fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Планета — 07.07.20
ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Водний вирок

«Повені у Карпатах: наслідки колосальні», «Такої води тут ще не було», «У Карпатах вирує негода» – такими заголовками рясніли головні сторінки українських новинних сайтів наприкінці червня.1,2,3 Масштабні гірські паводки зачепили понад 300 населених пунктів.4 Про причини й наслідки карпатських повеней Куншт розпитав кандидата наук, керівника громадської організації «Лісові ініціативи і суспільство» Дмитра Карабчука. 

В Україні паводки характерні не тільки для Львівщини. Такі природні явища ймовірні в усіх Карпатах. Нині ситуація вже стабілізувалася – затяжних дощів немає, принаймні в Івано-Франківській області. Але катастрофічні наслідки негоди є прогнозованими й закономірними.

 

Проблема паводків в Україні – циклічна. Вони виникають регулярно й на великих територіях. Так, великих збитків внаслідок негоди держава зазнала в 2008 році, а до цього – на початку 2000-х і наприкінці 1990-х років. Малі ж паводки на невеликих територіях виникають майже щорічно.

 

У малих басейнах річок раптові паводки виникають внаслідок великих опадів, вони щороку призводять до локальних паводків.

 

Чого бракує в Україні, аби запобігти катастрофам

 

Руйнування річкової інфраструктури – типове для України явище, і однією з головних причин є державне управління на всіх рівнях. Від місцевої влади до районної, обласної та центральної.

 

В Україні бракує чіткої концепції боротьби з великою кількістю опадів та їхнім результатом – паводками. Здійснюються, звісно, певні гідрологічні заходи: проводять розчищення русел, будують дамби, точково відновлюють пошкоджену інфраструктуру. Однак навіть дороги й мости рідко відновлюють до попереднього стану. На Верховинщині, наприклад, є багато зруйнованих повінню 2008 року мостів. Деякі з них, на жаль, відсутні й дотепер. Для переправи використовують інші мости, піші переходи, або ж абияк відновлюють найважливіші з них.

 

Щодо управління ризиками, пов’язаними з наслідками цих паводків, у нас тут – абсолютний провал, порівняно із ситуацією в розвинених європейських країнах. Для успішного управління ризиками кожна громада, кожні район, область і регіон повинні мати так звані карти, які моделюють ситуацію і підказують місцевій владі, що потрібно робити, якщо трапиться той чи той рівень підвищення води у річках. Що станеться, якщо впродовж певної кількості днів випаде певна кількість опадів.

 

На Заході такі ситуації моделюють, виходячи з досвіду, який території отримують під час паводків. Це все записується, аналізується. Експерти роблять прогнози і створюють моделі поводження паводків, а також ймовірних ризиків, які може принести негода.

 

Ризики різні залежно від території, конкретної місцевої громади, населеного пункту, інженерно-технічних споруд, прирічкової інфраструктури: наскільки близько до річки пролягає дорога, чи є там тераси, які здатні утримати більше води під час підвищення її рівня, чи є будівлі або ще якісь об’єкти.

 

Порятунок від негоди 

 

Прирічкові тераси виконують роль резервуарів. Якщо на них є лісова рослинність, дерева, це допомагає, оскільки вони є додатковими «насосами», які використовують воду в процесі життєдіяльності.

 

Дерева втягують воду в себе і випаровують в атмосферу. Дерева, які ростуть на бергах рік, зменшують швидкість води, яка руйнує береги та гідротехнічні споруди. Тобто дерева допомагають мінімізувати ті ризики, які несе паводок.

 

Важливо, що сила води, яка призводить до руйнування, може бути різною за однієї і тієї самої інтенсивності опадів. Тут необхідно звернути увагу на те, як здійснюється землекористування в регіоні, як ведеться лісове господарство в горах. Саме від цього залежить сила води та руйнація, яку вона несе. Адже просто наявність великої води не обов’язково призводить до однакових катастрофічних наслідків.

 

У підвищеного рівня спокійної та чистої води (без колод і ґрунтових домішок) сила значно менша, ніж у брудного потоку з домішками. Більшу руйнацію несе вода, «заряджена» потужною кінетичною енергією. Тоді будь-яка її частинка під час стику із гідротехнічною спорудою, берегом, ще чимось передає цю енергію і відриває шматки, руйнує.

 

Стан води під час надмірних опадів напряму залежить від того, як ми господарюємо та які заходи вживаємо для того, щоб зменшити цю силу води.

 

Як боротися з неминучим

 

Під час затяжного дощу водою насичуються всі рослини, весь ґрунт. Звісно, вода в річках піднімається, адже це – природний стік. Це природний процес: коли води більше, ніж треба, вона шукає вихід – кудись потрапляє, стікає. 

 

Людям необхідно усвідомлювати, що територія, де регулярно відбуваються паводки, може бути небезпечною. У прирічковій заплаві не варто будувати житло, адже під час підняття води є ризик підтоплення. Планувати ж тотальну забудову на таких територіях – зовсім недоцільно.

 

Для боротьби з «високою» водою ми будуємо дамби, однак вони не завжди працюють. Таке трапляється через неякісне будівництво або ж через зношення. Тобто якщо в регіоні чи в державі недостатньо розвинена економіка щоб підтримувати гідротехнічні споруди у належному стані, чи недостатньо якісно здійснені роботи, то дамби не будуть виконувати своє призначення. Рано чи пізно вони зруйнуються і знищать житло, що перебуває в зоні ризику.

 

В Україні є багато випадків, коли дамби стають неспроможними зупинити потоки. Небезпека є й у тому, що велика кількість дамб у нас побудована в містах для захисту від підняття води в річках (наприклад, в Івано-Франківську). Загалом, будівництво дамб для захисту понижених територій міста – нормальний процес за умови регулярного догляду за спорудами та інфраструктурою.

 

Якщо йдеться про планування міста, ідеально не будувати жодних дамб. Доцільніше залишити територію, яка природно затоплюється, вільною. Тоді в майбутньому вона й надалі буде затоплюватися і стане природним резервуаром, який збереже велику кількість води під час наступного паводка. Тим самим збережеться інфраструктура, розміщена нижче за течією. Це також сприятиме загальному зниженню рівня води вниз по течії, оскільки збільшується об’єм русла.

 

Під час планування будівництва необхідно мати карти, на яких відмічені всі зони, де відбуваються підтоплення, ймовірні паводки. Потрібно розуміти також, за яких умов і за якої кількості опадів піднімається вода, аби не зводити житло на потенційно небезпечних ділянках.

 

Великі опади у пониззях – яку роль відіграють ліси

 

Дещо по-іншому працює повінь у пониззі, адже це, за своєю суттю, кількість води, яка за певний час стікає у річку. Що швидший цей стік води, то швидше піднімається рівень річки, і, відповідно, формується повінь. Запобігти руйнівній силі води може зменшення швидкості наповнення річки.

 

Тут варто згадати про такий показник, як поверхневий стік – кількість води за одиницю часу. На нього впливають і розораність ґрунту, і наявність трав’яного покриву, і замощеність (наявність покриття: асфальту, бруківки тощо). Що голіший ґрунт (коли відсутня будь-яка рослинність), то більший цей показник.

 

Так, на замощеній території показник поверхневого стоку найбільший і дорівнює 100%. На розораній території він є дещо меншим, ще меншим – на пасовищах, вкритих травою, луках, а найменший – у лісі.

 

Ліс – складна, комплексна структура. Він утримує багато води і використовує її у своїй життєдіяльності. Окрім того, ліс сприяє переходу води у підземні русла – підземному стоку.

 

Ліс відбиває назад у атмосферу дощову вологу, яка потрапляє на його крони. Завдяки великій кількості листя (голок – у хвойних лісах) тут формується так звана площа листової поверхні, яка є в десятки разів більшою за площу ґрунту (території під деревами).

 

Що ж відбувається, коли дощ потрапляє на дерева? Насамперед вода «розбивається» об листя на краплі і дрібніші частинки, які підхоплюються повітрям і виводяться із зони дощу. Далі, коли всі листки на дереві заповнені вологою, відбувається випаровування із листової поверхні лісу.

 

Що більше маленьких дерев і рослин під першим ярусом великих дерев, то складніший ліс і вода довше не доходить до ґрунту. Після потрапляння на листя вода стікає по стовбуру та між кронами. Далі відбувається насичення трави, або так званого трав’яного ґрунтового покриву. Це і мохи, і лишайники, і інші рослини, які в лісі ростуть на землі. Вся ця «подушка» разом із підстилкою, що складається з опалих старих листків, які перегнивають, а також повалених колод різного ступеню розкладу теж насичуються, як губка, вологою. І аж потім вода потрапляє у ґрунт.

 

Ґрунт у лісі досить пухкий і, відповідно, також легко вбирає й утримує вологу. Завдяки його пористості, а також глибокому корінню дерев, яке місцями відмирає, перегниває й утворює достатньо великі отвори, вода формує підземні канали, якими потрапляє із поверхні у підземні річки та резервуари. Потім, уже підземними шляхами й впродовж певного часу, вода наповнює ріки.

 

Крім того, самі дерева мають здатність насичуватися вологою, «напиватися». Якщо взяти до уваги, що дерево складається на понад 50% з води, то велике дерево на п’ять кубометрів триматиме в собі майже 2,5 кубометри води. Звісно, що менше дерево, то менше вологи воно утримає. Однак дерева – не бочки, які наповнилися водою, і все. Вони використовують воду для транспірації, «дихання», і, відповідно, випаровують, «видихають» вологу назад в атмосферу.

 

Це гігантські, потужні, хоча й повільні насоси, які викачують воду та її надлишки. Витягуючи воду із ґрунту, вони викидають її назад у повітря. Цей динамічний процес дозволяє дуже сильно зменшити перший пік потрапляння води під час великої кількості опадів у річку.

 

Природна саморегуляція – найкращий захист 

 

Не слід забувати, що навіть ліс має межу насичення. Коли дуже рясний дощ швидко закінчується, можна зайти в ліс, копнути лопатою, і ґрунт буде промоклий на 5–10 см. Далі він буде сухим. Тобто він буде затримувати вологу. Але якщо дощ ітиме впродовж місяця, то і під лісом ґрунт буде мокрим. У певний момент він отримує 100% насичення, адже схожий на губку.

 

Коли ґрунт перестане забирати, утримувати й накопичувати вологу, все, що буде падати зверху, потраплятиме у річки. Але вода буде відфільтрованою, чистою. Вона наповнюватиме струмки, потічки, річечки і вливатиметься у основне русло ріки.

 

Якщо дно потоків ніхто не пошкоджував, не дестабілізував, вода залишиться більш-менш чистою і не буде страшних наслідків. Вона зустріне на своєму шляху дуже великі валуни, адже із часом ґрунт і дрібні камінці подекуди вимиваються. Профільтрована з лісу чиста вода просто збільшиться в об’ємі і тектиме вниз, вдаряючись у ці валуни. За законами фізики, стикаючись із великим камінням, сила опору якого досить висока, енергія води буде гаситися, передаватися у цей камінь. Якщо ж на її шляху траплятимуться ще й перепади чи водоспади, вона зійде нанівець.

 

І далі ми бачимо, як гірські річечки стають дедалі тихішими й потрапляють у велику ріку, піднімаючи її русло. Якщо її дно також не дестабілізоване видобутком гравію чи проїздами тракторів, то і тут вода зустріне опір каміння. За умови, що на берегах річки ростуть у заплавах великі верби, тополі чи вільхи, кінетична енергія води буде гаситися ще й завдяки ним. Також це завадить знищенню та вимиванню ґрунту на берегах.

 

Так природа саморегулює ситуацію, зменшуючи ризики катастрофічних наслідків від паводків, які є звичайним природним явищем.

 

Українцям просто необхідно навчитися жити з цим розумінням, аби мінімізувати ризики. Якщо все залишити, як є, внаслідок зміни клімату ситуація стане ще більш катастрофічною, оскільки нині значно збільшуються періоди посух і періоди опадів.

 

Розорення ландшафту та вирубка лісів – шлях до екологічної катастрофи

 

Якщо не звертати уваги на проблему, забудовувати заплави, розорювати понад третину території ландшафту, басейну, водозбору, вирубувати понад третину лісу на території водозбору, знищувати всі дерева в горах, пошкоджувати трав’яний ґрунтовий покрив, ущільнювати важкими тракторами ґрунт майже на 50% території, – трагедій не оминути.

 

Тоді крапля води відразу не впаде на дерево, а потрапить на ущільнений ґрунт, на глину, і по цих розритих трелювальними тракторамиТрелювальні трактори – трактори, спеціально підлаштовані під вивіз дерев від місця їх до місця навантаження на лісовози. дорогах збиратиметься в річечки вже прямо на гірських схилах.

 

Нині, коли ми йдемо в Карпати і бачимо якусь стару вирубку чи стару дорогу, то дуже часто фотографуємося у таких ярах, де можна стати у повний зріст. І видно, що це колись була дорога, але вода вимила величезну яму, як каньйон. Це і є наслідок недбалості людей. Весь ґрунт вимивається, дуже швидко насичується вологою.

 

Ґрунти в Карпатах – малопотужні. Мають малу товщину, адже під ґрунтом є материнська порода – скеля, суцільний твердий камінь, на якому є невеликий шар землі. У горах він збирається сотнями, тисячами років. І коли на таких малопотужних ґрунтах здійснюють суцільні вирубки, вони починають швидко намокати.

 

Дощ мочить камінь, скелю під кутом 40-45 градусів (або й більше), і весь цей пласт ґрунту в 20-30 см чи пів метра сповзає вниз, адже його нічого там не тримає, оскільки немає хитросплетіння коріння різних дерев чи рослин. Відбувається ґрунтова ерозія. Формуються селеві потокиСелеві потоки (селі) — короткочасні гірські потоки, які складаються із суміші води і великої кількості ґрунту, твердого матеріалу. Вони виникають унаслідок дощів, інтенсивного розтавання снігу та льоду, завалів і дамб у долинах, де наявні великі запаси розсипчастого уламкового матеріалу.. І це все потрапляє до річок, підвищує кінетичну енергію потоку.

 

Якщо раніше по руслу тієї чи іншої річки возили важкими тракторами деревину, то стабільність її дна повністю зруйнована. Опір навіть великих валунів, які там лежали століттями, зрушений, а середнього каміння – й поготів. Відповідно, вода підмиває щілини під каменями. І цей потік, уже навіть не води, а суміші води з глиною, камінням і всіма порубковими рештками, які залишають лісозаготівельники на берегах потічків або й прямо у них, несеться вниз, набираючи більшої руйнівної сили.

 

Зупинити його практично неможливо. Він б’ється в береги, вириває їх, потрапляє на дорогу, руйнує асфальт, знищує все, що зустрічає на шляху. Якщо такий потік наривається на бетонну опору, яка, до того ж, може бути зведена неякісно, з певними порушеннями, тоді руйнуються і мости, і дамби. Саме через таку людську недбалість ми й отримуємо щоразу, із року в рік, одну й ту саму ситуацію.

 

І тоді ми кажемо: «О, Господи. Знову вода прийшла». Треба знову 500 мільйонів або два мільярди гривень із резервного бюджету. Треба латати ті дороги, знову будувати, перебудовувати, красти під час цього всього відкати… І не додавати цементу. І чекати наступного паводка, який знову це все змиє. 

 

У перспективі дороги треба прокладати поза межами таких територій із високими ризиками, вище на 20–30 м від річкових терас (можливих місць підтоплень), а між дорогою і річкою ніколи не вирубувати живі дерева. Те саме стосується всієї іншої інфраструктури. Гірське лісове господарство та інші види землекористування необхідно здійснювати тільки природощадними технологіями із врахуванням природного стоку води.

 

Виходить, що граблі – на одному й тому самому місці, але наступаємо ми на них знову і знову. Така в нас культура управління ризиками.

ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті