Стаття Суспільство — 12 травня, 2019

Заради справедливості

ТЕКСТ:

Винний має бути покараний. А задля чого? Що стоїть за бажанням живих істот провчити інших читайте у перекладі статті американських філософів Патріка Форбера і Рорі Сміда.

Уявіть, що когось спіймали на махлюванні у грі в покер. Що станеться далі? Після звинувачень і заперечень шахраю зазвичай завдають певної шкоди: виграші конфіскують, з нього насміхаються чи виганяють. Може, і справедливо: більшість людей вважає, що шахраї заслуговують на покарання.

Це знайоме почуття. Люди схильні швидко розпізнавати неправильні вчинки й призначати за них покарання. Інколи здається, що ми отримуємо задоволення від цього акту відплати. Кара набуває різних і складних форм: від насмішок до ув’язнення. Інколи покарання може здійснювати скривджена сторона, інколи – хтось третій.

Проте ціна відплати по заслугах є високою. Коли дорослий забирає іграшку в дитини через погану поведінку, обидвох попереду чекає важкий день. Тож виникає запитання: Навіщо ми взагалі караємо?

Одна з відповідей – покарання еволюціонувало, щоб просувати спільне благо й запобігати . Такий підхід можна назвати альтруїстичним. Так, покарання може коштувати багато тому, хто карає, але (як каже теорія) воно створює переваги для інших – налагоджує співпрацю, зміцнює правила, відлякує «зайців». Покарання – ймовірно необхідна річ для утвердження й підтримки норм, законів та звичаїв. Проте його витоки простежуються до часу, коли розвинених людських суспільств ще не існувало, а можливо, ще до часу, коли у нас не було мови, щоб проговорювати правила. Нещодавні дослідження виявили, що за певних умов домінантні шимпанзе карають халявщиків. Тож, можливо, покарання виникло раніше за ті блага, які воно приносить.

Урешті-решт, покарання не завжди сприяє більшому добру. Ним користуються для придушення меншин, сприяння дискримінації, експлуатації неблагополучних груп, збереження сексистських і расистських соціальних норм, а також стримування підкорених верств населення.

В експериментальних умовах було зафіксоване «антисоціальне покарання», коли люди, готові до співпраці, караються іншими саме за те, що зробили вклад у спільне благо. Покарання може мати шкідливі наслідки навіть у довготерміновій перспективі.

Ці спостереження натякають, що альтруїзм, у найкращому випадку, – лише маленька частина історії покарання. Ба більше, навіть якщо покарання необхідне для досягнення певних форм соціальної взаємодії, воно могло виникнути з інших причин, які пізніше набули соціально корисного значення.

Тож, якщо не для спільного блага, то навіщо виникло покарання?

Одне цікаве пояснення можна знайти в ранніх дослідженнях еволюції соціальної поведінки. Британський еволюційний біолог Вільям Гамілтон у своїй основоположній теоретичній роботі 1960-х років класифікував різні соціальні дії, базуючись на їх наслідках для еволюційної пристосованості істоти. За його визначенням, альтруїзм є поведінкою, яка накладає витрати на виконавця і приносить користь одержувачу. Покарання сюди просто не пасує, зважаючи на розмитий характер користі, яку воно повинне приносити. Натомість воно краще вписується в іншу категорію Гамілтона – злоби. Озлоблена поведінка накладає на виконавця певну ціну і завдає шкоди одержувачу.

Чи могло покарання виникнути як різновид злоби, а не як каркас для соціальної гармонії? Злоба розвивається в ситуаціях, коли живі організми платять абсолютну ціну для отримання відносної переваги: мати менше нащадків може бути еволюційно вигідно, якщо це означає, що інші матимуть іще менше. Злобні дії проявляються на багатьох рівнях біологічної організації, від риб до макак і, звичайно, до людей. З погляду еволюції роль злоби полягає в тому, щоб вирівняти ігрове поле, потягнувши всіх донизу й у такий спосіб отримати перевагу.

Щойно ми бачимо потенційний зв’язок між злобою і покаранням, ми відчиняємо вікно можливостей для низки нових еволюційних гіпотез про походження покарання. Нанесення шкоди за членство або спільну рису могло спочатку відбуватися без чіткої, відчутної користі. Коли така поведінка вже виникла, вона могла застосовуватись для підсилення кооперації – чи, врешті, для будь-чого іншого, включно з поганими або репресивними нормами.

Справді, якщо відділити покарання від співпраці, з’являється пояснення для таких антисоціальних структур: якщо покарання виникло як форма спрямованої шкоди, немає жодної очевидної причини вважати, що вона обов’язково має бути спрямована лише на шахраїв.

Коли ми аналізуємо соціальну поведінку інших живих істот, то бачимо своєрідні випадки чогось схожого на покарання. Розглянемо це на прикладі синегнійної палички Pseudomonas aeruginosa: ця цікава бактерія виражає «злобу», виробляючи «дорогі» і шкідливі токсини. Ба більше, дослідники показали, що «злоба» в популяції синегнійної палички пов’язана зі збільшенням кількості «шахраїв», що не виробляють корисних сидерофорів (речовин, що переносять залізо), і так бактерія підштовує їх до кооперації.

Є багато інших прикладів. Наприклад, бджоли пильнують правила відкладення яєць, а червоні вогняні мурахи використовують феромони, щоб знайти і вбити генетично відмінних осіб. Ці приклади показують, що спектр поведінки, подібної до покарання й спрямованої на заподіяння шкоди може бути широким.

Значна кількість сучасних експериментальних і теоретичних робіт зосереджуються на ролі покарання в сценаріях, які стосуються громадських благ. Хоча ця робота важлива, особливо стосовно людей, ці дослідження страждають від своєрідної короткозорості.

Розгляньмо інший добре вивчений сценарій: гру в ультиматум. За умовами, два гравці повинні вирішити, як розділити ресурс. Один пропонує варіант розподілу, інший може прийняти пропозицію або відхилити її. Якщо пропозицію прийнято, кожен отримує частку, визначену пропозицією. Якщо пропозицію відхилили, жодна сторона нічого не отримує. Економічно раціональне рішення для цієї гри полягає в тому, щоб запропонувати якомога менше і прийняти будь-які зроблені пропозиції. Однак коли люди грають у цю гру, вони часто роблять пропозиції, які є більш справедливими, і часто відкидають ті, які є несправедливими. Такі відмови часто сприймаються як покарання, спрямоване на забезпечення справедливості.

Проте справедлива поведінка в ультимативній грі не створює жодної абсолютної переваги над стратегіями експлуатації. У середньому, економічно раціональне й несправедливе рішення спрацьовує не гірше за справедливе. Можливо, справедливість (і її застосування) полягає не в тому, щоб зробити всім краще, а в тому, щоб сусід не отримав більше, ніж ви.

За таких умов стає складно вбачати у відмові форму альтруїзму. Вона радше виглядає як поведінка, що зменшує вигоду для всіх учасників: іншими словами – злоба. За еволюційних умов, які створюють переваги для злоби, а не альтруїзму, зазвичай виникає більш справедлива поведінка. Крім того, експериментальні дослідження показали, що існує широкий спектр культурних відмінностей у відповідях на гру в ультиматум.

Враховуючи складність феномену покарання, малоймовірно, що він має єдине еволюційне пояснення. Не всі форми покарання сприяють загальному благу – і навіть тоді, коли так стається, вони могли виникнути зовсім не для цього. Нам варто всерйоз розглянути можливість того, що навіть доброчесні санкції мають лихе походження.

Якщо це справді так, то це може допомогти пояснити низку помітних тенденцій. Ми схильні карати навіть тоді, коли це неефективно: ми караємо деякі групи частіше за інші, а покарання часто є непропорційним до злочину. Багато з нас вважають це проблемою лише після ретельного обдумування. Якщо ми краще зрозуміємо витоки покарання, то, можливо, зрозуміємо, чому наша поведінка часто приносить більше шкоди, ніж користі.

Оригінал статті має ліцензію Creative Commons і дозволений для перекладу та розповсюдження власником. 

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі