ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Психологія — 08.06.22
    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    «Я відчуваю твій біль»: що таке емпатія

    Нещодавно ми всі були прикуті до історії «Азовсталі». До чоловіків та жінок, які застрягли у пеклі, обороняючи цивільних та відводячи ворожі війська. Ми бачили історії багатьох з них, стежили за тим, як вони живуть. Ми ходили на мітинги та намагались домогтись того, щоб їх врятували. Що нас мотивувало? Емпатія. З того, що ми бачили, ми майже відчували, як воно, – бути в пеклі. Звісно, нам ніколи цього не зрозуміти, проте ми читали, слухали та бачили цих героїв, які описували своє становище. І наша уява малювала нам те, що могло б бути з нами, якби ми опинились там. Біль за те, що люди в оточенні, повна безвихідь. Хотілося це змінити, не полишити. Це співчуття й бажання допомогти мотивовані емпатією.

    Історія терміну «емпатія»

     

    Термін «емпатія» поступово еволюціонував1. Так, на початку 1900-х емпатію сприймали як здатність «спроєктувати власні почуття на світ» або єднання з об’єктом. Наприклад, проводили дослідження щодо тілесних відчуттів або рухів, які викликають відчуття злиття з (неживим) об’єктом. Вже в середині ХХ сторіччя дослідники змінили напрямок, та почали вважати, що емпатія – це точна оцінка чужих думок або почуттів2.

     

    У 2009 році соціальний психолог Деніел Бетсон, який досліджував емпатію протягом десятиліть, запропонував3 вісім різних понять, які об’єднуються в поняття емпатії: 

     

    1) Усвідомлення думок і почуттів інших: ми знаємо, що не тільки ми в цьому світі маємо почуття. 

    2) Можливість уявляти чужі думки та почуття: ми бачимо емоцію, здатні її проаналізувати та мати певну теорію того, що відчуває ця людина.

    3) Приймати пози співрозмовника: так виникає певна невербальна взаємодія. Також, бачачи певний вираз обличчя, емоцію в кіно, ми можемо зрозуміти, що відчуває персонаж.  

    4) Насправді почуватися так само, як хтось інший: буквально відчути себе в тілі іншої людини, всі її життєві обставини і те, чому вона/він такі.

    5) Здатність уявляти, що відчувала б або думала б людина, тобто сприймати точку зору іншої людини. Наприклад, у суперечці знайти в собі сили зрозуміти, що має на увазі інша людина.

    6) Здатність переживати страждання іншого: в момент, коли ми бачимо людину, яку тільки що вдарили по обличчю, ми ніби відчуваємо цей удар на собі.

    7) Співчуття до чужих страждань, яке іноді називають жалем.

    8) Проєктування себе в ситуації іншого: можливість уявити себе на місці іншої людини, відчути те, що і вона в цей момент. 


    Це показує, наскільки схожі уявлення про емпатію в різних авторів. Бетсон лише зібрав найпопулярніші для майбутнього використання. Можна побачити, наскільки поняття складне, і що всі ми можемо інтерпретувати його по-різному. 

    Розвиток емпатії

     

    Психолог Мартін Гофман висловив гіпотезу4, що існує чотири етапи розвитку емпатії. Перший – «глобальна емпатія» – розвивається протягом першого року життя. Так, немовлята віком від двох днів плачуть або стають візуально тривожними, коли чують звуки плачу іншого немовляти. Це показує, що емпатія в нас присутня з самого народження, і, найімовірніше, закладена генетично. Проте щоб вона розвивалась в старшому віці, необхідно споглядати, як інші проявляють свої емоції, підтримку близьких. 

     

    «Егоцентрична емпатія» – другий етап. Він припадає на другий рік життя і проявляється, коли дитина здатна зрозуміти, що може бути засмученою не тільки вона, але й інші люди. На цьому етапі дитина може спробувати втішити іншу людину, запропонувавши щось, наприклад свою улюблену іграшку. Вона вірить, що те, що для неї приємно, буде приємно і для іншої людини. 

     

    Наступний етап розвитку емпатії відбувається в 3–4 роки, коли дитина починає розуміти різні ролі та має більше навичок. Це може означати, що дитина стає менш егоцентричною та розуміє свої та чужі емоції. 

     

    На останньому етапі дитина починає пов’язувати відповіді іншої людини з тим, що могло статися в минулому, і що відчувала і знала тільки особа, з якою вона спілкується (зокрема використовує теорію розуму, про це нижче). Наприклад, на базі минулого досвіду дитина може здогадатись, через що мама плаче зараз.

    Теорія розуму  

     

    Теорія розуму (Theory of mind, ТоМ)5 – це здатність розуміти інших людей, приписуючи їм психічні стани (тобто припускаючи, що відбувається в їхній свідомості). Термін використовується для пояснення пов’язаного між собою набору інтелектуальних здібностей, які дозволяють нам зрозуміти, що інші мають переконання, бажання, плани, надії, інформацію та наміри, які можуть відрізнятися від наших.

     

    Володіння теорією розуму вважається вирішальним для успіху в повсякденних соціальних взаємодіях людини. Люди використовують її, коли аналізують і роблять висновки про поведінку інших. Також сприйняття облич, розрізнення обличчя матері від незнайомого, розпізнавання емоцій та виразів обличчя є життєво важливими для розвитку перцептивних компонентів ToM6.

     

    Емпатія – це емоційна реакція, яка відповідає психічному стану іншої людини, а ToM – глибша когнітивна здатність, одним із компонентів якої є сприйняття точки зору іншої людини.

     

    Різні порушення нервово-психічного розвитку, як-от розлади спектру аутизму, синдром дефіциту уваги та гіперактивності й шизофренія, а також набуті порушення мозку (і черепно-мозкова травма) погіршують ТоМ.

    Роль стосунків між матір’ю та дитиною 

     

    Емпатія важлива для функціонування в суспільстві. Ми маємо співчувати одне одному заради взаємопідтримки, роботи та повноцінного життя. Важливо зазначити, що на рівень емпатії впливають генетичні й соціальні фактори. Навчити співчувати можуть мультики, телебачення, казки з певною мораллю та інші діти. За словами дослідника Еріна Брауна, «дитячі історії часто містять емоційні події, які діти повинні інтерпретувати, щоб зрозуміти сюжетну лінію. Наприклад, батько Сімби помирає на початку “Короля Лева”, а зведені сестри Попелюшки жорстоко поводяться з нею. Читаючи такі історії, деякі діти можуть виявити, що насправді вони відчувають ті самі емоції, які відчувають герої історії, наприклад, поділяючи горе Сімби через смерть Муфаси в “Королі Леві”. Ступінь, до якого діти або дорослі відчувають емоції інших, відрізняється у різних людей; деякі люди дуже чутливі до емоційних подій, тоді як інші менш схильні сприймати емоційну точку зору інших. Такі відмінності зазвичай називають відмінностями в емпатії».

     

    Проте найбільший влив на дитину матимуть батьки: емпатія та інші види емоційної поведінки випливають із поведінки батьків з їхніми дітьми8. В одному дослідженні9 батьки разом з дитиною дивились емоційно забарвлені фільми. Після перегляду їх запитали, як вони себе почувають, і діти й батьки відповідали на питання зі шкал для вимірювання емпатії. З цього дослідження можна було побачити, що батьки з більшим рівнем співчуття до інших, показують своїм дітям, як краще справитись з негативними емоціями, аніж ті, в кого рівень емпатії був нижчим. Також це означає, що діти в більш співчутливих батьків будуть більш емпатійними в певних ситуаціях. 

     

    Один з найкращих методів розвитку в дитини емпатії – це спільне читання книжок. Так, використання книг для розмови про розвиток емоції та про те, що означають відчуття до іншої людини, – це те, що може сприяти розвитку емпатії10.

     

    В іншому дослідженні спостерігали за поведінкою дітей, коли їхня мати, батько чи опікун були сумними або напруженими. Діти вже у віці двох років демонстрували ознаки емпатії: вони допомагали, ділилися, заспокоювали та піклувалися про інших, які потрапили в біду. Також діти намагалися з’ясувати, як поєднати ставлення їхніх батьків або опікунів з виразом обличчя. Маленькі діти намагалися якимось чином «допомогти» батькам, коли вони виглядали засмученими, обіймаючи або поплескуючи їх по спині. Ці всі патерни поведінки вони зазвичай бачать в кіно та мультиках, а також в поведінці своїх близьких. Звісно, ми не можемо бути певними, наскільки впливають гени на розвиток емпатії, адже навіть в емоційно «холодних» батьків, бувають дуже емпатійні діти. 

     

    Також цілком можливо, що діти можуть проявляти різні рівні емпатії залежно від того, з ким вони взаємодіють. В одному дослідженні11 спостерігали, як діти реагують на своїх матерів та незнайомих людей, коли вони імітують біль. Виявилось, що діти мали більш яскраву реакцію на свою матір, аніж на незнайомця. Це може свідчити про те, що діти насамперед піклуються за свою матір, та співчувають їй більше ніж незнайомцю. Це важливо, адже це демонструє, що відчуття емпатії може змінюватись залежно від людини.

     

    Тут варто обговорити відмінності між статтю дитини та те, як вона вчиться емпатії. Ми живемо у світі, де стереотипно заведено вважати, що жінки більш емоційні та турботливі, а чоловіки сильніші та менш емоційні. Пам’ятаю, як у школі, коли хлопці бились, це сприймали нормально, а от якщо хлопець плакав, йому казали: «Не будь дівчиськом». Це не тільки зміцнювало погляд на певні ролі, а ще й означало, що дівчатами бути не круто, що сльози це ознака слабкості. В далекому 1999 році дослідниця Трейсі Спінрад та колеги у своєму дослідженні12 дивились на взаємодію між батьками та їхніми дітьми. Вони виявили, що дівчата мають ширший діапазон емоцій, щоб проявляти емпатію, ніж хлопці. Це звісно, впливає на те, як вони будуть себе поводити, коли стануть дорослими людьми, які емоції будуть проявляти. 

    Дзеркальні нейрони

     

    У 1980-х і 1990-х роках нейрофізіологи Джакомо Ріццолатті та колеги розмістили електроди на ділянку мозку, яка має зв’язок з рухом (вентральну премоторну кору)13. Тоді вони хотіли вивчити рухи, пов’язані з захопленням їжі, та контроль рук мавпи. Під час кожного експерименту дослідники дозволяли мавпі тягнутися до шматочків їжі та реєстрували окремі нейрони в мозку, вимірюючи реакцію нейрона на певні рухи. Проте вони виявили, що деякі нейрони реагували, коли мавпа спостерігала, як людина бере шматок їжі, а також коли мавпа сама брала їжу. Також деякі дані14 свідчать про те, що у людей є подібні системи дзеркальних нейронів: дослідники визначили ділянки мозку, які реагують як під час дії, так і під час спостереження за дією. Це ті ж самі регіони мозку, що і в макак. Коли ця теорія здобула славу, її одразу пов’язали з емпатією, аргументуючи це тим, що дзеркальні нейрони допомагають нам розуміти та сприймати дії інших людей. 

     

    Проте дуже важливо зазначити, що теорію про дзеркальні нейрони доволі багато критикують. Деякі вчені впевнені, що все не так просто, і реакції, які ми бачимо, насправді є артефактами (артефакти з’являються на зображенні МРТ, проте вони не є процесами, які дійсно відбуваються у мозку). Також хоча ці нейрони й загоряються при спогляданні дії інших, це не означає, що люди завдяки ним розуміють певну дію15.

     

    Емпатія може слугувати неймовірним мотиватором, адже відчуваючи чиїсь страждання на собі, ми більш активно будемо діяти, аби змінити цю ситуацію. Звісно, не треба забувати, що про ці речі доволі добре знають маркетологи та користуються емоційно забарвленою рекламою, аби розчулити або розізлити нас. Така реклама найкраще працює, саме через наші емоції та можливість відчувати чужі. 

     

    Емпатія – дуже необхідна навичка для існування людини. Ми відчуваємо чужий біль, і це дає нам мотивацію діяти; успішно спілкуємось з різними людьми та можемо співчувати, що дарує можливість зрозуміти одне одного. Якщо емпатії немає, то люди починають дегуманізувати одне одного (про це тут), що може призвести до насильства. Ми не можемо жити в повністю холодному світі, позбавленого співчуття та міжгрупового розуміння. Тому що для виживання в групі нам необхідно розуміти біль ближнього – так члени групи будуть підтримувати одне одного, що сприятиме довшому існуванню цієї групи. У часи війни емпатія сприяє нашому бажанню допомагати іншим, дає нам мотивацію та наснагу. З іншого боку, тому нам так тяжко чути про все, що відбувається – ми не можемо не відчувати колективний біль за тих, хто помер, за тих, кого катували. Цей біль надалі мотивуватиме нас всіх боротись за наше майбутнє.

    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Посилання
    • 1. Історія розуміння емпатії
    • 2. — McWilliams, Nancy (2020). Psychoanalytic diagnosis: understanding personality structure in the clinical process (2. ed.). New York, NY: The Guilford Press. p. 235. ISBN 978-1462543694.
    • 3. Деніел Бетсон про емпатію
    • 4. — Hoffman, M., & Levine, L. (1976). Early sex differences in empathy. Developmental Psychology, 12(6), 557-558.
    • 5. Теорія розуму і розвиток дитини
    • 6. — Vygotsky LS 1929 The problem of the cultural development of the child. J Genet Psychol 36: 415–432
    • 7. Емпатія у дітей і їхніх батьків
    • 8. — Barnett, M., King, L., Howard, J., & Dino, G. (1980). Empathy in young children: Relation to parents' empathy, affection, and emphasis on the feelings of others. Developmental Psychology, 16(3), 243-244.
    • 9. — Eisenberg, N., Fabes, R., Schaller, M., Carlo, G., & Miller, P. (1991). The relations of parental characteristics and practices to children's vicarious emotional responding. Child Development, 62(6), 1393-1408.
    • 10. — Aram, D., & Aviram, S. (2009). Mother’s storybook reading and kindergartner’s socioemotional and literacy development. Reading Psychology, 30, 175-194.
    • 11. — Moreno, A., Klute, M., & Robinson, J. (2008). Relational and individual resources as predictors of empathy in early childhood. Social Development, 17(3), 613-637.
    • 12. — Spinrad, T. L., Losoya, S. H., Eisenberg, N., Fabes, R. A., Shepard, S. A., Cumberland, A., ... & Murphy, B. C. (1999). The relations of parental affect and encouragement to children's moral emotions and behaviour. Journal of Moral Education, 28(3), 323-337.
    • 13. — Rizzolatti, Giacomo; Fadiga, Luciano; Gallese, Vittorio; Fogassi, Leonardo (1996). "Premotor cortex and the recognition of motor actions". Cognitive Brain Research. 3 (2): 131–141. doi:10.1016/0926-6410(95)00038-0. PMID 8713554.
    • 14. — Gazzola, V.; Keysers, C. (2009). "The observation and execution of actions share motor and somatosensory voxels in all tested subjects: single-subject analyses of unsmoothed fMRI data". Cereb Cortex. 19 (6): 1239–1255. doi:10.1093/cercor/bhn181. PMC 2677653. PMID 19020203.
    • 15. — Hickok G (2009). "Eight problems for the mirror neuron theory of action understanding in monkeys and humans". J Cogn Neurosci. 21 (7): 1229–1243. doi:10.1162/jocn.2009.21189. PMC 2773693. PMID 19199415.
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?