ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Україна — 30.03.22
    ТЕКСТ: Дар'я Кузява
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Марина Шквиря
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Як ведмежий притулок врятував тварин від війни

    Рятуватися від війни ‒ неймовірно складно, фізично і психологічно. Ще важче, коли потрібно відповідати за тварин, особливо коли ці тварини ‒ ведмеді. Марина Шквиря, співвласниця притулку для реабілітації ведмедів «Біла скеля» на Київщині, розповіла, як їй з колегами вдалося евакуювати сімох ведмедів з-під обстрілів. 

    Як проходив процес евакуації тварин із White Rock? Де зараз вони перебувають і які були основні складнощі? 

     

    Треба розуміти, що зоопарки, будь-які колекції тварин, реабілітаційні центри надзвичайно вразливі до всіх екстремальних ситуацій: пожежі, потопу, стихійного лиха, тим більше – до повномасштабної війни. Хоч би що ви планували за протоколом, все одно це найбільш вразливі точки. Крім того, що вони самі вразливі (бо це корми, тварини, опалення, безпека, люди, вода тощо), це ще й джерело небезпеки для оточення. У нас не лемури, а ведмеді. На початок війни у нас було 7 ведмедів.

     

    З першого дня війни ми приїхали в притулок і там жили командою фонду. Бо персонал не міг дістатися, щоб обслуговувати ведмедів. Ми планували, що всю війну там і будемо. Але коли підтягнули гради і почастішали повітряні бої, ми зрозуміли, що у випадку навіть часткового пошкодження вольєрів вихід великих хижаків буде дуже небезпечним. Створювати ще одну проблему людям – не дуже класно.

     

    На щастя, ми сконтактували з нашими партнерами. Це ведмежий притулок «Домажир» (який розташований на Львівщині – прим. ред.). Ми багато разом працювали. Колись будували з ними «Домажир», возили туди перших ведмедів. Кілька їхніх ведмедів у нас спочатку проходили реабілітацію. Тому контакти вже давні, і вони сказали, що приймуть нас тимчасово, за що їм велике спасибі. Тож ми вирішили спробувати.

     

    Навіть у мирний час транспортування ведмедя – це виклик, бо має бути, по-перше, спокійно. Не має бути дуже сильних обмежень у часі. Потрібні нормальні клітки, транспорт, ветеринар, достатня кількість наркозу. У нас всього цього не було. Ще за тиждень до того в нас було лише кілька кліток. Ми віддали їх партнерам, коли відправляли першу партію з притулку диких тварин (левів, тигрів, каракалів). І ті клітки були на території Польщі, тому ми позичали їх, де тільки можна. Знову ж таки, в «Домажирі» і в інших колег.

     

    Коли нам сказали, що машина буде, з сьомої ранку були мій чоловік Єгор і волонтер, зварювальник Олександр. Взагалі неймовірна людина, ми його не знаємо, він просто приїхав з Києва через всі блокпости і став варити клітки. І десь в обід приїхали клітки. Ми почали вантажити. І це було дуже неправильно. Це було небезпечно. Це призвело до травмування одного з ведмедів. Бо, звичайно, коли наркозу недостатньо, стріляють гради, всі в стресі, є незнайомі люди, тварину майже неможливо завести в клітку, яка ще смердить зваркою, – навіть якщо тварина проходила ветернарний тренінг. У нас лише одна ведмедиця зайшла сама. З іншими довелося використовувати анестезію. Інколи навіть напівсонних ще вантажити.

    Дорога теж була дуже складною. Двадцять годин без зупинки. Ми змогли завантажити спочатку лише п’ятьох з семи і поїхали. Наступного дня притулок та наші партнери організували інший гуманітарний транспорт. І вони змогли з Києва привезти ветеринарів. Тих двох (що залишилися – прим. ред.) вже більш-менш безпечно поклали, тому що там були великі дорослі ведмеді. Тобто за дві доби ми перевезли всіх сімох.

     

    Далі ми зв’язалися з нашими колегами в Нідерландах, Німеччині і знайшли два величезні німецькі реабілітаційних центри для трьох ведмедів. Це було б класною можливістю і в мирний час, там чудові умови для ведмежат і гімалайської ведмедиці. Вони приїхали до нас, підготували всі документи, щоб тварини могли нормально перетнути кордон. І троє з наших ведмедів уже в Німеччині зараз проходять адаптаційний період.

     

    Син (ім’я ведмедя – прим. ред.) переніс два хірургічних втручання, але ситуація налагоджується. Це довгий період відновлення, але він проходить з дуже хорошою динамікою. 

    Чому йому необхідне було хірургічне втручання?

     

    Це флегмона. Типова, неприємна штука, яка трапляється і в людей, і в тварин. Десь під час вантаження або всіх цих вилянь по блокпостах він, вочевидь, вдарився, отримав гематому. Коли ти стріляєш для дротиком анестезії, це теж простір для інфекції. Просто спрацювали ці кілька факторів, стрес, і почалося запалення, яке швидко розвинулося. Але зараз ситуація вже непогана.

     

    Як загалом тварини реагують на стрес? Зокрема тварини, які утримуються в притулках? 

     

    Це залежить від виду тварини, все дуже індивідуально. Ось, наприклад, ведмеді в нас жодного разу не виявляли ознак стресу. Вони чули, звертали увагу на обстріли, на колір неба й тощо. Вони реагували на повітряні об’єкти, але не стресували. Вони їх не боялися. Водночас, наприклад, у сусідньому притулку одна з левиць дуже стресувала, билася об стіни. Ми були раді, що першою партією її відправили.

     

    Один самець козулі просто вбився (через удари об стіну – прим. ред.) під час обстрілів. Це дуже схильні до стресу тварини – травоїдні, копитні. Їм, власне, потрібно небагато, щоб битися об стіну. Коли почалися якісь масові обстріли в одну з ночей, то він не витримав.

     

    Більшість коней хвилювалися, але досить швидко звикли. Тобто якщо першу ніч коні дуже переживали, билися, то наступні ночі вже більш-менш адекватно реагували.

     

    Тож це залежить від виду насамперед і, звісно, індивідуальних особливостей. Левиця – це радше нетипово. Ведмеді й олені – типово.

     

    У якому стані зараз перебувають інші притулки? Де необхідна найбільша допомога зараз? 

     

    В Україні кілька легальних притулків. Наприклад, «Домажир» – притулок в Галицькому парку, тобто вони на заході України. Вони в безпеці. В них, як у всіх, є складнощі з логістикою, кормами, можливо, але там все нормально.

     

    Якщо ми кажемо взагалі про зооколекції, так буде правильніше (це те, що люди називають притулками, звіринцями, просто комерційними звіринцями або зоопарками як науковими установами), то їх величезна кількість. І ситуація дуже різна. Є критичні напрямки, наприклад, північ Київщини – Демидів, зокрема приватний звіринець «Дванадцять місяців». От в них все дуже погано, тому що вони в оточенні, частково в окупації. Йдуть активні бої, опалення вже давно нема, а там екзотичні тварини. Це, звичайно, проблема. Якщо казати про Харківський зоопарк, їм дуже важко обслуговувати тварин, є лише кілька спокійних годин на день, щоб все зробити. Але сам Харківський зоопарк тримається. Гуманітарку якусь вдається туди доставляти. Гірше приватному «Фельдман екопарк», який розташований на тому напрямку, де постійно тривають обстріли. Там і люди загинули, і багато тварин.

     

    Зараз все дуже швидко змінюється, і все залежить від напрямку. Люди часто збирають допомогу, але їм важко пояснити: якщо вони, наприклад, зібрали допомогу для Бердянська, «Дванадцяти місяців» або «Екопарку», це не означає, що воно туди прямо зараз може поїхати. Воно поїде в якийсь хаб поруч, і якщо колись відкриють коридор, коли ситуація налагодиться, тоді вдасться щось доставити. Бо ніхто не може нічого гарантувати. В мене в месенджері реабцентру сотні, мабуть, повідомлень про «Дванадцять місяців» і прохання про допомогу. І я дуже щаслива, що вони це мені пропонують, але як це технічно зробити, якщо звідти людей не можуть евакуювати? Бегемот – це занадто складно.

     

    Тоді ще питання про White Rock. Чи потрібна вам зараз якась допомога? Чи є певні запити, за якими вам можна допомогти?

     

    Ми тут не безкоштовно. Аби не навантажувати інший проєкт, ми покриваємо повністю всі витрати на корм для ведмедів, на роботу персоналу. Львівський регіон спокійний, і тут можна нормально купувати продукти, тому ми зазвичай приймаємо донати і від українців, і з-за кордону, і тут вже купуємо продукти, щоб годувати ведмедів, або платимо ветеринарам, які їздять лікувати Сина, й взагалі намагаємося робити загальні огляди. Тож тут нічого критично не змінилося. Якщо нам потрібні якісь специфічні ветеринарні штуки, зараз трошки простіше напряму з колегами вирішувати це в Європі, робити конкретні запити.

     

    Тобто головний запит зараз – фінансовий?

     

    Так. 

     

    Допомогти притулку фінансово можна за посиланням

    Як тварини прижилися на нових місцях? Чи виявляють вони ознаки постстресу?

     

    Вони дуже швидко звикли, бо в нас дуже схожі стандарти в притулках. І система та сама: бокс, адаптаційний шифт ярд, вольєр.

     

    Ще з кумедних моментів: у нас багато ведмедів – родичі. І наразі наші Михасик з Любою в сусідньому вольєрі з Бодею і Настею, які колись у нас виросли на Житомирщині. А Люба і Настя – це рідні сестри. Я не знаю, чи вони можуть якось про це дізнатися. Є багато досліджень про те, як ведмеді визначають ступінь спорідненості. Наші граються, бігають через сітку. Коли ми врятували торік п’ятьох ведмежат, ми відправили їх в «Домажир». І ми не очікували, що цих двох ми знову привеземо в сусідній вольєр, але Папай впізнав сестру точно, ще ж не так багато часу пройшло, і вони активно спілкуються. А так, власне, вони нормально себе почувають.

     

    У Німеччині взагалі всі ведмеді ще на карантині. За правилами, він триватиме кілька тижнів. То малі там розносять бокс, граються. Вони нам постійно якісь відео надсилають звідти. А Мальвіна вирішила, що з неї досить. Вона ще любить спати, тож зараз переважно спить.

    Як взагалі тварини реагують на такий переїзд? Ви казали, що реакція на стрес – це, скажімо, така видова специфіка. На ваш досвід, які види тварин пристосовуються найшвидше і найлегше?

     

    Якщо з усіх видів, то це примітивні види. Скажемо так, ведмеді – це не найгірший вид для транспортування. Хоча, знову ж таки, якщо й нормально транспортувати, без цих екстремальних моментів, то, фактично, у нас дуже не любить переїзди Михасик. Щоразу в нього істерика. Він специфічно реагує і на анестезію. Він не любить клітки, не любить в дорогу. 

     

    Ми також не думали, що ще колись доведеться кудись їхати після переїзду до притулку. Але, мабуть, доведеться. І ми сподіваємося, що ще назад у Київ будемо повертатися. 

    ТЕКСТ: Дар'я Кузява
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Марина Шквиря
    Статті
    Медицина
    Невидимий ворог на нашій землі: чому варто зробити щеплення від правця

    За останні декілька місяців українці навчились остерігатись багатьох речей: ракет, мін, російської музики та ютубу, але ми все ще забуваємо про невидимого ворога у нашій землі. Неприємно познайомитись – Clostridium tetani, збудник правця.

    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: