fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Блог — 30.04.21
ТЕКСТ: Марія Гончарова
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Відтепер я вас не знаю: культура скасування

Відкрила фейсбук, і перше, що бачу, – це заголовок статті щодо бойкоту головної редакторки журналу «Teen Vogue». Історія така: у журналу з’явилася нова головна редакторка. Згодом в інтернеті знайшли її твіти десятирічної давнини, в яких жінка говорить, що «втомилась від азійців»1. Це було доволі вчасно, адже наразі на Заході проходить низка акцій за гештеґом #StopAsianHate, аби привернути увагу до дискримінації азійців. Жінка вибачилась, та цього виявилось недостатньо. Понад 20 співробітників попросили керівників звернути увагу на цю ситуацію. Проте в інтернеті хотіли її звільнення. 

 

Навіть не знаю, як реагувати, адже всі люди – не ідеальні, і це було десять років тому. Ми змінюємося, і наші погляди (зокрема політичні) також. Це відбувається доволі часто і легше, ніж може здаватися2. Проте люди невдоволені. Постає низка питань: чи вільні ми писати онлайн все, що думаємо? Чи можна помилятися в інтернеті та змінити те, що сказано колись?

Культура скасування

 

Cancel culture (культура скасування, кенселінґ) – це відкликання підтримки публічних осіб чи компаній після того, як вони зробили чи сказали щось образливе або неприйнятне на думку певної групи людей3. Словосполучення вперше з’явилося у пісні Ніла Роджерса 1983 року «Your Love Is Canceled» (з англ./укр. «Твоє кохання скасоване»). У пісні розрив стосунків автор порівнював зі скасуванням телешоу. Пізніше словосполучення використали в фільмі 1991 року «Нью-Джек-Сіті»4. Там герої відвернулися від жінки через її поведінку (яка, певно, їм не сподобалась). Після цього термін дедалі більше з’являвся в афроамериканській англійській. Він знову набув популярності завдяки твіттеру в 2014 році, а також завдяки руху #MeToo, який набрав обертів у 2017-му5.

 

Зазвичай культура скасування проявляється в присоромленні особи/компанії онлайн та заклику до бойкоту. Активний пресинг впливає на їхні дії, репутацію, можливість працювати та існувати в соціумі. 

За визначенням6 психолога Утпала Дхолахії, до кенселінґу залучені три психологічні процеси:

– ідентифікація того, що зробила/сказала людина;

– дуже сильна негативна емоція;

– дія, яка завдасть шкоду порушнику.

 

Скасування починається з порушення/дії/твердження, які можуть бути реальними або здаватись такими особі, що скасовує. Порушення, звісно, видається достатньо серйозним, аби ця особа почала якось реагувати. 

Ідентифікація

 

Теорія соціальної ідентифікації (про неї пишу в цій статті) передбачає, що наша ідентифікація суттєво залежить від цінностей та переконань наших соціальних груп. Наприклад, якщо ви ходите до книжкового клубу щотижня, ви будете ідентифікувати себе з цією групою. Якщо переносити це поняття в онлайн-світ, можемо говорити про групи інтересів на різних форумах, у ютубі, твіттері тощо. Ми збираємо навколо себе людей, які нам цікаві, з думками яких ми схильні погоджуватись. Можна сказати, що навіть список акаунтів, за якими ми стежимо в соцмережах – це своєрідний показник того, хто ми. Згідно з теорією, ви стежите за людьми з інтересами, схожими на ваші7. Можна припустити, що якщо у кількох людей однакові інтереси, то вони будуть стежити за схожими сторінками. Ба більше, все, що ви пишете, лайкаєте чи постите, демонструє іншим вашу соціальну ідентифікацію.

 

Це працює добре, коли зірки та бренди, з якими ви себе можете порівнювати, асоціювати, мають такі самі цінності, що й ви. Але що трапляється, коли знаменитість, яку ми любимо, робить щось, що порушує наші цінності? Що як актор Кіану Рівз (зі своєю ідеальною репутацією) раптом скаже, ніби він вважає жінок гіршими за чоловіків? Якою була б реакція? Шок, недовіра, злість. Це призведе до внутрішнього дисонансу, адже ми завжди бачили, як Кіану з повагою ставиться до жінок, – а тут заява, яка зовсім не відповідає нашим власним цінностям. 

 

За теорією когнітивного дисонансу8, люди схильні бажати послідовності, ясності. Тож якщо виникає дисонанс, у нас є два виходи: підтримати людину та змінити свої цінності або залишитись при своїй думці й відхреститись від людини, більше не підтримувати її. Якщо послуговуватися цією логікою, можна висловити гіпотезу, що дисонанс – це «пальне» для початку кенселінґу. Когнітивний дисонанс в парі з великою кількістю негативних емоцій (обурення, огида, страх і гнів) – просто ідеальний «стартовий комплект» для активних дій. 

 

Активні дії – це зазвичай публічне присоромлення (шеймінґ), обговорення та заклик до звільнення, руйнації репутації тощо. Такі публічні дії будуть наочно показувати всім, що ви не підтримуєте цю людину. Це важливо, адже ми не хочемо асоціюватись з кимось, хто поводиться неприйнятно.

 

Людина, яка скасовує, хоче обірвати всі можливі зв’язки між собою і тим, проти кого вона виступає, при цьому покаравши порушника. Так, наприклад, можна сказати, що представники меншин, в яких не було голосу, почали говорити про своє обурення поведінкою певних людей при владі. Культура скасування з’явилась внаслідок накопиченої роками фрустрації, дискримінації та навіть домагання в деяких випадках. Інтернет дав можливість будь-кому висловлювати свою думку, говорити відкрито та знаходити однодумців. А отже, і підтримку. Зокрема через це люди дедалі більше говорять про свій досвід насильства відкрито. 

Кенселінґ та сексуальний гарасмент 

 

Звісно, історія не буде повною без згадки про голлівудського продюсера Гарві Вайнштайна. У 2017 році в New Yorks Times опублікували розслідування, де його звинувачували в багаторічних сексуальних домаганнях та зґвалтуваннях. Він вибачився, проте внаслідок скандалу його звільнили з власної ж компанії. Неймовірна кількість жінок почала говорити про свій досвід. В його випадку злочини були визнані в суді (Вайнштайна посадили в тюрму на 28 років9). Тут випадок був справді видимим, гучним, з багатьма свідками та судом. Це показова ситуація, яка дала можливість деяким людям говорити і про свій досвід відкрито. Так почалася течія #MeToo, де жертви сексуального насильства розповідали свої історії. Це, своєю чергою, стало приводом для кенселінґу ще декількох відомих людей. Проте варто зазначити, що у випадку Вайнштайна серйозність ситуації очевидна, чого не можна сказати про деякі інші випадки, коли про явне кримінальне порушення не йдеться. 

 

Суспільство засуджує людей неоднаково. Багатьом зіркам вдається уникнути кенселінґу, хоча їхні вчинки нічим не відрізняються від дій тих, кого скасували. Наприклад, комедіантку Сару Сілверман відсторонили від ролі у фільмі через епізод її власного шоу з 2007 року, де вона з’являється з намальованим чорним обличчям, також відомим як блекфейс. Чорне обличчя в США стало синонімом прояву расизму, адже так білі люди зображали афроамериканців в медіа на початку та в середині минулого сторіччя. Однак прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо теж зображав блекфейс щонайменше тричі10. Проте після того, як про це стало відомо загалу, він не покинув свого місця роботи, його не скасували, адже у Трюдо доволі стабільна репутація, набагато більше популярності та підтримки. І хоча він втратив багато прибічників після цього інциденту, його не викинули з соціуму.

 

Наші упередження дуже впливають на рівень реакції. Наприклад, харизматичний американський комедіант Луї Сі Кей після спалаху звинувачень підтвердив, що мастурбував на жінок після шоу11. Так, після цього він втратив свою роботу. У США. А от поза межами Штатів він далі виступає (в Україні, наприклад, у нього мали відбутися два концерти минулої весни). Він доволі швидко відновив свій статус і продовжує кар’єру. Власне, не зрозуміло, чому так вибірково працює ефект повного скасування людини. Як я писала в одній зі своїх статей, це так званий ефект гало (німбу). Ми приписуємо більше позитивних рис тим людям, які нам подобаються, зокрема зіркам та акторам. Нам не хочеться вірити в те, що вони могли б зробити щось негативне. Нам легше пробачити їх, але, очевидно не всіх. Джоан Ролінґ закенселилили у твіттері за її думки, що трансгендерні жінки не можуть вважатися справжніми жінками, зокрема її турбувало, що трансгендерна жінка може переслідувати інших жінок в туалеті, і це викликає в неї неспокій12. Проте вона відома письменниця, і прихильників в неї залишилося чимало.

Різні покоління

 

З 2017 року кенселінґ набирає обертів. Вже підростає нове покоління людей, яке народилося в епоху інтернету. Це впливає на сприйняття середовища. Анонімність, яку пропонує інтернет, деякі з нас отримали лише в дорослому віці, а підлітки та 20-річні люди з нею росли. Це моя гіпотеза, проте, ймовірно, вона дала змогу дещо інакше ставитись до того, як треба поводитися онлайн, що робити заборонено і за що неодмінно буде покарання. Масштабне дослідження поколінь13, проведене в США показало, що на покоління Z та міленіалів рух #MeToo мав сильний вплив, проте на старші покоління – не дуже. Так, серед покоління Z (8–23 роки) 41% опитаних погодились з тим, що рух #MeToo мав сильний вплив. Серед міленіалів, які трохи старші, таких було 33%. А от серед бумерів (56–72 роки)  – лише 22%. Нове покоління добре поінформоване (більше людей отримують доступ до навчання та через спілкування онлайн – навіть з інфлюенсерами – мають змогу дізнаватись нове про суспільство, етику та норму поведінки) та має тісніший зв’язок (онлайн-підтримка, форуми, інфлюенсери). Це покоління відкрите, різноманітне (варто зазначити, що йдеться насамперед про західну культуру), воно більш активне онлайн (зокрема, проводить більше свого часу тут) та соціально активне з раннього віку (приклад – Ґрета Тунберґ, активістка, яка вже в 17 років має 4,1 мільйона фоловерів у твіттері; що й казати про інфлюенсерів-початківців у тіктоці). Вони швидше орієнтуються в просторі інтернету, стежать за трендами й не зволікають відхрещуватись від тих, хто більше не підходить під їхні цінності.

Тиск групи та наша поведінка

 

Загалом, є надія, що надалі поведінка людей буде змінюватись, зокрема через культуру скасування. Звісно, не все так однозначно і просто, адже буває, що людей скасовують за думку, яка не є панівною, хоча вона не несе прямої шкоди, або це стародавні твіти (зокрема неполіткоректні жарти) людини, яка вже так не вважає. Так, наприклад, декілька років тому ютуб-блогера Фелікса Шелберґа (PewDiePie) звинуватили в антисемітизмі14. В одному зі своїх відео він рекомендував 50 невеликих каналів на Ютуб, які йому подобається дивитись. Журналісти знайшли в деяких роликах цього автора мову ненависті та антисемітизм і звинуватили Фелікса в просуванні антисемітських настроїв. Безперечно, Фелікс сказав, що не дивився всі відео й не побачив той, на який звернули увагу журналісти. Та масова кампанія проти нього вже почалася. Що цікаво, у Фелікса доволі велика та лояльна фанбаза, яка його не покинула, адже дивилась його ролики й розуміла контекст. Проте якщо читати новини без контексту, складається враження, що найбільш популярний ютубер у світі займається пропагандою расизму та антисемітизму. В такому випадку, на думку журналістів, незнання його не виправдовує. До речі, Джоан Ролінґ, про яку вже йшлося, у твіттері звинуватила Фелікса у фашизмі15. Ця вся кампанія була доволі успішною: Фелікс, врешті-решт, втратив підтримку спонсорів, а в ютубі змінили правила монетизації відео.

 

Після таких історій складається враження, що ми живемо у світі подвійних стандартів: з одного боку, звичайний ютуб-блогер вибачається, і його скасовують, а з іншого, персонажі на зразок співака Кріса Брауна, який б’є своїх партнерок16, досі працюють і заробляють. Так можна побачити, що іноді люди поводять себе непристойно, проте кари за це не отримують. 

 

Межа між прийнятим та неприйнятним, хто і як її визначає, залишається неоднозначною. Якщо людину засудили через суд, є відповідне покарання, відбувши яке, людина може повернутись в суспільство. Після кенселінґу такого немає.  

 

Проте страх, викликаний можливістю руйнування репутації, втрати ресурсів, влади, грошей та роботи, власне, має мати якийсь вплив. Це можна розглядати з позиції тиску на людину з боку інших (peer pressure). 

 

Ще в 1951 році Соломон Аш провів серію експериментів, де він покликав 50 студентів для участі в «тесті зору»17. В кімнаті було вісім людей, семеро з яких – колеги Аша, і один реальний учасник. Їм демонстрували чотири лінії: одну основну та три лінії різної довжини. Кожного по черзі питали, яка лінія була такої ж довжини, як і основна. Справжній учасник завжди відповідав останнім. Всього в цьому тесті було 18 раундів, в 12 з яких несправжні учасники давали неправильні відповіді (тобто обирали одну лінію явно іншої довжини та говорили, що саме вона відповідає основній). В середньому близько третини (32%) справжніх учасників, які потрапили в таку ситуацію, відповідали явно неправильно у більшості критичних випробувань. Тож вони погоджувались з думкою інших. Протягом 12 критичних випробувань близько 75% учасників погоджувались з баченням групи щонайменше один раз. У контрольній групі (де не було явного вибору довжини з боку інших) лише 1% відповідав неправильно. 

 

Цей класичний експеримент Аша демонструє, як група впливає на нашу поведінку, навіть в такій ситуації, де помилитись вкрай важко. Візуально лінії, як правило, дуже виразно відрізнялись, проте людині було легше погодитись з іншими. Більшість респондентів після тестування відповіли, що реально не вірили, що відповідали правильно, проте не хотіли виглядати «не так» або щоб над ними сміялись за їхній вибір. Декілька людей впевнено казали, що вони не бачили помилок. 

 

Звісно, це дослідження критикують за те, що в ньому були лише чоловіки, студенти та їх було небагато. Також потрібно пам’ятати, що його експеримент був дуже штучним (проводився в лабораторії, в обставинах, які не стаються з людьми зазвичай в повсякденному житті) і проходив у 50-х роках в США – специфічний культурний час. Проте цей тест реплікували не раз. І, до речі, з роботами ефект не працює18. Це може підтверджувати, що людям важливо те, що про них думають інші люди. Завжди треба пам’ятати про те, що люди – створіння соціальні, тому соціальний тиск, кара та бойкот можуть бути доволі сильними інструментами для змін в поведінці людини. Думаю, що активні учасники та пропагандисти культури скасування це розуміють. Тиск з боку інших може слугувати демотиватором певної поведінки. 

 

Станом на сьогодні, практика скасування залишається доволі неоднозначною. Адже з одного боку видається, що карають тих, хто справді на це заслуговує через свої дії, а з іншого боку, маємо цькування за відмінні погляди. Здається, ми тому і живемо в демократичному світі (де людей не розстрілюють за власні погляди, як в СРСР), що всі мають можливість говорити та не бути засудженими. Питання справедливості морального самосуду з боку суспільства, певно, залишається відкритим. Проте можливість говорити голосно про несправедливі дії з боку роботодавців або людей при владі теж є перемогою. На мою думку, якщо випадки сексуального гарасменту чи насильства можна зменшити хоча б через страх осуду, я не проти.

ТЕКСТ: Марія Гончарова
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Посилання
Статті