитину пізнавати далі, «розпаковує» інтерес, втягує в системну діяльність. «Хоч би раз на тиждень прийди в гурток, у секцію, ми пояснимо тобі, що це за феномен, ми разом з тобою вивчимо його!».

 

У цьому специфіка роботи інтерпретатора, як ми його називаємо. Ми повернули цю стару назву, яку використовував ще Оппенгеймер, творець музею науки Laboratorium у Сан-Франциско. Він ввів цей термін, а потім все потихеньку звелося до аніматорів. Сьогодні в музеях Європи здебільшого саме аніматори, які розважають. Ми ж хочемо не погратися, а разом з дитиною спробувати розібратися у феномені. Ми набрали профільну молодь: студентів та аспірантів ЗВО – хто фізик, хто біолог, хто історик. І це працює! Вони не є експертами, які знають усе. Дитина, яка ставить запитання, повинна отримати не відповідь, а інструменти пошуку. Тобто ви не ґуґл, ви така собі шафа з цілою купою інструментів. Інструменти когнітивні: подумаймо, пошукаймо, розгляньмо; запропонуй гіпотезу; на тому експонаті є відповідь, пошукай. І тоді дитина активно починає освоювати ці речі. Вона пройшла шлях самостійно, ми лишень спрямували її. 

 

Власне, це завдання інтерпретатора, і це завдання Музею науки. Але якщо дитина зачепилася, дуже важливо, щоб вона далі щось робила. Важливо створити вертикаль: дитячу наукову студію, гурток, секцію, лабораторію, літню школу. 

Хіба Мала академія наук цим не займається?

 

Займається. Але чи задоволений я тим, що ми робимо? Не зовсім. Тому що дуже багато проблем впирається в матеріально-технічну базу. Все в оренді, у нас бракує приміщень, щоб охопити десятки тисяч дітей.

 

З моменту відкриття Музею науки з урахуванням двох локдаунів через нас пройшло 30 тисяч дітей. А зачепилися по гуртках і секціях значно менша кількість. Ми активно не просуваємо, наприклад, дитячі студії «Футурум», бо бракує приміщень для занять. І ми в постійному пошуку нових приміщень, розвитку матеріально-технічної бази. Нам потрібні нові локації. А на них потрібні гроші. В ідеалі ми повинні згенерувати і втілити в життя такі рішення, які охоплять максимально велику кількість дітей. Зараз зокрема створюємо онлайн-платформу для навчання дітей старшого шкільного віку і вчителів.

Завдання Малої академії наук – бути всюди, де діти.

Не тільки в Музеї науки, куди дитина прийшла сама або з батьками, а там, де дитина тусить без нас. Наприклад, одна з топ-цілей у нашій стратегії 2025 – це видавництво. Ми повинні стати найкращим нонфікшн-видавництвом для дітей в Україні, маємо таку амбітну мету. Подивимося, чи нам це вдасться. 

 

Ми маємо бути в тік-тоці, хоча для мене особисто це жахлива історія, я ненавиджу соціальні мережі. Але ми повинні запропонувати і там альтернативу. В ютубі, в інтсграмі, в усіх інших соцмережах. Тому роботи дуже багато, але вже і багато чого реалізовано.

Як часто ви отримуєте запитання про те, чому ви займається вже 17 років освітою дітей, якщо «науки в Україні нема»? Чи дратують вони вас?

 

Дуже часто. Ні, не дратують. Україна в такому стані з відомих причин. Але в мене шкурний інтерес. Коли я займався бізнесом з 20 років, у мене були кіоски, магазини, потім заправку побудував. Я розумів, що я тут зароблю і на машину, і на холодильник, і на дві відпустки. Це дуже добре, але що далі? Я побудую будинок, обнесу його високим парканом, і в мене там все всередині буде дуже добре. Але я ж буду виїжджати за межі цього будинку. Але чи зможу я змінити все? Аби змінити все, треба або стати президентом, а таких амбіцій у мене немає, або змінювати всіх людей, не тільки себе. Мало прибрати у своєму подвір’ї, треба прибрати свою вулицю, своє місто. А для цього треба прибрати безлад в голові тих людей, які живуть у цих містах. Тому найцікавіше і найперспективніше, власне, прибирати безлад у головах людей. 

 

Мій батько був хорошим ученим, філософом. Своє життя він присвятив тому, щоб бути бути максимально чесним. Він аналізував Радянський Союз з усіма його хворобами і як учений говорив пацієнту: «У вас ракова пухлина», а пацієнт йому: «Ти що, мужик, забери свої слова назад. А то я зараз тебе посаджу». Він чесно казав, що не може забрати своїх слів назад, тому що пацієнт хворий і врешті-решт помре. І все це в площині соціальних, політичних, гуманітарних проблем того часу. У результаті той хворий пацієнт за такий чесний діагноз кинув мого батька за ґрати на 11 років. 

 

Я бачив його під конвоєм, знесиленим, але, зрештою, батько таки переміг. Бо цей монстр здох, у всякому разі на території України. Десь ще він дригає ногами, в конвульсіях б’ється, але батько залишив мені в спадок вільне суспільство. Міг би стати академіком Національної академії наук і залишити мені трикімнатну квартиру в Києві, гараж і автомобіль «Волга». А він залишив вільне суспільство, право вибору, можливість подорожувати світом, можливість самореалізовуватися у будь-якій сфері. Він переміг. Не він один, звичайно, а весь дисидентський рух. 

 

Можна працювати на набагато серйозніший результат, ніж гроші. На трансформацію суспільства. Трансформація суспільства можлива через формування здорового пласту, який користується інтелектуальними інструментами, який критично мислить, ухвалює рішення, базуючись на цінностях. І для мене особисто це дуже шкурний інтерес. Тоді ти отримуєш спокійну старість у цивілізованому суспільстві та забезпечуєш своїх дітей тим самим. 

 

Така модель суспільства має сформуватися саме у головах людей. І аби вона сформувалася, дітям змалечку потрібно доносити цінності, давати інструменти критичного мислення, інструменти ефективної самореалізації.

Конкурс МАН пройшов модифікацію: зараз це вже не конкурс наукових робіт, а конкурс наукових проєктів. Навіщо ця реформа, як її проводили, що вона означає? І як у майбутньому проходитиме конкурс МАН?

 

Завдання Малої академії – створити середовище для дітей, де вони б отримали досвід, який не можуть отримати в будь-якому іншому місці: у школі, у сім’ї, серед однолітків. Він має бути орієнтованим на інтелектуальну діяльність молодих людей, на мотивацію до цієї інтелектуальної діяльності, на мотивацію до розвитку. Власне, середовище повинне формуватися так, щоб діти отримували відповідь на запитання, хто вони є і до якої спільноти належать. Тобто йдеться про соціальну та культурну самоідентифікацію, а також значною мірою національну самоідентифікацію. Це одна з цілей. Але насамперед – інтелектуальний розвиток, набуття досвіду, компетенцій, навичок.

 

Різні змагальні заходи, які є в Малій академії наук, потрібні молодій людині насамперед для того, щоб кидати собі виклики. Це мотивує не всіх, але велику частину частину дітей. Є справжні фанати змагань, які обожнюють олімпіади, турніри, конкурси, для них це дуже важливо.

 

Ми через подібні змагальні заходи бачимо активність дітей, рівень системи освіти, розуміємо, у яких напрямках треба докладати зусиль, де потрібна підтримка. Тобто для нас великі національні конкурси – інструмент моніторингу ситуації у країні загалом.

 

Для суспільства це певний соціальний ліфт, за допомогою якого підтягуються найбільш активні діти з сіл, районних центрів, стають помітними на обласному рівні, на національному рівні.

 

Для держави загалом це інструмент відбору молоді на міжнародні змагання, тобто інструмент освітньої дипломатії, представлення України як країни з високим рівнем інтелектуального потенціалу, як здібної й талановитої нації, спроможної до наукової діяльності, генерування креативних ідей. Це дуже важлива штука, тому що український прапор підіймається на всіх континентах. 

Цього року ми зібрали 109 перемог на різноманітних міжнародних конкурсах.

Здебільшого це проєктні конкурси. У світі є два види інтелектуальних змагань. Перший – екзаменаційні. Це олімпіади і турніри. Другий – змагання проєктів і винаходів. 

 

Ми як організація, яка веде активну міжнародну діяльність, свого часу замислилися над тим, у чому наші проблеми, зокрема в міжнародних проєктних конкурсах. Конкурс Малої академії наук був сформований дещо іншим способом. Він «виростав» в умовах іншої системи. 

 

І тоді ми запланували реформу, яка відбувалася (і продовжує відбуватися) в кілька етапів. Бо не все й не одразу можливо змінити. 

 

Не секрет, що були темні часи в Малій академії наук. Коли я прийшов в організацію 17 років тому, ситуація була катастрофічною, якщо геть відверто. Репутація була не те що погана, вона була мінусова. Ми бачили дуже хороших дітей, дуже талановитих педагогів і великий рівень несправедливості, якихось дивних правил, нелогічних механізмів, які аж ніяк не сприяли ані прозорості, ані впевненості дітей в чесності рішень. 

 

Реформу ми почали з налагодження прозорості процесу визначення переможців третього, національного етапу конкурсу. Ми як Національний центр «Мала академія наук» відповідаємо саме за третій етап і не впливаємо на перший і другий, які відбуваються в регіонах на рівні районів, міст і області. Звичайно, будь-який конкурс – це певний рівень суб’єктивізму, але коли переможні місця продаються – це абсолютноі неприйнятно. Ухвалюючи необ’єктивне рішення, ти просто забираєш перемогу в того, хто її заслужив. Це відверта крадіжка і злочин. Але ж все починається з голови. Коли ми зверху на національному етапі навели порядок і  Україною пішов розголос, що на третьому етапі місця не купиш, то почалися інші підходи до формування команд і в регіонах. 

 

Далеко не в усіх областях справи були поганими, деякі працювали абсолютно справедливо. Це залежало від рівня свідомості, світогляду й культури тих людей, які керували ситуацією. Але це не система, коли вона тримається тільки на свідомості  (хоча це насправді досить непоганий внутрішній регулятор).

 

Тож ми адаптували національний етап, а цього року –  вже обласні етапи до світових стандартів. Втім, зберегли і певну національну специфіку конкурсу, яка, на нашу думку, давала хороші навички дітям. Ми зробили гібрид наукової конференції й традиційного проєктного конкурсу. 

 

На конкурсі в старому форматі треба було довго готуватись до однієї доповіді на фіналі, а потім її презентувати на аудиторію. Це, з одного боку, плюс цього конкурсу, а з іншого боку, мінус. Одна з наших цілей – навчити молоду людину не боятися аудиторії, діалогу, відстоювати аргументи. Але хоч би скільки ви тренувалися перед публічним виступом, вас все одно буде «колотити» перед великою кількістю людей.

 

Натомість є постерний захист, коли члени журі, ваші опоненти і колеги за секцією не сидять в одному залі, а проходять повз вас і ваші постери впродовж  дня і ставлять вам запитання, на які ви даєте відповіді. І від першого до десятого повторення такої презентації трансформуєте свій виступ і менше хвилюєтеся. З точки зору набуття навичок, це набагато кращий підхід, тому що ви працюєте напряму з експертом.

 

Ми спеціально розводимо експертів у часі (на жаль, цього року не розвели, тому що працювали через Zoom). Всі науковці, експерти йдуть окремо, по одному, і ведуть діалог. 

 

До постерів можуть підходити інші учасники або представники компаній. Наприклад, компанія «Фармак» була партнером конкурсу, вона мала свій приз. Але коли підходить член журі, який рухається за графіком, усі відходять від дитини, яка представляє свій постер, і вона працює лише з експертом. З експертом відпрацювала, і підходять знову ті, хто хотів з нею поспілкуватися. Такі правила. 

 

Це дає молодій людині досвід, уже на четвертому-п’ятому  експерті вона хвилюється менше, враховує попередні запитання й зауваження, додає їх у свою наступну відповідь. Психологічного стресу теж менше. Помилившись з першим, другим чи третім членом журі або експертом, ти виправишся на четвертому, пятому чи шостому. 

 

Плюс ще в тому, що в нашому конкурсі та в деяких світових конкурсах перший день – публічний. Долучається спільнота: 1200 дітей, 400 педагогів, науковці – всі, хто хоче й може. Діти з ними спілкуються з 10.00 до 18.00, з перервою лише на обід і каву. І коли на наступний день приходять експерти, у них це все вже натреновано, і вони зовсім інакше формують свою доповідь. 

 

Але ми залишили в конкурсі наше важливе надбання – коротку презентацію суті своєї наукової ідеї перед групою опонентів. Відбувається дискусія. Тут немає оцінки й експертизи. Це моделювання конференції. 

 

Ми скасували контрольну роботу, яка була гібридом екзаменаційно-проєктного конкурсу. Ми про базові знання, чи ми про креативну наукову ідею? Про демонстрацію умінь користуватися науковою методологією, науковим інструментарієм дослідження, чи ми про те, щоб швидко видати те, що ти вивчив у школі? Нам треба було з цим визначатися.

 

Контрольна робота з’явилася з огляду на те, що всеукраїнський конкурс мав пільги на вступ. На моє глибоке переконання (з ним згодні не всі), пільги дуже шкодили процесу. Багато дітей йшли саме заради них. У процесі здобуття права на ці пільги частина дітей отримували знання й навички. Але було і чимало інших, які робили все можливе й неможливе, щоб отримати пільгу. І це робили навіть не діти, а їхні батьки, педагоги. Тому для мене пільги були нездоровим інструментом мотивації.

 

І коли ми почали реформу конкурсу, перше, що намагалися донести до розуміння – це те, що насправді головною перевагою цього конкурсу є досвід, який отримує дитина. Але ніяк не пільги на вступ. І коли ми робили партнерські запити у виші, щоб перевірити, наскільки корелюються результати на конкурсі з результатами ЗНО, то бачили, що діти за результатами ЗНО вступають у виші прекрасно і без наших пільг.

Тепер ми одержали подію, яка більш схожа на інтелектуальне свято, у якій менше напруги й агресивної конкуренції і більше прозорості, тому що є публічна складова.

Наприклад, цього року сайт, на якому виклали постери, відвідали півмільйона людей. Ніколи такої великої уваги ще не було. Це за рахунок того, що все було в Zoom. Ми не очікували такого ажіотажу.

 

Трансформації зараз пішли на рівень областей. У нас є певні проблеми, тому що відбулась адміністративна реформа. Ми втрачаємо певну кількість дітей через те, що розформовані райони і, відповідно, районні відділи освіти, які займалися й організовували конкурс. Територіальні громади сьогодні не всі повністю сформувалися. Але деякі регіони досить активно пропрацювали процес. Наприклад, Волинь відразу розподілила фахівців колишніх відділів освіти по територіальних громадах. А от у Донецькій області складніше. Але люди працюють над цим. Через саму реформу ми отримуємо певні втрати. Дехто з педагогів відмовиться від цієї роботи, бо не всі готові до прогресивних дій, потрібно перевчитись, змінити формати й підходи до підготовки молоді.

 

Також за новими правилами обов’язковою є  перевірка на плагіат і підписання декларації академічної доброчесності. Це справді важливо для нас. Звичайно, ми отримали хвилю хейту. Нас критикували і говорили, що це черговий папірець, який підпишуть – і на цьому все. 

 

Але насправді хейтили ще до того, закидаючи, що частина робіт нашої молоді – просто скачані з інтернету або написані не ними. Я міг гарантувати, що цього не було? Ні, не міг. Чи це означає, що конкурс поганий? Ні, не означає. Є маса прикладів, коли діти абсолютно самостійно без наукового керівника досліджували ті чи інші феномени. 

 

Але, безумовно, наукове керівництво повинно бути, тому що науковець приводить молоду людину у сферу науки, допомагає на практиці ознайомитись з інструментами для наукових досліджень. Питання в рівні цього ведення: ти менториш молоду людину, чи робиш роботу за неї. Це про совість і цінності.

 

Але тут є один момент. Буває, що ми ловимо дитину на плагіаті, а вона чесними очима дивиться і каже: «Я все робив, як мені сказав науковий керівник». Чи винна у такому випадку дитина? Хіба вона знає, що таке академічна доброчесність, що таке плагіат? Не завжди. Іноді знає, іноді – ні. Для цього і введена декларація, яку дитина повинна прочитати і з якою повинна погодитися. Вона потрібна не для того, щоб підкласти якийсь черговий папірець, а для того, щоб молода людина ознайомилася з видами академічної недоброчесності. Ми цю декларацію ввели з освітньою метою. Аби підлітки усвідомили, що є неприйнятним для наукової діяльності. Коли ти йдеш на конкурс і читаєш, що підпадаєш під критерії академічної недоброчесності, то розумієш, що йдеш  на злочин. 

 

Власне, коли я дискутував щодо пільг і іншого, я всю цю історію взагалі називав організованим злочинним угрупуванням. Серйозно. Власне, коли вчитель шукає науковця, за гроші батьків просить науковця написати роботу за дитину, а дитину просить цю роботу визубрити й піти на якийсь конкурс, це діяльність організованої злочинної групи. 

Ми маємо саме такими різкими словами це сформулювати й сказати, що навчати дитину красти – це злочин.

Ми повинні це кваліфікувати дуже чітко: «Ось види академічної недоброчесності, це називається злочинною діяльністю, й ви повинні усвідомлювати – і педагоги, і діти, – чим ви займається, якщо ви йдете цим шляхом». Поки це чітко не артикульовано, що ми можемо вимагати від дитини?

 

Тому це була дуже важлива для нас всіх, для Національного центру, позиція. Ми зобов’язали всіх проходити Unique Check (програму для перевірки на плагіат – прим. ред.). Ми й раніше знімали бали за плагіат, але тепер процес став системним. 

 

Тож маємо п’ять ключових змін: мінус контрольна, додатковий постерний захист, декларація академічної доброчесності, перевірка на плагіат і мотиваційний лист. Мотиваційний лист – це практика, яка є у всьому світі. Коли ми працюємо в гуртках і секціях з дітьми, у всякому разі в нашому Національному центрі, намагаємося обов’язково проводити рефлексію і за допомогою методу п’яти запитань доходити до справжньої мотивації дитини. Для дитини важливо усвідомлювати, для чого вона насправді бере участь у конкурсі. 

Мала академія наук – це не лише конкурс. З чого зараз вона складається?

 

Мала академія наук складається з продуктів і проєктів. Але всі вони класифікуються за трьома педагогічними цілями. Перша – залучити, зацікавити. Вона спрямована переважно на молодших школярів, подекуди навіть на дошкільний вік, іноді – на підлітків. Зокрема, Музей науки, який ми відкрили, Музей математики, над створенням якого ми працюємо зараз, дитяча академія «Футурум». Ми затвердили план роботи нашого видавництва: це нонфікшн-література для дітей молодшого шкільного віку. Маємо вісім таких книжок у видавничому плані на цей рік. 

 

Друга мета – сформувати, навчити. Сформувати особистість, спільноту, ціннісні орієнтири, інструменти ефективної самореалізації. Дати знання, навички, вміння користуватися тими чи іншими інструментами. Дати базове поняття щодо роботи в лабораторіях, проєктних групах, експедиційних і літніх школах. Так діти знаходять себе, знаходять друзів, утворюють гармонійне коло спілкування. 

 

І третя педагогічна мета – реалізувати. Ми повинні хоч щось запропонувати. Ми дуже часто бачили, що молодь вийшла, пішла у ЗВО і звідти пише, телефонує, приїздить на наші події й каже, що їй цього бракує. Тому ми робимо проєкти, спрямовані на реалізацію.

 

Реалізація може бути в трьох напрямках. Наукова реалізація, яка є пріоритетною для нас. Другий напрямок – це самореалізація в суспільній, соціальній діяльності, у соціальних проєктах. Це потім може трансформуватися і в політичну діяльність, у роботу в державному секторі. І третє – це інноваційний бізнес..

 

Один з проєктів у другому напрямку – «Агенти змін». Він навчає дітей реалізовувати свої мрії, йти до мети. Дітей знайомлять з основами фандрайзингу, тайм-менеджменту,  фінансової грамотності, з правилами комунікації та презентації своїх ідей. 

 

Також є бізнес-інкубатор UF Incubator. Це проєкт, який допомає інженерам-винахідникам перетворитися на підприємців. Вони вчаться складати фінансовий план організації, тестувати ідею, розробляти прототипи, перетворювати їх на промислові зразки, працювати з менеджментом, маркетингом.

А науковий рівень – це напряму взаємодія з НАН України?

 

Наша взаємодія з НАН України будується не напряму, тому що дитина йде від нас не в НАН, вона йде у виш. Якщо у ЗВО нормально працюють наукові товариства студентів і здійснюється наукова діяльність при кафедрах, то проблем немає. Молодь туди інтегрується, знаходить собі ролі. Де цього немає або це зімітовано, проблеми є. Тому ми вирішили сформувати науковий хаб – місце тусовки, клуб для таких дітей.

 

Дати більше знань, ніж вони отримують в процесі навчання, ми не можемо. Ми вчимо генерувати ідеї, навчаємо презентувати, навчаємо науковим методам. Але головне – це середовище, яке допомагає розвивати свої ідеї, бути залученими у національний і світовий науковий процес.

 

Тому ми, зокрема, привозимо в Україну Нобелівських лауреатів, організовуємо візити різних спікерів. У нас є програма, де професори спілкуються з молоддю і підтягуюють їх до своїх досліджень.

 

Нам передали в довготермінову оренду кінотеатр «Єреван». Цього чи наступного року ми плануємо завершити його ремонт і зробити там повноцінний науковий хаб. Це хороше місце на Чоколівському бульварі, там багато ЗВО. Проєкт для тих, хто вийшов з МАНу або хто в 11 класі – те саме середовище, з якого молодь не повинна випасти. Якщо у ЗВО його немає, то МАН компенсує цей недолік. Тож скоро будемо тусити в кінотеатрі «Єреван». 

 

МАН зараз – про ці три ключові рівні й чотири основні потоки продуктів. Перший потік продуктів – це методичний інструментарій для вчителів. Для того щоб отримувати постійно врожай молоді, повинні працювати педагоги-позашкільники в гуртках і вчителі в наукових товариствах учнів. Сьогодні реально активних наукових товариств учнів  близько 2500, на папері близько чотирьох тисяч. 

 

Другий продукт, який витікає з першого, – це підвищення професійної компетентності педагогів. Ми генеруємо біля сотні позицій методичного інструментарію. Позаминулого  року в нас було чотири заходи з підвищення профкомпетенції, але цього року завдяки онлайну ми розширилися до неймовірної кількості. Кожна лабораторія генерувала по три-чотири семінари на тиждень.

 

Третій продукт – це самі конкурси, різноманітні змагальні заходи як соціальний ліфт. На кожному «поверсі» повинно щось бути. Не може бути так, що ліфт відкрився, а там нічого немає. Тому якщо ми піднімаємо дітей на цьому ліфті, ми повинні їм щось запропонувати на кожному з рівніві.

 

Регіональні Малі академії пропонують літні школи, де рівень мотивації, підготовки молоді вищий. Ще вищий рівень педагогів на обласному рівні, там уже ЗВО підключаються, лабораторії вишів. 

 

Піднімаючись на національний рівень, ти стаєш помітним, отримуєш можливості взяти участь у міжнародних програмах як змагальних, так і навчальних. Усе, що я щойно перерахував, лежить на поверхах соціального ліфту. І це, власне, продукт номер чотири. Тому що всю цю історію треба організувати, підготувати, запропонувати, зібрати людей, знайти місце й час, розпіарити і подати молоді, щоб вона могла цим скористатися і вже далі в цьому котлі варилася. Власне, отакі чотири продукти. На сьогодні МАН така.

Ви робите все це за державні кошти? Чи працюєте також з іншими донорами, партнерами?  

 

Працюємо з донорами по конкретних проєктах. Здебільшого база – це державне фінансування, бюджет. Він ніколи не буває достатнім, тому що у нас завжди більше ідей, ніж грошей, але все-таки  він є досить непоганим. Ми вдячні всім тим політикам, які допомагають нам.

 

Зараз досить здорова ситуація склалася, бо те, що ми робимо, державі важливо. Сьогодні суспільство має вплив. Раніше була лінійна робота, як в авторитарній країні, де важливо встановити стосунки з начальством, а думка суспільства нікого не цікавить. Бо фінансує тебе не суспільство, а президент, прем’єр або ще якийсь дядько.

 

Зараз інакше. Зараз активно залучаються депутати, міністерства й інші стейкхолдери, вони всі прислухаються до того, що про них говорить суспільство. Суспільство опосередковано має вплив на те, що певний депутат підтримає в бюджеті, а що не підтримає.

 

Тому якби на Малу академію наук полилася хвиля хейту, однозначно депутати сказали б: давайте якось самі. Та оскільки вони бачать позитив, то хочуть це підтримувати. На сьогодні в нас є такий собі борт з політиків, з державних службовців, які МАН досить активно адвокують. Тому це позитивна ситуація, хоча грошей ніколи багато не буває.

 

Стосовно партнерів, то вони більше працюють проєктно. Наприклад, до Музею науки долучилися Visa, Фармак, Монобанк. Їм цікавіше підтримувати конкретні речі. Наприклад, американська хімічна компанія «Dove» підтримує розвиток нашої лабораторії. У них щороку на це закладені кошти в бюджеті – від 10 до 30 тисяч доларів. Що далі, то більше фінансують. У них є певні пріоритети, і вони щороку висловлюють своє побажання щодо того, на що спрямувати ці кошти. Це, наприклад, полімери, екологічні проблеми, пов’язані з полімерами. Вони нам кажуть: «Закупіть, будь ласка, обладнання, що стосується полімерів і працюйте з дітьми на цю тематику». І ми із задоволенням це робимо. 

 

З компанією «Фармак» відбувається співпраця. Вони є спонсорами низки наших програм і проєктів за близькою для них тематикою. Це хімія, фармакологія. 

 

Власне, нафандрайзили ми торік близько 3,5-4 мільйонів гривень і близько 2 мільйонів 800 тисяч ми заробили просто освітніми послугами. Ми здебільшого працюємо безкоштовно. Але є позапланові речі, які не передбачені в бюджеті. Наприклад, якщо якийсь навчальний заклад хоче, щоб ми провели для нього літню школу на нашій базі, то заклад сплачує гроші, бо цього не передбачено в нашому бюджеті. 

 

Або в нас є курси англійської мови для манівців, які беруть участь у міжнародних конкурсах. Для них заняття безоплатні. Але можна прийти  з вулиці і замовить наші послуги. У нас займаються дорослі: лікарі, юристи, люди, які їдуть за кордон за ґрантовими програмами. Це платні опції. І ми заробляємо цими освітніми послугами.

 

Ми не здаємо в оренду приміщення, обладнання чи транспорт. Усе, що ми маємо, використовуємо лише для освітніх потреб. Отакі наші джерела фінансування.

ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: