ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Вийди за рамки: мова, фрейми і пропаганда / Начитав Макс Щербина

    00:00
    00:00
    Наука — 15.06.22
    ТЕКСТ: Юлія Костюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Вийди за рамки: мова, фрейми і пропаганда

    «Спецоперація – це мир, окупація – це звільнення, українці – це нацисти», — такими були б двохвилинки ненависті в росії, якби у них не вистачало грошей на цілодобовинки. На жаль, вистачає. Поки що. Питання взаємовпливів між мовою і мисленням досі залишається предметом запеклих суперечок серед науковців, але сам факт існування зв’язку між ними не викликає заперечень — інакше люди не могли би одягнути свій досвід і знання про світ у слова. Отже, мова має доступ до системи ментальних уявлень про світ й може стати щілиною, крізь яку пропаганда проникає в мозок. Поняття і слова, записані на синапсах, досліджує когнітивна лінгвістика. А в тандемі з комунікативною лінгвістикою вона може пояснити, чому згадки про Другу світову в контексті російсько-української війни грають на руку росії.

    Концепт

     

    Пізнаючи світ, мозок прагне максимально спростити й узагальнити отриманий досвід. Найменшою одиницею такої систематизації є концепт – поняття про об’єкт чи явище (слон – великий сірий ссавець з хоботом) + індивідуальний досвід (Петрик П’яточкін у мультику рахував слонів) + культурне трактування (слон – щось незграбне, повільне і добродушне). Коли хтось каже «слон», «хобот» чи «не роби з мухи слона», спалахують нейрони, які цей концепт кодують, і він активується.

     

    Завдяки пластичності мозку в ньому можна налагодити зв’язки між концептами. Прийнятий у нейронауці постулат ГеббаДональд Гебб – канадський нейропсихолог, що досліджував, як процес навчання пов’язаний з активністю мозку. Він сформулював теорію, яка пояснює здатність навчатися через синаптичну пластичність – властивість нейрона нарощувати або зменшувати кількість зв’язків з іншими нейронами залежно від спільної активності. Гебб також запропонував алгоритм навчання, який використовують у штучних нейронних мережах. (нейрони, які активуються разом, зв’язуються один з одним) констатує, що після спільної послідовної активності сила зв’язку в ансамблі нейронів зростає1. Грубо кажучи, якщо тисячу разів повторити, що чорне – це біле, то можна і самому в це повірити.

    Концептуальна метафора

     

    У 1980 році Джордж Лакофф і Марк Джонсон опублікували статтю «Метафори, якими ми живемо»2. Автори обґрунтовували тезу, що метафори – це не просто художні засоби, які на уроках літератури отруюють життя старшокласникам, а ключ до людського мислення. Через них можна розгледіти систему концептів, у яку ми вписуємо реальність. Тут йдеться не просто про зв’язок, а про перенесення структури одного концепту на інший. Ось кілька прикладів з буденного спілкування:

     

    Суперечка це війна. Кожен хоче перемогти в ній. Іноді суперечка вибухає неочікувано. Я буду до останнього відстоювати свою позицію. Колега розгромила мої аргументи. Довелося захищатися. У хід пішла важка артилерія. Здається, я програла.

     

    Розуміння це бачення, а ідеї джерело світла. Він попросив співрозмовницю прояснити, що вона має на увазі. Я бачу ситуацію по-іншому. Все з ними ясно. Я прозріла. Мене осяяло. Варто розглянути питання з різних боків. У кожної людини власний погляд на світ. Страшно на старість втратити світлий розум. Дивись, все не так погано.

     

    Кохання це фізична сила. Його тягнуло до неї магнітом. Між нами пробігла іскра. Всі мої думки крутяться навколо нього. Коли вона зайшла, повітря в кімнаті наелектризувалося

     

    Лакофф і Джонсон стверджували: ми не просто говоримо про суперечку як війну, а дійсно проживаємо її як війну. Шукаємо союзників, вибудовуємо стратегію, намацуємо слабкі точки супротивника, йдемо в атаку, почуваємося розбитими в разі поразки. Поняття війни структурує те, як ми сприймаємо суперечку і як діємо в ній. Звичайно, теорію Лакоффа і Джонсона справедливо критикують інші вчені, адже ми не можемо точно встановити, де причина, а не наслідок: це поняття війни структурує суперечку чи те, як ми діємо в суперечці (особливо в дитинстві3), диктує відповідну метафору. Окрім цього, явище може мати кілька метафор, наприклад: кохання це божевілля, кохання це магія, кохання це війна, кохання це спільна праця. 

     

    У кожній культурі свій набір загальноприйнятих метафор, і для її носіїв вони переважно залишаються непомітними, доки справа не доходить до міжкультурної комунікації. Яскравий приклад – метафора серця в умовних західних (європейські, північноамериканські й західноазійські культури, що формувалися під впливом давньогрецької філософії) і східних культурах (Китай, Японія, Корея). Для європейця серце – це осередок емоцій, а от для китайця – і емоцій, і думки4. Східним культурам не властиве звичне для нас протиставлення голови (інтелекту) і серця (почуттів), тому коли китаєць каже, що прийняв рішення серцем, – воно буде радше прагматичне, ніж емоційне. А в народів Південної Азії і Полінезії серце взагалі не має стосунку до почуттів: метафоричним осередком емоцій вважають живіт.

    Фрейм

     

    Термін фрейм (від англійського frame – рамка) – ще об’ємніший, ніж попередні. У когнітивній лінгвістиці він позначає ментальний шаблон, збудований з концептів і концептуальних метафор, який визначає наше сприйняття нового явища, вписуючи його в одну з моделей попереднього досвіду. Фрейм активує у мозку вже наявні нейронні ланцюги, і як тільки ми заганяємо інформацію в таку рамку, вивільнити її і поглянути під іншим кутом стає дуже важко. Ідеальний матеріал для маніпуляції чи пропаганди, еге ж?

     

    Роль фреймів у політичній комунікації детально роз’яснює той же Джордж Лакофф у книжці «Не думайте про слона! Усвідомте свої цінності й фреймуйте дебати»5:

     

    Коли ви чуєте слово, в мозку активується відповідний фрейм. Навіть коли ви щось заперечуєте, фрейм все одно активується. Як демонструє назва цієї книжки, якщо я скажу вам: «Не думайте про слона!» – ви подумаєте про слона… Заперечення фрейму не просто активує його: з кожною активацією він стає сильніший. Якщо у суперечці ви послуговуєтеся мовою і фреймами противника, то активуєте й підсилюєте чужі фрейми у слухача і тим самим підриваєте власну позицію.

     

    Лакофф наводить приклади таких «пострілів у ногу»: ось екоактивісти використовують термін «чисте вугілля», вигаданий і впроваджений лобістами вугільного сектору, і в публіки складається враження, що вугільні електростанції можуть бути безпечні для клімату. Або ж демократи повторюють словосполучення «податковий тиск», підсилюючи консервативну тезу про податки як тягар для бізнесу, а не внесок у розвиток держави. Зрештою найпопулярніші в публічному дискурсі формулювання закріплюються в мові медіа.

     

    Зараз ми спостерігаємо приклад руйнівної сили ворожих фреймів у нашій війні. Російська пропаганда й деякі «незалежні» західні інтелектуали роками створювали і зміцнювали в мізках слухачів фрейми «в Україні повно ультраправих і неонацистів», «“Азовці” – нацисти». Заперечення лише живили їх. Навіть коли авторитетні західні видання спростовували існування проблеми нацизму в Україні, регулярна увага до цієї теми підсилювала враження, що це важливе питання і дискутувати є про що. Ну не буде ж умовний New York Times розжовувати чиюсь безпідставну хвору фантазію? (Це тепер ми знаємо, що буде.) На жаль, вісім років пропаганди зробили свою справу і посіяли сумніви стосовно «Азову» навіть у тих іноземців, що з першого дня підтримують Україну. Це коштувало захисникам Маріуполя багатьох життів.

    Друга світова війна — чий фрейм?

     

    Як бачимо, фрейми можуть бути зброєю у війні. Щоб отримати підтримку від населення чи інших держав, потрібно вписати новий конфлікт у вже знайомий їм шаблон і провести паралелі. У збройних конфліктах кінця 90-х – першого десятиліття 2000-х держави-агресори здебільшого фреймували військову інтервенцію як боротьбу з тероризмом (війни в Чечні, Курдистані, Іраку, Сирії тощо).

     

    Натомість агресію проти України російські пропагандисти одразу вписували у фрейм Другої світової, а точніше Великої вітчизняної війни, і з 2014 року телебачення і соцмережі заполонили апалчєнци, каратєлі, фашисти, укрофашисти, бандєравци, нацикі. Наче в повісті якогось соцреаліста. Цей фрейм чудово працює на внутрішню аудиторію, бо вкладається в культ победобєсія і «можем павтаріть», на якому тримається ідентичність рф після розпаду СРСР6.

     

    Українці зі свого боку теж сприйняли російську агресію крізь призму Другої світової війни, провівши паралель між рф і Третім Рейхом, путіним і Гітлером: Путлер, Путлер’югенд, рашизм, рашисти тощо. Ще більше цей фрейм видно у метафорах, які використовували і користувачі соцмереж, і посадовці. У промовах президента України за 2014–2018 роки7 дослідники фіксували такі фрейми: російська окупація Криму – аншлюс Австрії; часткова окупація Донбасу – окупація Судетів; втрати серед цивільних, переслідування кримських татар – Голокост; підтримка України з боку ЄС і США – перемога Західних союзників над нацистами.

     

    Однак на міжнародній арені російський наратив виявився сильнішим через більшу видимість у медіа, а також стійку тотожність між СРСР і росією в мізках іноземців, далеких від реалій Центрально-Східної Європи. Це дає пропагандистам змогу експлуатувати образ добрих переможців над нацизмом. А для тих, хто трохи цікавився темою чи регіоном, радянська і російська історіографія послідовно просувала тезу про українців як колаборантів нацистів. Не дивно, що росіяни міцно вчепилися у Меморіальний центр Голокосту в Бабиному Яру8, де можна було би ніби між іншим транслювати меседжі про співучасників-бандерівців і націоналізм.

     

    Приватизувати перемогу над нацизмом і називати всіх, хто тобі не подобається, нацистами і фашистами – класна стратегія. Ці слова самі просяться на язик, коли ми бачимо звірства росіян у Бучі, Бородянці, Маріуполі. Але кажучи на міжнародному рівні «росіяни – гірші, ніж нацисти», ми знову ж таки активуємо фрейм Другої світової війни. Він чітко працює на користь України лише в колі близьких сусідів, які теж відчувають загрозу з боку росії. З іншими державами все складніше. Аналогія з Другою світовою натякає на можливість третьої, а погрози росії застосувати ядерну зброю малюють картини апокаліптичного майбутнього. Бажання допомагати Україні відразу слабне, байдуже, що засновок про те, що ядерні держави не програють у війнах, далекий від правди9. Що в такому разі радить Лакофф?

     

    «Це означає, що слід обстоювати свою позицію, використовуючи власну мову, а не мову суперника. Змінити фрейми означає змінити все… Просто казати правду – замало. Потрібно оправити цю правду у фрейми, які працюють на вашу позицію.»

     

    Поки світ дослухається до українських голосів, краще не втягувати нацистів і фашистів у порівняння. Залишимо це президенту, якому подібні метафори дозволяє його походження, і дослідникам рівня Тімоті Снайдера10. Натомість варто напрацювати інші вигідні нам фрейми і фокусувати увагу світу через них. Чи то Мордор і орки, чи то божевільний колишній, що намагається силою повернути в стосунки. Краще сучасні, ніж зациклені на минулому, – бо жахи війни пробирають сильніше від усвідомлення, що це відбувається у двадцять першому столітті.

    Російські фрейми всередині українського суспільства

     

    Друга світова – не єдиний фрейм російської пропаганди, тому варто бути дуже обережним з використанням будь-яких її концептів для самоназивання. Навіть якщо бандерівка – це ваш гендер, навіть якщо хочете жартома обізвати друзів у Твітері соросятами, що й казати про серйозні перепалки з вишиватниками і всякими ***ботами. Соросята – кумедне слово, яке особливо заходить через співзвучність із поросята, але воно вигадане росіянами і, відмовляючи українцям у суб’єктності, працює на фрейм про зовнішнє управління. Вишиватник – це руснява відповідь на нашого ватника, але впродовж восьми років, які передували повномасштабному вторгненню, українці залюбки використовували його на адресу співгромадян, з якими в чомусь не погоджувалися. Як і одиниці, складені з прізвища політика і бот. Це сприяло поляризації всередині суспільства і підігравало тезі про розділеність і ворожнечу між українцями11.

     

    Історія знає випадки, коли певна група обертала образливі слова на свою адресу на самоназву і з часом змінювала порядок денний. Чи могло би це спрацювати для українців зараз? Хтозна. Спілкуванню у соцмережах, де зараз триває наша інформаційна війна, притаманне явище контекстного колапсу (коли допис чи коментар, орієнтований на певну аудиторію, читає реципієнт, який перебуває поза контекстом й інтерпретує інформацію відповідно до власних уявлень12). Впевнена, у вас бувало, що під допис, адресований тусовочці, приходила абсолютно незнайома людина, яка прочитала в ньому зовсім не те, що малось на увазі, і залишала обурений коментар.

     

    Єдність, яку ми відчували в перші дні війни, блякне на тлі дуже різного досвіду, який переживають українці. Хтось втратив роботу, хтось – домівку, хтось – узагалі все. Очікувано, що російські ІПСО продовжать грати на цьому, нав’язуючи всередині суспільства фрейм про «правильних» і «неправильних» українців, тому уникати небезпечних слів — найменше, що ми можемо зробити. 

     

    Звичайно, якщо зважувати кожне слово з питанням «що в цьому прочитають інші люди?», то можна взагалі перестати писати в соцмережах. І жартувати теж. Але на війні обережність не завадить. Спершу зафреймимо росіян — а там буде видно! 🙂

     

    Більше про мови та лінгвістику читайте в блозі Юлії Костюк «мовляв» тут.

    ТЕКСТ: Юлія Костюк
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?