ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Блог — 12.10.19
    ТЕКСТ: Оксана Півень
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Вимагаємо Асиломар

    Докторка біологічних наук Оксана Півень розповідає про потребу дискусії щодо етики, безпеки й доцільності редагування генів. Зважаючи на кількість новин про науковців-ентузіастів, які хочуть здійснити прорив за допомогою цієї технології, дискусія, безперечно, необхідна.

    У таку погоду думки линуть до моря та пляжу. І на думку щораз частіше спадає Асиломар. Це назва конференції, яка проходила на Асиломарському державному пляжі у США (Asilomar State Beach). Цей науковий захід є унікальним не тому, що відбувався на березі океану і під пальмами, таких насправді багато, а тому, що там були порушені питання, які стали підґрунтям для розвитку технології рекомбінантних ДНК, створення ГМО організмів. Питання етики, біобезпеки та межі – що можна, а що – ні. І ці питання стають знову актуальними у нашому сьогоденні.

     

    Нобелівський лауреат Пол Брег, у 50–60-х роках минулого сторіччя показав, що можна об’єднати гени різних організмів у одну конструкцію (рекомбінантну плазміду). Це стало переворотом у генетиці і відкривало величезні перспективи як у біотехнології, так і в медицині. І повірте, ми з вами, навіть не підозрюючи цього, вже дуже давно користуємося результатами цього відкриття. Проте, зробивши такий фурор у генетичній спільноті, Брег одразу збагнув і потенційну небезпеку такої технології. Перенесення генів, що залучені до виникнення раку – онкогенів, у такий простий і тісно пов’язаний із нами мікроорганізм як Кишкова паличка, викликало побоювання щодо інфікування людей та сплеску онкології. Створення рекомбінантих ДНК, окрім того, викликали побоювання і щодо «виходу з-під контролю» генів стійкості бактерій до антибіотиків, і, як наслідок, появи нових супер-стійких штамів мікроорганізмів.

     

     Тож вчені самі зупинили експерименти для того, щоб обговорити всі ці питання з громадськістю та юристами. Саме це і відбувалось на Асиломарі: 140 фахівців обговорювали усі можливі плюси та мінуси технології рекомбінантних ДНК.  Намагалися виробити єдині правила у роботі, які би зазбезпечили максимальну безпечність використання нового методу. І результати Асиломару визначили розвиток цілого напрямку у генетиці, біохімії та біотехнології.

    З 2015 року відчуття необхідності такого диспуту особисто мене не покидає. Бо саме у 2015 році група китайських вчених під керівництівом Junjiu Huang із Sun Yat-sen University, Гуаньчжоу, опублікували першу роботу, де показали можливість внесення змін у геном людини (редагування геному) на рівні ембріону за допомогою CRISPR-Cas9. Особисто мені вже тоді було зрозуміло, що світ ніколи не буде таким, як досі, і пляшка з Джином на ім’я «Редагування Ембріонів» відкрита.

     

    І справді, з 2015 року світ побачив ще п’ять публікацій, де так чи так вчені вносили зміни у геном людини на рівні зиготи за допомогою CRISPR-Cas9. Звісно, жодна з тих зигот не покинула чашку петрі і не потрапила у матку жінки, щоб пройти повний цикл розвитку і народитися. Аж до кінця 2018 року, коли доктор He Jiankui із  Southern University of Science and Technology (Китай) повідомив світові про народження ГМО-близнючок Нани і Лулу та ще одну вагітну жінку і дитя, що має народитися з такою самою модифікацією. Про суть модифікації та саму роботу я вже писала у своєму блозі. Нагадаю лише, що ця робота стала справжньою інформаційною бомбою, а сам професор Хе потрапив не лише під слідство у себе на Батьківщині, а і під шквал критики колег і громадськості. І зовсім свіженькі новини про російського вченого Деніса Ребрікова підкидають дрів у багаття спорів «за і проти». Деніс повідомив, що цілком серйозно планує повторити роботу професора Хе і внести таку саму мутацію у ген ССR5 майбутніх малюків.

    Ребріков працює у найбільшій репродуктивній клініці Москви при національному науковому медичному центрі Кулакова та у національному науковому медичному університеті Пирогова, і, звісно, його професіоналізм не викликає сумнівів, за умови лише одного – він не фахівець у роботі з CRISPR-Cas9 і не має публікацій чи потрібного досвіду. Проте, на відміну від китайської команди, Ребріков планує залучити до цієї роботи ВІЛ-інфікованих жінок, більш того, він уже має певні домовленості із найбільшим ВІЛ-центром Москви про співпрацю та пошук жінок-волонтерок. Наразі вчений чекає офіційного дозволу від міністерства охорони здоров’я РФ та ще кількох урядових організацій.  І щоб уникнути засудження з боку наукової спільноти, він також завернувся і до колег через Nature.

     

    Тож, як бачите, навіть досить сумний особистий досвід першого редактора геному людини професора Хе не зупиняє послідовників. Звісно, світ реагує на такі роботи. Так, після першого такого досвіду і публікації китайців у Protein Cell, у 2016 році Британська державна агенція HFEA (Human Fertilisation and Embryology Authority) дозволила проводити генетичну модифікацію людських ембріонів за допомогою CRISPR-Cas9. Однак цей дозвіл стосується лише дослідницьких цілей і доля таких ембріонів  дуже жорстко контролюється (через 14 діб досліду усі вони знищуються). І вже у 2016 році «гарячими слідами» пройшов Міжнарождний самміт з геномномного редагування людини, другий подібний захід пройшов і на початку 2019 року у Гонконзі.

     

    Але під час цих дискусій не вдалося виробити якихось «правил гри» стосовно редагування геному. Фактично, були озвучені основні проблеми і «гарячі точки» – насамперед, доцільність такого втручання; законність маніпуляції з геномом ембріона і зміна зародкової лінії, оскільки такі зміни будуть передаватись у спадок і стануть частиною генофонду в майбутньому; етичність таких робіт; безпечність. Чесно кажучи, думки звучали просто діаметрально протилежні – від повної заборони таких експериментів, навіть за умови тільки вивчення таких ембріонів протягом 14 діб, до обговорення можливої терапії спадкових генетичних патологій на рівні ембріона. Усю цю дискусію ускладнює різна законодавча база у різних країнах – учасниках «генетичних» перегонів, існування приватних клінік, які мають фінансові потужності, щоб проводити такі роботи. Тож, фактично, навіть якщо якісь правила і будуть вироблені і погоджені, наразі немає жодного правового інструменту контролювання робіт зі створення ГМО-людей як у закритому Китаї, так і такій самій закритій та тоталітарній Росії.

     

    Закон і порядок. Як я вже говорила, у більшості країн заборонені маніпуляції з ембріонами людини і внесення змін у геном. Проте досить часто закон не є прописаним досить чітко, так, наприклад, і в Китаї. У 2003 році міністерство охорони здоров’я Китаю заборонило генетично модифікувати людські ембріони для розмноження, але заборона не мала жодних штрафів, і юридичний статус його дещо розмитий і непевний. У Росії також є закон, який забороняє генну інженерію, але незрозуміло, чи будуть або не будуть застосовані ці правила щодо редагування генів в ембріоні. І, знову ж таки, не має чітко прописаного положення щодо редагування зародкової лінії. І хоча Ребріков і звернувся за відповідними дозволами, сам він зауважує, що відчуває нагальну потребу починати роботу і сподівається отримати дозволи протягом наступних 9 місяців до народження ГМО-росіян. «I think I’m crazy enough to do it», – говорить вчений. Зауважу, що і в Україні законодавство теж досить непевно визначає ці аспекти, і фактично положення про редагування генів на рівні ембріону ніяк не оцінено і не прописано – дозволено це чи ні, чи якщо дозволено, то за яких умов і обставин.

     

    Біобезпека і доцільність. Окрім іншого, є певні моменти, які треба враховувати під час планування таких амбітних проектів як редагування геному ембріону людини. По-перше, CRISPR-Cas9, незважаючи на увесь наявний прогрес, не ідеальна і робить помилки, або у деяких випадках не є досить ефективною. І як прокоментувала плани Ребрікова Жденіфер Дудна, одна із піонерок у цій галузі (University of California Berkeley): «Технологія не готова», – зауваживши також, що вона не здивована такими планами, проте дуже розчарована і занепокоєна. Я особисто вірю, що ця  технологія одного дня дасть змогу відремонтувати і подолати спадкові моногенні (коли мутовано або «зламано» лише один ген) захворювання як-от серповидно-клітинна анемія, кістозний фіброз та багато інших. Проте це можливо лише після покращення точності роботи системи CRISPR-Cas9 та детального вивчення можливих побічних ефектів і віддалених наслідків. 

     

    І тут ми повинні згадати про іншу не менш важливу проблему: нині ми ще дуже погано розуміємо функцію кожного окремого гена. Ось вам простий приклад: ген, з яким працював Хе і планує працювати Ребріков, – CCR5. З одного боку, цей ген досить добре вивчено, з іншого – знаємо ми про нього дуже мало. Але і тих знань достатньо, щоб зрозуміти сумнівність користі від редагування саме цього гена. З одного боку, така мутація дає генетичний імунітет від ВІЛ-1 та, ймовірно, дещо кращу пластичність нейронів (пам’ять) і здатність до кращого одужання після інсульту та черепно-мозкових травм. З іншого – така мутація несе величезні ризики не пережити грип (такі люди у 4 рази частіше вмирають від грипу). У носіїв мутації цього гену порушується і формування імунної відповіді при інфікуванні вірусами, що передаються кліщами – наприклад, вірусним енцефалітом. Лихоманка денге, жовта лихоманка, а також вірус Західного Нілу – також неабияке випробування та загроза і навіть вакцинація проти жовтої лихоманки – вже велике та ризиковане навантаження на імунну систему таких людей. Незрозуміло чому, проте хворі на розсіяний склероз вмирають частіше, якщо є носіями цієї мутації. І вже зовсім нещодавно було показано, що мутація гена CCR5 пов’язана зі скороченням тривалості життя, у середньому до 76 років, навіть без додаткових інфекцій чи захворювань.

     

    Як на мене, то негативні ефекти вочевидь переважують шальки терезів, і тому я вважаю, що повторення роботи професора Хе, зважаючи на усе це, є абсолютно недоцільним. З іншого – дослідження можливості редагування геному людини та ремонту «зламаних» генів для лікування спадкових генетичних захворювань є надзвичайно перспективним.

     

    Етичність. Всесвітня організація охорони здоров’я, Національна академія наук США, Королівське товариство Великої Британії та інші відомі організації одразу ж після повідомлення професора Хе визначили цю роботу як неетичну та небезпечну. І стосовно планів Ребрікова, принципово думка не змінилась – Альта Чаро, фахівець із біоетики та права (Університет Вісконсін-Медісону) говорить, що продовження  експериментів зі зміни зародкової лінії є безвідповідальним. Звісно, іноді досить важко провести лінію, що етично, а що – ні. Проте я переконана, що внесення у геном людини змін з метою створення «дизайнерських» дітей, на відміну від терапії генетичних патологій, є абсолютно неетичним та неприйнятним.

     

    Аспект релігійний. Варто нагадати, що офіційна позиція усіх наявних конфесій є негативною. Навіть допоміжна репродуктивна технологія – ЕКО не є прийнятною для жодного з Богів. Вважається, що лікар-ембріолог у момент вирішення питання, які взяти сперматозоїди та яйцеклітини для запліднення, бере на себе і роль Творця. Знову ж таки, порушується таїнство вселення душі. І наскільки мені відомо, з усіх допоміжних репродуктивних технологій, наприклад, католиками і Ватиканом, лише інсемінація визнана як «угодна Богу» допоміжна технологія. Взагалі, тут є дуже багато релігійно-філософських тем для роздумів і розмов. І оскільки я не є експертом в усіх тонкощах релігійних, то і заглиблюватися у них не будемо. Скажу лише, що у країнах, де вплив релігії традиційно сильний, як у тій же Росії, Італії, Польщі тощо, такі роботи й ідеї, звісно ж, будуть отримувати опір від віруючої частини суспільства.

     

    Тож, як бачите, нам усім справді є що обговорити, і неважливо, чи ця розмова відбудеться на Асиломарському пляжі, чи десь у Коблево – усі ми потребуємо такої дискусії.

    ТЕКСТ: Оксана Півень
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: