fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Біологія — 23.03.20
ТЕКСТ: Віталій Грищенко
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Великі проблеми великих тварин

Людство не було в гармонії з природою. Воно знищувало мегафауну всюди, де з’являлося, навіть у первісні часи. Як ми стали однією з причин зникнення мамонтів і не тільки?

Ернест Гемінґвей писав у повісті «Зелені пагорби Африки»: «Континент швидко старіє, коли ми з’являємося». Сказано влучно, тільки повинно йтися не лише про білих колонізаторів, які нещадно грабували загарбані землі. Взагалі поява людей на континенті чи острові викликала незворотні зміни у природних комплексах. Як це відбувалося, можна показати на прикладі мегафауни. Так зоологи називають сукупність видів тварин великого розміру, вага яких перевищує 45 кг.

 

Вчені давно сперечаються щодо причин масового вимирання тварин на межі двох геологічних епох – плейстоцену (2,6 мільйона – 12 тисяч років тому) та голоцену (почався 12 тисяч років тому, триває досі). Основних гіпотез дві: зміни клімату (передусім закінчення останнього – вюрмського – зледеніння) і вплив людини, яка, вийшовши з Африки, швидко розселилася по планеті. Клімат та інші природні фактори, звичайно, могли теж певною мірою негативно вплинути на долю деяких видів тварин, але науковці знаходять дедалі більше доказів того, що до цього масового вимирання причетні, прямо чи опосередковано, саме наші далекі предки. Аналіз даних із позицій екології показує, що ні масштаби, ні темпи, ні наслідки його неможливо пояснити лише дією природних чинників. У нормальних умовах зникнення одних видів урівноважувалося появою інших. Ба більше, видове різноманіття у процесі еволюції поступово зростало, нових форм з’являлося більше, ніж вимирало старих. Лише з появою людини цей процес було порушено, і почалося незворотне збіднення біосфери Землі.

 

Найбільше постраждала саме мегафауна. За підрахунками київського зоолога Павла Пучкова, на різних материках у той час вимерло 78,8% ссавців вагою понад тонну, 66,7% – від 400 кг до 1 т, 53,6% – від 150 кг до 400 кг і лише 16,3% видів вагою 10-50 кг. Гастрономічний інтерес простежується досить явно. Принаймні раніше великі та дрібні звірі вимирали в рівній пропорції. Відомі з часів плейстоцену невеликі ссавці нині представлені тими самими чи близькими видами. А от хоботні та носороги у Північній Євразії зникли безслідно. Це стосується багатьох великих тварин на інших континентах.1 До того ж їхнє масове вимирання незмінно починалося після появи перших людей.

 

Найвідоміший представник вимерлої мегафауни – мамонт. Під час останнього зледеніння кілька видів цих гігантів були поширені в Євразії, Північній Америці й навіть Африці. Північноамериканський імператорський мамонт досягав п’яти метрів у висоту і важив до 11 тонн. Шерстистий мамонт, який траплявся колись у наших краях, був дещо менший – до трьох метрів висотою. Відомі і дрібні види вагою менше за тонну. Стада мамонтів ходили по неозорих просторах тундростепів, які займали величезні площі у всій Північній півкулі. Про їхню чисельність говорить принаймні те, що ще нещодавно добування мамонтових бивнів (вони добре збереглися у вічній мерзлоті) було серйозним видом промислу в Сибіру. Так, у 1903 році в Якутську продали 57,6 тисячі фунтів бивнів (понад 26 тисяч кілограмів – прим. ред.).2

 

 Полювання на мамонтів було основою життя для значної частини людей у пізньому палеоліті (давній кам’яний вік). Використовували не тільки м’ясо, а й шкури та кістки. Із них, зокрема, будували житла. В селі Межиріч біля Канева розкопали поселення стародавніх мисливців на мамонтів. Датують його серединою XV тисячоліття до н.е. Як виглядала хижа, каркас якої був складений із черепів та кісток цих звірів, зараз можна побачити в Києві в Національному науково-природничому музеї. На побудову одного житла потрібні були кістки великої кількості мамонтів. А тепер врахуйте, що вони, як і інші великі звірі, розмножувалися повільно. Це компенсується низькою смертністю молоді й великою тривалістю життя. Але не в нашому випадку. Мисливцям значно легше вполювати молоду тварину, ніж дорослого велетня. Як свідчать палеонтологи, щонайменше половина впольованих мамонтів були молодими і ще не досягли статевої зрілості.3 А до старості взагалі мало хто доживав. Звідси стає зрозумілим масштаб втрат, яких зазнавала популяція.

 

Павло Пучков детально проаналізував вимирання тварин у плейстоцені і дійшов висновку, що винуватцем цього насамперед була людина. Вона винищила цілу низку великих ссавців, а це, своєю чергою, призвело до кардинальних змін у природних комплексах.1 Справа в тому, що травоїдні гіганти, як-от мамонт, були едифікаторами екосистем. Едифікатор – це вид, який створює екосистему або значно її змінює. Дубовий ліс неможливий без дуба, без саргасових водоростей – Саргасове море, після загибелі коралових поліпів зникає все чарівне розмаїття коралового рифу. Едифікаторами є бобри, вони сприяють заболоченню лісу. Стада рослиноїдних звірів підтримують у нормальному стані рослинність степів і саван. Так, для залишків українських степів велика проблема – відсутність копитних. Через це рослинність поступово деградує, накопичення відмерлої рослинної маси призводить до сильних пожеж. Одним із головних едифікаторів африканських саван є слон. Їхні стада розріджують деревну й чагарникову рослинність, не дають заростати трав’янистим просторам. Так само мамонт був головним едифікатором пасовищних екосистем на величезній площі в Північній півкулі. Його зникнення стало катастрофою для багатьох інших тварин. Був цілий комплекс видів, характерних для тундростепів, який так і називають мамонтовою фауною. До нього належали зокрема дикий кінь, шерстистий носоріг, великорогий олень, вівцебик, печерний лев.

 

Дехто з екологів взагалі вважає, що сучасні природні зони (зокрема степ, широколистяні ліси, тайга) у Східній Європі не зовсім природні, бо мають антропогенне походження: вони сформувалися як наслідок знищення великих травоїдних тварин.4 Раніше тут значні простори займали екосистеми пасовищного типу, схожі на африканські савани.

 

Зміна клімату не пояснює вимирання мамонтів. Вони успішно пережили не одне потепління у плейстоцені (інколи в часи міжльодовиків’я клімат був ще тепліший, ніж зараз), а в Європі перестали траплятися ще до того, як остаточно зникли прильодовикові ландшафти. Фатальною для них виявилася поява нового активного суперхижака – Homo sapiens. А ось на віддалених арктичних островах, де людей не було, ці звірі протрималися ще 5000 років після вимирання на материку. Розрахунки показують, що всіх мамонтів Східної Європи палеолітичні мисливці були здатні знищити лише за тисячу років.5

 

Природі Америки не пощастило двічі. Спочатку її спустошили предки індіанців, а потім, уже через тисячі років, білі переселенці добили те, що залишалося. Перші люди, які потрапили на континент, полювали переважно на велику дичину. Про це говорять і численні залишки кісток, і великі наконечники списів культури Кловіс (однієї з перших археологічних культур у Північній Америці, яка існувала близько 13 тисяч років тому). Вони могли досягати 20 см у довжину. З такою зброєю на зайців та іншу дрібноту не ходять. Ці наконечники виготовлялися з кременю та обсидіану, а інколи – і з інших мінералів. Списи з ними були ефективною та багатофункціональною зброєю. Особливо якщо згадати, що тоді вже з’явилася списокидалка – своєрідна палиця або дощечка з упором на одному кінці та руків’ям на іншому. З її допомогою можна було з великою силою кидати легкі списи на відстань до 150-200 метрів. За свідченням іспанських конкістадорів, мексиканська списокидалка атлатль пробивала кіраси воїнів. Хоч якою товстою була шкіра великих звірів, вона, звичайно ж, не міцніша за залізні обладунки.

 

Вважається, що улюбленою здобиччю людей культури Кловіс були хоботні – мамонти та мастодонти. У Північній Америці виявлено вже 12 місць забою та обробки туш цих тварин мисливцями Кловіс.5 Наслідок появи людей не забарився – мамонти, мастодонти, гомотерії, гліптодонти, тераторни та багато інших представників плейстоценової мегафауни Північної Америки невдовзі повністю вимерли. Аналогічно були спустошені Південна Америка та Австралія. На островах Нової Зеландії маорі винищили кілька видів велетенських страусів моа. На Мадагаскарі жертвою аборигенів став інший гігантський нелітаючий птах – епіорніс, який досягав трьох метрів у висоту.

 

Найбільшу шкоду природі люди приносили одразу після появи на нових землях. З одного боку, відкривши для себе «райський куточок» з неймовірно багатою мисливською фауною, вони посилено «збирали вершки». А висока результативність полювання й багатство ресурсів сприяли швидкому росту чисельності племені та його розселенню. Та й боротися між собою за мисливські угіддя не було потреби. Раціональніші способи природокористування з’явилися вже пізніше, коли легкодоступна здобич зникала і почалися проблеми. З іншого боку, часто місцеві тварини спочатку виявлялися беззахисними перед новим ефективним хижаком. У них ще не було відповідних поведінкових реакцій, які допомагали вберегтися від людини. Вироблялися вони лише через деякий час. Якщо встигали. 

 

Наприклад, вівцебики вміють добре захищатися під час нападу хижаків. Стадо шикується в щільне коло, виставляючи назовні роги, телята залишаються в середині. Спробуй – підійди. Крім того, ці тварини не обмежуються пасивною обороною, а час від часу атакують ворога й повертаються до гурту. Чудовий захист від хижих звірів. Але він перетворюється на колективне самогубство, коли до вівцебиків наближається не зграя вовків, а група мисливців.

 

Саме тому найменше постраждала мегафауна Африки. До нашого часу дожили і слони, і бегемоти, і носороги. Пов’язано це з тим, що вони тривалий час співіснували з предками сучасної людини і встигли «притертися». Але як показали недавно опубліковані результати досліджень групи європейських науковців,6 і тут було не все так просто. Істотний негативний вплив людей на біорізноманіття почався вже за мільйони років до нашого часу, ще у пліоцені (5,3 – 2,6 мільйона років тому). І причетні до цього не тільки сучасна людина розумна – Homo sapiens, а й наші далекі предки – Homo erectus і навіть давніший вид – Homo habilis. За знахідками викопних решток дослідники вивчали різноманіття хижих звірів у Східній Африці (де й виник та еволюціонував рід людей – Homo) протягом останніх чотирьох мільйонів років і аналізували основні причини, які могли спричинити його зменшення: розвиток розумової діяльності людей, зміни рослинності та клімату. Видове різноманіття великих хижих звірів (вагою понад 21 кг) у Східній Африці вище, ніж будь-де у світі. Але й тут воно було більшим до плейстоцену. Виявилося, що швидкість зникнення дрібних хижаків залишалася з роками незмінною, тоді як для великих вона стрімко зростала. Комп’ютерне моделювання показало, що причиною цього можуть бути як поступовий розвиток головного мозку в давніх гомінід (родина, до якої належить і рід Homo), так і зменшення площі лісів, але не зміни клімату. Остаточну відповідь вдалося знайти, залучивши до порівняльного аналізу дані з інших континентів. Версія з лісами відпала. Далі моделювання свідчило, що чіткий зв’язок між швидкістю вимирання великих хижаків та об’ємом головного мозку в гомінід починав проявлятися після досягнення деякого порогового значення його розміру. Такий об’єм уже дозволяв займатися полюванням. Науковці припускають, що предки людей спочатку живилися рештками їжі хижаків, потім почали відбирати здобич, відганяючи їх (це називається клептопаразитизмом), а згодом самі стали мисливцями. Оскільки дрібні хижаки ловлять здобич часто й невеликого розміру, а великі – навпаки, то клептопаразитизм з боку людей мав значно більший негативний вплив на останніх. А справжні проблеми почалися, коли люди самі стали полювати на травоїдних тварин і конкурувати за здобич.

 

З усього сказаного можна зробити важливий висновок: негативний вплив людей на природу триває весь час після їхньої появи на планеті. І цьому не заважали ні примітивність знарядь та технічних засобів, ні низький рівень суспільного розвитку, ні низька чисельність людей. Нерідко можна почути, що проблеми почалися лише з розвитком цивілізації, а от первісна людина жила в гармонії з природою. Це лише міф. В усі часи така «гармонія» була дуже відносною й короткочасною і швидко зникала за зміни умов.7 Це означає, що в охороні природи у нас немає шляху назад. Неможливо повернутися до «раю на Землі», бо його ніколи не було. Ми можемо рухатися лише вперед – створювати цю гармонію, спираючись на науку та розум людства.

ТЕКСТ: Віталій Грищенко
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!