ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Україна — 20.06.22
    ТЕКСТ: Марія Оринчак
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Як українська наука переживає війну — інтерв’ю з Юрієм Халавкою

    Яких змін зазнала галузь та які нагальні кроки важливо зробити, аби українська наука залишалась життєздатною, розповідає доцент Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, засновник ініціативи для допомоги українським науковцям UAScience.reload Юрій Халавка.

    Якщо говорити про вплив війни на науку буквально, то ми розуміємо, що частина науковців вимушена фізично залишити місце досліджень та праці, аби хоча б частково убезпечити себе. Відповідно, частина досліджень зараз просто на паузі. Що важливо розуміти у цьому аспекті? 

     

    У квітні та ще частково в березні ми проводили опитування серед українських науковців. Воно охопило понад дві тисячі людей з різних наукових середовищ, тому було досить репрезентативним. Ми намагались ідентифікувати ряд речей, зокрема потреби українських науковців. 

     

    Результати свідчать про те, що виїхало за кордон насправді досить мало людей, менше ніж 20%. Ми оцінюємо десь у 12–15%. Але при цьому в межах країни рівень міграції є досить суттєвим, загалом понад половина науковців була змушена змінити своє місце проживання. (Згідно з результатами опитування, 47.2% науковців не змінили місце проживання, 38.1% переїхали, 14.7% вирушили за кордон. – прим. ред.)

     

    Крім цього, звичайно, дуже постраждала інфраструктура. Хоча у деяких універститетах і академічних установах масштаби руйнацій дуже серйозні, деякі зовсім не зазнали ушкоджень. Ми до повномасштабного вторгнення мали велику нерівномірність в забезпеченні різних університетів, а тепер з фізичними ушкодженнями все тільки загострилось. Хоча обладнання – це річ наживна. Можна поїхати за кордон, щось знайти. Також зараз відкрито багато доступу до наукової літератури. Британське королівське хімічне товариство, до прикладу, зробило абсолютно безкоштовний доступ для українських вчених.

    Кому з наукового середовища сьогодні найважче? Кому, навпаки, легше адаптуватись до нових реалій та розширити поле досліджень? 

     

    Треба розуміти, що є науковці Академії наук України, зокрема природничники, які були прив’язані до лабораторій. Для тих, хто втратив до них доступ, продовжувати роботу надзвичайно важко. 

     

    Люди, які працювали в університетах і переїхали, як правило, майже всі продовжують викладати онлайн. Але, звичайно, якщо раніше вони робили це зі зручних й облаштованих місць, то якийсь час для наукової роботи у них ще залишався. Зараз це складно. Зросло інше навантаження – якщо з примітивного, то на нових місцях треба більше часу витрачати на пошук та закупівлю їжі. Чи, наприклад, до нас звертались колеги, які живуть в гуртожитку і потребують тихого місця для проведення лекцій. У таких ситуаціях про науку вже складно говорити.

     

    У соціальних і гуманітарних напрямках ситуація в цьому плані дещо краща. Але тут накладаються різноманітні психологічні аспекти, адже емоційний стан для науковця дуже важливий. Творчість і продуктивність у стані стресу дуже суттєво падає. 

     

    Треба розуміти, що складно всім. Навіть тим, хто виїхав. У мене, наприклад, колега зараз за кордоном. Чоловік у неї тут, у теробороні. Так, вона там у безпеці, дитину влаштувала у садок, знайшла відносно нормальний контракт на працевлаштування і так далі. Але при цьому всьому вона постійно скаржиться на продуктивність. Те, чим треба займатись там, не зовсім відповідає тому, що вона робила тут. Треба перенавчатись. Складно визначити, наскільки це доцільно і раціонально, адже якщо ти там тимчасово, то для чого тобі вчитись по-новому, але ж нема певності, як швидко вдасться повернутись сюди. Ця невизначеність не може не впливати на роботу.  

    Які кроки з боку українського уряду та світової спільноти могли б допомогти повернутись до звичного темпу роботи українським науковцям там, де це можливо?

     

    Наша ініціатива виникла з розуміння того, що чимало програм підтримки, які пропонує світ Україні, спрямовані на тих, хто виїхав і мало охоплюють той величезний пласт науковців, які залишилися тут. Маємо ситуацію, коли Національний фонд досліджень, який останніми роками чи не єдиний фінансував науку більш-менш пристойно, зараз повністю секвестрований. Це означає, що люди, які мали мати зарплату, які запланували якесь обладнання чи подавалися на конкурси, не можуть більше на них розраховувати – все обнулено. А ідея цього фонду була в фінансуванні досліджень найкрутіших українських науковців. І ці топи, які не виїхали, фактично зараз за бортом.  

     

    Тому, звичайно, першочергово і нагально потрібні вливання коштів у галузь. Я колись жартував, що, в принципі, щоб забезпечити весь бюджет Міністерства освіти та науки України та академій, достатньо досить смішної суми. Якщо Маск купує Twitter за 44 мільярди доларів, він може ледь не за четверту частину цієї суми профінансувати все наше міністерство і всіх наших академіків. Ці гроші необхідні, щоб балансувати всю систему виплат. Натомість зараз взагалі відбувається суттєве скорочення бюджету, яке стосується і науковців. 

     

    Старший науковий співробітник – людина, яка має неповні 10 тисяч гривень. І якщо раніше він жив десь у Києві у своїй квартирі чи гуртожитку, а тепер має щонайменше за чотири тисячі орендувати помешкання десь на заході, то він вже має суттєво менше коштів. Згідно з результатами нашого опитування, понад 80% науковців відчули погіршення фінансового стану. Відбуваються механічні секвестрування статей без пошуку додаткових ресурсів ззовні чи їхнього перерозподілу. Тобто для того щоб зберегти галузь, якщо у неї немає грошей, держава має шукати їх додатково, зокрема ззовні. Більшість університетів зараз переглядають свої бюджети якщо не в плані скорочення ставок, то як мінімум в плані скорочення доплат. 

     

    Ще є великий ризик в мотивації молодих науковців. Їхні доходи і так є близькими до мінімальних. Якщо раніше можна було захистити кандидатську і мати надбавку 15%, то зараз ця надбавка стає 7%. Ризик того, що люди підуть з галузі, дуже великий. 

     

    Вливання коштів в галузь не було, системних замовлень, зокрема оборонних, теж не було. Відповідно зараз, коли оборонні підприємства звертаються до науковців, деякі можуть запропонувати якісь розробки, але більшість – ні, просто тому що нема обладнання, досвіду та інших аспектів. Є деякі класні конструкторські рішення, які наша наука може давати оборонці, але при цьому є дуже багато нюансів, де ми якщо не безсилі, то можемо продукувати якісь рішення через надзусилля

    25 лютого Україна оголосила про припинення освітньої та наукової співпраці з росією. Ця співпраця була суттєвою? 

     

    Україна після 2014 року системно згортала цю співпрацю. Двосторонніх досліджень як таких не було вже давно. Але були багатосторонні міжнародні дослідження, де працювали зокрема російські та українські вчені. 

     

    Росія захопила і знищила багато української інфраструктури ще з 2014 року. Тому лити воду на їхні колеса давно вже ніхто не хотів. На цей момент це більш декларативна штука. Але такі речі також важливі, щоб люди розуміли, що і як. 

    Чимало людей на Заході відкрили для себе Україну після 24 лютого по-новому. Чи можна спостерігати підвищення інтересу до української науки у світовій спільноті? 

     

    Тут треба дивитись буде по співпраці і спільних роботах з часом. Є різноманітні наукометричні речі, де, наприклад, можна подивитися, скільки публікацій видавали українські науковці спільно з закордонними вченими. Це типова статистика. Якщо я не помиляюся, то у нас зараз приблизно 40% наукових праць створені з іноземними партнерами. Чи ця цифра зросте – ми побачимо через рік-півтора. Це не те, що можна простежити за місяць-два.

     

    Треба розуміти, що наукова співпраця передбачає спільний внесок. Що може зробити людина, яка не має своєї лабораторії, яка мусить турбуватись про багато побутових аспектів? Очевидно, що тут не варто очікувати якихось надрезультатів. 

     

    Ще важливо розуміти, чому в принципі інтерес світових науковців до такої співпраці раніше був невисоким. В Україні є унікальні речі, до прикладу, Чорнобиль чи якісь природні речі. Але унікального обладнання, яке було б привабливим для польських чи румунських колег, в нас практично немає. Тому ми маємо потребу шукати партнерів, бо в нас просто нема багатьох речей, але з погляду результату це, звичайно, взаємовигідно. 

     

    Тому щоб зросла цікавість, нам потрібне щось унікальне. Можливо, війна спричинить розвиток цих процесів. Бо в 2014 році після початку бойових дій виникли деякі натівські дослідницькі проєкти, присвячені міграції, внутрішньому переміщенню. Але, звичайно, це йде за медійною цікавістю. У гуманітарному плані може виникнути багато цікавих досліджень, актуальність яких полягатиме в переосмисленні ставлення до пострадянського простору та утвердженні розуміння того, що Україна – це не росія. 

    Як щодо музейних та архівних фондів? Чи є якісь способи їх захистити та оцінити взагалі масштаби руйнувань? 

     

    У цьому аспекті потрібна системна робота по підтримці галузі на рівні міністерств, уряду і так далі. Наразі, наскільки мені відомо, немає чіткої програми евакуації, збереження та інших речей. Немає якихось гарантій для людей. Деякі програми підтримки музейних фондів та експонатів намагається впровадити ЮНЕСКО. Але наскільки це масово і системно, мені сказати важко. 

    Наскільки легко буде повернути тих, хто виїхав за кордон? Що для цього буде потрібно?

     

    Багато з тих людей, які поїхали зараз, дійсно поїхали від війни. До 24 лютого було чимало можливостей виїхати для тих, хто хотів це зробити. Так виглядає, що більшість з тих, хто виїхав зараз, цілеспрямовано хочуть повернутись самі. Тому з погляду прийняття рішень та переконань, тут не мало б бути проблем.  

     

    Інше питання, що все впирається в гроші. Ми не знаємо, що буде в наступному бюджетному році, що буде у вересні чи через місяць. Свою колегу, про яку я раніше згадував, я не можу зараз працевлаштувати, бо нема куди. Мені треба когось звільняти тоді. Ми стараємося комунікувати із західними партнерами про те, що за зарплату, яку вони платять там науковцям, в Україні можна утримувати трьох таких фахівців. І це будуть притомні зарплати, і люди будуть якісно працювати, і задоволені будуть. Але ці гроші треба знайти. 

     

    Раніше були програми, коли ти, до прикладу, здобував освіту десь в Німеччині, і якщо хотів повернутись у рідну країну працювати, тебе ще й підтримували, надавали стипендію та обладнання. Чи будуть вони зараз і наскільки масовими, складно спрогнозувати. 

    Окрім лиха й горя, війна також здатна в рази пришвидшувати певні процеси. Якщо говорити про науку, то, до прикладу, 15 березня Україна стала повноправним членом Європейської співпраці у галузі наукових досліджень та технологій – Асоціації COST. Наскільки це важливо?

     

    Програма «Горизонт Європа» і супутні угоди – дуже важливі, бо дають певні інструменти легалізованого заведення коштів в межах тих програм в Україну. І я знаю, що Європейська комісія вже працює над тим, щоб надавати певну підтримку Україні. Наприклад у «Горизонті 2020», який був до цього, спеціалізованих коштів для нашої країни практично не було. Зараз є окремі цільові кошти, і це вже великий поступ. Так само, можливо, в межах цієї програми будуть якісь кошти на відновлення зруйнованої інфраструктури. 

     

    Загалом це великі можливості. Але треба розуміти, що конкуренцію ніхто не відміняв. Конкурентоздатність українських науковців та установ не була дуже високою й раніше, а війна тим паче не сприяла її зростанню. Тому наскільки ми зможемо на рівні змагатись з європейськими установами за кошти – питання відкрите. Я стримано оцінюю цю можливість. Треба розуміти, що ці програми є своєрідним способом переспрямування коштів, а не введення нових. Тому якщо країна не сильно вкладала у розвиток науки, це спосіб забрати у неї частину грошей у вигляді внесків і потім через конкурентні механізми їх роздати науковцям.  

    Чи може війна стати тим вікном можливостей для української науки? Що для цього потрібно?

     

    Наша ініціатива, власне, спрямована на те, щоб війна стала вікном можливостей. Перше, що нам треба зробити, – це поставити відновлення на якісь притомні наукові рейки, щоб це було науково обґрунтовано, щоб зберігалась пріоритетність фінансування певних напрямків. Важливо, щоб була політична воля підтримувати різні дослідження. Тобто потрібно вже зараз думати про те, що б ми хотіли бачити в реформованій системі освіти й науки після війни. 

     

    Потрібно буде переосмислити систему роботи установ. Бо ми частково постраждали від централізованості Академії наук: коли 90% установ – у Києві, а решта – у Харкові і ще десь є одиничні інститути, як бачимо, це не дуже добре. 

     

    Також потрібно подолати нерівність у забезпеченні навчальних закладів. Умовний хімік із Харкова, який приїхав у Чернівці, не може просто прийти в лабораторію нашого університету і продовжити своє дослідження, тому що ми спеціалізуємося на інших речах. Якщо ж, умовно, в Німеччині ти переїхав з Майнца в Мюнхен, то через два тижні ти продовжуєш те, що ти робив раніше: маєш змогу все купити, облаштувати і продовжувати займатися своїм дослідженням. Звичайно, що якісь унікальні речі не можуть бути у кожному університеті, але на базовому рівні має бути все необхідне. 

     

    Має бути серйозна державна політика, яка активно залучатиме кошти на це. Тому що так чи так, прямо чи опосередковано це все потім буде пов’язане з обороноздатністю. «Стугна» не зробиться так просто. Щоб зробити одне скельце в приладі, треба хорошу дисертацію. А це три роки досліджень. І це тільки скельце. А щоб зібрати цей пристрій, треба значно більше людей. І людей, які все це скоординують. І це тільки приціл. А воно ще має вистрілити, долетіти і так далі. «Джавелін» коштує 170 тисяч доларів, 5–6 пострілів з «Джавеліна» – це весь річний науковий бюджет Чернівецького національного університету. Але треба розуміти, що з цього річного бюджету може вийти далеко не один «Джавелін», можуть вийти якісь речі, які будуть суттєво ефективніші чи дешевші. Звичайно, в тому стані, в якому ми зараз, треба купувати «Джавеліни», але глобально треба думати і робити ставку на розвиток нашої науки і наших розробок. 

    ТЕКСТ: Марія Оринчак
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: