ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Медицина — 06.05.22
    ТЕКСТ: Костянтин Ковалішин
    Ілюстрації: Galochka Ch
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Як хвороби впливали на війни минулого

    Війна – жахливе явище і досить поживне середовище для інфекційних хвороб: переміщення тисяч людей, антисанітарія, відсутність адекватної медичної допомоги та предметів першої необхідності створюють сприятливі умови для епідемій, як тисячі років тому – так і, на жаль, зараз.

    Відносно донедавна більшість втрат на війні спричиняли не вбивства, а інфекційні хвороби. Наприклад, у Кримській війні 1854–1856 років із 730 тисяч комбатантів 34 тисячі загинули в бою, 26 тисяч – від ран, а 130 тисяч – від хвороб, зокрема від холери та черевного тифу. Таке співвідношення характерне й для більш ранніх століть. 

     

    Перші збройні конфлікти, де хвороби не були лідерами зі знищення бійців, – це франко-прусська (1870–1871 роки) та російсько-японська війни (1904–1905 роки). Та все одно у другій втрати росіян становили 30-50 тисяч убитих у бою та 10-20 тисяч померлих від хвороб – інфекції нікуди не зникли. Особливо поширеною була натуральна віспа під час франко-прусської війни, але на ситуацію сильно вплинула політика щодо вакцинації – ревакцинація була обов’язковою для солдат прусської армії, але необов’язковою для французьких військових. Як наслідок, деякі окремі французькі гарнізони мали більше померлих від віспи, ніж вся прусська армія. Наприклад, гарнізон міста Лангр – 315 померлих проти 297 у всіх німецьких мобілізованих. Загальні французькі втрати від віспи у тій війні – 23 тисячі. Це, щоправда, не стало хорошою новиною для цивільного населення німецьких земель: полонені французи принесли в Німеччину епідемію, яка потім перекинулась на інші країни, зокрема Бельгію та Нідерланди, забравши життя майже 500 тисяч людей. Саме після цього Британія та Швеція вирішили зробити вакцинацію від віспи обов’язковою й навіть карати батьків, що відмовились. 

     

    Напевно, Перша світова займає окреме місце. Бактеріологія вже встала на ноги, збудників активно виявляли і досліджували десятки років, але антибіотики ще не винайшли (Олександр Флемінґ провів війну, вивчаючи ранові інфекції у Франції). Медична наука добре документувала події, щоб «переварити» ці дані для загального блага у подальшому. По окопах тоді ходили не лише солдати, а ще й купа різноманітних збудників. Інколи в окопи заглядали і медики – наявна навіть статистика, що лікували на Західному фронті в Британському польовому госпіталі під час Першої світової. На першому місці – гарячка (8,7% від усіх звернень), потім – біль у м’язах (7,9%), траншейна стопа (6,8%), грип (6,6%), короста (6,1%). Рани від шрапнелі та куль посіли лише 6 та 7 місце. Розглянемо це детальніше.

     

    Зрозуміло, що під гарячкою лікарі мали на увазі підвищення температури (користуюсь нагодою і нагадую, що до 37 градусів – це норма, часом вона може бути навіть трішки вищою), і тут гарячка є збірним терміном. Часто це так звана траншейна гарячка (інколи може використовуватись і назва Волинська гарячка, бо у першій німецькій згадці про захворювання воно було охрещене Febris Wolhynica – відповідно до місць окопних боїв). Вперше її описав майор Британської медичної служби Ґрем у 1915 році. Його насторожила низка симптомів: лобний головний біль, запаморочення, сильний біль у попереку та ногах, відчуття скутості в стегнах і, найголовніше, лихоманка, що розвивалась п’ятиденними нападами (тобто 3-6 днів гарячки, яка потім спадає і повертається через 5-8 днів, таких нападів може бути до чотирьох). Розгорілася наукова суперечка: це нова хвороба чи прояви вже відомих, наприклад, висипного тифу. 

     

    Суперечка закінчилася на користь теорії про нову хворобу. Але виникло питання, хто збудник, хто переносить цю хворобу. Усілякої паразитичної дрібноти в окопах вистачало, тому почали перебирати. Симптоми були схожими до малярії, але малярійний комар взимку не трапляється, а хвороба не зникала. Тоді підозра впала на платтяних вошей, оскільки це була найпоширеніша кровосисна комаха в окопах. Потім почали з’являтися епідеміологічні дослідження, що підтверджували теорію, й задокументовані випадки. Наприклад, один «неакуратний» сержант передав захворювання шістьом колегам. Потім дві державні комісії, які спеціально створили для виявлення збудника, з’ясували, що за це все відповідальна невеличка бактерія Bartonella quintana. 

     

    Залишилась одна проблема – до винайдення антибіотика залишилось ще декілька десятків років, тому усі спроби лікування виявились марними. Більш ніж мільйон солдатів мали цю хворобу, зокрема Джон Толкін, Алан Мілн та Клайв Льюїс. Від хвороби помирали мало, але вона виводила зі строю на 2–3 місяці, що не було хорошою новиною ні для фронту, ні для госпіталів. 

     

    Ще одна велика проблема солдатів під час воєн – тиф. Це збірне поняття для захворювань, які мають схожі симптоми, але викликаються різними збудниками. До цієї групи належать висипний, черевний, поворотний тиф та паратифи. Сконцентруємось ми зараз на висипному. Його спричиняє бактерія Rickettsia prowazekii, а переносять воші. Серед його характеристик – циклічність, гарячка, висип, головний та м’язовий біль, потьмаренням свідомості. Летальність нелікованого тифу доволі висока – від 10% до 40%. Що цікаво, західний фронт уникнув епідемії під час Першої світової – але хвороба поширювалася на повну силу на східному. Спалах тифу в Сербії був настільки потужним (150 тисяч мертвих за рік, третина лікарів загинула від нього), що Австро-Угорська імперія відклала напад, щоб не принести хворобу до себе. Але найбільше постраждало населення Російської імперії – за роки Першої світової та революції померло до трьох мільйонів людей, а перехворіло близько 20–30 мільйонів. На думку деяких науковців, саме тиф був одним із вирішальних факторів критичного зниження боєздатності підрозділів УГА-УНР під час визвольних змагань. Що цікаво, Франція тоді блокувала постачання ліків, хоча гроші не були проблемою. Але, як і зараз, на заваді ставала політика. Наразі це хвороба, що трапляється дуже рідко, завдяки появі вакцинації в міжвоєнний період (зусиллями львівського професора Рудольфа Вайґля – прим. ред.) та покращенню санітарних умов, хоча і може нагадувати про себе під час брутальних війн або величезних катаклізмів.

     

    Окрім того, раніше серед військових була поширена траншейна стопа. Цей стан виникає, коли стопа довго (понад 10 годин) перебуває в вологих умовах за температури вище ніж нуль градусів. Звичайно, погані санітарні умови, незручне взуття та довге перебування на ногах ніяк не покращували шанси солдатів. У такому разі нормальне кровопостачання припиняється, вологість пробиває, нога німіє, солдат не може ходити і спати. Далі стопа може набрякнути, з’являться пухирі із рідиною. Згодом додаються інфекції, і тканини почнуть гнити. Вперше це захворювання описав французький хірург Домінік Жан Ларрі під час відступу військ Наполена з росії. Зрозуміло, що не Першою світовою єдиною – такі випадки були і під час Другої світової, Фолклендської війни та навіть фестивалю Ґластонбері у Британіїї. 


    Епідемія грипу N1H1 (також відомого як іспанка) 1918–1919 років забрала більше життів, ніж Перша світова війна: ⅓ населення у всьому світі перехворіли та не менше 50 млн померло. За один рік від грипу померло більше людей, ніж за чотири роки від чорної бубонної чуми з 1347 по 1351 (звісно, що це в абсолютних цифрах – у відсотках від загальної популяції чума буде смертоноснішою). Наслідки епідемії грипу були настільки серйозними, що середня тривалість життя в США скоротилася на 10 років. 


    Що точно відомо про іспанку – вона виникла не в Іспанії. Газетні заголовки, зокрема англійських видань, навісили цей ярлик, розповідаючи про спалах в Мадриді, який почали передруковувати в інших країнах – і назва залишилась. Зрештою, це не вперше, коли нова інфекційна хвороба отримувала «закордонну назву». Особливо ситуацію загострювала війна – тому іспанці називали її «французький грип», французи спочатку називали «американським грипом», але потім, щоб не ображати союзника, почали використовувати назву «іспанка»; у Польщі її називали «більшовицькою хворобою», а більшовики називали «киргизькою хворобою». Наразі вчені не можуть точно встановити час і місце появи вірусу. Але достовірно можна стверджувати, що подорожі людей, зокрема військових, та надмірна концентрація ослаблених солдатів у госпіталях і траншеях сприяли розквіту, передачі та мутації вірусу. 


    Вірус грипу мав високу вірулентність, смертність становила 2,5% порівняно з попередніми епідеміями грипу, в яких вона становила менше ніж 0,1%. У 1918 році рівень смертності від грипу та пневмонії серед людей 15–34 років був у 20 разів вищим, ніж у попередні роки – що якісно вирізняло іспанку. 


    Після чотирьох хвиль, серед яких друга була найбільш смертоносною, вірус перестав бути настільки агресивним і перетворився на звичайний сезонний грип, і в 1921 захворюваність повернулась до звичайного рівня.

     

    В окопах також на військових можуть чекати кліщі. Якщо точніше, коростяний кліщ (також відомий як свербун). Погані санітарні умови спричиняють розквіт хвороб на кшталт корости. Кліщ живе у шкірі, спарюється на ній же. Самець гине, а самка риє собі тунельчики та відкладає яйця. Він передається контактно, тому зараз найчастіше це захворювання в наших широтах можна побачити у школах. На щастя, температура понад +50 градусів або нижче ніж нуль є смертельною для кліща – тому прасування або прання в гарячій воді достатньо для того, щоб кліщі на речах зникли. Коросту вміють лікувати давно, але вона була надійним другом і не відступала від траншей до кінця Першої світової війни.


    Звичайно, зараз ситуація набагато краща, і армії мають справу хіба що зі спалахами захворювань, а не епідеміями. Організовані армії, звичайно ж – які вакцинують та ревакцинують персонал, мають відповідні до місцевості й ситуації ліки та швидко проводять епідеміологічну оцінку спалаху. Нам пощастило, що на території України не поширені тропічні захворювання, але не треба забувати, що буденна діарея від неякісної іжі або ботулізм від консервованої, може легко вивести з ладу взвод, необроблена вода може подарувати лептоспіроз, а побратим – туберкульоз. Тому важливо, щоб люди знали й розуміли найпоширеніші ризики щодо інфекційних хвороб. Їх набагато легше попередити, ніж лікувати. А якщо робити, як у росії, то виникає спалах туберкульозу у війську, до якого взяли інфікованих людей із тюрем. 

     

    Щодо найновішої пандемії – ковід не став суттєвою перепоною в арміях світу. Хоч люди і хворіли, але молодий вік і хороше здоров’я дозволяли обійтися без великої кількості летальних випадків та дозволили збройним силам допомагати урядам у боротьбі із вірусом, зокрема вирішуючи питання логістики або надаючи площі під шпиталі. Так само, завдяки структурі та командним особливостям, війська доволі швидко вирішили питання із вакцинацією – хоча, звичайно, без ексцесів не обіходиться й періодично з армії США звільняють людей за відмову від щеплення – хоча це декілька десятків людей, які абсолютно не впливають на боєздантість. 

     

    Війни завжди будуть сприятливим середовищем для захворювань, зокрема інфекційних. Й агресори від них страждають так само. Наше завдання – зробити так, щоб наша армія страждала від них найменше.

    ТЕКСТ: Костянтин Ковалішин
    Ілюстрації: Galochka Ch
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?