Стаття Тема не обрана — 28 травня, 2020

Якби машини хотіли створювати мистецтво, чи розуміли б його люди?

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Припустімо, що поява свідомості у штучного інтелекту можлива; тоді ці творіння відчуватимуть бажання створювати мистецтво. Але чи зможемо ми розуміти його? Щоб відповісти на це запитання, потрібно розглянути два моменти. Коли машина стає автором художнього твору? І як ми можемо досягти розуміння мистецтва, яке вона створює?

Емпатія, стверджуємо ми, – рушійна сила нашої здатності розуміти мистецькі твори. Подумайте, що відбувається, коли ви стикаєтеся з художнім твором. Ми дотримуємося думки, що для розуміння твору ви використовуєте свій свідомий досвід і запитуєте себе: а що могло б вас мотивувати зробити такий художній твір власноруч – і тоді намагаєтеся використати своє бачення для можливого пояснення твору, і це дозволяє вам перейнятися ним. Ваша інтерпретація твору буде персоналізованою і може суттєво відрізнятися від бачення художника, але, якщо ви достатньо поділяєте досвід і культурні коди, ваше тлумачення може бути правдоподібним навіть для митця. Ось чому ми можемо так по-різному перейматися витворами мистецтва, дізнавшись, що це підробка чи наслідування: намір художника обдурити чи наслідувати дуже відрізняється від спроби висловити щось оригінальне. [Звичка] збирати інформацію про контекст, перш ніж робити висновки про вчинки інших, – і в мистецтві, і в житті – може допомогти нам краще зрозуміти їхні наміри.

Але митець і ви поділяєте щось набагато важливіше, ніж культурні коди: ви маєте схожу тілесність, а заразом, – і втілену систему поглядів. Суб’єктивний людський досвід, серед іншого, формується завдяки народженню та повільному вихованню в суспільстві, завдяки боротьбі з неминучістю власної смерті, плеканню спогадів, природній допитливості розуму, повсюдним потребам і примхам нашого біологічного тіла і продиктованим ним часовим і просторовим обмеженням. Як і люди, усі свідомі машини будуть утілювати власні переживання, які, проте, тілесно будуть нам абсолютно чужими.

Ми можемо співпереживати нелюдським персонажам або розумним машинам у створеному людиною художньому світі, оскільки вони задумані іншими людьми з єдиної доступної для нас суб’єктивної системи поглядів як відповідь на запитання: «Що було б, якби людина поводилася, як Ікс?» Щоб зрозуміти машинне мистецтво (припускаючи, що ми взагалі можемо визнати його існування), нам знадобиться спосіб, який допоможе уявити себе на місці машини, щоб осягнути, що означає бути нею. А це нам не завжди під силу [навіть] з людьми, які для нас значно ближчі. Може статися, що ми розумітимемо як мистецтво деякі дії чи артефакти, створені машинами за власним бажанням, але ми неминуче антропоморфізуватимемо наміри машини. Інтерпретувати мистецтво, створене машиною, змістовно й правдоподібно можна з точки зору самої машини, і будь-яка когерентна антропоморфізована інтерпретація буде неправдоподібною для машин. Тож це буде неправильним тлумаченням художнього твору.

Але що, коли ми надамо машині привілейований доступ до наших способів міркування, особливостей сприйняття, до незліченних надбань людської культури? Хіба це не дозволить машині створювати мистецтво, яке людина може зрозуміти? Наша відповідь –- так, але це також зробить художні твори людяними, не автентично машинними. Наразі всі приклади «мистецтва, створеного машинами» – насправді прості приклади людського мистецтва, створеного за допомогою комп’ютерів, а самі художники – комп’ютерні програмісти. Це може здатися дивним твердженням: як програмісти можуть бути авторами художнього твору, якщо вони більшість часу не можуть контролювати або навіть передбачати фактичні матеріалізації художнього твору? Виявляється, це давня мистецька практика.

Припустімо, що ваш місцевий оркестр грає Сьому симфонію Бетховена (1812). Хоча Бетховен напряму не буде відповідальним за будь-які звуки, створені оркестром, ви все одно казатимете, що слухаєте Бетховена. Ваш досвід може значно залежати від інтерпретації виконавців, акустики в приміщенні, поведінки слухачів або від стану вашого розуму. Ці та інші аспекти – результат вибору окремих індивідів або випадковостей, що трапляються з ними. Але хто автор музики? Людвіг ван Бетховен. Візьмімо дещо складніший приклад. написав композицію Imaginary Landscape №4 (з англ./укр. «Уявний пейзаж №4») (1951) для ансамблю з 12 радіоприймачів, під час якої диригент узгоджує дії 24 виконавців відповідно до музичної партитури. У цьому разі відповідальними за звук будуть електромагнітні поля або радіохостинги, які навіть не підозрюють про це. І все-таки творіння звуків понад часом – композиція – має вважатися заслугою Кейджа. Кожне виконання цього твору буде значно відрізнятися звуковою матеріалізацією, але це завжди буде виконання Imaginary Landscape №4.

Чому ми повинні змінювати ці принципи, коли художники використовують комп’ютери, якщо у цьому сенсі комп’ютерне мистецтво не пропонує нічого нового? Художники (люди) можуть напряму не контролювати остаточну версію твору або навіть бути не здатними передбачити її, але, попри це, вони автори твору. Різні варіанти однієї й тієї самої ідеї – яка у цьому разі формалізована як алгоритм – це варіації однієї роботи, які фіксують різні контекстуальні умови. Щоб не повторювати інших художників, митці вдаються до використання чутливих, псевдовипадкових систем і «машинних» обчислень, що допомагає їм знайти нові способи творити. Коли комп’ютер діє згідно з процедурою створення художнього твору, навіть застосовуючи випадкові механізми або алгоритми машинного навчання, його дії за своєю природою не відрізняються від кидання кубиків для створення музичної композиції або спроб безкінечного варіювання однієї ідеї. Зрештою, ідея машин-творців має давню мистецьку традицію, яка виникла задовго до появи тренду на створення художніх творів штучним інтелектом.

Машинне мистецтво – термін, який, на наш погляд, потрібно зберегти для мистецтва, створеного з волі штучного інтелекту, а не для того, яке ґрунтується на антропоцентричному сприйнятті мистецтва. З точки зору людини, машинні твори досі процедурні, алгоритмічні й обчислювальні (тобто, у них відсутня ірраціональна, інтуїтивна складова, яка притаманна мистецтву, створеному людиною. – прим. ред.). Хоч вони й будуть автономними від людей, але машинні твори генеруватимуться на основі надбань людини. Можливо, ці твори взаємодіятимуть з людьми або іншими системами. Але вони не будуть результатом людських рішень, переданих машинам, оскільки рішення творити мистецтво повинне бути насамперед результатом волевиявлення, намірів і рішень самої машини. І тільки тоді ми матимемо не людське мистецтво, створене машинами, а справжнє машинне мистецтво.

Проблема не в тому, розвинуть машини самовідчуття, яке веде до прагнення творити мистецтво, чи ні. Проте якщо – або коли – вони це зроблять, то матимуть такий відмінний , що ми будемо абсолютно нездатні співвіднести себе з цим мистецтвом відповідно до нашої суб’єктивної, втіленої системи поглядів. Машинне мистецтво завжди перебуватиме поза нашою здатністю його зрозуміти, тому що межі нашого розуміння – і в мистецтві, і в житті – обумовлені людським досвідом.

 

Переклад – Діана Сяркі. 

Статтю перекладено за ліцензією Creative Commons. Оригінальна публікація з’явилася на сайті Aeon.

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі