fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Космос — 05.10.19
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Як гартувалась NASA

Як Національний консультативний комітет з повітроплавання США трансформувався в агенцію, яка має за мету освоїти космічний простір? Хто такі «мисливці за ідеями», хто такий інженер Кріс Крафт і чому саме йому належить одне із найважливіших правил польотів? Читайте про початок розвитку космічної галузі в США в уривку книжки Джеффрі Клюґера «Аполлон-8: Історія першого польоту до Місяця», яка нещодавно вийшла українською у видавництві «Книголав».

Протягом багатьох поколінь Гемптон жив непоказним життям – це було тихе містечко на південь від Ньюпорт-Ньюса і на північ від Вірджинії-Біч, неподалік Чесапікської затоки. Усе змінилося на початку ХХ століття, коли уряд почав перейматися літаками. Після того як Орвілл і Вілбур Райти вперше здійснили пілотований політ у 1903 році, США різко вирвалися в лідери в галузі авіації і збагнули: цю перевагу варто втримувати. Але до 1915-го Америку обігнали європейці. Уже рік як вирувала Перша світова війна, і якщо з тієї різанини і був якийсь толк, то хіба в тому, що ворожі сторони винаходили безліч способів удосконалити авіацію задля ведення бойових дій. Нові військові технології можна було адаптувати для використання в мирний час, і далекоглядні високопосадовці в Штатах зрозуміли: якщо не діяти швидко, Америка завжди пастиме задніх в авіаційній справі.

 

Тож Вашингтон вдався до звичного методу – заснував агенцію National Advisory Committee for Aeronautics, Національний консультативний комітет з повітроплавання. Метою NACA було йти в ногу з розвитком інновацій у галузі й вивести США в лідери авіабудування. Спочатку агенція складалась усього-на-всього з якогось десятка людей – представників Військового міністерства, Міністерства військово-морських сил, Бюро погоди та інших відомств. В агенції був лише один найманий працівник, який керував усіма справами. Він не мав особливих досягнень у минулому, проте мав непересічне прізвище – Джон Ф. Вікторі.

 

NACA облаштувалась у Гемптоні – зручно й недалеко від Вашингтона та Військового міністерства. Містечко також здавалося придатним місцем для дослідницької лабораторії – її планував збудувати Конгрес. І хоча в NACA починали з малого, проте зростали дуже швидко. До 1925 року в агенції налічувалося понад сто найманих працівників, а Джон Ф. Вікторі й досі наглядав за роботою більшості. Обіцяну дослідницьку базу, яка дістала назву Лабораторія аеронавтики імені Семюела Ленґлі, також збудували. Ба більше, з часом NACA поглинула інші лабораторії по всій країні. Агенція відігравала вирішальну роль у розвитку американських повітряних сил у часи Першої та Другої світових воєн, Корейської війни, а також у подальших спробах здійснити надзвуковий політ.

 

Стрімкий розвиток агенції зумовив і розростання Гемптона: до 1950-х років працівники авіації, які там оселилися, перевищили за кількістю місцеве населення. Саме тоді й почалися дивацтва. Практично кожен перехожий був «мисливцем за ідеями». Саме так місцеві називали їх – спільноту людей, переважно чоловіків, переважно молодих, які переважно тинялися довкола з таким виглядом, наче витали думками десь далеко.

 

«Мисливці за ідеями» були з тих людей, які, приходячи до крамниці придбати пральну машину чи газонокосарку, беруться піднімати пристрій або знімати задню панель і починають колупатися всередині, перш ніж їх встигають зупинити. Вони діймали продавців запитаннями: як сконструйовано цю штуку й чому замість тієї деталі використали ось цю, тоді як кожному дурневі ясно, наскільки ефективнішим був би крутний момент, якби все було зроблено як слід. Продавцю – а той і гадки не мав, як саме спроектовано пристрій, – лишалося погоджуватися, сподіваючись, що підтакування пришвидшить покупку або принаймні завершення розмови.

 

Для мешканців міста «мисливці за ідеями» частенько були всі на одне лице. Але самі працівники авіагалузі помічали, що один серед них таки вирізнявся – це був молодий інженер на ім’я Кріс Крафт. Він народився 1924 року у Фебусі в штаті Вірджинія, що менш ніж за дві милі від Гемптона – досить близько, щоб юнак зміг зачути, що в повітрі пахне винахідливістю. Як і багато інших місцевих хлопчаків, Крафт вирішив спробувати себе в льотній справі. У старшій школі він досяг значних успіхів у природничих науках та інженерії. У 1940-му вступив до Вірджинського політехнічного інституту, де як однокурсники, так і викладачі не могли не примітити невисокого на зріст, безцеремонного та майже небезпечно розумного юнака. Він завжди виглядав таким напруженим, що здавалося, ніби ось-ось утратить самоконтроль.

 

Коли Крафт випустився з Вірджинської політехніки в грудні 1944 року, то не надто зацікавився перспективою роботи на NACA, хоча й подав туди документи, бо так робили всі випускники його вишу. Та насправді йому кортіло попрацювати у Chance Vought, приватній авіабудівельній компанії у Бриджпорті, штат Коннектикут. Компанія мала можливість тринькати багато грошей, не зважати на репутацію і залучати найкращих фахівців, сплачуючи їм відповідно. Крафт надіслав резюме, і невдовзі його прийняли на роботу. Від захвату молодий інженер ледь зауважив, що від NACA теж надійшла пропозиція. Тож Крафт сів на потяг із Вірджинії, який прямував через Мангеттен до Бриджпорта, й тоді подався до воріт Chance Vought. Однак, коли прибув туди, охорона різко його перепинила. Так, сказали йому, він є у списку прийнятих на роботу, але з його паперами щось негаразд, бракує чи то свідоцтва про народження, чи то ще бозна-чого, – в будь-якому разі пройти повз пункт охорони йому не дозволять, доки все не буде виправлено. Крафт поцікавився, чи можна поговорити з тим, хто його найняв. Він був певен: новий керівник залагодить непорозуміння. Правила є правила, пролунало у відповідь. Доки з паперами не буде все гаразд, розмова з кадровим департаментом неможлива. А тим часом Крафту запропонували розміститись у помешканні компанії для працівників-мігрантів за головними воротами до наступного дня. Адже тоді проблему, безперечно, владнають.

 

Зранку Крафт прийшов знову. Йому так само повідомили, що з паперами щось негаразд. Ні, знову наполягала охорона, він аж ніяк не може поговорити особисто з людиною, яка його найняла, щоб уладнати справу. Трохи позволікавши, Крафт розвернувся, рішуче попрямував до найближчого телефона-автомата й подзвонив у NACA. Запитав, чи пропозиція про роботу дійсна. Відповідь була ствердна.

 

Того ж дня інженер сів на потяг назад до Вірджинії, прийняв пропозицію NACA й написав Chance Vought, куди вони можуть запхнути свою роботу в приватній авіації. Потім заповнив форми у відділі кадрів NACA, таким чином приєднавшись до гурту інженерів, які почали працювати в організації ще тоді, коли її очолювала людина, знана як Джон Ф. Вікторі. Інженер дозволив собі з широким розчерком підписатися повним ім’ям: Крістофер Колумбус Крафт.

 

Інженер, який роками з’ясовував, як змусити повітря обтікати крила й корпус літака, що мчить із надзвуковою швидкістю, не сумнівався: він зможе розібратися, як дим має виходити через димохід

У NACA Крафт досягнув великих успіхів. Йому платили дві тисячі доларів на рік – чималу суму – за ту саму роботу, якою він планував займатися. Утім, все це аж ніяк не пом’якшило його крутий норов. Накопичивши разом із дружиною Бетті-Енн грошей, він придбав клаптик землі у Гемптоні, щоб побудувати дім. Планування дому такий інженер, як Крафт, звісно ж, не міг довірити якомусь захожому архітекторові. Тому взявся до роботи сам. І предметом його особливої гордості став камін.

 

Інженер, який роками з’ясовував, як змусити повітря обтікати крила й корпус літака, що мчить із надзвуковою швидкістю, не сумнівався: він зможе розібратися, як дим має виходити через димохід. Крафт розробив незвичний спосіб мурування цегли – зовсім відмінний від стандартного методу будування камінів – і був певен, що дим підніматиметься вгору й виходитиме через димар так, що навіть найменша цівка не просочиться у їхню з Бетті-Енн вітальню. А тоді найняв мулярів і показав їм проект. Ті взялися до роботи. Через кілька днів муляри завершили будувати камін, але результат зовсім не відповідав замовленню Крафта.

 

– Тут усе неправильно, – сказав він робітникам.

– А що не так? – запитав бригадир.

– Ви змурували камін не так, як я вам казав.

– Але ми завжди будуємо каміни саме так.

– Нехай. Проте мій камін таким не буде! – зірвався Крафт.

– Та він добре служитиме, – запротестував бригадир.

– Недостатньо добре, – відповів Крафт. – Ламайте все до біса.

 

Робітники зробили, що було наказано, й у будинку лишилися купа цегли посеред вітальні й дірка в стелі, де мав бути димар. Щоб знайти нових мулярів, знадобився певний час, але Крафта це влаштовувало. Значно гірше мати неправильний димар, аніж не мати димаря взагалі.

 

***

 

Через десяток років після того, як Крафт почав працювати в NACA, агенція несподівано застаріла. 4 жовтня 1957 року Радянський Союз успішно запустив «Спутнік-1» – перший штучний сателіт Землі. Знову розпочалися перегони технологій, і знову над Штатами нависла загроза відставання. Тож Вашингтон заснував актуальнішу агенцію – National Aeronautics and Space Administration, Національне управління з аеронавтики й дослідження космічного простору. На відміну від NACA, цій організації не довелося розпочинати роботу з нуля: це вже не був комітет із дванадцяти людей та одного найманого працівника. Натомість NACA мала ввійти до структури NASA. Новій агенції виділили щедре фінансування і доручили наймати персонал.

 

Одне лишилося без змін: мудрі голови старої агенції мали стати мозковим центром нової, і Крафт належав до них. Але розробка апаратів, здатних вивести людину за межі атмосфери, була завданням куди складнішим, ніж конструювати машини, які просто мчать у повітрі. Створити власне космічний апарат – герметичні модулі, що слугуватимуть кабіною та домівкою для екіпажу, – насправді було найлегшою частиною роботи. Хоча б тому, що модулі потребували небагато пального для маневрування в космосі, а отже, навряд чи вибухали б ще на Землі. Інша річ – ракети.

 

Невелику за розміром ракету-носій «Авангард», розроблену на замовлення американського флоту, планували використати для запуску в космос першого в країні супутника всього через два місяці після російського «Спутніка», але вона вибухнула на злітному майданчику. На відміну від запуску «Спутніка», катастрофа «Авангарда» розгорталась у прямій трансляції. Для NASA це було принизливо, але водночас примусило агенцію мобілізуватися. Її ракети-носії «Атлас» вважалися найпридатнішими для виведення американців на орбіту; але й вони не надто викликали довіру, адже вибухали під час запуску приблизно в половині випадків. Менша за розміром ракета «Редстоун», яку планували використати для першого американського пілотованого польоту на орбіту, навряд чи була значно кращою. Цей невеликий за розміром балістичний пристрій відправили в космос, а він упав просто в океан, навіть не вийшовши на орбіту.

«Редстоун» був прямим нащадком «Фау-2» – одноступінчатої балістичної ракети, яку німці запускали під час Другої світової війни для обстрілу Лондона. І «Фау-2», і «Редстоун» були виплодами уяви головного розробника NASA Вернера фон Брауна. Він та переважна частина його команди були німецькими інженерами, підібраними американською армією після війни. Їм запропонували нову роботу – будувати ракети для Сполучених Штатів. Непогана пропозиція, частково й тому, що альтернативою був арешт.

 

Крафт ставився до «Редстоуна» скептично. Жодній ракеті, основне обладнання якої розроблялося, щоб передусім змусити летіти її вниз – наприклад, на Трафальгар-сквер, – не варто було повністю довіряти у випадку польоту вгору, в космос. Скептицизм інженера лише поглибився, коли він, не так довго пропрацювавши в NASA, навідався на мис Канаверал, щоб стати свідком випробування «Редстоуна» з прилаштованим угорі макетом капсули «Меркурія», розрахованої на одну людину.

 

Завданням Крафта в той день було дослідити спільну роботу операторів і бригади стартового майданчика, тому він разом із більшістю інших працівників розташувався у блокгаузі без вікон, де містився командний пункт, а не назовні, де було би видно політ.

 

Лише два пульти в залі запуску було оснащено телемоніторами, що транслювали картинку зі стартового майданчика, й один із них дістався Крафту. Коли зворотний відлік перед запуском сягнув нуля, «Редстоун» спалахнув і заревів – саме так, як і було заплановано. Телекамера спрямувалася вгору, щоб зафіксувати політ ракети. Проте монітори в блокгаузі показували… лише порожнє небо. Камеру опустили назад, і лише тоді стало видно «Редстоун»: він злетів ледве на десять сантиметрів, а потім передумав і повернувся назад на майданчик, випускаючи пару й дим.

 

Але до капсули «Меркурія» повідомлення про те, що «Редстоун» нікуди не полетів, не надійшло. Вважаючи, що ракета досі в небі, капсула відкинула верхівку й випустила вихор схожої на конфетті алюмінієвої стружки. Планувалося, що це допоможе спеціалістам із радіолокації відстежити шлях «Меркурія». Але тепер цей дріб’язок пурхав довкола «Редстоуна», наче залишки велетенського недоладного подарунка.

 

А «Меркурій» досі не вгамувався. Визначивши, що атмосферний тиск за бортом відповідає рівню моря, капсула зробила висновок, що місію завершено й вона повертається на Землю, тож саме час розгорнути парашут. Сказано – зроблено. Купол вирвався помаранчево-білою хвилею, і його одразу ж підхопив канаверальський вітер, розгортаючи полотнище на повну ширину. З кожним поривом парашут добряче смикав ракету, досі наповнену десятками тисяч літрів вибухонебезпечного рідкого кисню й етилового спирту.

 

– Цей парашут перекине ракету? – закричав Крафт у гарнітуру до інженерів, що стояли ззовні блокгауза. Інженери відповіли – німецькою.

– Ця-штука-перекине-ракету? – цього разу Крафт відчеканив кожне слово.

У відповідь пролунала репліка – і знову німецькою.

– Може, мені хтось відповість? – наполегливо домагався інженер. – Англійською!

 

Зрештою на зв’язок вийшло кілька операторів, яких Крафт міг зрозуміти, але ніхто й гадки не мав, що робити. Раніше можна було дати ракеті команду відкрити клапани й безпечно злити паливо. Тепер же було надто пізно: доки тривав десятисантиметровий «політ», відірвався кабель, що з’єднував ракету з командним центром під час підготовки до запуску.

 

– Знову підключитися зможемо? – запитав один з операторів у блокгаузі.

– Як? – вигукнув Крафт, уже знаючи відповідь.

– Ну… пошлемо туди когось, хай зробить.

 

Крафт з іншими працівниками перезирнулися, потім перевели погляд на екрани, де «Редстоун» – бомба в повній бойовій готовності – досі тлів і розхитувався під дією парашута, що смикав ракету за собою з кожним подувом вітру. Охочих не знайшлося.

 

Ще був варіант знайти автопідйомник, виїхати на ньому на стартовий майданчик і підняти когось із секатором, щоб перерізати троси парашута. Але через відсутність добровольця, якому набридло жити, ідею відкинули ще на стадії обговорення.

 

– Можемо вистрілити в неї, – пролунала ще одна пропозиція у блокгаузі.

– Вистрілити в неї? – перепитав Крафт, витріщивши очі.

– Із великокаліберної гвинтівки. Ну щоб пробити дірки й дати пальному витекти.

 

Ідею зустріли гробовою тишею. А оператор, який її висловив, зіщулився на стільці.

 

Зрештою працівники Центру керування польотами вирішили нічого не робити і просто чекати. «Редстоун» працював на батареях, а батареям, як відомо, властиво розряджатися.

 

Протягом чотирьох годин усі спостерігали, як дув вітер, тріпався парашут і метлявся «Редстоун». Зрештою, вичерпавши всю енергію, ракета завмерла. Тоді всі схеми відключилися, клапани відкрилися, а пальне, не завдавши шкоди, вилилося назовні. І коли вже оператори вирішили, що можна безпечно наблизитися до стартового майданчика й забрати завмерлу ракету, Крафт – чия роль у NASA ставала не менш вагомою, ніж у NACA, – встановив одне з найважливіших правил польотів, які стрімко поповнювали список космічної агенції: якщо не знаєш, що робити, не роби нічого.

Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: