ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Біологія — 02.06.22
    ТЕКСТ: Діана Сяркі
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Як працювати з собаками, що пережили травму

    Внаслідок війни росії проти України чимало домашніх тварин залишилися на вулиці та потрапили до притулків. Деякі з них уже знайшли нові домівки. Такі тварини пережили травму й потребують особливого догляду та уваги. Як новим господарям поводитися з собаками, які пережили війну, щоб не травмувати їх ще більше, розповідає Оксана Галан – Голова Асоціації взаєморозуміння людей та тварин, авторка книжки «Із ким я живу. Короткий курс для розуміння собаки».

    У полоні війни

     

    Загалом собаки є найбільш адаптованими тваринами. Вони є усюди. На мою думку, найбільш травматичним досвідом під час війни для собаки є втрата її бази безпеки – людини. Коли собака залишається без свого об’єкту прихильності. Тоді він стає загалом менш активним, менш допитливим. Тобто у них зменшується, так би мовити, дослідницька діяльність, що допомагає собакам адаптовуватися: собака перестає демонструвати свою звичайну поведінку, і, як наслідок, менше інтегрується в нове середовище.

     

    Щоб ця поведінка відновилася, потрібен час. Так само потрібен час, аби в собаки сформувалися нові емоційні зв’язки чи нова прихильність. Наприклад, якщо собаку покинули і в неї з’явилася нова домівка, пройде не один день і навіть не тиждень, перш ніж стара прихильність зруйнується і сформується нова. Собака не є такою відчайдушно вірною твариною, як ми намагаємось собі її малювати. Якщо нове середовище буде для собаки нормальним і адекватним, то з часом він спокійно почне любити своїх нових власників. Тоді як дуже яскравий страх гучних звуків, що виник у собаки через воєнні дії, може залишитися на все життя.

     

    Та все ж, якщо порівнювати, то мені здається, що втрата своїх власників – більша психологічна травма для собак, тому що вони соціальні тварини. Для багатьох собак ми є дружнім видом, який належить до їхньої зграї. До теорії домінування, коли люди вважають, ніби собакам треба показувати, що вони їхні вожаки, у мене багато питань. Співпраця зі своїм власником дуже важлива для собаки. Будь-яка емоційна відповідь, коли, наприклад, собака підійшов і ткнув носом, а ми відреагували, – це вже прояв прихильності. І щоб ця стара прихильність зруйнувалася і сформувалася нова, потрібен час.

     

    На мою думку, не зрозуміти, що собака травмований, не можна. Найімовірніше, ми помітимо у такому разі проблемну та небажану для людини поведінку. Зараз багато тварин мають прояви ПТСР. Коти також можуть страждати на ПТСР. Хоча їхні страждання інколи не такі помітні, як у собак. Коти люблять ховатися, і щоб краще побачити зміни в їхній поведінці, треба більше за ними спостерігати.

     

    Щодо симптоматики у собак, то це, по-перше, збільшення страху гучних звуків. Якщо раніше собака лякалася грому, то зараз вона може злякатися звуку, коли зачиняються двері. Більшість собак стають більш тривожними. Але люди не завжди можуть інтерпретувати поведінку як тривогу. Собака може видаватися більш збудженим. Тобто не лякликим, а навпаки дуже рухливим і енергійним. Це також може бути проявом страху чи тривоги. Так ми, наприклад, починаємо нервово ходити по кімнаті.

     

    У такому разі треба повертатись до самого початку і задовольнити базові потреби собаки. Потрібно, щоб собака міг вдосталь поспати. Спробуйте повернути старий режим вигулу, годування, тренувань тощо. Це дуже важливо для собак. Якщо на собаку впливало дуже багато стимулів, то потрібно організувати йому таке середовище, в якому він зможе відпочити від цих стимулів. Наприклад, якщо він довго сидів у бомбосховищі, де було багато людей, які постійно рухалися, де було дуже шумно, бігали й гралися діти, то, звісно, для багатьох собак така стимуляція є надмірною. Тому їм потрібно відпочити. Це як нам іноді хочеться відпочити від всіх – поїхати до лісу, аби сповільнитись. Собаці теж це потрібно.

     

    Тому щоб собаки розуміли, що вони в безпеці, потрібно забезпечити їхні базові потреби: сон, їжу, спілкування з людьми, до яких вони проявляють прихильність, чи з іншими собаками або котами. Це все про передбачуваність. Якщо в собаки є якісь страхи чи фобії, то що більш передбачуваним буде його день, то більш впевнено він буде почуватися. Можна, наприклад, гуляти по одному маршруту. Звісно, можна додавати якийсь один квартал, але загалом маршрут має бути знайомим собаці. Тоді в нього формується своєрідне відчуття стабільності, що зараз ви гуляєте, потім йому миють лапи, годують і так далі.

     

    Якщо нормалізація потреб дає невеликий результат, то, мені здається, у таких випадках краще долучати фахівців з поведінки собак. Навіть якщо це буде просто зустріч на один раз. Це буде принаймні якась консультація, що може допомогти людині інтегрувати певні рекомендації у своє життя та життя тварини. Але багато собак поступово приходять до норми, якщо задовольнити їхні базові потреби. І, чесно кажучи, ті собаки, які не приходять до норми, ймовірно, мали психологічні поведінкові проблеми ще до цього.

    Страх залишатися наодинці

     

    Зараз багато запитують щодо страху собак залишатися наодинці. Хтось переїхав, міг залишити десь собаку, а потім з допомогою перевізника її забрати. Як наслідок, собаці може бути страшно залишитися без своєї бази безпеки – людини. Він може не відпускати людину в душ, магазин тощо. Починає скиглити, тремтіти, яскраво виражати страх залишитися без господаря.

     

    Тоді варто попрацювати з собакою, дати йому час звикнути до того, що коли господар кудись йде, йому нічого не загрожує. Краще спочатку залишати його самого на короткі інтервали – 30 секунд, одну хвилину. Деякі собаки починають реагувати навіть коли ми просто торкаємось ручки дверей. Вони починають хвилюватися, намагаються просунутися разом з нами в двері. З такими тваринами потрібно починати саме з коротких інтервалів. Тобто доторкнулись ручки дверей – дали собаці щось смачненьке. Повернули ручку – знову шматочок. І так до того моменту, поки собака вже перестане реагувати.

     

    По-друге, дуже важливо, щоб люди відстежували, що вони роблять, коли повертаються до собаки. Бо інколи ми можемо відчувати провину за те, що собаці було погано, бо ми пішли у своїх справах. Тому після повернення починаємо дуже емоційно поводитися з собакою. 

     

    Якось проводили експеримент1, під час якого спостерігали, як власники поводяться зі своїми собаками. І якщо вони не знали, що за ними спостерігають, то і жінки, і чоловіки спілкувалися зі своїми тваринами, використовуючи ті самі інтонації, що й з дітьми. Так само коли ми відчуваємо провину, ми починаємо цю «дитячу» комунікацію: «Ну ти чого, я вже тут». А коли ми змінюємо свій тон, міміку, то, звичайно, собака реагує на це. І так інколи ми можемо несвідомо підкріплювати небажану поведінку. Наприклад, коли собака стрибає на нас, ми починаємо реагувати на її дії, запитувати «що ти хочеш?», «що тобі потрібно?». Тоді собака думає, що коли він стрибає, то на нього звертають більше уваги.

     

    Тому коли собака боїться залишатися без господаря, варто попрацювати над цією ситуацією так, щоб він пов’язував вихід його власника з дому з чимось приємним і спокійно реагував на його повернення. 

     

    Для цього є одна хороша вправа. Виходимо з дому на одну хвилину, але перед тим як вийти, даємо собаці смаколик. Перебуваємо за дверима хвилинку, заходимо також на одну хвилину й нічого не кажемо собаці, ніяк не взаємодіємо з ним. Просто спокійно перебуваємо у кімнаті, можна зробити, наприклад, три ковтки чаю. Так у собаки акумулюється досвід, що коли його власник виходить і заходить, нічого не змінюється, що коли він вийшов, він обов’язково повернеться.

    Скільки часу потрібно собаці для адаптації

     

    Мені здається, якщо немає ніякого результату через 4–7 діб, то, можливо, ми щось робимо некоректно. Або травма може бути набагато глибшою, ніж нам здається. Тоді краще звернутися за допомогою до фахівця. 

     

    Поведінкові проблеми собаки можна порівняти з цибулею. Знімаєш один шар, а там ще один і ще один. Є дослідження, які неоднозначно, але наводять на думку, що страх розлуки зі своєю людиною і страх гучних звуків йдуть пліч-о-пліч. Обидві проблеми можуть не проявлятися яскраво. Наприклад, під час салютів собака не виє, нічого не ламає, не панікує, але все одно може бути занепокоєним. Тож коли фахівець починає промацувати проблеми, він бачить, що одна проблема йде у зв’язці з іншою.

    Війна і притулки для собак

     

    Поки у мене немає статистики щодо кількості собак, які потрапили до притулків, але є кілька думок і спостережень. Як на мене, зараз найкращий час запровадити нову систему реєстрації тварин. Притулки зараз переповнені. І я не впевнена, що всі тварини, які зараз там живуть, мали господарів. Частина собак можуть бути напівдикими. Деякі люди увійшли в кураж і відловлюють навіть диких собак, яких потрібно годувати, але які не мають бути поруч із людьми. Їх варто каструвати та вакцинувати. 

     

    Зараз багато людей допомагають притулкам, але це не зменшує потреби змінювати саму систему. У нас є напрацьовані рішення, які потрібно запровадити по всій країні. Притулки мають віддавати людям тваринок, які вже готові з ними жити. Бо зараз навіть повертають тварин до притулків, яких евакуювали в Європу. Люди просто виявилися неготовими до наших собак. Уявіть, собака жив у притулку, де гуляв один раз на тиждень. Що він міг знати про середовище навколо себе у таких умовах? Нічого. Вона вміє тільки пісяти, какати, їсти і, може, ще битися з кимось. Тому мало тільки годувати та прибирати за собакою, потрібно ще привчати його до того середовища, в яке його намагаються прилаштувати. І це велика робота.

     

    У нас є один класний проєкт – «Хочу кота»2. У них була така система: спочатку вони домовлялися з клінікою і, коли приймали нову тварину, відправляли її туди на карантин, навіть якщо вона була здорова. Якщо під час карантину тваринка не демонструвала агресії чи чогось такого, її перевозили до цього центру адопції. Туди вже приходили люди, які могли познайомитись з нею і поспілкуватись трішки. Якщо вони забирали тваринку, то отримували картку про неї і знали, коли вона хворіла, коли її вакцинували тощо. У цей центр адопції не можна було потрапити, не пройшовши простих процедур, як-от обробки від кліщів, глистів, вакцинації, кастрації і подібного. І коли люди забирали тварин, вони вже знали, кого вони беруть.

     

    Якщо говорити про приблизне співвідношення між підготовленими й непідготовленими тваринами, яких забирають з притулків, то коли я скажу, що це десь 5–7% підготовлених тварин, я буду оптимісткою. Зараз ми тримаємося на ентузіазмі окремих людей, які мають бажання допомогти. Але це бажання не на все життя. Люди можуть розчаруватися. Вони очікують, що тварина, яку вони забрали, буде неймовірно вдячною й відповідно поводитиметься. Але це не так. Це звичайна тваринка. Рідко буває, що з собакою не потрібно займатися додатково. Я таке зустрічала, може, 2–3 рази. Тоді характер собаки ідеально підходив людині та її стилю життя. Але такі випадки – це випадковість. 

     

    І коли людина розчаровується, вона починає думати, що поспішила з рішенням взяти собі собаку. Їй здається, що не варто було робити цю добру справу. Як то кажуть, хотіла як краще, а вийшло як завжди. Це руйнує життя як людині, так і тварині. Мені б дуже хотілося, щоб люди розвивали свою свідомість і перед тим, як забирати собак, проходили якісь курси, переглядали відео. Бо собаки – це серйозна відповідальність на 10–15 років, а коти – інколи на 20 років. 

     

    Навчальні відео (наприклад, вебінар про навчання собак3, подкаст «Корисні поради для власників собак та котів»4 чи відео на ютуб-каналі «Ліричний кінолог»5) – обов’язкова складова. Потрібно ознайомитись із ситуацією. Адже це як усиновлення дитини. Ми не вирішуємо це питання за секунду. Є шлях, який потрібно пройти. Бо якщо ти навіть анкету не хочеш заповнювати, то що вже можна сказати про подальше життя з дитиною. 

     

    Для робочої системи адопції варто впровадити ефективне анкетування, наприклад. Для цуценят, для дорослих, для тварин старшого віку. Я розробляла для однієї платформи такі анкети і зараз намагаюсь їх доопрацювати, щоб вони були дуже простими. Далі мені б хотілося розповсюдити їх по притулках, аби їхні працівники могли ставити запитання, наприклад про те, як людина, що хоче взяти тварину, ставиться до кастрації. І якщо хтось проти, то ми даємо їм посилання на відео чи статтю, які пояснюють відповідальність за таке рішення і можливі наслідки. Наприклад, для котів проводять операцію з видалення кігтів. І люди досі намагаються це робити, не розуміючи, що кіт стає інвалідом. І якщо люди відповідали б неадекватно на подібні анкети, то це було б червоним маркером для працівників притулків, що це не та людина. Нам потрібна така система перевірки людей. 

     

    З іншого боку, допомогти притулку можна не тільки забравши тваринку. Можна кожного тижня, наприклад, приходити та прибирати за тваринами. Це не менш важлива допомога, бо банально бракує рук. Можна допомагати з веденням соціальних мереж притулку або залучати різних фахівців, аби центри адопції мали більший відсоток успішних прилаштувань. Набрати дві тисячі тварин і забезпечити їх їжею – насправді не така вже велика проблема. Люди багато допомагають з цим. Так само деякі кормові компанії допомагають з кормом. А от налагодити систему, коли тварини живуть у хороших умовах у притулках, гуляють там і бачать світ, значно складніше.

    Як підготувати собаку до співжиття з іншими тваринами

     

    Собака – кіт

     

    Насамперед треба підготувати тварину, яку ми вже маємо. Наприклад, якщо у вас є кіт, то квартира чи будинок є його територією безпеки. Можливо, він бачив собак тільки з вікна. І коли на його територію приходить великий собака, що кожен день намагається його вбити чи щось подібне, життя кота стає суцільним жахом. Йому стає небезпечно залишатися на його території, а піти в інше місце він також не може. Отже, спершу потрібно попіклуватися, аби життя кота-старожила ніяк не змінилося або хоча б мінімально. Наприклад, якщо ви грались з котом кожен вечір, то варто продовжувати гратися з ним кожен вечір. Для кота його рутинні речі мають залишитися такими самими, а собака має стати просто доповненням, що не заважає і не тероризує. Покажіть котові, що ви піклуєтесь про його комфорт і все з ним буде добре.

     

    Також краще організувати для кота хоча б невеличку територію, де буде все необхідне для нього: вода, їжа, лоток, дряпка, якась хатка чи щось таке, що він любить. Тобто у кота має бути тільки його місце, куди не заходить собака. А якщо кіт проявляє сміливість і виходить зі свого пристанку, то варто підкріплювати його поведінку. Стежте, аби він відходив щоразу далі й далі, а також досліджував територію навколо себе. Собака теж має дозволяти коту досліджувати свою територію. Є один класний спосіб – підкладати котові речі собаки, аби він поступово звикав до його запаху. І ці речі потрібно оновлювати щодня, аби запах був свіжим. Так кіт поступово звикатиме до собаки зі своєї безпечної території, особливо якщо він має змогу спостерігати за собакою, як він поводиться, як його власник реагує на його поведінку. Кіт збирає цю інформацію і розуміє, хоче він комунікувати з собакою чи ні.

     

    Також важливо, щоб у кота була можливість уникати контакту з собакою. Наприклад, у коридорі можна поставити стіл, драбину чи щось таке, куди кіт може застрибнути і де його не дістане собака. Так кіт і собака зможуть розійтися та уникнути небажаного контакту.

     

    По-друге, потрібно обирати тих тварин, які мають хороші стосунки з іншими видами, як з дружніми чи з незнайомими, а не як із здобиччю. У собак є декілька видів стосунків: мій вид, дружній вид (найчастіше це люди, а якщо собака дуже соціальний, то він може добре ладнати з конями), незнайомий вид, небезпечний вид (це може бути якийсь хижак чи навіть людина) і здобич. І от якщо ми приводимо в квартиру собаку, для якої кіт – здобич, а для нашого кота собака є хижаком, то вони ніяк не зможуть жити разом. Добре, коли кіт і собака є незнайомим видом один для одного. Тоді ми маємо напрацьовувати в них позитивний досвід через похвалу та смаколики. Але якщо тварини не сходяться за цим типом стосунків, то це буде не життя, а постійне очікування вибуху. Від цього всі швидко втомлюються. Наприклад, у мене є дві зграї собак, і вони намагаються одне одного повбивати. Тож я точно знаю, як складно жити з тваринами, які не можуть навіть перебувати в одному просторі без якихось бар’єрів. 

     

    Якщо зірки зійшлися і тварини підійшли одне одному, то третій важливий крок – не форсувати розвиток їхніх стосунків. Нам дуже хочеться, аби вони лежали разом чи гралися. Але котові може знадобитися багато часу, перш ніж він зможе розслабитися біля собаки. Головне, щоб між ними не було бійок. Інакше у більшості випадків це нічим хорошим не закінчується. Адже соціалізація тварин – це імпринтоподібний процесІмпринтинг – це специфічна форма навчання, коли тварини чи, наприклад, люди фіксують образи, сприйняті в певний кризовий період розвитку, що міцно запам’ятовується в мозку й трансформуються у стійкі програми поведінки. Відомим прикладом є дослідження зоопсихолога Конрада Лоренца, який показав, що гусенята сприймають своєю мамою саме перший об’єкт, який вони побачили після вилуплення з яйця. І це не обов’язково має бути представник їхнього виду., ніби формування матриці, з якою можна працювати, але проміжок для роботи маленький. Якщо собака має яскраво виражену мисливську поведінку і в нього є досвід вбивства якоїсь тварини, ми завжди будемо на сторожі.

     

    Собака – собака

     

    Тут потрібно усвідомлювати, що собаки можуть не дружити. Вони можуть мати емоційний зв’язок, але можуть і не бути друзями. Це нормально. Собаки формують свою зграю, виходячи із завдань, які виконує зграя. Якщо це жебракування, то це одні завдання, якщо це життя у будинку, то інші. І коли ми обираємо нового собаку, який має інші завдання, ніж наш старожил, то вони можуть не підійти одне одному.

     

    Також важливо враховувати вагу та вік собак. Наприклад, у вас є старий собака з артритом, болем у лапах, а ви приводите молодого собаку, який штовхається і завдає старожилу ще більше болю. А якщо ваш собака-старожил важить 20 кілограмів, а ви врятували маленького песика, то великий собака може просто не знати, як поводитися з маленькою, і випадково зробити боляче.

     

    Коли у собаки є ознаки агресивної поведінки, треба звернутися до фахівця. І навіть якщо собаки дружні одне з одним, у них мають бути свої речі та своє місце. Вони можуть у перші дні віддавати одне одному свої ресурси, але так не може бути завжди. Інакше в подальшому виникатимуть бійки та непорозуміння.

    Діти й заведення собаки

     

    Перш ніж привести собаку у сім’ю з дітьми, потрібно розуміти історію цього собаки. Деякі собаки можуть сприймати дітей як здобич. Особливо коли в собак не було досвіду з дітьми. Тому дуже важливо спочатку спостерігати, як собака ставиться до дітей. Рідко коли собаки ставляться до дітей як до здобичі, але потрібно обов’язково перевірити цей момент. 

     

    Другий момент, про який потрібно пам’ятати, – це збудженість дитини. Це має великий вплив на собаку. Тому варто мати інструменти, аби розділяти їх і заспокоювати.

     

    Щодо віку дитини, то ідеально заводити собаку, коли дитині три роки і більше і коли це молодий собака, що важить, як дитина, і не може її травмувати. Якщо ми завели собаку і плануємо дитину, то варто дотримуватися такого ж інтервалу (аби собаці було три роки й більше – прим. ред.). Тоді цуценя підросте, й ми знатимемо, який у нього характер. Наприклад, чи він охайний. Це вдалий віковий проміжок, аби дитина і собака росли як друзі. Є багато випадків, коли собака стає найкращим другом для дитини на все своє життя.

     

    Погано, коли собак беруть вагітні. У цей період може прокинутися батьківський інстинкт через гормональні зміни: і жінки, і чоловіки можуть захотіти завести тваринку. Але коли з’являється своя дитина, то організм може сказати, що те дитинча – не твоє, а чуже, тобі не потрібно про нього піклуватись, а ось – твоє, піклуйся про нього. У мене багато учнів, які брали тварин у цей період. І потім жінки розповідали, що їх навіть почав несвідомо дратувати запах або якісь рухи тварини. Це все витівки гормональної системи. Тому якщо в когось є емоційне бажання забрати тварину в період вагітності, то це погана ідея.

    ТЕКСТ: Діана Сяркі
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?