fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Як це працює — 03.08.21
ТЕКСТ: Ольга Лактіонова, Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Хто в ліс, хто по дані: інтерв’ю з Альберто Каїро

Графік чи таблиця? Червоний чи синій колір? Коли доводиться робити презентацію з купою даних, виникає стільки питань, що часом голова йде обертом. Разом з журналістом, дизайнером, автором книжок і професором Університету Маямі Альберто Каїро поговорили про те, як краще візуалізувати свої і сприймати чужі дані. 

У своїй книжці «Функціональне мистецтво. Вступ до інфографіки та візуалізації», яка перекладена на українську, ви розповідаєте, як у вашій професійній спільноті деякі люди вважають, що варто розрізняти терміни «інфографіка» і «візуалізація інформації». Останній передбачає надання людині інструментів для розуміння даних. Що це за інструменти? Якими мають бути перші кроки для середньостатистичної людини, щоб розуміти дані?

 

Я не сильний прихильник чітких визначень. Тому я інколи поперемінно використовую терміни «інформаційний дизайн» та «інформаційна графіка» (інфографіка), хоча маю на увазі різні речі. Інформаційний дизайн – це своєрідний парасольковий термін, який охоплює все, що пов’язано з організацією інформації з метою створення умов для її розуміння. Це як кремезне дерево, що має багато гілок. Так ми маємо інформаційну графіку, яка за своєю суттю є пояснювальною графікою, у якій ми використовуємо ілюстрації, діаграми, графіки та карти. Іншою гілкою цього дерева є візуалізація даних. Це, за своєю суттю, візуальне представлення даних. Інші гілки також можуть бути пов’язані з цим, але саме візуалізація фокусується винятково на візуальній репрезентації даних. 

 

Щодо інструментів або навичок, якими потрібно оперувати, щоб якісно працювати з даними, мені здається, це насамперед інтуїтивне розуміння цифр. Це не означає, що потрібно стати повноцінним статистом. Я маю на увазі певне відчуття того, як міркувати про числа, як обґрунтовувати їхнє використання в контексті наукових формулювань, наприклад. Це перший крок.

 

Друге – це постійна співпраця з експертами, які працюють з цими даними. У мене немає ступеня зі статистики чи з якоїсь наукової галузі. Я здобув освіту журналіста та дизайнера. І якщо ваш досвід подібний до мого, то варто змиритися і прийняти те, що ви не зобов’язані глибоко розуміти дані. Співпрацюйте з людьми, які вже мають ці знання. У випадку пандемії – з епідеміологами. Якщо ви висвітлюєте теми, які стосуються суспільства й політики – з політологами.

 

Зрештою, потрібно розвинути своєрідне концептуальне розуміння того, як візуально подавати інформацію. Когнітивістика й інформаційний дизайн взаємопов’язані. Ми повинні розуміти, які обмеження має наш мозок для інтерпретації візуальної інформації. Ці знання допомагають сформулювати принципи подання інформації. Наприклад, не варто перевантажувати людей великою кількістю даних. Коли ж нам доводиться подавати багато інформації, краще не давати її всю відразу, а порційно та послідовно, відповідно до того, як наш мозок опрацьовує інформацію. У цьому контексті можна навести приклад з кольоровими палітрами. Існують певні кольорові палітри, які працюють краще, ніж інші, просто тому, що наш мозок краще сприймає ці кольори. Тому трохи знань з когнітивістики нікому не зашкодять.

 

У своїй книжці ви розповідаєте, що червоний колір, наприклад, зазвичай застосовують для привернення уваги. Які ще такі трюки можна використовувати, щоби щось підкреслити, на чомусь наголосити? 

 

Колір – тільки один з таких інструментів. І це не обов’язково саме червоний колір. Він просто один з найбільш поширених у західній культурі для привернення уваги. Але є багато чистих кольорів – чистий червоний, чистий синій, чистий зелений. Якщо ви у своїй роботі використовуєте переважно приглушені нейтральні кольори і раптом поміщаєте справді яскраву кольорову пляму – вона точно приверне увагу, бо відрізнятиметься від решти елементів. 

 

Є багато інших трюків, які ми можемо використовувати. Хоча я б не називав їх трюками, бо ви нікого не обманюєте. Ви просто спрямовуєте увагу на щось. Наприклад, анімація. Коли щось рухається, воно, як правило, привертає більше уваги. Це звучить досить очевидно, але насправді це не так. Я бачив і робив так багато візуалізацій, в яких одночасно одним речам задавали рух справа наліво, іншим – зліва направо. І це збиває з пантелику – люди не розуміють, куди дивитися. Це також пов’язано з тим, як мозок опрацьовує інформацію. Спершу ми маємо задати анімацію одній частині графіки, зробити паузу і лише потім задавати анімацію іншій частині графіки. У такий спосіб ви скеруєте увагу людей до різних сторін візуалізації. 

 

Те, як ми упорядковуємо інформацію, – ще один спосіб акцентувати увагу на чомусь. У композиції, наприклад, сторінки чи розвороту є певні місця, які значно помітніші, ніж інші. Зокрема, це верхній лівий кут. Принаймні в західній культурі цю частину простору найчастіше використовують для подання важливої інформації. Тож все, що ви хочете виділити, помістіть у верхньому лівому куті.

 

Зробити щось набагато більшим за щось інше – це ще один спосіб привернення уваги. Додати трохи тексту, пов’язаного з конкретним фактом, який ви хочете виділити, – ще один спосіб. Отож, існують різні способи привернення уваги до головних фактів у візуалізації. Колір – лише один з них.

 

У своїй останній книжці «Як діаграми вводять в оману» ви використовуєте метафору з молотком. Його можна використовувати, щоби будувати будинок, а можна, щоби його зруйнувати. Так само з діаграмами. Чи могли б ви згадати кілька прикладів, коли функціональне мистецтво призвело до руйнівних результатів?

 

Певно, не до руйнівних результатів, але до непорозуміння та поширення місінформації точно. Таких прикладів чимало. Деякі з них стосуються пандемії, яку ми зараз переживаємо. На початку пандемії у Сполучених Штатах публікували візуалізації даних, де порівнювали смертність на початку пандемії та смертність внаслідок, наприклад, серцево-судинних захворювань або автомобільних аварій. Цифри на цих діаграмах були правильними. Смертність внаслідок автомобільних аварій щорічно була набагато вищою, ніж смертність від пандемії. Тож проблема була не в цифрах, а в самій діаграмі, оскільки це зовсім різні речі. Не можна порівнювати явище, динаміка якого не сильно змінюється з року в рік (як-от кількість смертей внаслідок автомобільних аварій чи серцево-судинних захворювань; ці цифри варіюються, але трохи) з явищем, яке може змінюватися експоненційно, як у випадку з пандемією. Сьогодні може бути десять смертей, але якщо ви нічого не робитимете з цим, то через тиждень число вже може сягати сотні, ще через тиждень – тисячі випадків. Я бачив чимало таких прикладів, які змусили людей на самому початку пандемії применшити серйозність виклику, який постав перед нами.

 

Як я пояснюю у своїй книжці, візуалізації даних загалом можуть призвести до всіляких непорозумінь, якщо їх неправильно читають. Більша частина моєї книги присвячена насправді не тому, як можна обманути за допомогою діаграм. Я занепокоєний навіть не людьми, які намагаються свідомо маніпулювати цим інструментом. Мене набагато більше турбує громадськість, яка неправильно інтерпретує правильно складені діаграми. І це трапляється постійно. Бо ми всі схильні проєктувати наші політичні чи соціальні переконання на повсякденні речі, тому дуже легко помилково інтерпретувати діаграму або використати її так, що підтвердити свої погляди. Ось що мене турбує.

 

Так само і в науці. Можна знайти якесь дослідження, що підтверджує певну точку зору. Звісно, воно може бути неякісним. Чи є у функціональному мистецтві, як у науці, правила якісної роботи, за якими можна визначити, що це, наприклад, хороша інфографіка?

 

Я вважаю, що графічні дизайнери, які про щось інформують, мають нести відповідальність за свої роботи. Думки про наслідки мають передувати самому дизайну. Тому часто те, що передує дизайну, набагато важливіше, ніж сам дизайн. Це прагнення робити все правильно. Як ви сказали, сьогодні можна знайти дослідження, яке підтверджує будь-що, якщо ви знаєте, де його шукати. Так трапляється, тому що люди не розуміють, як насправді працює наука чи доказова база. Тому не варто користуватися одним дослідженням, яке підтверджує те, у що ви вірите. Потрібно брати до уваги обмеження цього дослідження, силу його доказів. 

 

Ідеальним прикладом цього я б назвав еволюцію шляхом природного добору. У США багато людей відхиляють її докази, тому що мають глибокі релігійні переконання. Вони вірять, що Біблія – це буквальна репрезентація правди, і вони не можуть прийняти те, що в нашому світі одні види еволюціонують з інших видів. Чи є «дослідження», які спростовують еволюцію шляхом природного добору? Звісно. Можна знайти кілька. Ці «дослідження» можуть посіяти сумніви серед громадськості, але такі роботи зазвичай пишуть ті, хто гадки не має, про що вони пишуть. І хоча ці роботи опубліковані, 99.9% доказової бази не спростовує еволюцію шляхом природного добору. 

 

Щось подібне відбувається і з кліматичними змінами. Реальність змін клімату беззаперечна. Хоча принаймні в Штатах їх заперечували історично, але це неможливо заперечувати зараз. Ми не можемо сумніватися. Ми всі маємо право на свої думки, переконання, але коли докази точно свідчать на користь якогось факту, коли вага доказів така сильна та беззаперечна, у нас немає свободи мати іншу думку.

 

Я думаю, це також має стосунок до того, як дизайнери мають ставитися до своєї роботи. Наше завдання – не просто подавати інформацію або зображувати її. Звісно, це частина роботи, але значна частина нашої роботи передує ще самому процесу дизайну, коли ми намагаємося зрозуміти, яку саме інформацію ми доносимо, навіщо та до яких наслідків вона може призвести.

 

Ви часто наголошуєте, що це наша відповідальність – не надавати оманливу інформацію. Однак часто люди роблять це для власної вигоди. Тож як узгодити моральний обов’язок з потребою поширювати інформацію для своєї вигоди? Як ми можемо заохотити інших і, звісно, утримуватися від забезпечення власних інтересів?

 

Я намагаюся не проштовхувати власні погляди через візуалізації, які я створюю. Усі ми люди. Усім людям характерні упередження, політичні переконання і таке інше. Це неминуче. Неможливо применшити чи придушити все це на 100%. Однак цей імпульс можна стримувати. У своїй роботі мені важливо намагатися приборкати власні думки та погляди і надати те, що в журналістиці зазвичай називають найкращим розумінням того, що є істина, – це збалансований, об’єктивний і нейтральний погляд на інформацію, яку ми поширюємо.

 

Ця позиція може бути також неправильною. Але це частина нашої роботи – бути постійно відкритим до виправлень. Коли ви поширюєте інформацію навіть з найкращими намірами, ви все рівно можете помилитись або вбудувати упередження у свою подачу інформації. Ви повинні бути відкритими до виправлень інших людей і бути готовими виправляти те, що ви написали. 

 

Отож, я не думаю, що це справді великий виклик для нас або що між нашими упередженнями та спробами їх приборкати є конфлікт. Я знаю, що багато людей не погоджується з моїм баченням. Але я зазвичай порівнюю те, як журналісти та активісти дивляться на речі. Їхні підходи відрізняються. Активісти просувають свою політичну,  гуманітарну програму абощо. І це цілком прийнятно. Але це не моя робота. Я не активіст. Я просто намагаюся надати людям інформацію. Принаймні я прагну цього. Я можу зазнати невдачі, але принаймні я намагаюся. 

 

Чи може високе мистецтво надихати на створення функціонального мистецтва? Якщо так, то як саме? 

 

Безумовно, може. І так справді відбувається. Деякі з найкращих інформаційних дизайнерів, дизайнерів візуалізацій даних надихаються мистецтвом. Усі ми отримуємо натхнення з різних джерел. Деякі з нас – читаючи певні книги, занурюючись в них. Інші дизайнери знаходять ідеї, споглядаючи високе мистецтво, запозичуючи техніки з нього. 

 

Я думаю, що це цілком прийнятно й добре, поки ти пам’ятаєш, що ціль інформаційного дизайну конкретніша. Не обов’язково створювати в читача емоційний відгук. Наша мета – інформувати людей про щось. Інакше це буде мистецтво, а не інформаційний дизайн. Ключове слово – «інформаційний», тому ми маємо інформувати. Коли ж ви хочете запозичити техніки з інших царин – будь ласка, це цілком прийнятно. Можливо, це навіть зробить вашу роботу кращою.

 

Чи могли б ви назвати кілька прикладів хороших джерел, де можна брати надійні дані? 

 

Це дуже залежить від країни, про яку йдеться. Щодо глобальних джерел, то їх теж чимало. Наприклад, ресурси ООН, Світового банку, Our World in Data.

 

Але я насправді не фахівець з джерел даних. Коли мені потрібно знайти дані, я консультуюся з експертами, які підказують мені, де ці дані шукати. Я зазвичай використовую ці джерела для завантаження даних і створення дизайну для моїх занять. Наприклад, коли я розповідаю своїм студентам, як візуалізувати дані. Загалом дані надійні на ресурсах великих міжнародних організацій, зокрема неприбуткових, однаково, приватних чи публічних, як-от Gates Foundation, UNICEF. Це джерела, яким я загалом довіряв би.

 

Чи могли б ви порадити, коли використовувати інфографіку, а коли відео, текст чи таблиці? Яку інформацію краще показувати, використовуючи ці інструменти?

 

Усе це певною мірою стосується запитання, як приймати рішення про те, як і коли презентувати інформацію. Візьмімо для початку таблиці та візуалізацію даних. Чи варто мені показати ці цифри у формі таблиці? Чи, може, краще графічно, наприклад, у формі карти? Я вирішую це, спираючись на те, що саме я хочу показати людям або що я хочу, аби люди взяли для себе з цієї інформації. 

 

Наприклад, якщо я хочу, щоб мої читачі могли визначати самотужки важливі дані або додати власні, я не створюю візуалізацію даних – я роблю таблицю. Якщо ж мене більше турбує не індивідуальне сприйняття даних, а повна картинка, патерни, тренди, тоді я зроблю радше візуалізацію даних, ніж таблицю. І таблиці, і візуалізації даних – однаково хороші інструменти для подання тієї самої інформації. Але їхні цілі різні. Тому я завжди мислю категорією мети. Що я намагаюся показати? Що я хочу, аби люди сприйняли або які висновки зробили? Виходячи з цього, я вже обираю форму.

 

У подібний спосіб я думаю і про анімацію. Чесно оцінюю, чи справді вона мені потрібна, чи допомагає вона щось краще сприймати, чи робить щось цікавішим і захопливішим. Якщо так, тоді я використовую анімацію. Якщо це просто анімація заради анімації, я не використовую її, тому що вона не має цілі. Тож, я намагаюся бути трохи суворішим до себе і відстежувати, чи справді ця конкретна форма вираження допомагає мені донести меседж до читача, чи робить його більш зрозумілим і привабливим, і за цих умов використовую її. Я знаю, що це звучить дуже туманно, але саме у такий спосіб я ухвалюю рішення.

 

Хіба через такий підхід не легко потрапити у пастку підтверджувального упередження?

 

Абсолютно. Коли працюєш наодинці, дуже легко піддатися впливу своїх упереджень. Тому я часто рекомендую не працювати самим і співпрацювати з експертами. Ви все одно ризикуватимете потрапити під вплив групового мислення, якщо ви працюєте з людьми, у яких дуже схожі погляди до ваших, але ризик буде меншим. Якщо ви показуватимете свою роботу іншим, отримуватимете щиру конструктивну критику, ваші роботи ставатимуть кращими.

 

І це не якась нова практика. Якщо подивитися на найкращі приклади інформаційного дизайну, візуаліазації даних, які роблять дизайнери, наприклад, The New York Times або The Washington Post, то ми побачимо їхню культуру відкритості до внутрішньої критики. Їхні графічні роботи – це зазвичай результат дуже довгого процесу розробки дизайну, його обговорення та коригування, внесення правок. Ми справді схильні ставати жертвами своїх упереджень, тому не допускайте цього – говоріть з іншими. Показуйте свої роботи іншим – ось моя порада. 

 

Я сам дотримуюсь цього підходу, коли пишу свої книги. Я зазвичай показую їх 15–20 людям з різними експертизами. І навіть за такого підходу я часом припускаюся помилок. Але я відкритий до коригувань своїх книжок. Я вже звик показувати свою роботу стільком людям, скільком можливо, бо розумію, що не знаю всього і що я можу стати жертвою свого способу мислення. Інколи розмірковування можуть вивести на неправильний шлях, і вам буде потрібен хтось, хто гляне на це все з боку і скаже, що краще допрацювати.

 

Чи могли б ви пригадати яскравий випадок, коли хтось критикував ваші помилки у книжці? 

 

Один такий випадок трапився з моєю книжкою «Функціональне мистецтво». В одній із частин я описую, що між рівнем освіти і показниками ожиріння є кореляція. Але я некоректно це роблю. Така кореляція справді існує в США. Здається, я писав так: що більш ви освічені, то менш схильні до ожиріння. Але це неправильно, бо ця кореляція існує на рівні країни, але її може не бути на індивідуальному рівні. Це називається екологічною хибоюЕкологічна хиба – формальна помилка в інтепретації статистичних даних, яка виникає, коли висновки про природу індивідів виводять з припущень щодо групи, до якої ці особи належать. (ecological fallacy). 

 

Тоді моєю помилкою була неуважність у виборі слів, з якою я описав ту діаграму. І мені вказав на цю помилку досить агресивно й критично один аналітик даних. Спочатку я почувався ображеним: як він міг писати про мою книгу в такому тоні? Але я двічі прочитав це зауваження і зрозумів, що він має слушність. Я написав йому на електронну пошту, що повністю погоджуюся з ним. Я також написав про це виправлення у своєму блозі.

 

Такі речі трапляються. Це, певно, найпоказовіший приклад, який я можу зараз пригадати. Хоча може бути і багато інших. Наприклад, у минулому я використовував жахливі кольорові палітри. Або використовував кольори, які збивали з пантелику дальтоніків. Мені вказали на це, і у своїх нових роботах я вже беру це до уваги. Кожний помиляється. Ми маємо усвідомити це і бути відкритими до виправлень.

 

Чи існують якісь відмінності, коли ви створюєте інфографіку для різних країн? Чи є щось таке, чого варто уникати через специфіку країни?

 

Не сказав би. Можуть бути якісь відмінності. Але я можу відповісти тільки гіпотетично. Я ніколи не був у такій ситуації. Хоча я можу навести один конкретний приклад. У мене є друг з Перу, який створював інфографіку для корінного населення Перу. Звісно, для корінного населення ти не будеш створювати таку саму інфографіку, як для статистиків, наприклад. Це різні аудиторії. Потрібно адаптувати свою роботу до потреб і очікувань цільової групи. Графічний стиль відрізнятиметься, спосіб подачі інформації також буде інакшим.

 

Ось така адаптація роботи до цільової аудиторії характерна для всіх культур. Я не робитиму для підлітків таку саму візуалізацію даних, як для епідеміологів, якщо ми говоримо про пандемію. Це зовсім різні аудиторії. Отож, у такому разі справді можуть бути відмінності. Моя ж робота досить вузькоспеціалізована. Я завжди працював в одній сфері, у журналістиці, тому і не мав справи з подібною ситуацією.

ТЕКСТ: Ольга Лактіонова, Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: