ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Наука — 29.12.21
    ТЕКСТ: Вадим Яненко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Війни за кістки, або «Кістяні війни»: уривок з книжки «Прикладна палеонтологія»

    Як викопні рештки можуть призвести до справжньої наукової війни? Хто в ній переміг, а хто програв? Читайте в уривку з книжки Вадима Яненка «Прикладна палеонтологія», яка виходить друком у видавництві «Віхола».

    У всіх нас є друзі, з якими ми маємо спільні погляди, інтереси, професійні зацікавлення тощо. Водночас у нас є недруги, які нам просто не подобаються, чи навіть вороги, з якими ми колись розійшлися в певних поглядах, чимось образили одне одного і не мали сили духу попросити одне в одного пробачення. І відтоді зав’язалася ворожнеча, про причини якої вже ніхто і не згадає. Звісно, може, у вас немає ворогів і всі люди вам однаково симпатизують. Але у наших головах живуть свої таргани чи навіть динозаври. Хто ж зна’? Така вже природа людини, і нічого з цим не вдієш. Трапляється і так, що найкращі друзі можуть стати запеклими ворогами і перетворити життя не лише опонента, а і своє на справжнісіньке пекло.

     

    А це все до того, що я хочу розповісти вам одну досить-таки повчальну історію, про двох колег, піонерів палеонтології, які проміняли свою дружбу та тісну співпрацю на запеклу ворожнечу і боротьбу за скам’янілі рештки динозаврів. А що з того вийшло? Спойлер! Нічогісінько з того не вийшло хорошого, геть нічогісінько. Ми з вами ще не раз згадуватимемо двох видатних палеонтологів — Едварда Вільяма Коупа та Отніела Чарльза Марша. Тепер я вам розповім про них як про учасників першої, найзапеклішої і найжорстокішої війни за скам’янілості в історії палеонтології.

     

    Варто зауважити, що Коупа і Марша цікавили не просто скам’янілості, а рештки саме динозаврів. Два палеонтологи вперше зустрілися 1864 року у Берліні. Дослідники кілька днів плідно співпрацювали і тісно спілкувалися. Пізніше вони навіть назвуть кілька викопних видів на честь один одного. Ну чудово ж почали, продовжуйте співпрацювати в такому ж дусі!!! Але, на жаль…Чи то за знаком зодіаку вони не пасували один одному як співавтори, чи вплинув на них ретроградний Меркурій, чи то аж надто запальні характери та підозрілість обох не обіцяла їхнім майбутнім професійним відносинам нічого хорошого — ніхто зараз уже точно не скаже. Навіть у той час між ними відчувалася ледь помітна поблажливість, адже Коуп був родом із сім’ї багатих квакерів (протестантська конфесія у християнстві) і відчував перевагу над дещо простакуватим Маршем, який усю юність жив у бідності, незважаючи на багатого дядька, філантропа Джорджа Пібоді.

     

    Повернувшись з Європи до Америки, наші палеонтологи навіть розпочали спільні розкопки в Нью-Джерсі. Саме там колега Коупа і Марша, Вільям Паркер Фульк, знайшов повний скелет динозавра. Тому палеонтологи, їдучи на розкопки, чекали на велику кількість скам’янілостей. Друзяка Коуп зробив велику дурню — познайомив свого напарника із власником земельної ділянки, яка була дуже багата на скам’янілості, поховані в товщі пухких глин та вапняків. Проте Марш не дуже зрозумів широкого жесту колеги і вирішив відразу підкупити землевласника, щоб той, не повідомляючи Коупу, відправляв йому всі скам’янілості, що знайдуть робітники. Ай-яй-яй,
    пане Отніеле, ну хіба ж так можна з колегою та другом? Саме такий початок був у конфлікту двох учених, за словами Коупа. Далі Коуп звинувачував колегу в тому, що той чинив йому перешкоди в доступі до кісток перших американських динозаврів крейдяного періоду, знайдених у Нью-Джерсі. Спочатку ці кістки знайшов і описав саме Коуп. Проте, за законодавством того часу, певні ділянки зі скам’янілостями можна було оголосити приватною власністю із забороною їх відвідувати, що власне і зробив хитрюган Марш.

     

    Далі все покотилося під три чорти і дружбу вже було не врятувати. Точкою неповернення в цих стосунках вважають знахідку та реконструкцію скелета плезіозавра (Plesiosaurus), а точніше еласмозавра (Elasmosaurus platyurus), якому Коуп помилково приробив голову до короткого хвоста, а довгу шию видав як хвіст, який, за задумом автора, мав допомагати плавати тварині, як джгутик бактеріям. Ой, ну з ким не буває! Марш, оглядаючи знахідку в 1868 році, категорично не погоджувався з такою реконструкцією і всіляко її критикував та висміював. Коупа це дуже дратувало, і тоді він покликав розсудити їхні суперечки авторитетного на той час палеонтолога Джозефа Лейді. Лейді обрав сторону Марша як правильну, проте стаття про знахідку вже пішла до друку.

     

    Коуп відразу поспішив викупити всі примірники і знищити їх (як він тоді думав). Учений хотів перевидати статтю, в якій виправив би всі помилки та неточності, але йому це не вдалося.

     

    Через 22 роки Марш знову підклав свиню Коупу і знову завдяки еласмозавру. Незважаючи на те, що через два роки після того, як Коуп неправильно реконструював скелет еласмозавра, Джозеф Лейді опублікував статтю, в якій указав неточності автора (Leidy, J. 1870), Марш не відмовив собі в задоволенні ще раз потикати свого колегу носом у його помилки, як маленьке кошеня у жовту калюжку на кухні. Зробив він це своєрідно, у статті журналу «The New York Herald» від 20 січня 1890 року. До цієї ж статті він додав дбайливо збережену, ще 22 роки тому, копію публікації з помилками, яку він устиг купити перед тим, як Коуп знищив тираж. Я вже сам починаю недолюблювати цього злого генія Марша!

     

    Але справжні «кістяні війни» розпочалися через… птеродактилів! На презентації Едвард Коуп представив науковому товариству доповідь, що стосувалася знахідки двох скелетів летючих плазунів, які він запропонував зарахувати до роду Орнітохейрус (Ornithocheirus) — дослівно «птахорукі». Проте Марш вирішив, що він нічим не гірший за Коупа, й описав ті самі знахідки. Йому це вдалося зробити на п’ять днів раніше й опублікувати свої дослідження в «American Journal of Science». Врешті-решт право на присвоєння наукової назви залишилося за Маршем. Він відніс цих тварин до роду Птеродактилів (Pterodactylus), представників якого він нещодавно відкрив. Марш знову показав себе не з найкращого боку…

     

    А тепер офтопчик невеличкий, бо ж треба перевести подих від цих баталій. Чесно кажучи, ще до Марша з Коупом доля летючих плазунів була дуже непростою та об’єктом суперечок і вигадок протягом усього ХІХ століття. Наприклад, німецький палеонтолог Самуель Томас Земмерінг на початку ХІХ століття міняв місцями кістки цих бідних тварин у реконструкції скелета і вважав їх кажанами (Hellman, 1999). І це ще не найгірший варіант реконструкції, бо інші вчені пішли далі, домальовуючи їм ласти і селячи на дно морське плавати серед риб. Але і це ще не найстрашніший варіант, бо один із зразків скелета представника цього роду, що був знайдений у далеких 1770-х роках, узагалі віднесли до ракоподібних.

     

    Стосовно заселення птеродактилів на дно морське — це не жарт. Ідеї про те, що то водні тварини, були у деяких вчених до 1830 року, коли німецький зоолог Йоганн Георг Ваглер опублікував текст про «земноводних» з ілюстрацією птеродактиля, що використав крила як ласти. Ваглер вирішив повеселитися сповна і класифікував птеродактиля разом з іншими водними хребетними (а саме плезіозаврами та іхтіозаврами), як клас Gryphi, щось проміжне між птахами і ссавцями (Wagler, 1830).

     

    Ну що, перевели дух? Продовжимо? Тепер же конфлікт став просто пекельним, як смак перцю чилі сорту Каролінський жнець (Carolina Reaper). Зброєю тут стали і кайла, і друкарські машинки. Наполегливий та амбіційний самоучка-палеонтолог Коуп знаходив та описував види з шаленою швидкістю, а методичний і в’їдливий професор Єльського університету Марш відразу знаходив усі його помилки та виставляв на посміх.

     

    Утім і Марш був не без гріха. У 1897 році він знайшов майже повний скелет незвичайно довгої тварини, але черепа не вистачало. Марш вирішив, що це новий вид динозавра, і назвав його бронтозавром (громовим ящером). Проте у 1903 році палеонтолог Елмер Ріггс визначив, що скелет належав апатозавру, якого описав той-таки Марш у 1877 році. Ще феєричніше було те, що Марш поспішав і змахлював. Він додав до скелета череп іншого ящера, який у нього вже був у колекції, — брахіозавра. Так ця реконструкція і простояла близько 100 років, як і всі копії, що були зроблені на її основі. Тогочасні вчені здогадувалися, що щось не так, але не хотіли перечити авторитетові Марша. Це був поодинокий випадок, коли Коуп оскаржував погляд опонента, але його ніхто не захотів слухати. Помилку виправили лише у 1979 році (Rajewski, 2008).

     

    Мені здається, що ці два фанатики вже готові були радше закласти динаміт і підірвати багату на кістковий матеріал породу, ніж віддати її супернику. Хто ж тепер доведе, але війна була люта! До чого тільки не опускалися ці двоє! Під час експедиції Коупа територією Вайомінґу Марш використовував свій вплив на місцеве керівництво, щоб максимально ускладнити супернику отримання складських приміщень та помічників у форті Бриджер. Як результат — Коуп спав на сіннику (Thomson, 2008). Романтика, і зорі видно. Іншого разу Коуп перехопив потяг зі скам’янілостями, які зібрав Марш, і вантаж не доїхав до Філадельфії. Ох, як же Марш лютував, тож вирішив зіграти ще брудніше!Він подумав, що найкраще — це затримати розкопки Коупа. А як це зробити найліпше? Правильно — підкинути до розкопу кістки з іншого місцезнаходження та зовсім іншого історичного періоду. І поки лютий ворог чухатиме потилицю і думатиме, що це таке і звідки воно взялося, можна спокійненько описувати нові види динозаврів.

     

    Далі війни перейшли в площину газетних простирадл, де палеонтологи звинувачували один одного у плагіаті, у крадіжках скам’янілостей один в одного, проникненні до приватних лабораторій і знищенні там скам’янілостей, ба навіть закидали один одному божевілля («Bone Wars: The Cope-Marsh Rivalry», 2008). Було зрозуміло, що вчені за роки зібрали чимало компромату одні на одних і мають у запасах ще багато чого цікавого! Більше того, увесь науковий світ був ошелешений цією війною, а коли оговтався, то поділився на два табори протистояння — одні підтримували Марша, інші — його опонента.

     

    Як же вплинула ця війна на двох учених? Марш збанкрутував, витративши всі кошти на розкопки та суперечки, змушений був закласти свій дім і просити у керівництва Єльського університету заробітну платню, про яку раніше навіть і не думав (добре мати багатого дядечка). Окрім того, через постійні сварки та конфлікти він не встиг закінчити жодної зі своїх монографій, які планував видати за життя. Після його смерті, у 1899 році, іншим ученим довелося починати вивчення матеріалів, які зібрав Марш, з нуля.

     

    Коупу теж немає чим похвалитися. Він так само збанкрутував і змушений був продати частину своєї колекції і будинок. Жити він переїхав до свого приватного музею, де і провів свої останні дні на тапчані серед купи кісток. Похорон був не набагато пишнішим. Прийшли попрощатися з видатним палеонтологом аж шестеро осіб з релігійної спільноти квакерів. Вони тихо сиділи біля домовини у музеї серед кісток, а по кімнаті безупинно повзала домашня черепаха (Jaffe, 2000).

     

    Цікаво, що незважаючи ні на що, наукова кар’єра суперників не особливо постраждала. Наукові назви динозаврів, які запропонував Марш, використовуються до сьогодні. Коуп був дуже плодовитим у плані наукових статей, за життя він видав близько 1400 наукових
    праць, які стосувалися не лише динозаврів, але й інших викопних тварин.

     

    Хто ж переміг в абсурдній та виснажливій війні? Звичайно, що музеї! Команда шукачів скам’янілостей Коупа везла всі знайдені скам’янілості до музею при Академії природничих наук Філадельфії. Помічники Марша везли знайдені фосилії до музею природничої історії Пібоді при Єльському університеті. Двері обох музеїв просто не встигали зачинятися від натовпу туристів. Адже кожен поважний турист, що приїхав до Америки, вважав своїм обов’язком подивитися на реконструкції динозаврів.

     

    Якщо ж повернутися до суперників, то виявиться, що переміг Марш: він описав 86 нових видів динозаврів, а Коуп — 56. Причин могло бути кілька: більші фінансові статки Марша, більша кількість помічників, більша симпатія тогочасної влади. Та завдяки цим науковцям світ дізнався і полюбив брахіозавра, тиранозавра, трицератопса, алозавра, диплодока та стегозавра. І тепер продовжує вірити в існування бронтозавра. Саме ці вчені висунули теорію про те, що птахи — нащадки динозаврів, поділили динозаврів на птахотазових та ящіротазових, а головне, що після цих війн зріс інтерес до динозаврів. А імена вчених назавжди вкарбовані як наукові назви двох близькоспоріднених птахотазових динозаврів — дринкер (Drinker nisti) та отніелія (Othnielia consors).

     

    Історія цієї ворожнечі стала гарним уроком для послідовників Марша та Коупа. Тепер, коли одні вчені знаходять поклади скам’янілостей, інші йдуть на допомогу, а не заважають дослідженню. Сьогодні вчені всього світу воліють тісно співпрацювати, бо це результативніший підхід для науки.

    ТЕКСТ: Вадим Яненко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: