ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 03.01.20
    ТЕКСТ: Ярослава Куцай
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Як стати класиком

    Чому одні картини вважають світовим культурним надбанням, а про існування інших ми навіть не здогадуємося? Яким принципом пояснити цей відбір? Їхню цінність визначає ціла низка факторів. Історики звертають увагу на винаходи, які змінили роль мистецтва у нашому житті, а аукціоністи — на те, як імена колекціонерів впливають на вартість лотів. Нейронауковці додають свої п’ять копійок, нагадуючи нам про те, що в чомусь ми всі бодай трішки сноби. Спеціально для друкованого журналу МАУ «Panorama» ми дізнались, як культурні артефакти отримують визнання. Публікуємо електронну версію статті.

    У травні 1961 року італійський художник П’єро Манцоні власноручно закрив 90 консервних банок з етикетками «Merda d’Artista» («Лайно художника»). Автор запевнив пресу і критиків, що в кожній з них містилося 30 грамів його екскрементів. Після смерті Манцоні на цю його «спадщину» був чималий попит. Як виявилося згодом, насправді бляшанки були наповнені гіпсом. У серпні 2016 року у Мілані одна з них пішла з молотка за 275 000 євро. 

     

    Сьогодні чимало хто претендує на звання митця, але лише одиниці стають знаменитостями та небідними родичами. Решта — лишаються на утриманні або ж опановують затребуваніші професії. Попередники цих (не)визнаних геніїв мали інший статус, вони рідко марнували полотна й фарби на щось, що заздалегідь не мало покупця. За Середньовіччя та в епоху Відродження художники були у певному сенсі ремісниками, які виконували замовлення меценатів та церковників. Заступник зазвичай укладав договір з майстром, уточнюючи вартість його послуг, що саме потрібно намалювати, на чому та чим. Деякі пігменти виготовляли з дорогоцінних матеріалів: золота для зображення священного сяйва та рідкісного афганський лазуриту — синьої барви, яка увиразнювала вбрання янголів і Діви Марії (при чому другий був дорожчим від першого). Ці атрибути розкоші виражали релігійну відданість або ж багатство покровителів. 

     

    Публічні галереї та виставки, які стали невід’ємною складовою нашого культурного дозвілля, почали з’являтися у Європі лише наприкінці ХVIII століття, що значною мірою було пов’язано з формуванням та зростанням впливу середнього класу. Мистецтво демократизувалося, і його роль переосмислювалася. 

     

    «Зоряна ніч» і NASA

     

    Мистецтвознавець Ернст Гомбріх охарактеризував історію західного мистецтва як довгий процес, спрямований на покращення відтворення дійсності. Це прагнення, щоправда, ще за античності почали піддавати критиці. Платон, приміром, називав мистецтво імітацією, яка відволікає від реальності. 

     

    Впродовж віків проявом майстерності художника була його здатність передати предмети правдоподібно. Але поява фотографії та зростання її популярності в XIX столітті поставила під сумнів актуальність цієї мети. Відтак митці почали опановувати різні погляди на світ. 

     

    Різні атрибути візуальної інформації обробляються різними ділянками мозку. Нейробіолог Семір Зекі, який ввів в обіг термін нейроестетика, зазначає, що художники почали поглиблено вивчати ці особливості зорової системи до того, як їх дослідили вчені. «Оголена, що спускається сходами» Марселя Дюшана — це візуалізація руху в часі й просторі. Фовісти Анрі Матісс та Андре Дерен, а також члени групи «Синій вершник» (нім. Der Blaue Reiter) Василь Кандинський та Франц Марк, зрозуміли, що колір не потрібен для визначення форми, вони послуговувались ним, щоб виразити емоції. Кубісти Пабло Пікассо та Жорж Брак, зі свого боку, хотіли показати, що форму предметів можна передати, не обмежуючись однією точкою зору. 

     

    Мистецтво, яке вважають революційним, часто заворожує, викликає подив і породжує чимало запитань, які інтригують теоретиків. Скажімо, як пояснити подібність «Зоряної ночі» Вінсента ван Гога до знімків космічних променів? 

     

    Контекст має значення

     

    Нейробіолог та професор у Школі медицини Пенсильванського університету Анджан Чаттерджі зауважує, що на наше сприйняття мистецтва неабияк впливає те, що нам про нього відомо. Численні експерименти показують, що людям більше подобаються витвори з певним статусом (наприклад, «класики» чи «шедевра»). Короткий опис художнього твору або навіть згадка імені художника змінює наш естетичний досвід. Ми дуже швидко визначаємося, подобається нам картина чи ні, нічого про неї не знаючи, стверджує Чаттерджі, але для того, щоб зрозуміти її, як правило, нам потрібно більше часу. Психологи Мартіна Якеш та Гельмут Ледер виявили цікаву особливість: людям більше до вподоби сучасні абстрактні художні твори, коли ті супроводжуються неоднозначною інформацією, яка може навіть видатися геть не пов’язаною з об’єктом.   

     

    Що відбувається в мозку, коли те, що перед нашими очима, раптом набуває якогось значення? Дослідники на чолі з Самюелем МакКлюрем досліджували, чи позначаються наші очікування на досвіді того, що ми переглядаємо. Їхній експеримент показав, що на задоволення від «Кока-коли» чи «Пепсі» впливає те, лого якого бренду фігурує на пляшці. А Кірк та Сков виявили подібний контекстний ефект у перегляді картин різними людьми. У їхньому експерименті із застосуванням функціональної магнітно-резонансної томографії учасники розглядали абстрактні, подібні до творів мистецтва, стимули: одні були позначені як «музейний експонат», другі — як згенеровані комп’ютером. Люди визначали як привабливішу переважно першу категорію. Це було зумовлено помітнішою нейронною активністю в частинах мозку, що забезпечують функціонування системи нагород, а також в корі енторинальної кори, тісно пов’язаної з гіпокампом і важливою для пам’яті. Тут, як і в дослідженні з солодкими напоями, ми бачимо, що контекст може змінювати наше сприйняття предмета.

     

    Два Ротка

     

    Доданою вартістю артефакту може стати його походження (фр. provenance). Часто робота, що потрапила у власність відомого колекціонера, колишнього чи теперішнього, дорожчає через сам факт залучення селебриті. У травні 2007 року на аукціоні «Сотбіз» виставили картину Марка Ротко без назви (пізніше про неї почали говорити як про «Жовтий, Рожевий та Лавандовий на Трояндовому»), яка належала Девіду та Пеггі Рокфеллерам. Оскільки виручені кошти мали піти на благодійність, Девід Рокфеллер дозволив сфотографувати його з роботою, і «Сотбіз» провела досить настирливу маркетингову кампанію. Картину продали майже за 73 мільйони доларів. 

     

    Наступного вечора «Крістіз» запропонувала заможним поціновувачам живопису кольорового поля іншу роботу Ротко, подібну за розміром, можливо, з дещо спокійнішими відтінками й, безумовно, зі значно менш промовистим походженням. Та обійшлася новому власникові приблизно у 30 мільйонів доларів.

     

    Заручниця власної слави

     

    Мабуть, жодному витвору мистецтва не вдалося досягти такої шаленої популярності, якої досягла Мона Ліза. Існує чимало теорій про її загадкову усмішку. Дослідниця Маргарет Лівінгстон пояснює, що наша зорова система реагує на зміну візуальних частот. У центрі нашого поля зору, куди ми спрямовуємо погляд, ми чітко бачимо деталі. Вони передаються через високочастотну інформацію. Наш периферійний зір чутливіший до змін яскравого і темного, тобто низьких частот (інакше кажучи, високочастотний зір — це як бачити дерева, а низькочастотний — як бачити ліс). Якщо розглядати Мону Лізу у цих двох частотах, то видно, що її усмішка з’являється на зображенні лише з низькочастотною інформацією. Лівінгстон припускає, що коли ми дивимось прямо на її уста, усмішку майже не видно. Трішки зведені кутики ми помічаємо саме периферійним зором, розглядаючи задній план картини. 

     

    У 2018 році Лувр відвідало близько 10 мільйонів людей. Приблизно 80% опитаних відвідувачів зазначили, що мали на меті передовсім побачити на власні очі таємничу Джоконду. І хоч невгамовний інтерес академіків та широкого загалу до неї — значною мірою заслуга вигадливого Леонардо да Вінчі, існує думка, що ажіотаж довкола цієї картини розпочався саме через її зникнення у 1911 році. Подія стала медіабомбою. У списку підозрюваних у злочині був навіть Пікассо! За два роки зловмисника, який виявився колишнім працівником музею, заарештували в Італії, де він збирався продати полотно. У Франції Мону Лізу вітали як національний скарб. 

     

    Більшість відвідувачів Лувру, які бачили культовий експонат, зізнаються, що розчаровані — хтось розміром (77 x 53 см), хтось — тим, що довкола неї збираються величезні натовпи, крізь які годі прорватися, а хтось — куленепробивним склом і відстанню, які заважають як слід роздивитися все те, що зробило Джоконду вартою викрадення та повернення.

    ТЕКСТ: Ярослава Куцай
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: